 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Преподобний Ісаак Сірійський. Нікого не осуджуй, не викривай, не обмовляй, навіть тих, які геть нікчемні. Розпростри свою одіж над тим, хто падає, і покрий його. Та й без потреби не виходь за двері своєї келії, аби не довідатися тобі про негідні вчинки людей. Так, у невіданні свого ума, в кожному бачитимемо людину святу й добру. - Якщо хтось у твоїй присутності почне зводити на свого брата пересуд, не слухай такого, а понурся. Якщо зробиш це швидко, виявишся обережним і перед Богом, і перед співрозмовником. Преподобний Ніл Синайский. Початком спасіння є самоосудження. - Якщо будемо уважними до себе, то не осуджуватимемо инших, бо самі маємо багато такого, за що ганимо когось. - Спам'ятай того, хто грішить, але не осуджуй того, який падає, бо останнє - це діло злоріки, а перше - доброзичливця, який хоче виправити. Авва Доротей. Соромити, осуджувати і шкодити - чия це справа, якщо не бісівська? Отак ми виявляємося помічниками бісів на погибель свою і ближнього. А чому? Бо немає в нас любови! Адже «любов силу гріхів покриває!» (1 Пет. 4, 8). Святі не осуджують того, хто грішить, і не відвертаються від нього, а співстраждають з ним, про нього журяться, його напоумлюють і втішають та вигоюють його, немов хвору частину тіла, докладаючи всіх зусиль для її спасіння. Преподобний Антоній Великий. Побачивши, що твій брат грішить, не зневажай його, не відвертайся від нього й не осуджуй його, а то сам упадеш в руки своїм ворогам. - Не осуджуй нікого зі смертних, аби Господь не гидував твоїми молитвами. Преподобний Максим Ісповідник. Чи ж не пристало вжахнутися, затремтіти та дійти до божевілля ума, коли Бог Отець, нікого не судячи, «Синові дав Він суд увесь» (Йо. 5, 22); а Той закликає: «Не судіте, щоб вас не судили» (Мт. 7, 1), «не засуджуйте, й не будете засуджені» (Лк. 6, 37). Подібно до Нього застерігає й апостол: «Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде» (1 Кор. 4, 5), і ще: «В чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш» (Рим. 4, 1). Кажучи це, бачу, що люди, полишивши плач над своїми гріхами, забрали від Сина суд і самі, неначе суть безгрішні, судять і осуджують одне одного! Від цього жахається небо і дрижить земля. - Хто цікавиться чужими гріхами або, підозрюючи брата, судить його, той ще не поклав початку покаянню і не потрудився дізнатися, які ж його власні гріхи, а вони, направду, важчі за багатопудовий свинцевий тягар. Така людина не відає, чому чоловік буває «твердосердим, любить суєту і шукає неправди» (див.: Пс. 4, 3). Тому й, кинувши свої гріхи, немов безумний та заблудлий у темряві, він мріє про чужі: істинні чи уявні лишень зі самого підозріння. - Той, хто безпристрасно говорить про гріх брата, чинить це з двох причин: або для його виправлення, або для користи иншого. А коли ж він говорить чи йому, чи кому иншому, не маючи на меті цих двох спонук, то говорить він осуджуючи або оббріхуючи брата, а такий не уникне богозалишености й неминуче впаде або в те, або в инше прогрішення і так осоромиться, коли хтось викриє і зганьбить його. Блаженний Діядох. Ніхто неспроможний щиро любити чи вірити, якщо не матиме самого себе собі ж осудником. Бо ж коли наше сумління бентежать самовикривання, тоді ум не може відчувати пахощів небесних благ, а одразу ж роздвоюється зарозумілістю. Усе ж завдяки колишньому досвідові віри спрагло поривається до них теплим порухом, але вже не спроможний любовно прийняти ці пахощі в почуття серця через часті докори сумління. Утім, якщо очистимося теплою молитвою й уважністю, то знову успадкуємо це бажане благо, досвідчивши Бога й маючи ще більший у Ньому досвід. Як до видимих діл нас мимоволі манять тілесні почуття, так до невидимих благ зазвичай нас спрямовує почуття умове, духовне, коли причаститься Божественної благодати. Усе прагне собі спорідненого: душа, як безтілесна - небесних благ, а тіло, як земний порох - земних насолод. Отож непомильно досягнемо ми стану досвідчити нетлінного, якщо витончимо трудами своє земне тіло. Старець Никодим Святогорець. Від самолюбства і зарозумілости зроджується в нас й инше зло, що спричинює нам неабияку шкоду, якою є строгий суд і осудження ближнього. Через нього (суд) ми маємо ближнього за ніщо та зневажаємо й принижуємо його за кожної нагоди. Надмірно цінуючи себе та маючи про себе високу думку, звичайно ж, дивитимемося на инших зверхньо, осуджуватимемо та нехтуватимемо їх, оскільки вважатимемо, що ми далекі від тих недоліків, які, на нашу думку, властиві иншим. Але ж ти не маєш на це влади! А присвоюючи її, сам цієї ж миті підпадаєш під суд і осудження не немічних людей, а всесильного Бога.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
