 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Преподобний Касіян Римлянин. У ділі спасіння діє і Божа благодать, і наше волевиявлення, та й людина, хоча й здатна инколи прагнути до чеснот (тобто намагатися осягнути святість), завжди потребує Божої помочі для сповнення цих бажань. Але було б хибно стверджувати, що людська природа схильна лише до зла. Творець засіяв наші душі зернами всіх чеснот, але, щоб їм прорости, необхідне Боже діяння: так, у волі людини є прийняти чи не прийняти цю благодатну дію. Преподобний Ісаак Сирійський. Якою мірою наближається до Бога людина своїм наміром, такою й Господь наближається до неї своїми даруваннями. Блаженний Діядох. Зазвичай благодать спочатку осяває душу своїм світлом надзвичайно відчутно, коли ж буде досягнуто поступу в духовно-християнському житті, тоді благодать звершує свої таїнства в невідомий для боголюбної душі спосіб. Це слугує тому, щоб після її умиротворення ми в радості ступили на дорогу божественних споглядань, неначе щойно покликані від незнання до знання у подвигах (утихомирення душі від пристрастей) зберігати наш помисел немарнославним. Нам належить у міру журитися, так, наче нас полишила благодать, - щоб ми більше впокорилися і навчилися коритися Божій волі щодо нас, а потім, окрилені благою надією, щоб ми могли своєчасно увійти в радість. Позаяк надмірна журба кидає душу в зневіру та безнадію, так і надмірна радість провадить її до зарозумілости і чванькуватости. Кажу ж я про немовлят за віком і розумом. Серединою поміж просвітленням благодаттю і її полишенням є спокуса, а між журбою і радістю - надія. Бо ж сказано: «Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене» (Пс. 39, 2), і ще: «...Коли прибільшилися страждання мої в серці моєму, розважання Твої звеселяли душу мою» (Пс. 93, 19). - Благодать діє через ум, а сатана - через плотські почуття і потяг. Святе хрещення проганяє з душі сатану, але він діє на душу через тіло. Божа ж благодать оселяється на найбільшій глибині душі - в умі, адже сказано: «уся слава самої дочки царевої в ній самій» (Пс. 44, 14). Тому, зворушливо згадуючи про Господа, відчуваємо, що любов б'є із самої глибини нашого серця, немов потік. А до того часу злі духи нападають на тілесні почуття і гніздяться там, вправно діючи через підвладну їм плоть на тих, у кого душа незрілого немовляти. Таким чином нашому уму милий закон Божий, як казав апостол Павло, тілесні ж почуття радо віддаються в полон сластолюбним схильностям (Рим. 7, 18). Тому в тих, хто ревно здобуває поступ у пізнанні, благодать через почуття ума й тіло звеселяє несказанною втіхою. Коли ж плетемося дорогою благочестя недбало й необачно, то біси, бачачи нашу байдужість, заполонюють людську душу через тілесні почуття, силоміць тягнучи її до того, чого вона не бажає, - убивці! Одні кажуть, що в серці віруючого перебувають двоє - Дух благодати і дух гріха, і, підтверджуючи цю свою думку словами Письма («...Світло світить у темряві і не пойняла його темрява» (Йо. і, 5)), виводять, що божественне світло абсолютно не оскверняється перебуванням побіля лукавого, нехай би воно навіть якимось чином наближалося до бісівської темряви. Проте саме це слово Євангелія викриває таких «мудрагелів»: «Справжнє то було світло, - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його, - тим дано право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують» (Йо. 1, 9-12), - бо ж мудрують вони незгідно зі святими писаннями. Отже, євангелист оповідає не про сатану, що не пізнав істинного світла, бо ж від самого початку воно було чуже для нього. Цими словами апостол слушно ганьбить людей, які, чуючи про Божі чуда та про Його силу, через свої затверділі серця не хочуть наблизитися до світла Божественного пізнання. У Святому своєму Євангелії Господь навчає нас, що коли сатана, повернувшись, знайде свій дім прибраним і заметеним, тобто знайде безплідним серце, то візьме сім инших духів, гірших за себе, увійде в нього й там оселиться, чинячи останнє того чоловіка гіршим за перше (див.: Лк. 11, 25). Звідси варто засвоїти ось що: доки перебуває в нас Святий Дух, не може увійти в глиб душі сатана й там оселитися. За словом апостола (Рим. 7, 22), диявол нападає вогненними стрілами на душі, що носять у собі Христа. І якщо не може, як то колись було, гніздитися в умі подвижника, де тепер перебуває благодать, то, як уярмлювач тіла, налягає на хтиве мокротиння, щоб його потягом звабити душу. Ось тому й необхідно виснажувати тіло, щоб ум, заманюваний хтивим мокротинням, не ковзався на приманці сладострастя і не падав. Преподобний Йоан Касіян. Божа благодать завжди скеровує нашу волю в бік добра, однак і від нас вимагає чи очікує відповідних зусиль. Так, щоб її дари не перепали байдужому чоловікові, вона дошукується нагод, щоб пробудити його з холодної безпечности, а для того, щоб щедре уділення її дарів не видавалося нам безпідставним, благодать посилає їх людині тоді, коли та їх запрагнула й доклала для цього чимало труду. А попри те благодать, усе ж таки, дається як дар, бо зростає вона незмірно щедро за наші мізерні зусилля. Тому жодні людські труди не можуть учинити благодать «заслуженим даром». Апостол народів, хоча й каже: «... Я працював більше всіх, - та все ж додає: - та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор. 15, 10). Таким чином, словом «працював» апостол передає зусилля своєї волі, а кажучи: «не я, але благодать Божа», - виявляє співдію Господа, «зі мною» ж свідчить, що благодать співдіяла не з байдужим і марнотратним, а з тим, який трудився. Преподобний Ісаак Сирійський. Благодаті передує смирення, а карі - зарозумілість. Преподобний Микита Ститат. Зазвичай благодать полишає подвижника за такі провини: 1) марнославство; 2) осудження ближнього; 3) пишання чеснотами. Тому щойно одна з них увійде до його душі, одразу ж надходить стан богозалишености. І не уникнути тоді подвижникові за це праведного осудження в час падінь, доки не відкине він того, що колись усунуло благодать, і не втече на висоту покірливости. Преподобний Григорій Синайський. Ті, що втрачають благодать, терплять це через невірство та недбалість, ті ж, які знову її здобувають, сподоблюються цього за віру і любов. Саме вони постійно поступають уперед, иншї ж навпаки - повертаються назад. Хто приймає благодать, стає людиною, що зачала від Духа, проте трапляється, що й вони відкидають божественне сім'я або через падіння, або через те, що вдовіють по Господеві, бо спілкувалися з ворогом, що криється в них усередині. Благодать відходить від людини через дію в ній пристрастей (насолодженім пристрасними порухами) і цілком полишає її через чинення гріхів. Бо пристрасна і гріхолюбна душа позбавляється благодати й тому стає мешканням пристрастей. - Запевнюємо, що є вісім головних предметів споглядання: 1)Бог невидимий і безвидний, безначальний і несотворений, причина всього сущого, Троїчне, Єдине і Присносуще Божество; 2) лад і стояння умових сил; 3) уклад видимих речей; 4) ікономія приходу Слова; 5) спільне воскресення; 6) друге і славне пришестя Христа; 7) вічна мука; 8) Небесне Царство. Перші чотири - вже минулі й доконані, а чотири останні - прийдешні і ще не об'явлені, проте ясно відкриті для споглядання й підтверджені завдяки подвижникам, що благодаттю здобули чистоту ума. Тому ж, хто розпочинає це діло без світла благодати, нехай буде відомо, що він, мрійник, оплутаний духом ілюзій, снує марева, а не сподоблюється споглядань.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
