 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Святитель Теофан Затворник. Той, хто покаявся, віддає себе на служіння Богові і служити Йому починає відразу ж, виконуючи заповіді та сповнюючи Його волю. Самі заповіді не важкі, але дотримування їх натрапляє на перепони в зовнішніх обставинах життя подвижника і насамперед у його схильностях і звичках. Трудівник працює сам, хоча й з Божою поміччю, покладаючись або на Його волю, або на повновладну дію Господа. Преподобний Максим Ісповідник. Мета заповідей Спасителя в тому, аби звільнити ум від непоміркованости і ненависти й привести його до любови до Нього та до ближнього, від якої народжується світло святого діяльного пізнання. - Одне ми чинимо для Бога за заповідями, а инше не за заповідями, а як добровільне приношення. За заповідями йдемо, коли любимо Бога, ближнього, а також ворогів, коли не чужо-ложимо, не вбиваємо... Якщо ж порушуємо це, зазнаємо кари. Коли бережемо дівицтво, живемо в безженстві, уникаємо володіння будь-якою власністю, практикуємо самітництво, то це - наша вільна жертва. Саме ці останні практики мають значення дарів - на випадок, коли через неміч ми не виконаємо якоїсь заповіді, то цими дарами умилостивимо нашого благого Владику. - Господні заповіді навчають нас належно вживати середні речі, а благословив вживання чинить чистим стан душі. Такий стан породжує розсудливість, вона - безпристрасність, а від безпристрасности зроджується досконала любов. Авва Таласій. Збережи заповіді - і віднайдеш спокій, - возлюби Бога - й осягнеш пізнання. Преподобний Теодор Едеський. Як добре діло, що доконане не з істинної віри, цілком мертве та бездіяльне, так і сама віра, позбавлена праведних діл, не визволяє нас від вічного вогню. «Коли хтось Мене любить, - каже Господь, - то й слово Моє берегтиме» (Йо. 14, 23). Отже, коли любимо Господа і віруємо в Нього, засвідчимо це сповненням Його заповідей, щоб успадкувати вічне життя. Якщо ж погорджуємо Його повеліннями, яким кориться все сотворене, то як назвемося вірними ми - найповажаніші з-поміж усіх творінь та єдині непокірні велінням Творця і невдячні Доброчинцеві. - Сповнення Христових заповідей самому Спасителеві не приносить нічого, бо ж Він ні в чому не має потреби і сам є подателем усіх благ. Ми добродіємо лише для себе самих, бо виконанням заповідей заслужуємо вічне життя і насолоджування невимовними благами. Преподобний Симеон Новий Богослов. Бог від нас, людей, не вимагає нічого иншого, як тільки одного - щоб ми не грішили. Проте це не є виконанням Закону, а лише непорушним дотриманням образу й небесної гідности, у яких, перебуваючи за природою та несучи світлосяйну одіж Духа, ми перебуваємо в Бозі і Він у нас і стаємо богами і Божими синами за благодаттю і знаменуємося світлом Богопізнання, за словом: «Позначилось на нас світло лиця Твого, Господи» (Пс. 4, 7). Преподобний Микита Стнтат. Якщо той, хто діяльно трудиться над сповненням заповідей, несподівано сповниться несказанною і невимовною радістю, та так, що сам переміниться якоюсь дивною і незбагненною зміною і, немовби позбувшись тілесного тягаря, забуде про їжу, сон та инші природні потреби, нехай знає, що це його відвідав Бог. Ці ж відвідини спричинюють у подвижників животворне умертвіння, уводячи їх у стан безплотних. Винуватцем такого блаженного життя є смирення, годувальницею і матір'ю - святе зворушення, другинею і посестрою - споглядання Божественного світла, престолом - безпристрасність, кінцем - Пресвята Тройця - Бог. - Господь бажає, щоб ми, немов ті сарни, піднялися на високі гори Його заповідей і були спрагнені животворних вод Святого Духа. Иноки Каліст та Ігнатій. Мусиш знати, що за віру нашого Господа і за Його життєдайні заповіді ми маємо, коли це буде необхідно, радо погубити навіть власну душу, тобто не пощадити самого свого життя, як і велів Христос: «Хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35). Маючи такий намір, забуваючи те, що позаду, і змагаючи до того, що попереду (Фил. З, 13), прямуй своєю дорогою з Ісусом Христом, не озираючись (Лк. 9, 62).
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
