 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Преподобний Йоан Касіян. Досконале покаяння полягає в тому, щоб більше не чинити тих гріхів, у яких розкаюємося і в яких винуватить нас сумління. Свідченням же спокути за них з нашого боку, а з їхнього - нам прощення слугує вигнання з нашого серця навіть самого потягу до гріха. Преподобний Ісаак Сирійський. У когось запитали: що таке покаяння? Той відповів: Полишення колишнього і печаль над учиненим, а також серце сокрушене й упокорене. Господь прихильно дивиться на людину, котра карається, пам'ятаючи свої колишні гріхи. Він радіє, коли людина, яка зійшла з Його дороги, сама накладає на себе кару, бо це є свідченням покаяння. І чим більше людина докоряє своїй душі, тим більшає Боже благовоління до неї. Покаяння - це друга благодать, яка народжується з віри і страху. А страх - це батьківський жезл, що керує нами, допоки не досягнемо духовного раю благ, - от тоді він і відходить від нас. Сморідне море між нами і мисленним раєм зможемо подолати лише на човні покаяння, де є веслярі страху. Але якщо вони не кермують човном, на якому через море цього світу ми переходимо до Господа, то в цьому сморідному морі ми й потонемо. Покаяння - це корабель, його стерновий - страх, а любов - Божественна пристань. Страх запроваджує нас до корабля покаяння, перевозить через сморідне море життя і кермує нами до Божественної пристані, якою є любов. До цієї пристані приходять усі - струджені й обтяжені - через покаяння. І коли ми осягнули любов, то осягнули й Господа, тоді й шлях наш подоланий. Преподобний Максим Ісповідник. Брат запитав: «Чому, отче, немає в мене скрухи?» Старець відповів: «Бо не маємо ми з тобою перед нашими очима Божого страху, бо стали ми сховищем усілякого зла і нехтуємо страшні погрози Господа як беззмістовні марева. Плід покаяння - це безпристрасність душі, а безпристрасність є стиранням гріха. Коли ж і надалі пристрасті то дошкуляють нам, то полишають нас, знай - цілковитої безпристрасносте ми ще не здобули». Преподобний Єфрем Сирійський. Покаяння - свято для Господа, бо у Євангелії сказано, «що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками» (Лк. 15, 7). Адже покаяння, влаштовуючи свято Богові, запрошує на гостину й небо. Ангели радіють, коли покаяння прикликає їх на трапезу, торжествують усі небесні чини, яких покаяння візвало втішатися. Не кажи: нині согрішу, а розкаюся завтра, ліпше кайся сьогодні, бо не відаєш, чи доживеш до завтра. Від первородного гріха ми звільнилися у святому хрещенні, а від тих гріхів, яких допустились ми після хрещення, звільняємося лише через покаяння. Преподобний Ніл Синайський. Осудімо себе, й умилосердиться Суддя, бо Він, будучи благим, тішиться, коли бачить, що грішник позбувається свого тягаря. Якщо вчинили ми щось нечисте, омиймо це покаянням, бо Божий образ маємо зберігати в собі чистим. Мудрим є той чоловік, який, допоки не кається досконало, безнастанно з жалем пам'ятає про свої гріхи і про праведну кару за них у вічному вогні. Преподобний Антоній Великий. Удень і вночі болій за свої гріхи. Не роздумуй у своєму умі над колишніми своїми гріхами, аби не відновилися вони знову. Будь певен, що їх прощено тобі тоді, коли ти віддався Господеві й покаянню, та не май жодного сумніву в цьому. Про втіхи і приємності, якими ти був поглинутий у часи свого недбальства, не згадуй і мови про них не заводь, кажучи: це вчинив чи то порушив, - бо це може стати причиною твого падіння. Про пристрасті, яким ти служив у світі, і зовсім не згадуй, аби не постали їхні давні пожадання і це не послужило б для тебе спокусою. Преподобний Йоан Карпатоський. Учинений гріх практично негайно сам штовхає каяника до Господа, щойно людина відчує сморід, обтяжливість і безглуздя гріха. А хто не бажає покаятися, того гріх не жене до Бога, а втримує при собі і зв'язує його нездоланними путами, роблячи згубні жадання щоразу сильнішими та лютішими. Коли ж той, що мужньо подвизається, зазнає поразки, хай не занепадає духом і не розслаблюється, а, прислухаючись до слів Ісаї, випростується і в благодушності заспіває: «Могутні, покоряйтеся: Бо з нами Бог! Задумуйте задуми, та вони не вдадуться: Бо з нами Бог! Давайте накази, та вони не здійсняться: Бо з нами Бог!» (див.: Іс. 8, 9-10). Бог, що підносить повалених і змушує наших ворогів терзатися журбою й досадою, щойно ми розкаємося. Як може людина здолати віддавна закоренілий гріх? Необхідне самоприсилування, бо написано: «Голод працівника працює для нього; бо його рот примушує до того» (Прип. 16, 26), - треба з постійним намаганням підносити свої помисли вгору, до святині. Руйнувати насилування насилуванням закони не забороняють (напастування гріха насилуванням добрих устремлінь). Блаженний авва Зосима. В устремліннях волі - уся сила. Палка воля враз здатна принести Господеві більше Йому благовгодного, ніж тривалі труди, звершені без неї. Млява і лінива воля є бездіяльною. Навіть якщо хтось і проживе Матусаїлові роки, але не пройде прямою дорогою, якою йшли всі святі, - а я говорю про дорогу безчестя і несправедливих дорікань та мужнього їх перенесення, - той не осягне ні великого, ні малого і не здобуде скарбу, який захоронений у заповідях, а лише надаремно розтратить свої літа. Ілля Екдик. Ті, що не схильні до покаяння, частіше грішать. Тим же, які грішать не зі схильности, покаяння доступніше, проте потреба в ньому виникає не так часто. Иноки Каліст та Ігнатій. Тому, хто посковзнувся, св. Ісаак каже: не тоді журися, коли посковзнешся на чомусь, а коли заскнієш: бо посковзнутися часто може і досконалий, а заскніння - це абсолютна смерть. Смуток, який відчуваємо через свої помилки, замість чистого ділання, дарований нам за благодаттю. Хто ж, сподіваючись на покаяння, посковзнеться повторно, той чинить із Господом лукаво. Такого зненацька застане смерть, і не залишиться для нього часу, як він сподівався, на покаяння і на діла чесноти. Повсякчас мусимо пам'ятати, що за 24 години дня і ночі ми маємо потребу в покаянні. Значення ж слова покаяння, як ми вважали, виходячи зі справжньої властивости речей, таке: це сповнене скрушною молитвою близьке до Бога неослабне прохання про прощення минулого і вболівання за збереження майбутнього. Благодаттю за благодать людям по хрещенні дано покаяння, бо воно є друге народження від Бога. Преподобний Теогност. Не будемо ми покарані й осуджені у прийдешньому віці за те, що грішили, маючи мінливу й непостійну природу. А за те, що, згрішивши, не покаялися і зі згубної дороги не навернулися до Господа, маючи можливість і час покаятися. Бог благий і милосердний до каяників, хоча й постає грізним і розгніваним, - але на зло і на гріх, а не на нас, яких завжди готовий прийняти, щойно зауважить сльозу сокрушення в нас на обличчі. Якщо раптом похитнешся в доброму, не тремти, а скоріше випростайся і поквапся повернутися до недавнього стану, журячись, шкодуючи, картаючи себе та рясно проливаючи сльози у скрусі духа. Завдяки цьому, піднявшись зі свого падіння, ввійдеш у лоно спасительної веселости, постановивши в серці надалі твердо стояти, аби знову не прогнівити Бога-Суддю та не мати необхідности в сльозах і скрусі на очищення. Бо якщо тут цього не буде, то в майбутньому не уникнути нам заслужених мук. Преподобний Йоан Ліствичник. До того, як упадемо в гріх, біси малюють нам Господа чоловіколюбним, а після падіння - неприступно строгим. Святий Григорій Синайський. Зазнати докорів сумління тут чи в майбутньому судилося не всім, а лише тим, хто ухилився від віри й любови. Сумління, тримаючи напоготові меч ревности і викривання, мучить не жаліючи. Того, хто противиться гріхові й плоті, воно потішає, а того, хто їм потурає, переслідують тортури сумління, допоки не розкається. А якщо ж не покається, муки переходять з ним в инше життя, де триватимуть вічно. Блаженний Діядох. Ті з нас, хто став причасником святого знання, неодмінно відповідатимуть за мимовільні ширяння ума, за словом Йова: «...запечатаний у торбинці був би мій переступ» (Йов 14, 17), і це - праведно. Бо коли хто завжди пам'ятатиме про Бога й не нехтуватиме Його заповіді, той ні у вільний, ні у невільний гріх не впаде. Нам пристало негайно приносити скрушну сповідь Владиці й за мимовільні падіння, долучаючи її до Обичного начала молитовного правила. Якщо ж не будемо належно сповідатися з цих мимовільних гріхів, то в годину нашого відходу відчуватимемо якийсь незрозумілий страх. А нам, що любимо Господа, належить бажати й молитися, щоб у цей час бути непідвладними жодному страхові, бо хто тоді перебуватиме в страсі, той не перейде вільно повз адських князів, оскільки цю боязливість душі вони вважають ознакою її співучасти в їхньому ж злі, бо подібно це відбувається і з ними. А душа, втішена любов'ю Бога, розлучаючись із тілом, разом з ангелами миру підноситься вище за всілякі темні полчища, бо вона якимось чином окрилена духовною любов'ю, що є повним і абсолютним виконанням закону. Тому й ті, що пішли з цього життя з таким дерзновенням, і в другий прихід Господа будуть вознесені з усіма святими. Ті ж, хто в годину смерти нехай навіть і мало уражені страхом, залишаться в юрмі всіх инших людей, як ті, що перебувають під судом, щоб пройти випробування вогнем суду, який вони заслужили своїми вчинками, допоки не приймуть свій уділ від Благого Господа.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
