 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Старець Никодим Святогорець. Якщо хочемо скоро й успішно досягти бажаної мети в ділі здобуття чеснот, необхідно діяти так, щоб завжди «змагатися до того, що попереду» (Фил. З, 13). Бо варто лишень зробити нехай навіть і нетривалу зупинку - відразу ж подамося назад. Отже, мусимо бути пильними й не допускати, щоб вислизало з рук те, що може слугувати підпорою у здобутті чеснот. Тому-то неслушно чинять ті, котрі на шляху до чесноти старанно уникають перепон, бо ж саме вони можуть послужити благоуспішному паломництву. Для прикладу: якщо ти бажаєш здобути терпеливість, то не варто уникати тих осіб, справ чи обставин, які щонайбільше тебе роздратовують. - Для здобуття чеснот треба мати велику й мужню душу і волю - не слабеньку та мляву, а рішучу й сильну, правильно завбачуючи многоту перепон і важких трудів та готуючись усе це взяти й перенести. Авва Доротей. Ані страх Божий, ні милостиня, ані віра, ні поміркованість чи й будь-яка инша чеснота не може бути осягнена без покірливости. - Чоловік, що не подвизається і не є уважний до себе, ухиляється від чесноти. Бо чесноти є серединою, тією царською дорогою, про яку один старець сказав: «ходіть царським шляхом і лічіть милі» (путі спасіння). - Отож, коли людина удостоїться набути цих чеснот, то стає благовгодною перед Господом, і хоча всі бачать, що вона і п'є, і їсть, і спить так само, як инші, все одно цей чоловік благовгодний Богові за чесноти, які посідає. Хто ж до себе не уважний і не оберігається, той легко збочує з цієї дороги або праворуч, або ліворуч, тобто впадає чи у надмір, чи у скруту, і так породжує в собі недугу, яка є злом. Тому пам'ятаймо про царський шлях, яким прямували всі святі. Авва Зосима. Незначна схильність нашої волі до добра привертає Господа нам на поміч, про що я часто казав і про що говорить Божественний Антоній: для чесноти необхідні наше бажання і досвід. Щоб здобути Небесне Царство, не маємо потреби пускатися в далеку дорогу, і для чесноти не мусимо перепливати моря. Який то спокій приносить лагідний і смиренний! Направду, «покірливі наслідять землю і будуть насолоджуватися повним миром» (Пс. 36, 11). - Для кожної чесноти слід докласти і труду, і часу, а також необхідно щиро її прагнути, особливо ж потрібним є сприяння Бога. Бо коли Господь не допомагатиме нашому доброму устремлінню, то буде наш труд нещасним, немов труд рільника, який обробив та засіяв свої землі, але Бог не оросив його посіву. А сприяння Господа потребує наших молитов, бо лише ними привертаємо ми Божу поміч нам на заступництво. Якщо занедбаємо молитву, то як тоді Господь зглянеться над нашими трудами? Преподобний Максим Ісповідник. Три начала спонукають нас до добра: 1) насіння добра, яке засіяне в нас від природи; 2) святі сили; 3) добра схильність волі. Насіння природи діє тоді, коли ми чинимо з людьми так, як би бажали, , щоб вони чинили з нами, або коли щиро співчуваємо нужденному і пригніченому. Святі сили виявляють свою дію, коли, відчуваючи спонуку до доброго вчинку, віднаходимо в собі благу співдію і дозріваємо. Добра схильність волі - відрізняючи добро від зла, обираємо добро. Багацько людських дій є добрі самі по собі, але бувають і недобрими з якоїсь причини. Приміром, піст, молитва, милостиня, гостинність самі по собі є добрими ділами, але коли вчинені з марнославства, то перестають бути такими. - Є чесноти тілесні (піст, рукоділля), а є душевні (любов, великодушність, лагідність). Отож коли на дорозі звершення тілесних чеснот трапиться нам якась перепона - скрута чи недуга, - то матимемо милостиве прощення від Господа, який знає причини такого стану. Якщо ж не трудитимемося для душевних чеснот, то не отримаємо жодного прощення, бо вони , не зустрічають подібних перепон. Нехай тіло, що грішить ділами, маючи своїм виховником тілесні чесноти, береже доброчесність. Також і ум, що грішить страсними помислами, маючи за виховника душевні чесноти, нехай буде чеснотливим, дивлячись на речі чисто й безпристрасно. - Якщо хочеш осягнути праведність, віддавай належне душі й тілу: мислительній частині душі - читання, духовне споглядання і молитву; дратівливій - духовну любов, яка супротивна ненависті; пожадливій - чистоту і поміркованість, а тілові - лише необхідні харч та одежину. - Самовіддана духовна праця посеред пильних трудів є благотворною для чесноти, бо тоді вона приносить безпристрасність душі тому, хто все зносить благодушно. Завдяки ж безпристрасності душа, з'єднуючись любов'ю із Господом, відвертається від плоті і від світу. Виснаження тіла зміцнює душу. - Ніхто не може по-справжньому благословляти Бога, якщо, не освятить тіло чеснотами й не просвітить душу істинними пізнаннями. Перебування в чесноті - обличчя ума, що споглядає, піднесений на висоту істинного знання, немов на небо. - Демони, що долають людей, яким бракує чеснот, навчають блуду, пияцтва, грошолюбности й заздрости. Ті ж демони, що воюють із доброчесними, навчають зарозумілости, марнославства й гордости, і так через праве потаємно засіюють у нас ліве. Ілля Екдик. Початок діяльної чесноти - поміркованість й смирення, істина і доброчесність; а її кінець - мир помислів і свята чистота тіла. Преподобний Григорій Синайський. У безмовності необхідно неухильно дотримуватися трьох чеснот і повсякчас пересвідчуватися, що перебуваємо в них, щоб ненароком не окрало нас забуття й не залишило нас, паломників, далеко від них. А цими чеснотами є: поміркованість, мовчання, упокорення, тобто смирення. Вони ж одна одну і підтримують, і оберігають; від них народжується і невпинно зростає молитва. Преподобний Микита Ститат. «День Господній ...відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного» (і Кор. З, 13), - каже апостол Павло, додаючи, що діла, які хто заклав у своє нутро собі ж на пожиток, є за суттю нетлінні, то й у вогні вони встояться, і не лишень не згорять, а зробляться блискучими, цілковито очистившись від будь-яких плям. А хто наклав на себе, немов ярмо, діла, тлінні за природою, вони, запалавши, згорять і залишать його у вогні з нічим. Нетлінні й непроминальні діла це: сльози покаяння, милостиня, співчутливість, молитва, смирення, віра, надія і будь-яке діло, вчинене з огляду істинного благочестя. Ці діла ще за життя людини творять у ній храм Богові, а по її відході - залишаються з нею нетлінними навіки. Діла ж, які у вогні згоряють, є, зрозуміло: сластолюбство, любов до слави, грошолюбство, ненависть, заздрість, крадіжки, пияцтво, дозоляння, осудження й кожне діло, що його чинить тіло, кероване похіттю чи з гнівом. Усі ці діла ще за життя чоловіка, який розпалюється в похоті, тліють разом з ним; і коли полишає він своє тіло, то вони відходять разом із небіжчиком, але з ним не перебувають, а, згорівши у вогні, залишають свого родителя в полум'ї на безконечну муку. Преподобний Єфрем Сирійський. Дбаймо лише про спасіння душі, бо це єдине конечне (див.: Лк. 10, 42). Щоправда, тіло також вимагає нашої турботи, але не багато, бо ж душа вища за все. - Маєш душу і тіло, тому принось душі наїдки духовні, а тілу - тілесні. «Не дай померти душі, а живи її» Божим словом, псалмами, співом і духовними піснями, читанням корисних для душі писань, постом, чуванням, молитвами, сльозами, надією на майбутні блага й роздумуваннями про них. Усе це та й инше, до нього подібне, є поживою і життям для душі.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
