 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Слухаючи про почуття ума, нехай ніхто не надумує собі, що слово Боже являється йому чуттєво. Ми ж кажемо, що душа, будучи чистою, якось невимовно відчуває Божественну втіху, одначе не так, щоб при цьому їй чуттєво являлося щось невидиме: «бо ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор. 5, 7). Тому якщо комусь із подвижників явиться світло чи якась вогненна постать або вчується голос, то нехай у жодному разі не вважає таку з'яву істинною. Це явно є ворожа омана, адже багато тих, з якими таке траплялося, збивалися з правильного шляху. Ми ж знаємо, що допоки живемо як подорожні, перебуваючи в цьому тлінному тілі, ми віддалені від Бога (див.: 2 Кор. 5, 6), тобто не маємо змоги зримо бачити ні Його самого, ані Його дивних пренебесних речей. Григорій Синайский. Часто дехто, розводячись про істину, через незнання говорить одне замість иншого, бо не вміє сказати правильно, жахаючи цим слухачів і неславлячи безмовників, у яких ці нерозумні дії викликають сміх. Нічого дивного немає в тому, що початківці помиляються навіть і після багатьох трудів: таке траплялося з багатьма, хто шукав Бога чи в давнину, чи нині. Прислухуйся пильно й розумно, Божий любителю! Коли, роблячи свою справу, побачиш світло або вогонь ззовні чи всередині або якийсь лик, приміром, Христа, чи ангела, чи когось иншого, не приймай цього, щоб не зазнати тобі шкоди. Та й сам від себе не малюй у власній уяві образів і не зважай на ті, що виникають без твоєї участи, І не дозволяй уму закарбовувати їх у собі. Бо все, що ззовні навіяне і прийняте уявою, слугує оманою душі. Істинний початок молитви - це сердечна теплота, що палить пристрасті, вселяє втіху й радість у несхитне до уподобань серце та утверджує його безсумнівною запорукою. Усе, що приходить в душу, чи то чуттєве, чи духовне, як тільки серце, не приймаючи його, сумнівається в ньому, є не від Бога, а підіслане від ворога. Якщо ж побачиш свій ум ззовні або начебто його тягне вгору якась невидима сила, - не вір цьому і не допускай, щоб твоїм умом щось керувало, а негайно присилуй його до його заняття. Те, що від Бога, приходить само собою, тоді, коли ти навіть і години тієї не знаєш, хоча й ворог навіть унутрі заміряється облудно явити духовне, пропонуючи одне замість иншого: наводить безчинний жар замість теплоти, збуджує безсловесну радість і вологу солодкість замість веселости, та й сам приховується за цими звабами від недосвідчених. Але час, досвід і почуття зазвичай викривають ворога перед тими, які вже знають його злісні підступи. «Горло борошно розрізняє», - каже Писання. Так і духовний смак, що не піддається облуді, усе чітко розрізняє. Каліст та Ігнатій. Коли практикуєш безмовність і хочеш бути сам, ніколи не приймай ні чуттєвого, ні мисленного, яке бачитимеш у своєму нутрі чи ззовні, - ані лику Христа, ні ангела чи образу святого, або й світлого марева, яке намріяв ум. Не вір цьому з обуренням, нехай навіть воно і є чимось добрим, а насамперед запитай про це в когось досвідченого, бо це корисне і миле та приємне для Бога діло. Завжди пильнуй, щоб твій ум був безбарвним, безобразним і безвидним. Безформним, без'якісним, безкількісним - таким, що прислухається лише до слів молитви, у них повчається та про них роздумує всередині серця.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
