Смирення

Повернутися до змісту книги "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм"

Преподобний Антоній Великий. Якщо людина не матиме крайнього смирення усім серцем, усім умом, усім духом, усією душею і тілом, то Божого Царства не успадкує.

- Полюби смирення, і воно покриє всі твої гріхи. Не заздри тому, хто робить поступ, а краще май усіх людей вищими за себе, аби сам Бог перебував з тобою.

- Будь смиренним в усьому: в поставі, в одежі, чи сидиш ти, чи стоїш, чи йдеш, у келії і у всьому її облаштуванні. Якщо ж почнуть хвалити тебе за вчинки твої, не тішся і не насолоджуйся цим. Приховуй їх як лишень можеш і нікому не дозволяй про них говорити, а також будь-що старайся домогтися, щоб люди тебе не хвалили. Стережися, щоб якесь твоє діло не зробило тебе знаним.

- Якщо хтось докоряє тобі безневинно за якийсь гріх, упокорися, і отримаєш вінець.

- Вироби собі навичку, аби твій язик у всіх випадках, повсякчас і кожному братові говорив: «Прости мені».

- Люби трудитися, усім дозволяй собою керувати, тримай стуленими свої вуста й досягнеш смирення. Смирення ж приверне відпущення всіх твоїх гріхів. 

- Насамперед не май себе за когось, - і це породить у тобі смирення, воно ж - науку (досвідченість і розсудливість), наука - віру, вона - уповання, уповання - любов, а остання - послух, який породить незмінну сталість (твердість у доброму).

- Якщо подвизаємося добрим подвигом, то мусимо вкрай упокоритися перед Богом, аби Він, що знає нашу неміч, покривав нас своєю десницею та беріг. Бо якщо піднесемося гордістю, Господь позбавить нас свого покрову, і ми загинемо.

- Той, хто береться за подвиг мовчання, хай не думає, що цим звершує якусь чесноту, а хай зберігає в серці переконання, що мовчить тому, що є не гідний говорити.

Молячись, св. Антоній почув голос: «Антонію, ти ще не сягнув міри шевця з Олександрії». Антоній розшукав цього чоботаря і переконав його відкритися йому, що ж особливого в його житті. Швець відказав: «Я не завважував, що коли-небудь у житті чинив якесь добро. Тому, підвівшись рано з ліжка, перш ніж узятися за працю, кажу: „Усі в цьому місті від малого до старого увійдуть у Боже Царство за свої добрі вчинки. Тільки я за свої гріхи буду засуджений на вічні муки". Те саме цілком щиро сердечно я проказую й увечері, заки ляжу спати». Почувши це, св. Антоній усвідомив, що й справді не сягнув ще такої міри.

Преподобний Єфрем Сирійський. Віддаючи Богові Боже, не величайся, а, молячись до Господа, кажи: «Твоє від Твоїх приношу Тобі, Владико, і лише в Тебе шукаю порятунку душі».

Пізнай, яка прекрасна покірливість, й обери її для себе, бо вона підносить до неба. За покірливість пропоновано тобі добру нагороду - Небесне Царство, не занедбай його.

- Не в самих трудах являється Господь, але під час них у простоті й смиренні, хоча сила Божа «виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12, 9), непокірливого ж трудівника Господь відкине.

Святи Варсанутій та Йоан. У будь-яких випадках вдаватимемося до смирення, бо смиренний лежить на землі, а той, що лежить, чи ж може кудись упасти? Той же, що перебуває на висоті, впаде легко. Якщо ми навернулися і виправилися, - це не від нас, - а Божий дар, бо «Господь підводить повалених» і «...умудряє сліпців» (Пс. 145, 8). 

- Треба мати себе за найбільшого з усіх грішників, який не вчинив перед Господом нічого доброго, дорікати собі повсякчас і на кожному місці та за будь-яке діло. Нікого не гудити і не знаходити на землі людини, яка була б ще грішнішою й недбалішою за тебе.

Преподобний Ісаак Сирійський. Істинні праведники завжди вважають себе недостойними Господа, і навіть їх самих можна пізнати з того, що вони мають себе за окаянних і негідних Божої опіки й визнають це тайно. Явно Святий Дух умудряє їх, допоки перебувають у цьому житті, зносити труд та утиски. Час відпочинку Бог приготував для праведників у прийдешньому віці. Тому й ті, в кому живе Господь, не бажають спокою та звільнення від скорбот, хоча инколи й мають містичну втіху в духовному. Чи досягнув хто смирення, дізнається з того, якщо виявить, що огидно є для нього догоджувати світові через своє з ним спілкування чи через слово і що ненависною є для нього слава світу цього. Мандрівний спосіб життя, убозтво й усамітнення - ось з чого народжується смирення й очищується серце.

- Покірливість через постійні самообмежування (поміркованість, убогість одежі тощо) переростає у споглядання й оздоблює душу доброчесністю.

 - Той, хто зі смиренням зносить звинувачення, досягнув досконалосте, і такому дивуються святі ангели. Бо жодна инша чеснота не є такою високою і важкодоступною. Хто справді покірливий, той, будучи обмовленим, не обурюється і не стає на свій захист у тому, чим його покривджено, а приймає брехню як істину і не намагається запевнювати людей, що його обмовлено, а просить пробачення.

- Людина, що досягнула того, аби пізнати міру своєї немочі, досягнула досконалосте смирення.

- Смирення передує благодаті, а зарозумілість - карі.

- Буває смирення зі страху Божого, буває з Божої любови, а буває і з радости. 

- Господь любить спільноту смиренних як любить собор серафимів.

- Смирення і доброчесність готують у душі посаг для Пресвятої Тройці.

Авва Доротей. Хтось зі старців сказав: «Насамперед нам необхідне смирення». Чому він не назвав якоїсь иншої чесноти? Бо хотів цим сказати, що ні страху Божого, ні милостині, ні віри, ні поміркованости, ні якоїсь иншої чесноти без покірливости нам не осягнути. Бо ж покірливість трощить усі стріли ворога і супротивника. Усі святі торували цю її дорогу і звершували цей труд. «Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої» (Пс. 24, 18), - благає Давид, і ще: «я упокорився і Він урятував мене» (Пс. 114, 6).

- Той самий старець сказав: «Смирення ні на кого не гнівається і нікого не сердить. Воно привертає до душі Божу благодать, яка, прийшовши, позбавляє душу від цих двох важких пристрастей. Бо що може бути важчим від гніву на ближнього і від прогнівлення його? Смирення ж вивільняє душу і від будь-якої пристрасти, і від будь-якої спокуси».

- Святий Антоній, побачивши розпростертими всі сіті диявола, зітхнувши, запитав у Господа: «Хто ж їх уникне?» Бог відповів йому: «Смирення уникне їх, - і, що найдивовижніше, додав: - Вони навіть не торкнуться його». Воістину, нічого немає міцнішого за покірливість, ніщо не здолає її. Коли ж зі смиренним трапиться щось скрушне, він одразу ж себе оскаржує, як гідний цього, й нікому не докорятиме, і не покладатиме на иншого провину. Так він зносить те, що його спіткало, без занепокоєння, без смутку, із цілковитим спокоєм, тому й не гнівається на когось і сам нікого не прогнівляє.

Є два смирення: перше - полягає в тому, щоб вважати співбрата розумнішим і в усьому вищим за себе, щоб мати себе нижчим за всіх; друге - коли всі подвиги приписувати Богові. І це - досконале смирення святости, яке зроджується від виконання заповідей. Святі чим більше наближаються до Господа, тим більше бачать себе грішними. Так, Авраам, стоячи перед Богом, назвав себе землею і порохом (див.: Бут. 18, 27), Ісая, уздрівши «Господа на високім і піднесенім престолі» (Іс. 6, 1), заголосив: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами...» (Іс. 6, 5).

- Коли згасало життя авви Агатона, братія запитала в нього: «Чи ж і ти, отче, боїшся?» Старець відказав: «Скільки лише міг, я силував себе зберігати заповіді, але я всього лиш людина, тому як можу знати, чи вгодне Господу моє діло? Адже ж одне суд Божий, а инше - людський». Старця запитали: «Що, отче, є найголовнішим з того, що ти знайшов на цьому шляху?» Той відповів: «Те, аби у всьому докоряти собі». Так і авва Пімен сказав, стогнучи: «Усі чесноти увійшли до цього дому, але без однієї важко людині встояти». «Що ж це за чеснота?» - запитали в авви. Він відказав: «Та, щоб людина докоряла собі». Та й святий Антоній сказав: «Велике мистецтво - перед Господом приймати на себе всі свої прогрішення і до останнього віддиху сподіватися спокуси». Й усюди знаходимо, що наші отці здобували спокій від того, що, поклавши все на Господа, навіть наймізерніше, завжди дотримувалися правила - в усьому собі докоряти.

Блаженний авва Зосима. Якось в авви запитали: «Як здобути здатність не гніватися, коли тебе принижують і злословлять на тебе?» Авва відповів: «Того, хто у своєму серці має себе за найнікчемнішого, не бентежить жодна зневага, як сказав авва Пімен: якщо зневажиш себе, матимеш спокій».

Блаженний Діядох. Набути смирення нелегко, бо чим воно вище, тим більших трудів треба докласти, здобуваючи його. А приходить воно до причасників св. видіння двома способами: 1) коли подвижник благочестя перебуває на середині духовного поступу, то смиренне про себе мудровання перебуває в ньому або через тілесну неміч, або через прикрощі від напасників на ревнителів праведного життя, або через лукаві помисли; 2) коли ум всеціло й переконливо освітиться святою благодаттю, тоді душа збагачується покірливістю, немов своєю природною властивістю. Бо, живлячись божественною благодаттю з Божої благости, людина вже не може пнутися й бундючитися марнославством; нехай би й безперестанку виконувала Божі заповіді, а має себе понад усіх нікчемною завдяки здатності до сопричастя з божественною благістю (такою вона стала з Божої милости).

Оця перша покірливість супроводжується зажурою і занепадом духу, а друга - радістю зі всемудрою соромливістю; одна приходить до тих, які перебувають посередині подвигів, а другу зіслано тим, хто вже близький до досконалосте. Чому ж перша від життєвої благоуспішности часто якось пригасає, а друга, навіть якби хто і запропонував їй усі царства світу, не вагається і найстрашніших стріл гріха не лише не лякається, а навіть зовсім не відчуває? Бо, будучи вседуховною, вона не має чуття для зовнішньої слави. Проте цю другу покірливість подвижник здобуде не инакше, як пройшовши крізь першу: бо благодать не дасть нам багатства другої, якщо не пом'якшить нашої волі випробуваннями, задля повчання допустивши напади пристрастей у час, коли проходимо першу. 

Преподобний Ніл Синайський. Молитва смиренного прихиляє Бога, а прохання гордого Його ображає. Слово смиренного - лагідний лік душі, а слово гордого сповнене пихи.

- Хтось із найбільш досвідчених, розповідаючи про смирення, переказав таке: «Надзвичайно досвідчений отець дістав ляпаса від біснуватого, який був у сильному нападі божевілля. Негайно обернувшись, отець підставив причинному другу щоку, приготувавшись прийняти удар. Тоді біс, тяжко уражений смиренням, немов блискавкою, закричав й одразу ж вийшов із Божого сотворіння».

Преподобний Тилофей Синайський. Нам необхідне велике смирення насамперед щодо Бога, а опісля - щодо людей, якщо ми справді клопочемося про зберігання ума в Господі. Усіляко мусимо сокрушати своє серце, віднаходячи все та вдаючись до всього, що може його впокорювати. А сокрушає і впокорює серце, як відомо, пам'ять про наше колишнє світське життя, якщо ми належно його пригадуємо. А також пам'ять про всі гріхи ще з юности, якщо хтось зазвичай переглядає їх умом по частинах і впокорює, і породжує сльози, і спонукає до сердечного благодарення Бога, подібно як і постійна дієва пам'ять про смерть, яка до того ще й породжує радісний плач зі солодкістю і тверезістю ума. Здебільшого ж погамовує порухи, приносить сльози і спонукає опускати очі до землі згадка про Страсті нашого Господа, якщо детально перебирати їх у пам'яті. А понад це істинно впокорюють душу великі Божі благодіяння, які Господь учинив саме для нас, якщо хтось детально їх перелічує і переглядає, адже ми провадимо боротьбу з гордими й невдячними демонами. 

Преподобний Касіян Римський. Ніколи не здобуде перемоги над жодною пристрастю той, хто не має глибокого, щирого смирення. Ніхто не може досягнути останньої межі досконалосте й чистоти инакше, ніж істинним смиренням, яке необхідно явно засвідчувати перед браттями і виявляти перед Господом у потаємностях свого серця, віруючи, що без невідступної Божої помочі і без Його покрову ніяк не зможемо осягнути бажаної досконалості,  до якої натужно прямуємо.

Святий Теодор Едеський. У душі смиренного покоїться Господь, у серці ж гордого - пристрасті безчестя, бо ніщо не збурює їх проти нас так, як велемудрі помисли. І навпаки: ніщо так результативно не вириває з корінням із душі цей бур'ян, як блаженне смирення, яке тому й називають пристрасте-вбивцем.

 Преподобний Теогност. Скажу тобі дивне слово, але ти не чудуйся. Якщо не осягнеш безпристрасносте, то, можливо, через схильність до гріха, яка є тиранією для душі. Проте коли відходитимеш із цього світу, сповнений глибокими почуттями смиренности, піднесешся на небеса так само, як і безпристрасний. Бо ж нехай навіть скарб безпристрасних становить вінець усіляких чеснот, але коштовний камінь смирення вартісніший та почесніший за них, та й тому, хто здобув його, приносить не лише поблажливість перед Господом, а й вхід разом із вибраними у весільний чертог Його Царства.

Преподобний Симеон Новий Богослов. Де глибоке смирення, там і рясні сльози, а отже, і пильнування Святого Духа. Коли ж прийде благодать Того, кому ми поклоняємося, то в людині, що перебуває під Його дією, являється усяка святість і чистота. Тоді чоловік бачить Господа і Господь милостиво споглядає на чоловіка. Адже каже Бог: «...Ось на кого Я дивлюсь ласкаво: на вбогого і сокрушенного духом, і на того, що тремтить перед Моїм словом» (Іс. 66, 2).

Преподобний Микита Ститат. Смирення полягає не у схиленій шиї, не в розплетеному волоссі й не в неохайній, грубій та вбогій одежині, як багато хто з нас уявляє собі суть цієї чесноти, а в скрусі серця і у смиренні духа, за словом Давида: «...дух сокрушенний, серцем сокрушеним та упокореним Бог не погордує» (Пс. 50, 19).

- Одне - смиреннослів'я, инше - смирення, а ще инше - покірливість (смиренномудрість). Смиреннослів'я і смирення виявляють подвижники, страждаючи (добровільно приймаючи утиски) та звершуючи зовнішні труди заради чесноти, бо всі вони спрямовані на працю й тілесні заняття. Тому й душа, яка на цей час не завжди є стійко утверджена, зустрівши спокусу, бентежиться. А покірливість - діло істинно Божественне, і великим воно буває лише в тих, хто за натхненням Утішителя вже минув середину, тобто просунувся далеко вперед, прямуючи найкоротшим шляхом чеснот за допомогою смирення. 

- Покірливість, проникнувши в глибину душі й налігши на неї важким каменем, так пригнічує її і стискує, що вся міць душі вичерпується в непогамовному потоці сліз; ними ум очищується від усякої скверни помислів, перебуває під наглядом Господа і за Його дією спонукується заголосити подібно до Ісаї: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил» (Іс. 6, 5). Коли прийде до тебе глибоке смиреннослів'я, тоді геть відійде марнослів'я. Коли ж смирення закоріниться в глибині твого серця, тоді й усіляке смиреннослів'я відпаде від тебе. А коли вже збагатишся ти покірливістю згори, то і зовнішнє смирення, і смиреннослів'я язика щезне в тобі, за словом апостола Павла: «Коли ж настане досконале, недосконале зникне» (1 Кор. 13, 10). Як далеко схід від заходу, так істинне смиреннослів'я є далеким від істинного смирення. Наскільки ж Небо більше за землю і душа за тіло, настільки покірливість, яку подає бездоганним Святий Дух, досконаліша й більша за істинне смирення.

- Ані того, що має смиренний вигляд і одіж, зараз же в серці не вважай смиренним, як і того, що промовляє високо і пишномовно, одразу ж не визнавай сповненим зарозумілости й гордости, заздалегідь не випробувавши їх, а щойно за ділами їхніми пізнавай їх.

- Пізнай самого себе. І це воістину є істинне смирення, що навчає покірливости й сокрушає серце та навчає це чинити і це зберігати. Якщо ж ти ще не пізнав себе, то й не знаєш того, що є смирення, і труду над цим ти ще не розпочинав і зберігання цього ти ще й не торкався; бо пізнання є кінцем виконання заповідей. Коли хто пізнає себе, а це вимагає багато чого: ззовні - оберігання, відречення від світських діл і строгого іспиту сумління, тоді негайно ураз приходить в душу якесь божественне несказанне смирення, що приносить серцю скруху і сльози теплого зворушення, так, що той, хто відчуває в собі його дію, має себе за землю і попіл, за хробака, а не за людину, за негідного навіть тваринного життя завдяки висоті цього Божого дару, який, перебуваючи в людині, наповнює її якимось несказанним п'янким зворушенням; тоді подвижник входить у глибину смирення і, вийшовши із себе, має за ніщо все зовнішнє: наїдки, напої, одіж для тіла, як той, що зазнав на собі зміни «правиці Всевишнього» (Пс. 76, 11).

Преподобний Максим Ісповідник. Смирення і терпіння (тілесні утиски) звільняють людину від будь-якого гріха, бо смирення відсікає душевні пристрасті, а терпіння - тілесні. Так чинив пророк Давид, про що знаємо з його молитви до Бога: «Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої» (Пс. 24, 18). «... Навчіться від Мене, - каже Господь, - бо Я лагідний і сумирний серцем» (Мт. 11, 29). Лагідність оберігає дратівливість від обурення, а смирення звільняє ум від пихи й марнославства.

- Не припасовуй себе до найслабших, краще розшир себе до міри заповіди любови. Припасовуючись до людей, упадеш до безодні гордовитости, а розширюючи себе до міри любови, досягнеш висоти покірливости. Покірливість народжується від чистої молитви зі сльозами та з уболіванням. Бо вона, завжди призиваючи на поміч Бога, не допускає бездумно покладатися на свою силу і мудрість та вивищуватися над иншими, що є двома лютими хворобами гордівливої пристрасти.

Старець Симеон Благоговійний. Усіх сущих у кєновії (спільнотному устрої життя) треба мати за святих і лише одного себе вважати грішним і останнім, долучаючи до цього ще й переконання, що з усіх тих, хто спасається, ти один останнього дня будеш осуджений на вічні муки.

Святий Григорій Синайський. Є сім різних ділань і внутрішніх наставлень, які провадять і вводять до богодароваиого смирення. Вони взаємно входять до складу одне одного та одне від одного походять: 1) мовчання, 2) смиренне про себе думання, 3) смиренне промовляння, 4) смиренна одіж, 5) самоупокорення, 6) скруха, 7) остатність - мати себе в усьому за останнього. Мовчання і розум породжують смиренне про себе думання, від якого з'являються три види смирення: смиренне проказування, смиренне і вбоге одіяння та самоупокорення. Ці ж троє породжують скруху, яка трапляється від допущених спокус, що називається ще Божою турботливою наукою і смиренням від бісів. Скруха ж змушує душу відчувати себе нижчою за всіх і останньою, такою, яку всі випередили. Оці двоє приносять цілковите й богодароване смирення, яке називається силою і досконалістю усіх чеснот, і саме воно вважає Божими наші добрі вчинки.

Отже, до смирення насамперед провадить мовчання, яке породжує смиренне про себе думання, воно ж, своєю чергою, приводить три види смирення. Ці три породжують один - скруху, а скруха народжує сьомий вид - мати себе нижчим за всіх, що й називається смиренням завдяки Промислу. Це смирення приносить богодароване, досконале, невдаване, істинне смирення. Смирення завдяки Промислу приходить так: коли людину, що полишена сама на себе, перемогли, уярмили та опанували всілякі пристрасті та помисли, тоді, подолана ворожим духом і не знаходячи помочі ні в ділах, ні в Бога - ніде абсолютно - й будучи близько до зневіри, людина упокорюється в усьому, журиться, вважає себе нижчою за всіх, усім рабом та найостаннішою, навіть гіршою від бісів, бо зносить їхню тиранію і зазнає від них поразки. Це все і є смирення завдяки Промислу, через який приймаємо від Господа друге, вище смирення, що є Божественною силою, повновладною і всетворною. Заради нього, бачачи себе знаряддям Божественної сили, людина чинить дивні Божі діла.

Преподобні Каліст та Ігнатій. Смирення навіть без діл здобуде прощення багатьох прогрішень, діла ж без смирення, навпаки, вчинені даремно. Чим є сіль для всілякої поживи, тим є смирення для кожної чесноти. Смирення здатне здолати навіть міць багатьох гріхів, тому за ним необхідно безнастанно в душі журитися, навчаючи себе самого. І якщо здобудемо його, воно учинить нас Божими синами й без добрих діл приведе нас до Господа. А без смирення всі наші вчинки, усі чесноти й усілякий труд - даремні. Його одного досить, щоб привести нас до Господа й клопотати за нас ... І ще хтось казав: «коли прийде до тебе помисел гордині, нашіптуючи: "згадай свої чесноти", - ти відкажи йому: "дивися, старче, на блуд свій"».

- Радій, чинячи добре діло, але не вихваляйся, щоб не трапилася кораблетроща на пристані.

- Вірному треба впокорюватися перед усіма, бо впокорювання лише перед деким свідчить про фальшиве смирення.

[ Cкачати книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]

[ Купити книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!