 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Чистій душі притаманні: незаздрісне слово, лагідний порив і безнастанне насолодження славою Господа. Коли душа чиста й ум правильно встановлює свої чаші, то завдяки тверезості вона зберігає про все власне істинне судження як на чистому й непідкупному суді. - Очистити ум - це діло лише Святого Духа. Бо коли не надійде хтось Сильніший і не забере всю зброю (див.: Лк. 11, 22), то викрадене аж ніяк не зможе бути визволене. Отже, належить усілякими чеснотами, а насамперед душевним миром втримувати в собі Святого Духа, щоб мати світильник розуму завжди палаючим. Бо якщо він незгасно світить у сокровенностях душі, тоді малі й темні бісівські хитрощі не лише виходять на яв, а й стають безсилі та нетривкі, викриті цим святим і преславним світлом. Тому й каже апостол: «Духа не гасіте» (1 Сол. 5, 19), тобто «не засмучуйте» (Еф. 4, 30) благости Святого Духа злими ділами чи помислами, щоб не втратити вам цього всепереможного світильника. Бо через те присносущий і животворний гасне Дух, а його засмучення чи, радше, відвернення залишає наш ум закаменілим і чужим для світла пізнання. - Одною є радість вступна, а иншою - завершальна: перша позбавлена мрійливости (про себе), друга ж сильна покірливістю. А поміж них - боголюбива печаль і безболісний плач. «Бо у великій мудрості - велика журба, хто додає знання, додає страждання» (Екл. 1, 18). Тому спочатку треба вступною радістю закликати душу до подвигів, потім віддати її на викриття і випробування істиною Святого Духа як у колишніх гріхах, так і в теперішніх нестямних заміряннях («Докорами за беззаконня карав Ти чоловіка, і висушив, як павутиння, душу його» (Пс. 38, 12)), щоб, випробувана, немов у горнилі, Божим викриттям, душа прийняла дію немрішіивої радости в теплій пам'яті про Бога. Преподобний Йоан Карпатоський. Хто хоче називатися мудрим, розумним і приятелем Бога, той нехай ревно дбає, щоб принести Господеві свою душу такою, якою він її від Нього прийняв - чистою, неураженою і всю непорочною. За це його увінчають на небесах і прославлять ангели. Преподобний Максим Ісповідник. «Не кажіть, що ви є храмом Божим», - застерігає пророк Єремія (див.: 7, 4). Тож і ти не говори, що тебе може спасти лишень одна віра в Господа нашого Ісуса Христа. Бо це неможливо, якщо не здобудеш засвідченої ділами любови до Нього. Що ж до самої лишень віри, то «і біси вірують, та тремтять» (Як. 2, 19). - Якщо хочеш осягнути праведність, віддавай належне душі й тілу: мислительній частині душі - читання, духовне споглядання і молитву; дратівливій - духовну любов, яка супротивна ненависті; пожадливій - чистоту і поміркованість, а тілові - лише необхідні харч і одежину. - Той, хто осягнув чистоту серця, не лише пізнає суть і значення другорядних речей, що є після Бога, а, минувши їх, якось бачить і самого Бога, а це - межа благ. Навідавшись у таке серце, Господь удостоює його, щоб Дух виводив у ньому свої писання, немов на Мойсеевих скрижалях, настільки, наскільки воно само себе зростило добрими діяннями І спогляданням за заповіддю, що тайно велить Якову бути плідним і множитися (Буг. 35, 11). Преподобний Теогност. Зберігай чистоту як зіницю ока - будеш Божим храмом і Його бажаним домом: без доброчесности неможливо стати своїм для Бога. Ця любов до Господа зроджує безпристрасність щодо світу і віддалення від нього, а зберігає покірливість, поміркованість, безнастанну молитву, духовне споглядання (Богомислення), плач і розпізнання - доброти Господа без безпристрасности не успадкуєш. Преподобний Симеон Новий Богослов. Вважаю, що чисте серце має той, кого не лише не бентежать і не обтяжують будь-які пристрасті, а хто навіть не помишляє про щось погане чи мирське, нехай навіть хтось би й хотів цього, а зберігає з нестримною любов'ю лише пам'ять про Бога. Бо око душі - ум, і коли ніщо не стоїть на заваді його спогляданню, воно чисто бачить Бога в чистім світлі. Чистим є те серце, у якому немає жодної світської думки чи помислу, а все воно припало до Бога і поєдналося з Ним так, що й не згадує ні про що світське, ні про сумне, ані про радісне. А живе у спогляданні, підносячись до третього неба, опиняється в раю і бачить насліддя благ, обіцяних святим, відповідно до чого уявляє згодом вічні блага (наскільки це є доступне для людської немочі). Ось що є знаменням чистоти серця і її непомильною ознакою, за якою кожен може зглибити міру власної чистоти й побачити себе, мов у дзеркалі. Преподобний Ніл Синайський. Не буде нічого великого в тому, якщо ми осягнемо праведність, бо тоді станемо такими, якими нас сотворив Господь із самого початку - дуже добрими. - Не маючи діл правди, не позбудемося вічного вогню завдяки вірі й хрещенню. Коли ти з'єднався з Христом, дотримуйся Його заповідей, і коли віриш у прийдешнє, старайся здобути вічну славу та бійся вогненного меча. А якщо не виконаєш Божих заповідей, не називай себе вірним. Преподобний Ісаак Сирійський. Григорій каже: «добре є навчати заради Бога, але краще за це задля Нього стати чистим». - Ми - храм Божий (1 Кор. З, 16). Тому оскільки сам Бог є чистим, очистьмо і Його храм, щоб Він забажав у ньому оселитися. І як Він є святий, освятімо і Його храм. Прикрасімо його різними добрими й чесними ділами, обкладімо його пахощами миру Божої волі, чистою і сердечною молитвою. Тоді хмара Його слави отінить душу І світло Його величі засіяє всередині серця. - Душевний мир є наслідком доброго порядку (впорядкованого життя), і від миру народжується світло, а від світла п миру просяює в умі чисте повітря. - Коли надходитиме час воскресення в тобі духовної людини, тоді запалає у твоїй душі радість і думки твого нутра сповняться солодкістю, що є у твоєму серці. А допоки світ підіймається супроти тебе, доти збільшується в тобі витання думок. - Якою мірою хто увійшов заради Бога в подвиг, такою мірою і його серце віднайде дерзновення в молитві. І наскільки людина розсіяна, настільки й позбавляє себе Божої помочі. - Святий Григорій каже: «Храмом благодати є той, хто перебуває в єдності з Богом і завжди перейнятий думкою про Його суд». Преподобний Антоній Великий. Святого Антонія запитали: «Що таке радість у Господі?» Старець відповів: «Виконати з радістю якусь заповідь на славу Божу». Бо ж, сповнюючи Його заповіді, маємо радіти. Проте пильнуватимемо, щоб часом, тішачись, не піднестися нам гордістю, тому все уповання покладімо на Господа.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
