 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Преподобний Йоан Ліствичник. Гординя - це відречення від Бога, вигадка демонів, зневага людей, матір осуджування, вилупок похвал, ознака безпліддя, уникання Божої помочі, попередниця безумства, спорядниця падінь, джерело дратівливости, двері до облуди, опора демонів, налаштування немилосердности, незнання співчутливости, супротивниця Бога, корінь хули... - Початок гордині - кінець марнославства, середина - приниження ближнього, безсоромне просторікування про свої труди та подвиги, самовихваляння в серці, ненависть до викривання, а кінець - відречення від Божої помочі, вихваляння своєю винятковістю, демонський норов. - Поневолений гордістю потребує помочі від Господа, бо людське спасіння для такого даремне. Преподобний авва Доротей. Як існує два смирення, так є і дві гордости. Перша гордість пізнається по тому, як хтось докоряє братові, осуджує його і неславить, немов нікчемного, себе ж вважає вищим за нього. Така людина, якщо вчасно не спам'ятається й не намагатиметься виправитися, крок за кроком упаде і в другу гордість - так, що загордиться й супроти самого Господа та й свої подвиги і чесноти припише собі самій, а не Богові, немовби доконала їх самотужки, своїм розумом і старанням, а не з Божою поміччю. Направду, браття мої, знаю я одного, що впав у такий жалюгідний стан. Спочатку, коли хтось із братів щось йому казав, він ганьбив кожного й заперечував: «Що значить той-то? Немає нікого достойного, крім Зосими, і немає нікого подібного до нього». А потім уже і його споганив та й казав: «Немає нікого достойного, окрім Макарія». Трохи згодом говорив: «Що таке Макарій? Нікого немає гідного, лише Василій Великий та Григорій Богослов». Але незабаром почав і їх гудити, кажучи: «Що ж таке Василій і що ж таке Григорій? Немає достойних, одні апостоли Петро й Павло». Я кажу йому: «Насправді, брате, незадовго ти і їх зневажатимеш». І, повірте мені, що через деякий час він уже говорив: «Що таке Петро і що таке Павло? Ніхто нічого не значить, окрім Пресвятої Тройці». Нарешті загордів він і супроти самого Господа і так збожеволів. Тому ми мусимо щосили подвизатися, аби не полонила нас перша гордість, щоб крок за кроком не впасти нам і в другу, тобто в абсолютну гординю. Преподобний Ісаак Сирійський. Людям огидні злигодні, а Господеві набагато осоружніша гордовита душа і мрійливий неврівноважений ум. У людей в пошані статки, а в Бога - смиренна душа. Гордівливий стоїть близько до хули, той, що хвалиться діяльною чеснотою, - близько до блуду, хто ж вихваляється мудрістю, - може потрапити в темні тенета незнання. Преподобний Антоній Великий. Якщо маєш намір зробити добрий учинок, не розголошуй нікому завчасу, а зроби, що надумав. Преподобний Йоан Карпатоський. Ненависники наших душ - біси - спонукають инших здобутися на якусь мізерну похвалу, а потім і нас заохочують порадіти з цього. Якщо ж після цього, розслабившись від зарозумілости, допустимося марнославства, то наші вороги полонять нас без особливих зусиль. Преподобний Григорій Палама. Страждають і ті, що заради людської слави творять добрі діла. Адже ті, яким дароване життя на небесах, на жаль, свого славу кидають у порох (див.: Пс. 7, 6), накликаючи на себе цю Давидову клятву. І молитва їхня не лине на небеса, і всілякі їхні потуги до доброго \ падуть додолу, бо позбавлені крил Божественної любови, яка чинить наші земні діла здатними підноситись угору; таким чином, робітники звершують ці труди, а нагороди не здобувають. Але що ж я оповідаю про безплідність їхніх трудів? Плід вони приносять, але який? Сором, непостійність помислів, захоплення і збентеження розуму. «...Бог розсипав кості чоловікоугодників; осоромлені вони, бо Бог погордив ними» (Пс. 52, 6). Преподобний Ніл Синайський. Марнославство - це нерозумна пристрасть, яка без труду приплутується в будь-яке діло чесноти. - Марнославний монах - дармовий робітник: трудиться, а нагороди не отримає. - Як утаюєш від людей свої гріхи, так утаюй від них і свої труди. Ти соромишся виявляти свої ганебні діла, аби не знеславили тебе і не зневажили, хоч це було б твоїй душі на корить. Бійся показати і труди свої, щоб часом гріх чоловіколюбности не уразив твоєї душі. Якщо ганебні свої діла відкриваєш перед єдиним Богом, то й свого протиборства супроти них не відкривай перед людьми, щоб вони не прийняли їх за вінець перемоги. - Гордість - це пухлина душі, наповнена зіпсованою кров'ю. Коли дозріє - прорветься і спричинить велику прикрість. - Бог допомагає тобі - не відвертайся від Благодійника: піднісся ти на висоту життя, але керманичем для тебе був Господь, досягнув ти поступу в чеснотах, але діяв у тобі Бог - величай Того, Хто тебе прославив, аби несхитно перебувати на висоті. - Коли піднімешся на висоту чеснот, матимеш велику потребу в оборот, бо ж коли впаде той, що стоїть на долівці, то незадовго встане, а хто впаде з високости, той потрапить у небезпеку смерти. - Гордість - бульбашка, наповнена марнотною зарозумілістю. Варто лишень дмухнути на цю бульку, як вона перетвориться в ніщо. Преподобний Максим Ісповідник. Демон гордости має двояке лукавство: або переконує монаха справні діла приписувати собі, а не Господеві - подателю благих і помічникові у справності, або ж, коли монах на це не пристає, підбиває його принижувати менш досконалих братів. І не відає тоді монах, що, так на нього діючи, демон навчає його відкидати Божу поміч. Бо, принижуючи тих, які не здатні до справности подібно до нього, такий монах виявляє себе хвальком власної старанности, яку здобув своєю силою. А це недосяжно, адже сказав Господь: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Бо такою є наша неміч, що навіть коли забажає добра, то не до снаги їй довести його до кінця без Подателя благих. - Марнославство породжує гордість, та инколи його проганяють, а инколи воно залишається. Однак навіть прогнане, воно приводить зарозумілість, а залишаючись, веде гордовитість. Марнославство долають учинки, сховані від людського ока, а гордість - приписування Богові справних діл. Позбутися марнославства - неабиякий подвиг! А визволяються від нього, творячи добрі тинки в тайні та часто молячись. Ознакою визволення є незлопам'ятність на колишніх і теперішніх кривдників. - Лицемір, доки думає, що його не розгадали, спокійний і мовчазний, бо вдовольняється славою, яку має від своєї позірної праведности. А коли його викриють, то починає сипати в'їдливими слівцями, гадаючи, що приховає власний сором, неславлячи инших. Святе Письмо називає такого гадючим поріддям, яке є лукавим, і велить принести плоди, гідні покаяння, тобто відповідно до того, за кого себе видає, мусить налаштувати він і свій сокровенний настрій серця. - Хто вознісся в серці, пишаючись отриманими даруваннями, і вихваляється, «наче б не одержав» (1 Кор. 4, 7), справедливо страждає від наступів гніву, коли Господь допускає сплестися дияволові з ним думками й похитнути як діяльні порядки його чесноти, так і потьмарити розумові світлі помисли. Це має спонукати його відчути свою неміч й усвідомити, де ж є та єдина сила, що перемагає в нас пристрасті. Коли ж зрозуміє це, упокориться, відкидаючи чванливість. І так умилосердивши Бога, відверне від себе гнів, що зазвичай спадає на нерозкаяних, відбираючи благодать, яка оберігає душу, та спустошуючи невдячний ум. - Пристрасть гордині становлять два невідання, чи дві несвідомости, які, сплівшись воєдино, витворюють одне злите мудровання (гордовите). Бо той є гордим, хто не визнає ні Божої помочі, ні людської немочі. Так, гордість - це незнання Бога і незнання людини. - Марнославство - це відступання від мети, яка вгодна Богові, і приймання иншої мети, яка Богові супротивна. Бо марнославним є той, хто для своєї, а не для Божої слави намагається здобути чесноти й трудиться для нагромадження лише людських непостійних похвал. - Низькопоклонний клопочеться лише про те, щоб його зовнішня поведінка була видимою та ще аби заслужити добре слово в підлесника. Такий підкуплює насамперед зір, а потім слух на свою користь у тих, які насолоджуються або дивуються лише з того, що бачать, чи з того, що чують. Вони й чесноту визначають, керуючись лише почуттями. Так, низькопоклонством є виставляння перед людьми і для людей добрих намірів і слів. - Лицемірність - це удавання дружби або ненависть, яку маскують як дружбу, чи ворожість, що діє, сховавшись під маску благовоління, або заздрість, яка приймає характер любови, чи навіть життя, гарне удаваним видом чесноти, а не справжньою чеснотою, або імітування праведности чи обман, який прийняв вид істини, - оце-бо всі й вдаються до того, наслідуючи змія в моральній зіпсутості. - Воістину проклята пристрасть - пиха, що об'єднала два зла: гордість і марнославство. З них - гордість відвертається від Творця чеснот і природи, а марнославство підмінює і природу, і саму чесноту, бо ж гордий нічого не чинить згідно з Богом, а в марнославного ніщо не відбувається згідно з природою.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
