 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Ілля Екдик. У того, хто ходить широкою дорогою, сльози висихають, у того ж, хто полюбив вузьку стежку, б'ють, як джерело. Симеон Новий Богослов. Коли ще не маємо ні плачу, ні сліз, нехай ніхто не зводить нас порожніми словами, та й самих себе не вводьмо в оману - немає в нас покаяння, ні справжнього наміру перемінитися, ані страху Божого в серцях. Ми ще не усвідомили себе винними й не осудили себе, та й наша душа ще не пізнала почуття майбутнього суду і вічних мук. Бо коли б себе осудили, коли б збагатилися такими порухами серця, коли б перебували в таких почуваннях, то одразу ж пролили б сльози. А без цього ні жорсткосердя наше не може зм'якнути, ні душа наша не може здобути духовного смирення, ані нам не під силу стати покірливими. А такі не можуть злучитися зі Святим Духом. Хто ж із Ним не злучився, той не сподобиться споглядання Господа і Боговидіння через очищення від страстей, та й не гідний такий зватися учнем, що сокровенно здобуває чеснотами смирення. - Спочатку від плачу за Богом приходить смирення, яке приносить невимовну радість і втіху. Навколо ж смирення виростає надія на спасіння. Бо в тому, хто має себе за найбільшого грішника з-поміж усіх людей, ще більше розростається надія разом із смиренням, вона розцвітає всередині серця і сповнює подвижника певністю, що він, без сумніву, мусить спастися через смирення. - Що глибше поринаємо у глибину смирення й самі себе осуджуємо, як недостойних спасіння, то більше плачемо і проливаємо джерела сліз. Разом зі сльозами і плачем вливається в серце духовна радість, а разом із нею й надія, що дає неоманливе запевнення у спасінні. - Плач має двояку дію: як вода, гасить слізьми полум'я пристрастей і омиває душу зі скверни, яку вони приносять; і, як вогонь, животворить присутністю Святого Духа, зігріває, запалює серце та збуджує в ньому любов і нестримне прагнення до Бога. Микита Ститат. Осквернення тіла гноєм треба очищувати потоками сліз, а затьмарення душі гіркотою гніву слід проганяти світлом скрухи і солодкої любови і так знову лучитися з Тим, від кого колись були відчужені. - Жалю та скорботи почуттю серця завдає инколи проливання сліз, а инколи радість веселощів. Коли ж покаянням і сльозами очищуємося від отрути і скверни гріха, тоді, уражені спогадами про вчинене, немов важкими ударами, видаємо з серця глибокі стогони з повноти почуття жалю і скрухи. Коли ж доволі очистимося сльозами, відчуємо свободу від пристрастей, тоді, потішені Божественним Духом, як ті, що здобули чисте і тихе серце, сповнюємося несказанної втіхи від сліз зворушення, які приносять радість. - Одні сльози, що пролиті від покаянного сокрушення, а инші - від божественного зворушення. Перші, неначе річка, затоплюють і руйнують усі твердині гріха, а другі є для душі тим самим, що дощ для полів і роса для злаків - живлять колос пізнання і чинять його багатозернистим та многоплідним. - Сльози і зворушення не одне й те саме, між ними велика віддаль. Сльози з'являються від розкаяння в колишньому способі життя і в попередніх падіннях душі, вони як вогонь і окріп для очищення серця. А зворушення приходить згори від Божественної роси Духа, щоб потішити й охолодити гарячу душу, яка тепер увійшла в глибину смирення і причастилася неприступного світла споглядання і так, як Давид, радіючи, співає: «Ми перейшли крізь вогонь і воду, і Ти вивів нас на відпочинок» (Пс. 65, 12). - Сльози є нашим природним даром, і коли гордість ума привернеться до смирення, а душа відверне свої очі від омани видимих благ і спрямує погляд лише на бачення нематеріяльного світла, то позбудеться будь-якого почуття до світу і сподобиться потіхи Духа згори. Тоді виливаються з душі сльози, немов води з потоку, приносять насолоду її почуттям і сповнюють її думки всілякою радістю і божественним світлом. А окрім цього: сльози сокрушають серце і в пізнанні кращого чинять ум покірливим. Проте все це не може з'явитися в тих, хто плаче і ридає з инших причин. - Неможливо розверзти джерело сліз без найглибшої покірливости. Ні, знову ж таки, бути покірливим без зворушення, яке приносить Дух, адже зворушення від покірливости зроджує Святий Дух. Вони, як ланки ланцюга, що пов'язані благодаттю, тримаються одне за одного, творячи нерозривний духовний союз. Григорій Синайський. Без подвижництва і без сліз неможливо знести дару безмовности. Той, хто плаче і роздумує про страхіття, які передують смерті і настають після неї поки вони ще настануть реально, не може перебувати без терпіння і смирення, які є двома засадами безмовности. А без них той, хто ступив на дорогу безмовности, завжди матиме співвихованкою своєму недбальству ще й зарозумілість, а від них множаться узалежнення і мрійливість, що нас розслаблюють. А тоді вже непоміркованість - донька недбальства - чинить тіло млявим і безсилим, а ум потьмарює і притуплює. Святитель Григорій Палата. Початок плачу є начебто пошуком заручин із Богом, які видаються недосяжними. Тому під час цього шукач проказує немовби передзаручальні слова, плачучи з великого прагнення отримати бажане, розриваючи серце перед Нареченим і закликаючи Його риданнями. А кінець плачу - досконалий у чистоті шлюб. «Це велика тайна» (Еф. 5, 31). Преподобний Ніл Синайський. Насамперед молися про дар сліз, щоб плачем пом'якшити сущу в душі жорстокість і, відкривши «проти себе беззаконня своє» (Пс. 31, 5), отримати від нього відпущення гріхів. - Коли в час молитви проливаєш потоки сліз, то сам у собі аніскільки цим не пишайся, начебто ти вищий за багатьох. Це ж твоя молитва прийняла поміч згори, щоб ти, ретельно висповідавшись у своїх гріхах, слізьми умилостивив Владику. - Якщо з'явиться в тебе думка, що під час молитви ти не конче мусиш плакати над своїми гріхами, то подивися, як далеко ти є від Бога, хоч зобов'язаний перебувати в Ньому завжди, і проллєш якнайтепліші сльози. - Плач над грішником, що благоденствує, бо над ним висить меч правосуддя. ІІреподобний Єфрем Сирійський. У людей бувають сльози трьох різних родів: за речами видимими - ці сльози дуже гіркі та марнотні; сльози покаяння - коли душа забажає вічних благ, ці сльози дуже солодкі й корисні; і бувають сльози розкаяння - там, де «плач і скрегіт зубів» (Мт. 8, 12), ці сльози також гіркі і марні, бо коли немає часу на покаяння, то не принесуть вони жодного плоду. - Блаженний, у кого душа стала подібною до молодого саджанця дерева, що має, як зрошення водою, сльози за Богом. - Хочу описати вам силу сліз. Анна слізною молитвою виблагала в Господа сина - пророка Самуїла і здобулася на прославу Бога у своєму серці. Грішниця, що в Симоновому домі, плачучи і вмиваючи своїми сльозами ноги Христа, сподобилася прощення гріхів. Зворушення (сердечний плач) - це вигоювання душі. Воно, якщо ми прагнемо, вселяє в нас Єдинородного Сина і прикликує до душі Святого Духа. І немає на землі солодшої радости, ніж та, яку приносить зворушення. Чи ж освітився хто з вас цією радістю сліз за Богом? Якщо хтось, переживши цю радість і насолодившись цим, під час молитви вознісся понад землею, то тоді він увесь час перебував поза своїм тілом, не в цьому віці і вже не на землі. Святі і чисті сльози за Богом завжди омивають душу від гріхів й очищають її від беззаконь. Ці сльози повсякчасно дають душі сміливість перед Господом, а нечисті помисли й зовсім безсилі наблизитися до тієї, яка має постійне зворушення за Богом. Зворушення нерозкраднє. Йдеться ж про зворушення, що триває не лише один день, а удень і вночі, і до кінця життя. Зворушення - це чисте джерело, яке зрощує плодоносні насадження душі (чесноти). - Навіть якщо немає в тебе видимих сліз, то нехай буде сердечна скруха, бо й сльози є різні. Однак блаженний той, хто у своїй душі, немов у дзеркалі, споглядає Господа й одночасно зі сльозами виливає Йому славословлення перед Його благістю, бо молитва такого буде почута. - Початок плачу - пізнання самого себе. Тож нехай буде наш плач не за людиною, а за Богом, який знає потаємне серця, щоб Він оселив нас у своєму блаженстві. - Коли хочеш, щоб Господь дарував тобі сльози, скруху і безпристрасність, постійно повертайся пам'яттю до своєї смерти і гробу. Преподобний Ісаак Сірійський. Яке ще инше заняття монаха в його келії, окрім плачу? Та й що ж то за заняття, що краще за плач? Адже вже сам побут ченця і його самотність, що уподібнені до гробу, далекого від людської радости, вчать монаха, що його діяльність - плач. - Радій з тими, що радіють, і плач з тими, які плачуть, бо це - ознака чистоти. Преподобний Антоній Великий. Хто хоче звільнитися від гріхів, звільниться від них плачем і стогонами, і хто бажає налаштуватися на чесноти - налаштується слізним плачем. Преподобний Йоан Ліствичник. Як вогонь спалює і пожирає хмиз, так чиста сльоза омиває всі зовнішні й внутрішні нечистоти.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
