 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Природа не містить зла, і немає нікого злого від природи, бо Бог не сотворив нічого злого. Але коли хтось через пожадання серця приймає образ зла, тоді воно, дарма що перебуває поза природою, починає існувати в такому вигляді, як хтось цього забажав. Тому необхідно, безнастанно пам'ятаючи про Бога, з усією ревністю не дослухатися до злих спонук, бо суще в природі добро могутніше від зла, що входить у природу ззовні через звичку, бо ж добро присутнє, а зло - ні, хіба коли твориться. - Подвижникові завжди слід втримувати свою думку спокійного, щоб ум міг правильно розрізняти помисли, які до нього приходять. І добрі та послані від Бога вкладати в скарбницю пам'яті, а розпусні демонські викидати геть із вмістилищ природи. Преподобний Максим Ісповідник. До яких речей ми ставилися колись пристрасно, про ті й маємо пристрасні помисли. Тому той, хто перемагає пристрасні уявлення, звичайно зневажає й речі, породжені уявою. Бо боротьба зі спогадами про речі настільки важча за боротьбу зі самими речами, наскільки легше є грішити думкою, аніж самим ділом. Є пристрасті душевні, а є тілесні. Перші дістають привід від тіла, а другі - від зовнішніх речей. Але любов і стриманість відсікає ті й ті: любов - душевні, а стриманість - тілесні. - Не надуживай думками, щоб, коли буде необхідність, не надуживати й речами. Бо ж якщо раніше не згрішимо подумки, то ніколи не згрішимо ділом. Преподобний Авва Таласій. Ум, який справно керує почуттями і який впорядкував потреби плоті, провадить лише одну боротьбу - з пам'яттю. Преподобний Филотей Синайський. Ми маємо умову боротьбу, котра важча за чуттєву. Це дорога для благочестивого, що має поставити умові за мету досконало закріпити в серці пам'ять про Бога, немов перлину чи коштовний камінь. Треба залишити все, навіть і тіло, та й зневажати це життя, щоб здобути в серці єдиного Бога. Бо Йоан Золотоустий сказав, що досить лише умового Боговидіння, аби знищити лукавих. - «З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить» (Євр. 12, 14), щоб здобути любов і чистоту, бо ж вони є миром та святістю. А гнівом треба озброїтися лише супроти демонів, які заповзято мисленно з нами ворогують. Ось слухай, як треба щохвилини провадити боротьбу, яка в нас точиться, - чини так: поєднуй молитву з пильною тверезістю, і буде молитва посилювати тверезість, а тверезість - молитву. Тверезість, безперестанку уважно стежачи за всім всередині, зауважує, як вороги намагаються туди ввійти, та, скільки має сили, загороджує їм вхід, закликаючи на поміч Ісуса Христа, щоб Він прогнав цих лукавих воїнів. Тоді увага перегороджує їм вхід протистоянням, а Христос проганяє демонів з їхніми мріяннями. - Пильнуй свій ум, щосили напруживши увагу. Щойно завважиш ворожий помисел, одразу ж запереч йому і водночас поквапся прикликати на поміч Господа Христа, щоб захистив тебе. А Ісус, ще коли ти говоритимеш, промовить: «Оце Я з тобою, аби заступитися за тебе». Проте ти й після того, як за твоєю молитвою будуть приборкані вороги, знову продовжуй старанно дослухатися до ума. От знову хвилі помислів, більші від перших, настигатимуть тебе, так, що душа немовби вже поринає в безодню і готова загинути. Проте Ісус, якого розбудив учень, як Бог погрожує злим вітрам помислів, і ті вщухають. Ти ж, отримавши свободу від ворожих нападів на годину, а чи й на хвилю, прослав твого Спасителя і заглибся у думання про смерть. Ілля Екдик. Спрямувавшись угору, ум не одразу полине туди, а після того, коли абсолютно зневажить долішнє, присвятившись Божественним подвигам. Преподобний Микита Ститат. На тих, хто робить поступ у спогляданні, безтямно оздоблюються біси. Удень і вночі вони перебувають поруч з подвижником, замишляючи проти нього лихе: то наводять важкі спокуси через тих, хто з ним живе, то самі зчиняють шум і тупіт, щоб його залякати, а деколи нападають навіть тоді, коли подвижник спить, бо заздрять його спокійному відпочинкові та й усіляко йому докучають, проте безсилі завдати шкоди тим, хто посвятився Богові. І коли б не охороняв їх ангел Господа Вседержителя, то не уникнули б вони бісівських хитрощів та смертних сітей. - «...Тіло пожадає проти духа і дух пожадає проти тіла» (Гал. 5, 17), і між ними точиться якась таємна боротьба за здобуття перемоги і влади. Це і є, власне, те, що називається в нас крамолою, бунтом, повстанням, міжусобною боротьбою, що розтерзує душу. Никофор Самітник. Одні святі називали увагу пильнуванням ума, инші - оберіганням серця, ще инші - тверезістю, а хтось мисленною безмовністю або ще якось по-иншому. Але всі ці назви означають одне й те ж, подібно, як кажуть про скибку хліба окраєць чи кусень. Що ж таке увага і які її прикмети? - Увага - це ознака щирого покаяння. Увага - це заклик душі до самої себе, ненависть до світу й піднесення до Бога. Увага - це зречення гріха й воскресення чесноти. Увага - це безсумнівна впевненість у відпущенні гріхів. Увага - це початок споглядання або найкраща для нього умова: бо через нього Бог, зійшовши, являється уму. Увага - це вмиротворення ума чи, радше, утихомирення (заспокоєння від блукань), дароване з Божої милости. Увага - це відкинення помислів, палата пам'яти про Бога й скарбниця терпіння. Увага є провинницею віри, надії і любови, бо хто не вірить, той не може переносити зовнішніх скорбот. А хто не терпить цих скорбот охоче, той не може сказати: «Ти - заступник мій єси і пристановище моє» (Пс. 90, 2). Хто ж не візьме Всевишнього собі за пристановище, той не буде глибоко щирим у любові до Нього. ІІреподобний Ісихій. Ум з умом невидимо стикаються у боротьбі - ум демонський з нашим. Тому щохвилини треба з глибини душі взивати до Христа, щоб Він прогнав демонський ум, а нам як Чоловіколюбець дарував нагороду переможця. Ум, що не занедбує свого сокровенного ділання, разом з иншими благами від постійного вправляння в оберіганні себе осягне, що п'ять тілесних чуттів не будуть у нього співтворцями гріховних спокус, які надходять ззовні. Всеціло прислухаючись до своєї чесноти - тверезости - і завжди бажаючи насолоджуватися добрими думками, ум не допускає п'ятьом чуттям окрадати себе, дозволивши прийняти марнотні помисли. А знаючи, які облуди через них трапляються, сильним напруженням проганяє їх із середини. - Май уважним ум, і не обтяжуватимуть тебе спокуси. А відступиш від уважности - терпи все, що траплятиметься. - Ум осліплюють три пристрасті: грошолюбство, марнославство і сластолюбство. - Початок плоду - цвіт, а початок тверезости ума - поміркованість у їжі та питті, зречення та відкинення будь-яких помислів і безмовність серця. - Коли, зміцнившись в Ісусі Христі, починаємо твердо простувати в тверезості, тоді спершу в нашому умі являється наче світильник, який тримаємо в руці ума, що провадить нас на мисленні дороги; потім - немов повний місяць, що обертається на тверді серця; і врешті, як сонце, - Ісус, що, мов світило, сяє правдою, тобто показує себе самого і свої всесвітлі світи споглядань. - Пильнування ума треба й варто називати джерелом світла та блискавок, світлодайним і вогненосним. Бо, правду кажучи, воно одне вище за всілякі тілесні чесноти, скільки б їх не було в кого. Заради цього цю чесноту слід іменувати найпочеснішими назвами - завдяки світлосяйному світлу, яке вона породжує. Полюбивши її, негідні, мерзенні, неправедні неуки, що грішили, Христовою силою стають праведними, достойними, чистими, святими і розумними та ще й починають споглядати тайни і навчати про Бога. Осягнувши споглядання, вони переселяються до цього чистого, неосяжного Світла й торкаються Його несказанними дотиками; з ним живуть і творять, бо звідали, «що благий Господь». Так на цих первоангелах сповнюється слово Давида: «І праведні прославляти будуть ім'я Твоє; праві оселяться перед лицем Твоїм» (Пс. 149, 14). І справді, лише вони істинно призивають Бога, сповідаються Йому і завжди люблять з Ним розмовляти, люблячи Його. - Горе внутрішньому від зовнішнього, бо внутрішній чоловік багато терпить від зовнішніх чуттів. Але, перетерпівши, мусить вдатися до бичів супроти цих зовнішніх чуттів. Той, хто зробив те, що велить буква, збагнув і те, що приносить умоглядність. - Отці вважають, що коли наш внутрішній чоловік перебуває у тверезості, то йому під силу зберегти й зовнішнього. Також вони кажуть, що ми і злодії-демони чинимо гріхи спільно. Ті в помислах або в намріяних образах зображають гріхи перед умом як лишень їм заманеться, ми ж грішимо і внутрішньо помислами, і зовнішньо - ділами. Демони, не маючи невразливих тіл, собі й нам готують муку лишень помислами, підступами й оманою. Та коли б ці нікчеми не були позбавлені дебелого тіла, то постійно грішили б ще й ділами, плекаючи в собі схильність до лихого й будучи готовими до беззаконня. - Якщо маєш злопам'ятність, то лише на бісів, і якщо ворогуєш, то лише з тілом. Плоть - лукавий друг, бо коли її вдовольниш, то вона повстане з якнайсильнішою боротьбою. - Ворогуй супроти тіла і воюй супроти черева. - Не наситяться ангели, вихваляючи Творця, не насититься й ум, що змагається з ними в чистоті. І так, як не турбуються про їжу нематеріяльні ангели на небі, так і не турбуються про неї матеріальні безтілесні створіння, піднісшись на небо безмовности ума.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
