 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Ми маємо вірити, як проголошує наш Символ віри, у єдиного Бога, у Бога Триіпостасного, Отця, Сина і Святого Духа; маємо вірити, що Господь сотворив світ, яким управляє, що Божий Син заради нашого спасіння воплотився від Пресвятої Богородиці, страждав, умер, воскрес, вознісся на небо і вдруге прийде на землю, аби судити живих і мертвих; ми маємо вірити у святу Церкву і приймати таїнства, які вона посідає; маємо з вірою очікувати воскресення мертвих і життя будучого віку по закінченні цього світу. Оце апостольська віра! Це - отцівська віра! Це - віра православна! Отож, що таке віра і що значить вірити? Вірити - це без сумнівів визнавати сущим те, чого не бачимо. Наприклад, не бачимо Бога, проте знаємо, що Він є, що Він сотворив світ і що ним управляє. Оце і є віра. Нашого Спасителя Ісуса Христа не бачили, проте знаємо, що Він ходив по землі, за нас страждав, воскрес і тепер возсідає на небі з Богом Отцем. Оце і є віра. Святого Духа не бачимо, проте знаємо, що Він перебуває в Церкві й освячує та спасає віруючих. Це і є віра. Вірити - значить без сумніву визнавати істинним те, чого не можемо збагнути розумом. Наприклад, єдности і триєдиности Бога - Отця, Сина і Святого Духа - не розуміємо, але приймаємо як істину - оце ж бо і є віра. Як Бог сотворив світ і як ним управляє, не розуміємо, але приймаємо як істину, - це і є віра. Як Божий Син, будучи Богом, став чоловіком і як Він спас людський рід через страждання, смерть і воскресення, - цього не розуміємо, але приймаємо за істину - оце і є віра. Як благодать Святого Духа діє через таїнства Церкви, наприклад, у святому хрещенні людина відроджується для нового духовного життя, у таїнстві покаяння очищується з гріхів, у Євхаристії причащається самих Тіла і Крови Ісуса Христа, - цього не розуміємо, але приймаємо за істину - оце і є віра. Вірити - це визнавати за істину те, що має настати в прийдешньому, і з певністю очікувати на нього. Наприклад, ми знаємо, що настане кінець світу, буде воскресення мертвих, Божий суд, і праведних очікує блаженна нагорода, а грішних - засудження, - знаємо і твердо переконані, що це все збудеться, - оце і є віра. Будемо ж вірити смиренно і відданою душею. Знаєте, що зробила Пресвята Діва, коли архангел благовістив їй непорочне зачаття Божого Сина? Вона відказала: «...Я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Ось як вірила Богоматір! Так і ми віритимемо. Будемо вірити несхитно і твердо, не зраджуючи своєї віри, нехай навіть за її визнання доведеться знести ненависть, гоніння чи й саму смерть, - віритимемо до останнього віддиху. Пам'ятайте, як чинили святі мученики. І що ж вони втратили? Втратили дочасне марнотне й злиденне життя, а здобули життя вічне, божественне і блаженне. І ми також будемо завжди блаженні, якщо до останку збережемо в собі Божу віру. «Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2, 10), - запевняє Христос. Блаженний Діядох. Хто любить Бога, той і вірить щиро, і діла віри чинить преподобно. Хто ж лише вірить, а в любові не перебуває, той навіть тієї віри, яку начебто посідає, не має. Він вірить до певної міри поверхнево, не несе в собі справжнього важеля (який би утримував людину на одному) преславної любови. Лише «...віра, чинна любов'ю» (Гал. 5, 6), є великим началом чеснот. - У тому, хто досліджує глибину віри, постає ураган помислів. А той, хто споглядає її у простоті серця, втішається солодкою внутрішньою тишею. Глибина віри, яка є водами забуття, не припускає, аби в неї дивилися чи вглядалися, керуючись лише допитливими спонуками. Преподобний Максим Ісповідник. Без віри, надії і любови ніщо погане, що є в людині, не буде викоренене дощенту, як також ніщо добре не оселиться в ній цілковито. Віра переконує ум, який триває в боротьбі, прибігати до Бога, і спонукує його (ум) до дерзновення, запевняючи, що в нього напоготові різноманітна духовна зброя. Надія є для ума неоманливою запорукою божественної помочі й обіцянкою винищення супротивних сил. Любов же перешкоджає уму нехтувати поєднанням із божественним, яке так споріднене з ним. Мало того, навіть упродовж самої боротьби любов залучає всю силу схильности ума до прагнення божественного. Віра потішає ум у боротьбі, надихаючи його абсолютним запевненням помочі. Надія, являючи перед борцем гарантовану йому допомогу, відбиває напади противника, а любов умертвлює (тобто чинить нешкідливою) для боголюбивого ума сутичку з ворогами, бо цілковито знесилює його жаданим устремлінням до Господа. Сліпу віру має той, хто, віруючи, не виконує Божих заповідей. Бо коли ці заповіді є світло, очевидно, що той, хто їх не виконує, залишиться без божественного світла і звання християнина нестиме не істинно, а безпідставно. Преподобний Симеон Новий Богослов. Віра - це готовність умерти заради Христа за Його заповідь, будучи переконаним, що така смерть приносить життя. Віра перетворює злидні на багатство, незначне й нікчемне - на істинну славу й знаменитість, і навіть коли не посідаєш нічого, маєш певність, що володієш усім. Але особливо віра є здобутком незбагненного багатства пізнання Христа і ставленням до всього видимого як до пороху чи диму. - Віра в Христа є не лише нехтуванням життєвих насолод, а терпеливим і благодушним триванням в усіляких спокусах, що настигають нас посеред печалей, скорбот та прикрощів, допоки Господь не зглянеться над нами. Будемо ж наслідувати пророка Давида, який казав: «Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене...» (Пс. 39, 1), тобто, зносячи скорботи, я уповав на Господню поміч (сподівався її). Тому і Всевишній, бачачи, що я несхитно очікую від Нього допомоги, споглянув на мене своїм оком і явив на мені свою милість. - Віра в Христа, істинного Бога, породжує прагнення вічних благ і страх перед муками. Бажання ж цих дібр і боязнь страждань спричинює строге виконання заповідей, яке, своєю чергою, навчає людей глибокого усвідомлення власної немочі. Ця свідомість нашої істинної немочі породжує пам'ять про смерть. Хто ж прийняв цю пам'ять як свою співжительку (посестру), той, уболіваючи, намагатиметься дізнатися, як йому буде, коли душа вийде з тіла і покине цей світ. Каліст та Ігнатій. Оскільки початком, серединою і (якщо хочеш) кінцем усіх благ чи моральних дібр є керманич і проводир Віра, Надія і Любов - ця троїчна і боготкана вервиця, найбільшою у якій є Любов, тому що Бог є любов (див.: 1 Йо. 4, 8), - то нерозумно було б позбавити наш твір того, чим вони можуть його збагатити. Тим паче, що, за св. Ісааком, «плоди Святого Духа довершуються тоді, коли людина сподоблюється досконалої любови». Св. Йоан Ліствичник пише: «Нині ж перебувають ці три, що все пов'язують у найтісніший союз і все в ньому утримують: віра, надія і любов, а найбільша з них - любов, бо нею іменується Бог (1 Кор. 13; 1 Йо. 4). На мою думку, перша з них - це промінь, друга - світло, а третя - коло. А всі вони є одне сяяння і один блиск. Перша може у всьому запевнити і все влаштувати; Божа милість оточує другу і чинить її неоманливою; третя ж ніколи не падає, не перестає струменіти, і тому, кого вона уразила, не дає спочинку від блаженного раювання».
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
