 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Святий Климентій Олександрійський. Страх - це початок любови, і переходить він у любов згодом. Страх Божий, власне, не є страхом перед Богом, а боязню відпасти від Нього і впасти у гріхи та пристрасті. Преподобний Йоан Ліствичник. Сонячний промінь, який через щілину проникає в кімнату, просвічує все так, що можна завважити навіть порошинки, які літають у повітрі; подібно і страх Божий, приходячи в серце, покриває всі його гріхи. Преподобний Єфрем Сирійський. Нехай на твоєму чолі завжди перебуває хрест, а в серці - страх Божий. Блаженний Діядох. Ніхто не може полюбити Бога всім серцем, не розігрівши в його почуттях страху Божого. Бо діяльну любов душа осягає по тому, як очиститься й ушляхетниться його дією. А пройнятися страхом Божим (приймаючи плід любови до Господа) буде здатним той, хто піднесеться понад усі житейські печалі. Адже лише тоді, коли ум заспокоїться в цілковитій безмовності, не побиваючись над усілякими турботами, розпочнеться спасительна дія на нього страху Божого, який, проникаючи в почуття, очищує ум від будь-якого земної дебелости, щоб таким чином піднести його до цілковитої любови всеблагого Господа. Отже, страх є атрибутом праведника, який тільки відбуває очищення і якому властива середня міра любови. Досконалу ж любов посідають очищені, які не мають страху, оскільки «досконала любов проганяє геть страх» (1 Йо. 4, 18). Преподобний Максим Ісповідник. Страх Божий є двоякий: один постає через погрозу карою, породжуючи поміркованість, терпеливість, уповання на Господа, безпристрасність, а з неї - любов. Инший - пов'язаний із самою любов'ю, привносить в душу благоговіння, аби вона від дєрзновення любови не стала нехтувати Бога. Страх є чистий і нечистий. Страх, що його спричинили прогрішення та очікування мук, - нечистий, бо породжений усвідомленням свого переступу, і він минущий, адже відходить разом із відпущенням гріха через покаяння. А страх, який і без цього боязкого хвилювання, спричиненого гріхами, завжди присутній в душі, є чистий і не відійде ніколи. Він якось співвластивий Богові, немов данина, принесена від імени сотворіння, виявляючи притаманне всім благоговіння перед Його величчю, яка вища від будь-якого царства і сили. Преподобний Симеон Новий Богослов. Той, хто пройнятий страхом Божим, не боїться перебувати посеред злих людей. Маючи в душі острах Господній і несучи непереможну зброю віри, християнин усе може - і навіть те, що для багатьох видається складним і неможливим. Він ходить поміж них, немов велетень поміж мавпочок або лев серед собак і лисиць, і, уповаючи на Господа, дивує їх несхитністю розважливого мислення; жахає їх відчуття, уражаючи словами премудрости, немов залізним жезлом. Старець Симеон Благогов[ійний]. Необхідно завжди мати страх Божий і щоденно ретельно досліджувати й оцінювати, що доброго і що злого ти вчинив упродовж дня, і те, що добре, витирати з пам'яті, аби не впасти в марнославство, яке є пристрастю. А вчинене зло треба слізно оплакувати, сповідаючись та творячи зосереджену молитву. Преподобний Микита Ститат. Злучившись із душею, страх через покаяння робить її здатною роздумувати про Суд. Тоді її обплутують сіті Шеолу (див.: Пс. 116, 3); зітхання і скорботна нудьга, від яких щемить серце, терзають душу на згадку про майбутню відплату за лихі вчинки. Згодом рясними слізьми і трудами, зростивши в нутрі прагнення подвизатися заради спасіння, народжує душа на ниві свого серця дух спасіння, тобто рішучість. Тоді, звільнившись від мук, які приносило нагадування про ад, і позбувшись стогону, спричиненого уявою Божого Суду, душа приймає прагнення і радість прийдешніх благ, що їх другиня - чистота поєднує з доброчесністю, і вони нелицемірною любов'ю лучать душу з Господом. Тоді душа зазнає невимовного вдоволення, від якого тепер уже з утіхою і насолодою проливає сльози зворушення. Усе, чим живе світ, стає для душі чужим і більше не бентежить її, вона, немов не тямлячи себе, прямує слідом за Нареченим-Христом, взиваючи до Нього безмовним голосом: «"Тягни мене вслід за тобою: біжімо!.. Скажи мені, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів" (П. п. 1, 4; 1, 7) - праведників, адже ж сіяння усіх таїнств у Тебе». А Наречений, увівши душу в дарохранительницю своїх сокровенних тайн, чинить її здатною споглядати сутність творінь із премудрістю. Преподобний Єфрем Сирійський. Якщо ти істинно полюбив Господа й докладаєш зусиль, щоб здобути прийдешнє Царство, та склав обіт трудитися, виправляючи свої прогрішення, то зберігай пам'ять про Суд і вічну муку, зі страхом очікуючи свого відходу з цього світу.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
