 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Святий Єфрем Сирійський. Безмірне терпіння, коли воно розчинене любов'ю. Ісаак Сирійський. Будь-яке скрутне становище і всіляка скорбота, якщо не супроводжуються терпінням, спричиняють подвійне страждання, бо терпіння в людині відображає нещастя, а легкодухість (брак терпіння) є матір'ю страждання; терпіння ж - мати утіхи й певна сила, народжена, зазвичай, широтою серця. Важко людині знайти таку силу в скорботах без божественного дарунку благодати, який можна прийняти, маючи невідступну молитву та проливаючи сльози. Преподобний Теодор Студит. Так буває завжди: нині слабкодухість, а завтра мужність, нині тужливий настрій, а незабаром піднесення, цієї миті збурення пристрастей, а наступної - припинення боротьби Божою поміччю. Не таким, який ти був учора, постанеш, любий, але прийде до тебе Божа благодать, і захистить тебе Господь. Тоді запитаєш: «Де був єси до цього часу, Господи?», а Він на це відповість тобі: «Я дивився, як ти борешся і знав». Тож будьмо терпеливими, виявімо ненадовго твердість духа, обмежмо себе й пригнітімо своє тіло, підкорюючи його та далеко відкидаючи пристрасті. Старці Йоан і Варсанутій. Кожен, хто з вдячністю терпить те, що з необхідности його постигає, співстраждає з усіма тими, які живуть у спільноті, бо, так чинячи, виконує заповідь апостола: сумує хтось - пожурися з ним, підбадьори та потіш його (1 Сол. 5, 11 і 14). Скорботи і спокусиАвва Доротей. Чи вчинить хтось для нас добро, чи заподіє зло, ми маємо дивитися вгору й благодарити Бога за все, що з нами трапляється, докоряючи завжди самим собі й кажучи, як учили Отці, що коли й трапиться з нами щось добре, то це діло Божого Промислу, а коли щось зле, то це наші гріхи, бо ж воістину все, що ми лише терпимо, терпимо за наші гріхи. Святі якщо й страждають, то за Боже ім'я або для того, щоб виявилися їхні чесноти на користь багатьом або щоб помножилися їхні вінці і їхні нагороди від Бога. - Дехто тішиться, коли його кривдять, але лише тому, що сподівається нагороди від Господа. Такого можна зарахувати до тих, які викорінюють пристрасть, але нерозумно. Инший тішиться, зазнаючи образ, бо думає, що мусить їх зносити, оскільки сам дав до цього привід. Такий викорінює пристрасть розумно. Бо приймати кривду, брати вину на себе і вважати все, що з нами трапляється, за своє власне, є ділом розуму, адже кожен, хто молиться до Бога: «Господи, дай мені смирення», - мусить знати, що просить Усевишнього послати йому когось, хто б його зневажив. А ще инший не лише радіє, коли його ображають, і вважає себе самого винним, а й шкодує, що збентежив свого кривдника. Нехай Господь введе нас у такий стан. - Є деякі нерозумні люди, які так знемагають у час терпінь, що відмовляються від самого життя і вважають солодкою смерть, лише б позбутися скорбот, хворіб і спокус на землі. Але це спричинене слабкодухістю і неабиякою недалекоглядністю, бо такі люди не знають тієї страшної муки, яка чигає на нас, коли душа розлучається з тілом. Ось що розповідає Патерик: доволі ревний брат запитав у якогось старця: «Чому моя душа бажає смерти?» А той відповів: «Бо ти уникаєш страждань і не відаєш, що прийдешня мука у стократ важча за теперішню». А инший також запитав старця: «Чому я, перебуваючи у своїй келії, впадаю у безпечність і зазнаю пригнічення духа?» Старець відказав: «Тому що ти ще не пізнав ні очікуваного спокою, ні майбутньої муки. Бо якби ти достеменно це знав, то навіть коли б твоя келія була сповнена червами так, що вони сягали б тобі самої шиї коли ти стоїш, ти витерпів би це без вагань». Але ми, сплячи, хочемо і спастися, тому й знемагаємо у скорботах, тоді коли мали б дякувати Богові і вважати себе блаженними, якщо сподоблюємося трохи постраждати тут, аби там здобути невеликий спокій. - Душа людини, коли справді припинить допускатися гріхів, насамперед мусить потрудитися в подвигах і в багатьох скорботах і так через них увійти у святий спокій, бо «через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже» (Ді. 14, 22). Скорботи привертають до душі Божу милість, подібно як вітри приносять благодатний дощ. Недбалість, безпечність і земний спокій розслаблюють і розсіюють душу, спокуси ж, навпаки, зміцнюють і єднають її з Богом, як каже пророк: «Господи... будь... нашим рятунком у час скрути!» (Іс. 33, 2). Тому ми не маємо ні занепадати, ні бентежитися у спокусах, а терпіти й дякувати Богові, перебуваючи в скорботах, і завжди смиренно молитися до Нього, щоб Він змилосердився над нашою неміччю й заховав нас від усілякої спокуси Собі на славу. Блаженний Діядох. Як на нерозігрітому, нерозм'яклому воскові не можна отримати якісного відтиску печатки, так і людина, якщо не буде випробувана трудами й немочами, не зможе вмістити печаті Божої чесноти. Усілякі випробування, що трапляються нам з Божої волі і за Його задумом, належить зносити з вдячністю, тоді й недуги, і боротьба з демонськими помислами стануть для нас другим мучеництвом. Бо той, хто колись говорив устами беззаконних правителів святим мученикам зректися Христа й полюбити славу віку цього, говорить те саме й сьогодні до рабів Божих. Той, хто колись катував тіла праведників і зухвало неславив чесних учителів через служителів диявольських хитрощів, і нині наводить різні страждання на сповідників благочестя з великою зневагою і приниженням, особливо коли вони заради слави Господа щосили допомагають пригнічуваним убогим. Заради цього мусимо якнайобережніше і якнайтерпеливіше виховувати й будувати в собі таке свідчення сумління перед Богом: «Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене» (Пс. 39, 2). Преподобний Йоан Карпатоський. Легко, а разом з тим і корисно для душі мужньо зносити всілякі утиски чи від людей, чи від бісів, коли знаємо, що слушно караємося різними тягарями і водночас нікого, окрім себе, за це не картаємо. Не може оминути печалі той, хто вчиться на спокусах. Але по тому сподобиться він великої радости, солодких сліз і божественних думок за те, що досвідчив у своєму серці пильну (невідступну) ревність і скруху. - Спочатку Петрові було вручено ключі, а тоді вже допущенно зректися Христа, щоб таке падіння допомогло апостолові осягнути правильне про себе мудровання. Так само й ти, якщо, отримавши ключ розуміння, наражаєшся на різні спокуси, не дивуйся цьому, а прославляй Єдиного Премудрого Господа, який падіннями загнуздує зарозумілість, що постає одразу ж після Божественного видіння: бо спокуси - це вуздечка, яка за Божою поміччю здатна загнуздати людську гордовитість. Блаженний авва Зосима. Біси потерпають, побачивши, що той, кого переслідують образи, зневаги, злидні й усілякі инші прикрощі, не журиться тим, що обсіло його лихо, а лише тим, що, зазнавши терпінь, не зніс їх мужньо. Бо з цього він осягає, що ступає на істинний шлях і має несхитне бажання стати досконалим за Божими заповідями. - Винищи спокуси й помисли, і не матимемо жодного святого. Хто уникає спасительної спокуси, той уникає і вічного життя. Один святий каже навіть таке: «Хто, як не мучителі, принесли святим їхні вінці? Хто приніс святому Стефанові таку широку славу, як не ті, що побили його камінням?» Ще й додає до цього висловлювання иншого святого, який казав: «Я не виную тих, що мене неславлять, навпаки, вважаю і називаю їх моїми благодійниками. І не відкидаю Лікаря душ, який зцілює мою марнославну душу безчестям, бо страхаюся, щоб Він і моїй нещасній душі колись не сказав: "Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся"» (Єр. 51, 9). Святий Максим Ісповідник. «Прошу тебе, отче, скажи, що означає бути довготерпеливим?» Старець відказав: «Бути твердого духу в нещастях, зносити всіляке зло й чекати на кінець спокуси, не допускаючи вибуху гніву, не прохоплюючись нерозумним слівцем, нічого не запідозрюючи й не думаючи такого, що не личить благочестивій людині, за словом Писання: "До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає" (Сир. 1, 23). Бо багато з того, що з нами трапляється, служить для нас поученням, або очищенням колишніх гріхів, чи виправленням теперішнього недбальства, або й для відвернення майбутніх падінь. Хто, отже, вважає, що підпав спокусі заради чогось одного, про що я щойно згадував, не гніватиметься, коли його битимуть, а особливо якщо при цьому усвідомить за собою гріхи. І не звинувачуватиме того, через кого прийшла спокуса, бо чи через нього, чи через иншого однаково змушений він пити чашу Божих судів. А натомість зведе ум до Господа й подякує Йому, який допустив спокусу, звинувачуючи лише себе самого, охоче приймаючи напоумлення, як чинив Давид. А нерозумний часто просить у Господа милости, коли ж вона приходить, - не приймає її, бо вона прийшла не так, як йому завагалося, а так, як Лікар душ вважав за корисне. Тому й занепадає духом, бентежиться, і то на людей гнівається, то Бога хулить. І так виявляє невдячність та не приймає зцілювання від напоумлюючого жезла». - Тому, хто здобув у собі Божественну любов, як пророк Єремія, «прямувати за своїм Господом не обтяжливо». Навпаки, такий мужньо терпить усілякі труди, зневаги та хулу, не думаючи ні про кого зле. - Коли важко тобі від неслави чи від безчестя, знай, що від них отримав ти велику користь, бо через зневагу турботливо вигнано з тебе марнославство. - Демони або самі нас спокутують, або ж озброюють супроти нас людей, що не бояться Господа: самі підіймаються на нас, коли усамітнюємося, так, як колись спокутували Христа в пустелі; а через людей діють, коли ми з ними спілкуємося, знову ж таки, як колись спокушали Спасителя через фарисеїв. Але ми, дивлячись на наш взірець, тобто на Господа, дамо демонам відсіч і за перших, і за других обставин. - Якщо неждано підпадеш спокусі, не винуй того, через кого вона прийшла, а шукай, для чого - так-бо виправишся. - Чим більше лиха в тебе вдача, тим менше відвертайся від терпінь та утисків, щоб, ставши смиренним, відкинув гордість. - На одного наводяться спокуси, щоб стерти колишні гріхи, на иншого - щоб скасувати теперішні, ще на когось - щоб відвернути ті, у яких він ще може бути винний у майбутньому, окрім гріхів, що служать для випробування чоловіка (так, як трапилося з Йовом). Цю боротьбу людини з демонами Господь допускає з огляду на п'ять причин: перша - щоб ми, змагаючись із демонами та чинячи їм опір, осягнули вміння відрізняти чесноту від гріха; друга - щоб ми, трудом і боротьбою здобувши чесноту, зберігали її сталою і незмінною; третя - якщо матимемо поступ у чеснотах, не стали зарозумілими, а навчилися покірливосте; четверта - аби, побачивши, наскільки лихий гріх, запалали до нього цілковитою ненавистю; і, врешті, п'ята і найважливіша - щоб, осягнувши безпристрасність, не забували ми своєї немочі й сили Того, Хто нам допоміг. - Щиро прагне спастися той, хто не противиться цілющим лікам, якими є скорботи й печалі, принесені різними нещастями. Той же, хто повстає проти бід, не відає ні того, яке торжище відбувається тут у нас на землі, ні того, з яким прибутком відходитиме він звідси. Якщо ж любов «довготерпелива і лагідна» (див.: і Кор. 13, 4), то чи той, хто у скрутних обставинах занепадає духом, сердиться на кривдників і відкидає себе від любови до них, не відступає від мети Божого Промислу? - Той є довготерпеливим, хто чекає, поки вгамується спокуса, й отримує похвалу за знесене. - Коли Бог, бувши людиною, страждав плоттю, то чи ж є такий, що не тішитиметься в час терпінь, якщо сам Бог страждає з ним? Бо таке співтерпіння учинить його причасником Царства. Правдивим є той, що сказав: «Якщо ми страждаємо разом із Ним, щоб з Ним разом і прославитися» (Рим. 8, 17). - Зречімося, скільки є в нас сили, приємностей цього життя і страху його печалей та назавжди позбудьмося будь-якого пристрасного помислу і всіляких підступних демонських хитрощів. Бо заради приємности любимо ми пристрасті і, боячись зазнати прикрощів, уникаємо чесноти. - Божий гнів є болючим досвідом тих, що навчаються, і спричинений він невільними прикрощами в житті, за допомогою яких Господь приводить до скромности і смирення ум, що пишається чеснотою і знанням. Так Бог дає людині пізнати саму себе і збагнути власну неміч, усвідомивши яку, чоловік зрікається суєтної гордовитости серця. Преподобний авва Таласій. Безжурне знесення страшних напастей породжує незлобивість; а терпеливість викорінює з душі все лихе. Святий Теодор Едеський. Ми отримали заповідь не проти-лихословити і не проти-докоряти тим, які на нас лихословлять чи нас бештають, а, навпаки, відгукуватися про них добре і їх благословити. Бо якщо ми живемо в мирі з людьми не мирними, то перебуваємо в боротьбі з демонами. Якщо ж перебуваємо в неприязні й сварні з братами, то мирно живемо з демонами, яких навчені невідступно ненавидіти та з якими маємо невпинно боротися. Ілля Екдик. Не гнівайся на того, хто проти твоєї волі прооперував тебе (тобто, викривши, уприявнив приховане в тобі зло), а, дивлячись на вивергнену нечистоту, себе картай, а Господа, що спричинив тобі таку оказію, благословляй. Преподобний Микита Ститат. Господь не хоче, щоб труд ревних подвижників залишався невипробуваним, а воліє піддати його сильним випробуванням. Тому й наводить на подвижників вогонь спокус і на деякий час приховує свою благодать, а духам злоби коли-не-коли дозволяє бентежити тишу помислів, щоб побачити, до чого радше схилиться душа, кому захоче догодити: чи ж Творцеві - її благодійникові, а чи світському почуттю і солодкості чуттєвої приємности. А вже по тому збільшує свою благодать, якщо подвижники досягають поступу в любові до Нього, або ж бичує їх спокусами і скорботами, бачачи у своїх дітей пристрасність до земних речей. Так Господь чинить доти, поки й ці його подвижники не зненавидять видимих благ через мінливість їхньої непостійности й гіркоту приємности від них не потоплять у сльозах. - Слава Господу Богові, що вводить нас у солодкість здоров'я, послуговуючись гіркими ліками (бідами, спокусами)! Преподобний Ніл Синайський. Терпи в скорботах, бо в них, як троянди в терні, зароджуються і зріють чесноти. Преподобний Ісаак Сирійський. Якщо не можеш потрудитися тілом, пожурися хоча б думкою. - Господь терпить усілякі людські немочі, не терпить Він лише чоловіка, що безнастанно ремствує, однак не позбавляє його напоумлення. НедугиБлаженний Діядох. Ніхто не боронить приводити до хворого лікаря. Бог передбачив потребу в лікарській практиці та благоволив, щоб вона, врешті, заіснувала на основі зусиль і досліджень людини, тому й заздалегідь привів до буття посеред инших своїх творінь і засоби лікування. Хоча не на них слід покладати надію зцілення, а на істинного нашого Лікаря і Спасителя Ісуса Христа. Однак це слово звернене до тих, що подвизаються в кеновіях чи в містах. Бо такі подвижники, судячи з перебігу обставин, у яких їм доводиться перебувати, не завжди можуть мати невпинними діяння віри, будучи огорнені любов'ю, або й тому, щоб не впасти їм у марнославство й не допустити спокус диявола, після яких дехто з подвижників привселюдно каже, що не має потреби в лікарській допомозі. Якщо ж хтось практикує усамітнене життя в безлюдних місцях з двома чи з трьома братами, поєднаними духом, такий, якими б лише недугами не страждав, нехай здасться на єдиного Господа - Цілителя усілякої нашої хвороби й немочі. За Господом, цей подвижник у самій пустелі має достатнє утішення в час недуги. До того ж як діяння віри може в ньому ніколи не зубожіти, так і похизуватися своєю чеснотою терпіння він не має нагоди, бо прихований доброю завісою безлюдности. Тому-то Господь і «оселяє одиноких у домі» (Пс. 67, 7). Преподобний Максим Ісповідник. «Виснаження тіла - зміцнення душі». Як медики, що лікують тіло, послуговуються не одними ліками, так і Бог, вигоюючи душевні хвороби, не один універсальний для всіх знає спосіб лікування, а, подаючи кожній душі благонеобхідне, довершує зцілення. Подякуймо ж Йому, коли Він нас лікує, нехай навіть це спричинює нам муку, бо ж кінець блаженний. Преподобний Микита Ститат. Недуги корисні для тих, що вступають у чеснотливе життя, бо сприяють їм у змарнінні й у приборканні гарячої плоті. Хвороби послаблюють силу тіла, витончують грубе, порохняве почування душі, а її власну силу укріпляють та зміцнюють, як писав апостол Павло: «коли я немічний, тоді я міцний» (2 Кор. 12, 10). Преподобний Ніл Синайський. Хворіючи, швидше за ліки вживай молитву. Преподобний Йоан Ліетвичвшк. Недуга зіслана инколи для очищення прогрішень, а инколи для того, щоб упокорити бундючність.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
