 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Коли душу полишає бажання прекрасних земних речей, тоді часто закрадається до неї певний нудотний дух, який не допускає її ні охоче потрудитися у служінні слова, ні не залишає їй твердого бажання майбутніх благ, до того ж і це дочасне життя змальовує геть безвартісним, яке буцімто не має достойних діл чесноти, та й саме пізнання зневажає як дароване також багатьом иншим і яке не розкриває нам нічого особливого. Ми можемо уникнути цієї літеплої і розмінюючої пристрасті, коли вкрай обмежимо свою думку й пильнуватимемо лише пам'ять про Бога. Бо ж лише таким чином дух, зайнявшись властивим йому горінням, зможе відігнати це нерозумне розлінення. Преподобний Йоан Карпатоський. Зневіритися є більш згубно, ніж грішити. Зрадник Юда був слабкодухий і недосвідчений у боротьбі, тому й впав у відчай, а ворог, наскочивши, накинув на нього петлю. Петро ж - твердий камінь, - низько впавши, не занепав духом, як небувалий борець, і не зневірився у своїй крайній скорботі, а, підвівшись, пролив гарячі сльози від сокрушеного і смиренного серця. Бачачи це, наш ворог, немов палений в обличчя гарячим полум'ям, притьмом відскочив та й, люто лементуючи, утік світ за очі. Авва Таласій. Той, хто не пізнав плотських утіх, журиться невідрадною печаллю, а той, хто їх зневажив, перебуває безтурботним. Ілля Екдик. Ні грішник не буває без печалі, ш праведник. Лишень перший журиться, що ще не зовсім відлучився від гріха, а другий, що ще не посів усього добра. - Бачачи важкість недуги своєї душі, не занепадай духом, а, вживаючи дієві ліки щонайважчих подвигів, віддаляй від себе хворобу, коли щиро турбуєшся про здоров'я своєї душі. Симеон Новий Богослов. Не лише безмовник чи послушник, а й ігумен - настоятель братії, якому доводиться все полагоджувати, має бути безжурним, тобто вільним від клопітливої турботи про житейські потреби. Бо коли побиваємся, то стаємо переступниками Божої заповіді: не турбуватися своїм життям, «промовлявши: що будемо їсти, що пити й у що зодягнемось? Про все те побиваються погани» (Мт. 6, 31). Ніл Синайський. Зажурений монах не знає духовної насолоди. Журба ж є нудьгою, пригніченням душі й буває наслідком гнівних помислів, бо гнів прагне помсти. А неуспіх в помсті породжує печаль. - Зажурений монах не подвигне ум на споглядання й ніколи не піднесе до Господа чистої молитви, бо журба ставить перепону на шляху до всього доброго. Засмученому невідома духовна радість так, як і недужому в сильній гарячці - смак меду. - Журба за Богом оновлює душу сльозами, вселяє турботливу клопітливість про близьку смерть і суд та крок за кроком навчає бажаного їх очікування. - Журба буває хворобою душі й тіла: душу вона бере за бранку, а плоть, залишаючи на місці, висушує. - Журба народжується від лихого (біди, скорботи, образи) і приносить понурий духовний стан, а вони разом зроджують беззмістовну сварливість (нарікання на все). - Коли хочеш погамувати журбу та понурість духа, то здобудь благодушну любов і зодягнися в незлобиву радість. - У скорботах насамперед будь вдячний, бо через них ясніше відчутна благодать заступництва. Так, проганяючи журбу (яку приносять скорботи) благодаренням, не затьмариш величної краси мужньої благодушности. - Пригнічення духа - це виснаження душі, а знесилена душа, не маючи властивого їй за природою, не може мужньо встояти супроти спокуси. - Визнач для себе міру кожного діла і не полишай його, поки не завершиш, а також розумно й посилено молися, і дух пригнічення покине тебе. - Матір'ю зол вважай лінивство, бо воно розкрадає блага, якими володієш, а яких не маєш, не допускає набути. Преподобний Йоан Ліствичник. Є зневіра від множества гріхів і від тягаря, що лежить на сумлінні, а є зневіра і від гордости та вихваляння, коли ті, що впали в гріхи, вважають, що вони не гідні падіння. Від першої зневіри зцілює утримання від гріхів і блага надія, а від другої - смирення й неосудження нікого.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
