 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Як тому, в кого не просвічений дух, не слід заторкувати духовних споглядань, так і тому, хто щедро осяяний благодаттю Святого Духа, не належить бесідувати про них: бо в перших убогість світлих думок огортає ум мороком невідання, а в других їх багатство не дає говорити, оскільки в той час душа, впиваючись Божою любов'ю, бажає насолоджуватися нею безмовно. - Треба знати, що коли душа повстає гнівом на пристрасті, настала пора мовчати, бо це час боротьби. Коли ж хтось зауважить, що ця буря вляглася завдяки молитві чи милостині, то нехай поступається потягові любови до висловлення божественних слів, однак нехай стримує крила ума узами смирення. Бо якщо хтось не впокориться самоприниженням до краю, не може гідно розповідати про Божу велич. - Як часте розчинювання дверей до купальні випускає назовні внутрішнє тепло, так і все хороше, коли хто багато говорить, нехай навіть розповідає лише добре, випускає свою пам'ять (свідомий стан у порядку духовних речей) крізь словесні двері. Через це ум, урешті, втрачає щонайчистіші помисли та через невпорядкований наплив думок сумбурно промовляє до тих, які до нього прислухаються. У такому разі він уже не посідає Святого Духа, який утримує нашу думку немрійливою, бо цей Благий дух, якому чула сум'яття і мрійливість, уникає багатослів'я. Мовчання ж, навпаки, є благотворним, будучи матір'ю премудрих помислів. - Багатослів'я незмірно розсіює ум і чинить його не лише нездатним до духовної праці, а й віддає в руки полуденному бісові, який, потроху розслабивши ум, згодом віддасть його бісові безкрайньої печалі й, урешті, бісові гніву. Преподобний Йоан Карпатоський. Инколи трапляється, що під час зібрання братії закрадається марнославний помисел, який навіює щось невчасно сказати. Ангельські ж помисли переконують тебе прогнати цю тимчасову балакливу гадку. Отож, якщо ти не проженеш її добрим мовчанням, а, набундючений чванливістю, дозволиш їй вийти назовні, то муситимеш перетерпіти погані наслідки цього, відданий по заслузі або ще більшому гріхові, або якимось зовнішнім скорботам, чи важким прикрощам від братів, чи мукам у прийдешньому віці, бо й за пусте і марнославне слово, проказане через непогамованість язика, відповідатимемо. Тому ми мусимо пильно стримувати свій язик. Колись одне добре слово вчинило розбійника чистим та святим і ввело його у рай. Як також одне недобре слово загородило Мойсееві вхід в Обіцяну землю. Тож не вважатимемо балакучість незначною хворобою. Бо злоріки і просторіки самі зачиняють для себе Царство. Преподобний Филотей Синайский. Немає нічого більш руйнівного, як багатослів'я, і нічого більш згубного, як непогамованість язика. І ніщо не є таким сильним у розладнуванні й винищуванні душевного багатства. Бо багатослів'я руйнує те, що в собі щоденно будуємо, і через балакучість душа розтрачує те, що ми з трудом збираємо. Що є гірше за непогамований язик? Він повсюдне зло. Йому треба визначити межі, загнуздати та стати на заваді. І скажу: змусити його служити лише тоді, коли є потреба. Плодом беззмістовних пустих бесід инколи буває докір і висміювання, коли вони осудять дурноту наших розмов, инколи осквернення совісти або осудження від Бога й засмучення Святого Духа, що найжахливіше. Преподобний Микита Ститат. Той, із чиїх вуст сходять корисні слова для розвою ближнього, виносить їх із доброго скарбу серця, як сказав Господь (див.: Мт. 12, 35). Але ніхто не може увійти в Богослов'я і сказати належне про Бога - лише Святим Духом. 1 ніхто, хто говорить Божим Духом, не каже того, що суперечило б вірі в Христа, а промовляє лише те, що повчає, підносить до Бога і вводить у Його Царство, відновлює давнє благородство і лучить із Богом. Коли ж тепер виявлення Духа дається кожному на спільну користь (1 Кор. 12, 7), то той, хто збагатився словом Божої премудрости й прийняв благу частину слова Розуму, перебуває під дією Божественного Духа і є храмом невичерпних Божих скарбів. Иноки Каліст та Ігнатій. Порядок слова зобов'язує нас сказати тепер тобі, що мусиш бути мовчазним. Та й святий Ісаак Сирійський говорить з цього приводу: «Найбільш за все полюби мовчання, бо воно наближує тебе до плоду. І язик безсилий його зобразити. На початках змушуватимемо себе до мовчанки, і тоді від мовчанки зродиться щось, що приведе нас до самого мовчання. Нехай же дозволить тобі Господь відчути те, що приводить до самого мовчання, нехай Він подасть тобі відчути те, що народжене мовчанням. Але коли почнеш жити цим життям, то навіть не вмію виповісти, скільки світла засяє тобі звідти! Коли на одну шальку терезів покладеш усі труди цього життя (у безмовності), а на иншу - мовчання, то побачиш, що воно переважує. Мовчання - це тайна прийдешнього віку, а слово - засіб цього світу». Хто забороняє своїм вустам пересуджувати, той оберігає серце від пристрастей і повсякчас дивиться на Господа. І святому Арсенію Божественний голос заповів таке: «Арсенію! Мовчи, перебувай у безмовності, бо в цьому корінь бєзгрішиости». Святий Єфрем Сирійський. Необхідно уникати непотрібних розмов і не підтримувати спілкування з тими, що нехтують Божий страх, бо такі ні не кажуть нічого корисного, ні не роблять нічого задля Господа: не говорять вони ні про чесноту, ні про благоговіння, ані про чистоту їхні розмови - смертна смерть, порада - безодня аду, а їхнє товариство - згуба для душі. Святі Варсанутій та Йоан. Мовчання є кращи і дивовижнішим за всілякі повчальні бесіди. Його почитат злі наші Отці і ним прославилися. Але оскільки ми через свою неміч ще не досягли того, щоб ходити дорогою досконалих, то говоритимемо про те, що слугує повчанню, і бесідуватимемо, покликаючись на отцівські слова, а не вдаючись у поясненні писань. Бо ця справа є доволі небезпечна для необізнаних із нею. Писання проказане духовно, а плотська людина не може розуміти духовного. Краще в бесіді послуговуватимемося словами Отців і відшукаємо користь, яка в них прихована. Проте будемо вдаватися до них помірно, пам'ятаючи, що «в багатомовності гріха не бракуватиме» (Прип. 10, 19). А щоб не впасти при цьому в зарозумілість і самовихваляння помислів, пам'ятатимемо, що, не виконавши того, про що говоримо, кажемо це собі на осудження. Коли мовчання визнане кориснішим за добрі бесіди, то тим більше воно є кориснішим за розмови про середні речі. Коли ж не можемо змовчати, а залучаємося до розмови про подібні предмети, то хоча б не затягуймо бесіди, щоб від багатослів'я не впасти у якусь ворожу сіть. - Коли ж, почавши розмову, спохватишся, що говориш про грішне, припини її, кажучи: «Ні, облишмо цю тему», - або, трохи помовчавши, скажи: «Забув, про що повів мову», - і переведи її на щось инше - безгрішне. Преподобний Ісаак Сірійський. Як від обжерливости зроджується сум'яття помислів, так від багатослівних і безчинних бесід - беззмістовність та вихід ума з його порядку. - Хмари закривають сонце, а багатослів'я затьмарює душу, яка почала просвітлюватися молитовним спогляданням. - Байдикування вважай початком затемнення душі. Затемненням на затемнення - сходини для розмов. Якщо навіть корисні бесіди, яким немає міри, наводять затемнення, то ж наскільки більше шкідливі марнотні розмови! Від множества тривалих бесід мізерніє душа. - Якою ж приємною є розмова з нашими духовними братами, коли під час неї можна бесідувати з Богом. - Бо ум замілкий для того, щоб провадити дві бесіди. - Якщо збережеш свій язик, то від Господа дасться тобі благодать сердечного зворушення, щоб у ньому ти уздрів свою душу і ним увійшов у духовну радість. Преподобний Антоній Великий. Багатослівний чоловік не залишає в собі місця Святому Духові. - Спонукаймо себе приставити пильну сторожу до своїх вуст, щоб не сказати чогось поганого про кого-небудь, бо лихий поголос гірший за всіляку отруту. Вигоюються усі рани, лише немає ліку на рану від язика. Язик необережного обмовника, яким керує диявол, отруйніший за язик гадюки, бо він породжує сварки й гірку ворожнечу поміж братами, сіє заворушення і злодіяння серед мирян і роз'єднує велелюдні громади... Той, хто любить мовчання, перебуває біля Господа та Його ангелів, і на ] небі його місце. - У бесідах не має бути жодних грубощів, бо розумних людей, зазвичай ще більше, аніж дівиць, прикрашають скромність і доброчесність. Боголюбний ум - це світло, що осяває душу, як сонце освітлює тіло. - Слово є слугою ума. Воно виражає те, чого бажає ум. Той, хто говорить беззмістовно, не має ума, бо мовить не думаючи. Пам'ятай, що від слів - слава і приниження. - Розумне й корисне для душі слово - Божий дар. І навпаки - порожнє слово, що хоче визначити міру і відстань між небом та землею, розміри сонця і зірок, є винаходом людини, що надаремно трудиться і через безпідставну зарозумілість шукає того, що не приносить йому жодної користи, немов бажає зачерпнути решетом води, - не може-бо людина цього знайти. - Ті, що говорять усе, що лишень спаде їм на думку, подібні на обійстя без воріт, куди заходить, хто хоче, підходить до стійла та відв'язує осла.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
