Молитва

Повернутися до змісту книги "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм"

Святий Василій Великий.

1) Прохання про блага, з яким побожні звертаються до Господа, є молитвою. Однак її слід підносити не лише словесно, а насамперед у душевній налаштованості на молитву. І молитися треба завжди, з будь-якої нагоди. Сидячи за столом - молися, споживаючи хліб - склади подяку Богові, який подав тобі харч, зміцнюючи неміч тіла вином, пам'ятай Того, Хто дав цей дар, щоб звеселити серце та усунути недуги. Коли ж завершив трапезу - нехай не гасне в тобі пам'ять про Благодійника. Облекаєшся в ризу - склади подяку Дателеві, одягаєш одіж - зроби вдвічі сильнішою любов до Бога, що дарує нам габу відповідно до пори року, щоб оберегти нам життя і прикрити нашу потворність. День настав? Благодари Того, Хто дав нам сонце, щоб ми займалися денними справами, і Того, Хто дав вогонь, щоб просвітлювати нічну темряву і вживати його для різних життєвих потреб. Ніч же і нехай підкаже тобі инші приводи для молитви. Коли споглянеш на небо і спрямуєш свій зір на красу світил, молися до Владики видимого й поклонися найталановитішому Маляреві всього - Богові, який «все премудро сотворив» (Пс. 103, 24). Коли ж бачитимеш, що вся жива природа поринула в сон, знову поклонися Тому, Хто через нічний спочинок і супроти нашої волі звільняє нас від постійного плину трудів й опісля короткого спочинку знову подає нам силу. Тому нехай сон не краде в тебе цілу ніч - не допускай, щоб через нечулість у сні надаремно пройшла половина твого життя. Навпаки - хай нічний час буде в тебе розділений на сон і молитву. Так станеш ти молитися безнастанно, не у слова замикаючи молитву, а наближаючись до Бога через усю течію життя, аби воно стало неперервним молінням.

2) Як досягти нерозсіяння в молитві? 

Не вагаючись, запевни себе, що Бог перед твоїми очима. Якщо той, хто розмовляє з настоятелем, не відводить свого погляду, то ж наскільки пильніший ум має мати молільник, коли стоїть перед Тим, Хто випробовує серця й утроби, сповнюючи написане: «зводити до неба чисті руки без гніву й суперечки» (1 Тим. 2, 8).

Молитва має два різновиди: перший - славословлення з покірливістю, а другий - нижчий - прохання. Тому, ставши на молитву, не розпочинай її відразу ж проханням, бо цим сам даєш усім знати, що молишся до Бога, змушений потребою.

- Проси того, що гідне Господа, і не припиняй свого благання, доки не отримаєш того, про що клопочешся. Нехай навіть мине місяць чи рік або й три, а може, навіть багато літ збігти, все одно не відступай, поки не отримаєш того, що просиш, а благай з вірою, невпинно чинячи добро. 

Святитель Теофан Затворник. Дія молитви у святих Отців була ознакою духовного життя, і вони називали її подихом духа. Тіло дихає, отже - живе, дихання припиняється - зникає життя. Так і з духом: є молитва - живе дух, а немає молитви - немає і життя в дусі.

Преподобний Ісаак Сирієць. Коли людина досягне того ступеня, що її серце справді сповниться віри (досконалої, досвідченої), тоді вона усвідомлює, що все багатство духовних благ стає для неї доступне через подвиг молитви. 

- Хто бажає бачити Господа у своєму нутрі, нехай натужиться всесильно очистити своє серце безнастанною пам'яттю про Бога і так у світлості свого ума повсякчас зрітиме Господа.

Преподобний Йоан Ліствичник. Трапляється, що під час молитви раптом виникає потреба відлучитися для нагального благочинного діла. У такому разі треба надати перевагу справі любови, бо любов більша за молитву, оскільки молитва є чеснотою приватною, а любов обіймає усі чесноти.

- Нехай не зваблює нас гордісне завзяття, що спонукає завчасу шукати того, що прийде свого часу.

- Початок молитви полягає в тому, щоб відганяти помисли, щойно вони з'являються, середина - в тому, щоб ум втримувати у словах, які проказуємо вголос або подумки, а досконалість молитви - це захоплення до Господа.

Ілля Екднк. Не може чисто молитися той, хто одержимий пристрастю користолюбности і шанолюбности. Бо ця пристрасть і марнотні помисли обплутують його, немов мотуззям, і під час молитви стягують додолу, немов прив'язаного птаха, коли він поривається здійнятися вгору.

- Понад силу здружитися з молитвою тому, хто не зрікся усього тлінного, окрім харчів і одежі (див.: 1 Тим. 6, 8). Стань поза всім иншим, коли хочеш перебувати в молитві з цілісним умом. «Коли в лоно душі не увійдуть слова молитви, то сльози не омиють лиця душі. Що пожива без соли для смаку, те й молитва, яка жебонить без скрухи, для ума». 

- Подвижникові треба своє тіло обмежити лише виглядом страви, а ум - однослівною молитвою. Тоді, ставши непідвладним пристрастям, він буде спроможний здійматися до Господа під час молитви.

- Бог бачить усіх, Його ж лише той бачить, хто під час молитви нічого більше, окрім Бога, не бачить. І хто бачить Його таким чином, ті Його також чують, а ті, які не чують Бога, Його й не бачать. Блаженний, хто вірує, що бачить Господа, бо такий не схибнеться з дороги вгоджань Богові (Пс. 15, 8).

Блаженний Каліст. Намагання тих, які завчасу шукають те, що надходить слушної пори, і будь-що стараються силоміць увібгатися в пристань безпристрасности, не маючи належного вишколу, святі Отці називають безумством, бо той, що не знає літер, не може читати книги.

Симеон Новий Богослов. Нехай під час молитви ум стереже серце, повернувшись невідлучно до нього всередину, і звідти, з глибини серця, хай підносить до Бога молитви. У цьому - все, трудися, допоки не почнеш вкушати Господа.

ІІреподобний Ніл Синайський. Усілякого осудження гідний той, хто, люблячи істинну молитву, сердиться та пам'ятає зло, бо такий подібний на людину, що хоче пильно бачити, а поза тим запорошує очі.

- Є вища молитва досконалих - якесь Божественне захоплення ума, всеціле відчуження від чуттєвого, коли невимовними стогонами духа наближається він до Бога, який бачить схильність серця, що розгорнене, немов списана книга, виражаючи свою волю численними образами.

- Якщо хочеш здобути молитву, зречися всього й усе успадкуєш. Блаженний муж, що під час молитви зберігає абсолютну без-образність і не-мріяння.

Молитва - це галузка дерева лагідности й негнівливости, вияв радости і благодарення, лік на смуток і пригнічення духа. Якщо ти терплячий, то завжди молитимешся з радістю.

Хто не здобув чистої молитви, не має зброї в боротьбі. Багато розмовляй з Богом, мало з людиною...

Благодійна для душі купіль - сльози під час молитви, але після молитви пам'ятай, над чим ти плакав. . 

Никодим Святогорець. Треба молитися не самим словом, а й умом, та не тільки умом, а й серцем. При цьому нехай ум ясно розуміє те, що мовимо словом, а серце нехай відчуває те, що цієї миті помишляє ум. Усе це разом і є справжня молитва. Коли ж у твоїй молитві бракує чогось одного, то вона є або недосконалою, або зовсім не молитвою.

Преподобний Антоній Великий. Якось брат, якому бракувало ревности у спасінні, прийшов до св. Антонія, прохаючи його про молитву. Великий старець відказав: «Ані я, ані Господь не зглянеться над тобою, якщо ти сам не піклуватимешся про себе й не молитимешся Богові».

Блаженний Діядох. Варто більше вправлятися у молитві, а не в міркуваннях про Бога. Здебільшого наш ум лише трохи схильний до молитви, бо молитовний труд його обмежує й обтяжує. А до міркувань про Бога він вдається охоче - завдяки простору й безмежности божественних споглядань. Отже, щоб не допуститися нам вільного просторікування й не потурати бажанню незмірно віддаватися високим ширянням, вправлятимемося якнайбільше в молитві.

- Коли душа переповнена своїми природними плодами, тоді вельми гучно виспівує вона псалми й налаштована молитися головним чином голосом. Коли ж душа перебуває під дією Святого Духа, то з утіхою і солодкістю співає молитви лише в серці. Перше налаштування спричинює мрійливу радість (від самозадоволення), друге ж приносить духовні сльози, а згодом і якусь безмовнолюбну радість. Бо, коли стримуємо голос, пам'ять, будучи теплою, налаштовує серця вдаватися до певних самозаглиблених роздумів, які спричинюють сльози. У цьому воістину можна бачити насіння молитви зі сльозами, які, однак, радісно засіюються на землі серця, маючи певну надію на щедрі жнива (див.: Пс. 125, 5). Зрештою, коли нас особливо сильно пригнічує великий смуток, то варто молитися псалми дещо голосніше, пересилюючи радістю надії скорботні голосіння душі, допоки вітер псалмоспіву не розвіє важку хмару смутку.

Преподобний Йоан Карпатоський. Ті, що доволі наполегливо вправляються в молитві, наражені на страшні та люті спокуси. 

- Довгий подвиг у моліннях, і немало часу потрібно, щоб у незбентежливому налаштуванні ума здобути сердечне небо, де перебуває Христос.

Коли святі співдіють молитві

Преподобний Максим Ісповідник. Могутньою є ревна молитва (див.: Як. 5, 16), і такою вона є у двох випадках: 1) коли сам молільник, будучи праведним, підносить до Господа молитву й чинить діла згідно із заповідями. Молитва ж ця полягає не лише у слові, і не порожнім звуком голосу проказана (бо тоді вона є марною і не має за собою нічого твердого), а діяльна й жива, адже надхнена ділами заповідей.

Бо сила справжньої молитви залежить від виконання заповідей через творення добрих діл, унаслідок чого праведник володіє сильною і могутньою молитвою, яка чинна заповідями.

- Лише одного наполегливо й невідступно шукай (у молитві) - щоб не відпасти тобі від Бога.

Преподобний Йоаи Касіян. За предметами апостол розрізняє чотири види молитов: молитви, моління, благання, подяки (див.: 1 Тим. 2, 1). Молитва - це благання і вимолювання за гріхи, коли хтось, перебуваючи у скрусі через теперішні або колишні злі вчинки, прохає за них прощення. Молінням називається якесь приношення або обіцянка чогось Богові у молитві зі словами: «Я вчиню те і се, лише ущедри мене, Господи!» Благанням є молитви за тих, кого ми любимо, чи за мир усього світу, які ми підносимо із запалом духа. Подяка - коли ум складає Богові благодарення і славословлення, пригадуючи колишні Божі благодіяння або бачачи теперішні чи передбачуючи, які добра Господь приготував у майбутньому для тих, що люблять Його. 

- Хоча молитва «Отче наш», яку прорік сам Господь, містить повноту духовної досконалости, Спаситель провадить своїх кревних далі - до певного піднесеного стану - до тієї  полум'яної, небагатьма пізнаної і відчутної, а ще, мовлю, - несказанної молитви, яка понад людське розуміння. Не голосом, не порухом язика і не проказуванням якихось слів вона визначається, і яку ум, освічений небесним світлом, неослабно людською мовою виражає, - а, зібравши всі почуття, неначе із повноводного джерела виливає її із себе нестримно й невимовно та якось прорікає просто до Господа, виявляючи цієї швидкоплинної миті те, що, отямившись, не під силу уму ні словом виразити, ні в думках простежити.

Як діє молитва на душі, що перебувають в аді

(з житія преподобного Макарія Великого)

- Якось преподобний Макарій, ідучи пустелею, натрапив на висохлий людський череп, що лежав на землі. Обернувши його своїм жезлом, преподобний почув, що череп видав начебто якийсь звук. Тоді Макарій запитав черепа:

- Хто ти?

- Я був начальником над поганськими жерцями, що перебували на цьому місці, - відказав той. - Коли ж ти, авто Макаріє, сповнений Божого Духа, змилосердившись над тими, що мучаться в аді, молишся за нас, нам трохи легше.

- Яке ж полегшення ви отримуєте і які ваші муки, оповідж мені? - попрохав авва Макарій.

- Як далеко є небо від землі, - стогнучи, відповідав череп, - таким великим є вогонь, у якому ми перебуваємо, він обпікає нас від ніг до голови. При цьому ми не маємо змога бачити облич одні одних. Коли ж ти молишся за нас, що перебуваємо в аді, ми невиразно бачимо одні одних, і це служить нам деякою потіхою. 

Почувши таку відповідь, преподобний заплакав і сказав;

- Нехай проклятий буде день, коли чоловік переступив Божі заповіді.

І знову Макарій запитав у черепа: 

- Чи є якісь инші муки, що лютіші за ваші? 

- Внизу, набагато глибше під нами, є і багато инших, - відказав той. 

- То хто ж терпить ці жорстокі муки? - спитав Макарій.

- Ми, що не знали Бога, нехай навіть трохи, та все ж відчуваємо Господнє милосердя, - відповів череп. - Ті ж, що пізнали Боже ім'я, але відвернулися від Нього й не зберігали Його заповідей, страждають внизу від значно тяжчих і лютіших мук.

Після цього преподобний Макарій узяв той череп, закопав його в землю та й пішов звідти.

Ісусова молитва

Преподобний Максим Ісповідник. Один брат мовив: «Як же може ум безнастанно молитися? Адже ж коли ми співаємо або читаємо, розмовляємо з кимось чи комусь прислуговуємо, то природно, що відволікаємо його (ум) різними роздумуваннями й уявою». Старець на це відповів: «Святе Письмо нічого неможливого не велить - сам апостол, через якого Господь дав цю заповідь, і пив, і їв, і безнастанно молився. Тобто втримував ум при Господі з великим благоговінням і теплим бажанням закоренитися в упованні на Бога і в усьому дерзати, щоб Його здобути» (Рим. 8, 35; 2 Кор. 4, 8, 10).

- Щонайвищого стану молитви людина досягає тоді, коли її ум під час моління перебуває поза тілом і поза світом, абсолютно не порушуваний ні матеріяльними чинниками, ні образами. Хто втримує такий стан несхитно, той воістину молиться безнастанно. 

- Є два найвищі стани чистої молитви: один осягають люди, що провадять життя діяльне, другий - споглядальне. Один оселяється в душі від страху Божого і благої надії, другий - від Божественної любови і крайньої чистоти. Ознакою першого ступеня є відчуження ума від усіх мирських помислів, це дає змогу творити молитви без розсіяння і бентеги, стоячи немовби перед самим Богом, зрештою, так воно і є насправді. Ознакою ж другого ступеня є стан, коли в самому стремлінні молитви ум буває піднесений Божественним і незглибимим світлом, абсолютно не відчуваючи ані себе, ані чогось иншого сущого, лише Єдиного, який любов'ю учинив у ньому таке осявання. У цьому стані подвижник, окрім осягнення слів про Бога, одержує ще й чисті і світлі пізнання про Нього.

Те, що хтось любить, те й прагне будь-що здобути й усуває все, що стоїть йому на заваді, аби не позбутися бажаного. Так і той, що любить Господа, дбає лише про чисту молитву, а будь-яку пристрасть, що є перепоною в цьому прагненні, відкидає від себе.

Преподобний Микита Ститат. Твердо знай, що безнастанна молитва - це та молитва, яка не полишає душі ні вдень, ні вночі і яка полягає не в підношенні рук і не в молитовній поставі чи у проказуванні молитви вголос, щоб її побачити тілесними очима, а в умовому діланні з пам'яттю про Бога в постійному зворушенні, й осягають цю молитву лише здатні її осягнути.

- Якщо справді бажаєш мати чисті помисли, гідно перебувати в безмовності й без великих зусиль набути тверезости серця, злучи зі своїм диханням Ісусову молитву - і незадовго переконаєшся в цьому.

- Приєднай до свого дихання неослабну пильність та Ісусове ім'я або ж помисел про смерть і смирення, бо те й инше принесе велику користь. . 

Преподобний Ісаак Сирійський. Довгочасна пам'ять про Бога инколи приводить душу до екстази та зачудування.

Преподобний Ісихій. Кращої помочі, ніж Ісусова, тобі не знайти упродовж цілого життя, бо лише Він один Господь як Бог знає бісівські окови, хитрощі (заманювання) і лукавства.

Блаженний Діядох. Коли ум починає відчувати благодатне втішання Святого Духа, тоді свою втіху вкладає в душу також сатана. Його потіха подібна до оманливого солодкого почуття під час нічного заспокоєння і в хвилю дрімоти (або засинання). Якщо цього часу ум триматиме в теплій пам'яті святе ім'я Господа Ісуса і скористається ним як надійною зброєю проти бісівської омани, то лукавий спокусник прожогом утече, але запалиться боротьбою супроти душі своїм обличчям. Так ум, непомильно розпізнаючи оманливі принади лукавого, щораз то більше розрізняє духовні речі (явища). Той, хто бажає очистити своє серце, нехай постійно розігріває його безнастанною пам'яттю про Господа Ісуса, і нехай це єдине буде для нього за предмет богомислення і духовного ділання. Бо тому, хто хоче позбутися своєї гнилизни, нехай навіть він і живе десь далеко від дому молитви, потрібно не инколи молитися, а инколи не молитися, а завжди вправлятися в молитві, пильнуючи ум.

Преподобний Максим Ісповідник. Молитися безнастанно - значить припасти до Бога умом із благоговінням і теплим бажанням, закоренитися в упованні на Нього і в усьому дерзати, щоб здобути Господа.

Святий Филимон. Осели у своєму серці таємне поучення, і воно очистить твій ум від ширянь. А таємне поучення - це неослабна пильність у серці і проказування у своїй думці розсудливо і з Божим страхом: Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!... Якщо в тобі неперервно перебуватиме молитва і поучення в писаннях, то відкриються очі твоєї душі, і постане в ній велика радість та якесь невимовне гаряче почуття, зігріте від Духа й плоті, так що ціла людина стає духовною. Отже, чи вночі, чи вдень сподобить тебе Господь помолитися нерозсіяно чистим умом, полиши своє молитовне правило і щосили підносися, щоб умовосердечно припадати до Господа. Так Він просвітить твоє серце в духовному діланні.

Святий Григорій Синайський. Початок умової молитви - очисна дія, або сила Святого Духа й таємне священнодійство ума, як початок безмовности - відмежування від усього, або неклопітливість; середина ж - просвітительна сила Духа і споглядання, а кінець - зачудування, або піднесення ума до Бога.

- Зранку присилуй свій ум зійти з голови в серце та й утримуй його там і невпинно умово й душевно взивай: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене!

- Як не пускають коріння рослини, яких часто пересаджують, так не закореняться в серці молитовні порухи, якщо часто змінюватимемо слова молитви. 

Зауваживши виникнення і приступання помислів, не задивляйся на них, нехай навіть вони і не є погані, а втримуй невідлучно ум у серці, взивай до Господа Ісуса і незабаром відженеш і помисли, і їхніх збудників - бісів, невидимо обпалюючи і бичуючи їх Божественним іменем.

Иноки Каліст та Ігнатій. Святі, що стали на терен Богом сотвореної безмовности, посвятивши себе Господеві та зрікшись світу, навчають розпочинати усілякий труд чи клопотання молитвою до Бога та проханням у Нього милости із безсумнівним упованням. При цьому безнастанним ділом і заняттям має бути призивання всесвятого і солодкого імени Ісуса; живімо, завжди несучи його в умі, у серці, на вустах, усіляко змушуючи себе в ньому й із ним і дихати, і жити, і спати, і стояти на молінні, і ходити, і їсти, і пити - й узагалі все, що б ми лише не чинили, маємо чинити саме так. Бо як за його відсутности стікається до нас усе зловороже, не лишаючи місця чомусь корисному для душі, так із Ним усе шкідливе відганяється, і нічого доброго не бракує, та й усе є можливим. Адже ж сам Бог сповістив: «хто перебуває в Мені, а Я в ньому, - той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Отже, призвавши з вірою це страшне для усякого сотворіння і високоповажане ім'я, більше за всяке ім'я, і ми, негідні, з його допомогою сміливо підіймемо вітрила ; справжнього слова й почнемо осягати майбутнє.

- Чи ж відомо тобі, як ми дихаємо: вбираємо та випускаємо повітря. На цьому базується наше тілесне життя і від цього залежить теплота тіла. Отже, коли ти перебуваєш у своїй безмовній келії, - збери свій ум, уведи його в дихальний шлях, яким повітря входить усередину, і змусь ум разом із вдихом зійти в серце і там його (ум) утримуй; але не залишай його мовчазним чи порожнім, а дай йому молитву: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене».

Преподобний Йоан Ліствичннк. Коли Ісусова пам'ять увіллється в твоє дихання, тоді пізнаєш корить безмовности.

Святий Варсанутій. Якщо не допоможе людині її внутрішнє ділання з Богом, то даремні і її зовнішні труди. Бо ж внутрішнє ділання з уболіванням серця приносить чистоту; вона є істинною безмовністю серця, яка є смиренням, що готує людину стати Божим вмістилищем. Його ж силою проганяються біси і пристрасті. Так учиняється чоловік Божим храмом, повним святости, світла, чистоти й благодати.

Святий Ніл Синайський. Вища молитва досконалих є якимось Божественним захопленням ума і його цілковитим віддаленням від усього чуттєвого, коли «сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8, 26) перед Богом. А Він бачить схильність нашого серця, яке лежить перед Ним, мов розгорнена книга, що мовчазними знаками виявляє своє бажання. Так Павло був піднесений до третього неба, не відаючи, «чи то було в тілі... чи то було без тіла» (2 Кор. 12, 2).

Так Петро, зійшовши на дах помолитися, побачив немовби скатертину (Ді. 10, 9-11).

Другого ж після цієї першої, вищої, є молитва, у якій проказування слів супроводжується сокрушеним умом, що усвідомлює, кому він приносить моління. Молитва, яку переривають тілесні турботи та яка з ними змішується, є далекою від налаштування, що належить мати молільникові.

Безнастанно необхідно молитися всім: і монахам, і мирянам 

Святитель Григорій Палама. Ім'я Боже в молитві треба згадувати частіше, ніж вдихати повітря. Виконуючи заповіді святих, мусимо не лише самі завжди молитися, а й усіх инших цього навчати: і монахів, і мирян, і мудрих, і простих, і чоловіків, і жінок та дітей спонукати до безнастанної молитви. Але що кажуть миряни? - Ми обтяжені житейськими клопотами і ділами, то ж чи маємо можливість безнастанно молитися? - Я ж відказую їм, що Господь не заповів нам нічого неможливого, а лише те, що під силу людині. Сила-силенна було таких, що, живучи у світі, всеціло віддавалися умовій (Ісусовій) молитві. Про це нас запевнюють історичні відомості. Чому ж, благаю вас разом зі святим Золотоустим, заради спасіння ваших душ занедбуєте діло такої молитви? На початках воно може видатися надзвичайно важким, але майте певність немовби від самого Вседержителя Бога, що одне ім'я Ісуса Христа, яке ви безнастанно призиватимете, допоможе вам здолати труднощі, а мине час, і ви, набувши звички в цьому ділі, скуштуєте, яким солодким є Господнє ім'я. Тоді й на досвіді переконаєтеся, що це діло не лише не фантастичне і не важке, а реальне й легке. Тому й апостол Павло, що краще за нас знав велике благо, яке приносить така молитва, заповів нам «молитися без перерви» (1 Сол. 5, 17).

[ Cкачати книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]

[ Купити книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!