Про оману

364. Омани боятися нічого. У неї потрапляють ті, хто загор­дився... хто починає думати, що коли зайшла теплота в серце, то це вже і є кінець досконалості. А тут тільки початок, який, до того ж, може бути нестійким, бо і теплота, і примирення серця бувають також і природними - плід зосередження уваги. А треба трудитися й трудитися, чекати й чекати, доки природне буде замінено благо­датним. Найкраще ж ніколи не вважати, що ви чогось досягнули, а завжди бачити себе вбогим, нагим, сліпим і нікчемним.

365. Про художнє ділання Ісусової молитви почалася мова від Григорія Синайського в XIII і наступних століттях... Досить давно. Тоді роздумаймо, чи друкувати це? Заздалегідь, між іншим, мушу сказати, що й мені приходило вже на думку - пропустити ті статті, в яких про це йдеться і закінчити збірку Симеоном Новим Бого­словом. Творити Ісусову молитву, як усі ми навикаємо робити - є доб­ре. У монастирях це є обов'язком. Хіба зобов'язували б, якщо це було б небезпечно? Небезпечна та художність, яку придумали і прилаштували до цієї молитви. Вона декого штовхає в мрійливу оману, а декого, дивно сказати, в постійний стан похоті. Тому цю художність треба й відраджувати, і забороняти. А найсолодше ім'я Господа призивати у простоті серця треба навчати всіх, і всіх до цього схиляти.

366. А якщо хтось, не маючи молитви, силує себе до молитви тільки для того, щоб отримати благодатну молитву, а до смиренності, до любові й до виконання інших Господніх заповідей не силує себе, то іноді за його прагненням дається йому благодатна молитва, навіть частково у спокої і веселості, але характер у нього залишається таким, як був раніше. Бо не має він лагідності, тому що не добивався її з трудом і не підготовляв себе бути лагідним, не має смиренності, тому що не просив і не силував себе до цього; не має любові до всіх, тому що не турбувався про це і не шукав цього наполегливо в молитовному прощенні. Бо кожному, хто принево­лює і силує себе, навіть проти бажання серця до молитви, треба так само силувати себе й до любові, і до лагідності, й до всякого терпіння, і до великодушності, як написано, з радістю: а таким самим чином треба присилувати себе до ПРИНИЖЕННЯ, для того, щоб уважати себе гіршим і нижчим від інших, щоб не розмовляти про некорисне, але завжди повчатися в Господніх словах і промовляти їх устами та серцем. Ще треба присилувати себе до того, щоб не дратуватися, як сказано: «будь-яка гіркота, і гнів, і крик нехай відбереться від вас зі всякою злобою» (Еф. 4, 31). Щоб таким чином Господь, бачачи волю людини, дав їй без праці та присилування звершувати все те, що раніше вона заледве могла зберегти, присилугачи себе через гріх, який жив у ній. І всі ці початки чеснот вхо­дять у її природу людини, тому що приходить до неї нарешті Гос­подь, приходить і перебуває в ній, і сам творить в ній свої заповіді без праці, наповнюючи її духовними плодами.

367. Якщо смиренність і любов, простота і благість не будуть у нас тісно поєднані з молитвою, то сама молитва, а краще сказати - ця личина молитви, може принести нам досить мало користі. І це стверджуємо не лише про молитву, але й про кожний подвиг і труд, дівицтва чи посту, чування чи співання псалмів, служіння чи про яке б то не було ділання, яке здійснюємо задля чеснот. Якщо не поба­чимо в собі плодів любові, миру, радості, лагідності, додам ще, сми­ренності, простоти, щирості, віри, великодушності, дружелюбства, - то трудилися ми без користі, тому що для того і прикладаємо зусилля, щоб скористати від плодів, а коли не виявляється в нас плодів любові, тоді, без сумніву, наш подвиг є марний. Ось чому такі люди нічим не відрізняються від п'яти юродивих дів, котрі за те, що ще не мали в серцях духовного єлею, тобто духовної дієвості перелічених чеснот, названі юродивими, і жалюгідно залишені поза царським чертогом, нічим не скористались від подвигу дівицтва. Так і обробляючи виноградник, усю турботу і всю працю прикла­дають задля плодів; якщо плоду не буває, марними залишаються зусилля; так, якщо не побачимо в собі після дії Духа плодів любові, миру, радості й усього іншого переліченого апостолом (див. Гал. 15, 22), і не зможемо безперечно признати їх в собі також згідно духов­ного почуття, то даремним буде подвиг дівицтва, молитви, співання псалмів, посту і чування. Бо труди ці та душевні й тілесні подвиги слід здійснювати, як ми сказали, задля духовних плодів; а плодо­ношення чеснот є духовною насолодою від нерозтлінного задово­лення, невимовно витвореного Духом в серцях вірних і смиренних. Тому труди та подвиги потрібно вважати такими, якими вони є в дійсності, трудами і подвигами, а плоди - плодами. Але якщо хтось через брак знання труд свій і подвиг вважатиме плодами Духа, то виявляється, що він явно спокушається, сам себе обманюючи, позбавляючи себе такою думкою великих істинних плодів Духа.

368. Істинний початок молитви криється в сердечній теплоті, яка палить пристрасті, вселяє у серце відраду та радість і утверджує його безсумнівним свідченням. Все, що приходить в душу, говорять Отці, чи то чуттєве, чи духовне, як тільки серце сумнівається в ньо­му, не приймаючи його, є не від Бога, а послане ворогом. Коли також ум свій бачитимеш зі зовні, або що ніби якась невидима сила тягнутиме його вгору, не вір цьому і не допускай, щоб ум піддавався тій силі, але відразу застав його займатися своїм ділом. — Що від Бога, те приходить саме по собі, - говорить святий Ісаак, - тоді, коли ти і часу того не знаєш. Хоча й ворог у нутрі намагається облудно представити духовне, пропонуючи одне замість іншого, за­мість теплоти наводить безладний жар, замість веселості збуджує безсловесну радість і вологу солодкість і встигає прикривати себе за цими спокусами від недосвідчених молільників, але час, досвід і почуття звичайно виявляють ворога перед тими, яким відомо його злісні підступи. «Горло муку розрізняє», - говорить Писання. Так і смак духовний, який не піддається спокусі, показує все ясно.

369. Причина думок ось яка! Ви слухали пусті розмови, і про них залишилася пам'ять. Ворог бере ці риси пам'яті і плете з них сіті перед очима вашого ума, щоб його заплутати. Сходьте тоді в серце, відверніть очі від примарливих ворожих образів і взивайте до Господа.

370. Для успіху в молитві та для уникнення омани необхідна самовідданість, яка навчає шукати в молитві уваги. Годі молитов­ний подвиг спроститься і полегшиться, полегшаться й спокуси, які, однак, є постійними супутниками подвигу. Якщо ж хтось передчас­но прагне до розкриття в собі дії сердечної молитви, - «тому, - го­ворить преподобний Ніл Сорський, - згідно з іншими св. Отцями, попускаються важкі, понад силу, спокуси від бісів». Основою такого прагнення є неусвідомлене звеличення себе і зухвалість, які такий молільник приймає за ревність.

371. Деякі стверджують, що від вправляння в Ісусовій молитві завжди, або майже завжди приходить омана, і строго забороняють практикувати цю молитву. У засвоєнні такої думки і в такій забороні криється страшне богохульство, достойна співчуття омана. Господь наш Ісус Христос є єдиним джерелом, єдиним засобом нашого спасіння; людське ім'я Христа запозичило від божества необмежену, всесвяту силу нас спасати; як же ця єдина сила, яка дарує спасіння, може переміни­тися і діяти нам на погибель? Це не має змісту! Це - гірка дурниця, богохульна, яка губить душу! Хто засвоїв собі такий спосіб думан­ня, точно знаходиться в сатанинській омані, обманутий облудним розумом, що вийшов із сатани. Переглянь усе Святе Писання: побачиш, що в ньому усюди во­звеличено і прославлено ім'я Господнє, піднесена його сила, спасительна для людини. Прочитуй писання Отців: побачиш, що всі вони, без винятку, радять і заповідають вправляння в Ісусовій молитві; називають її зброєю, від якої немає більшої сили на небі, ані на землі, Богом даним, невід'ємним насліддям, одним з остаточних і вищих заповітів Богочоловіка, утішенням велелюбним і найсолодшим, достовірною запорукою. Нарешті, звернися до законополо­ження Православної Східної Церкви: побачиш, що вона для всіх неграмотних своїх дітей - і монахів, і мирян, встановила заміню­вати псалмоспів і молитвослів'я на келійному правилі Ісусовою молитвою. Що ж означає перед одноголосним свідченням Святого Писання і всіх святих Отців, перед законоположенням Вселенської Церкви про Ісусову молитву суперечне їм вчення деяких сліпців, що прославлені й прославляються подібними до них сліпими?

372. Божевілля від Ісусової молитви може трапитися тоді, ко­ли, творячи цю молитву, не відступають від гріхів і грішних звичок, які осуджує совість. При цьому у нутрі відбувається глибокий роз­лад, який проганяє усякий мир з серця... Від цього може помутитися в голові й у думках настане хаос. Перше ваше слово про вогник... що це таке? Коли Бог дасть, тоді й дізнаєтеся. Не засмакувавши солодкості меду, не можна зрозуміти, що це за солодкість. Так і тут! Виявляється це – постійним почуттям до Бога.

373. Умова молитва, каже, спасає: але вона сама має конечну потребу в керівництві, доки є самодіяльною або трудового. Саме тоді якщо немає наставника й збиваються з правильного шляху.

374. Але оману, зрозумілу багатьом через її явні наслідки, слід вивчати і пізнавати на самому її початку: в обманливій думці, яка служить основою для всіх помилок і тяжких душевних станів. У облуд­ній думці ума вже існує ціла споруда омани, як у зернині існує та рос­лина, яка має прорости з нього після того, як зерно посадили в землю.

375. Велику зброю проти ворогів має той, хто тримає в молит­ві сокрушений плач, щоб не впасти від радості, яку подає молитва, в зухвалість. Той, хто зберігає цю радість-печаль, уникне всілякої шко­ди. Справжня, молитва є та, в якій теплота з Ісусовою молитвою вкладають вогонь у землю нашого серця і спалюють пристрасті, не­наче терня. Вона покриває душу веселістю і миром, і приходить не з правої чи з лівої сторони, ані навіть згори, але проростає в серці, як джерело води від животворящого Духа. Лише таку молитву полюби і ревно старайся стяжати в твоєму серці, та зберігай ум завжди немрійливим. З нею ти нічого не бійся, бо Той, Хто сказав: «Сміливіше, Яз вами, не бійтеся!» - з вами. Хто так настроїться, той живе праведно і безгрішно, той є далекий від догоджання людині і зарозумілості, той втримається і не потерпить ніякої шкоди, хоча й би увесь бісівський легіон піднявся проти нього і навів на нього не­зліченні спокуси.

376. Ті, хто прагнуть духовного життя, пише Сперанський, починають з «Господи, помилуй», але в них, як і в нас, це скоро при­пиняється. Вогонь, один раз запалений, горить сам по собі і нікому невідомо, що підтримує його. В цьому й полягає тайна. Знаходиш знову «Господи помилуй» у своїх думках лише в ту хвилю, коли опа­м'ятаєшся.

Слова цієї молитви такі: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!» або: «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене!» Вогонь, про який ми згадуємо, запалюється нескоро, а після помітних зу­силь, коли в серці загориться теплота, яка буде постійно посилюватися і розгорятися під час умової молитви. Поглиблена молитва до Господа збуджує теплоту. Досвідчені Отці строго розрізняють теплоту тілесну, просту, яка буває внаслідок зосередження сил у серці увагою та напруженням, - така теплота є похітлива, іноді її відразу прищеплює і підтримує ворог. І на противагу цій - теплоту духовну, стриману, чисту. Вона буває двох родів: природня, внаслідок поєднання ума з серцем, і благодатна. Розрізняти кожну з них навчає досвід. Теплота ця солодка, і її бажано підтримувати і задля самої цієї солодкості, і задля того, що вона подає благий настрій усьому внутрішньому. Але хто буде намагатися підтримувати і посилювати цю теплоту за одну лише солодкість, той розвине в собі любов до насолоди. Ось тому подвижники намагаються, проминаючи цю со­лодкість, утверджуватися в одному стоянні перед Господом, з пов­ною Йому відданістю, ніби вкладаючи себе в Його руки; а на со­лодкість, яка виходить від теплоти, не спираються і уваги до неї не приковують. Неможливо припасти до неї увагою і заспокоїтися в ній, немов у теплій кімнаті або в одязі, підтримуючи лише її, не сягаючи думкою вище. Містики далі цього не йшли; у них цей стан і вважався найвищим: тут було повне безглуздя, занурене в якусь пус­тоту. Такий стан споглядання у містиків.

377. Не спокушуйтеся внутрішньою солодкістю; без хреста вона нестійка і небезпечна. Уважайте кожну людину кращою за себе. Без цієї думки, якщо б хтось і сотворив чудо, він - далекий від Бога.

378. Питаєте, від чого буває омана, коли виконуєте Ісусову молитву? Буває вона не від молитви, а від способу її виконання. Саме того, який описаний у «Добротолюбії». Спосіб той треба про­ходити з наставником, який знає справу, і на його очах. А хто візь­меться за це діло один, керуючись лише описом, тому не уникнути омани. Бо описано тільки зовнішню сторону діла, а того, що додає старець, який бачить, що потрібно для виповнення при цьому внут­рішнього устрою, того не видно. Той, хто проходить таке ділання без відповідного керівника, звичайно І лишається з одним зовнішнім діланням - строго виконує, що приписується відносно положення тіла, дихання і вдивляння в серце. Оскільки такого роду способи природньо можуть доводити до деякої міри зосередження уваги й теплоти, то він, не маючи при собі доброго наставника, який би сказав йому, яка вартість змін, що відбуваються, - приходить до думки, що це і є те, чого він шукає, тобто що його навістила бла­годать, тоді як її тут ще нема, і - починає уявляти, що має благо­дать, не маючи її. Це і є омана, яка потім викривить і весь пода­льший хід його внутрішнього життя. Ось чому нині бачимо у стар­ців, що вони радять зовсім не братися за такі способи з огляду їх небезпечність. Самі по собі вони не можуть дати нічого благодат­ного: бо благодать ні від чого зовнішнього не залежить, а сходить тільки на внутрішній порядок. Належний внутрішній порядок і без них притягне дійство благодаті. Цей порядок полягає в тому, щоб при Ісусовій молитві ходити в Божій присутності, розпалювати по­чуття благоговіння і страху Божого, ні в чому собі не потурати, зав­жди і у всьому слухати свою совість і зберігати її незаплямованою та мирною, і все своє життя, - І внутрішнє, І зовнішнє - віддати в Божі руки. З цих духовних стихій, з яких у свій час прийшла Божа благодать І поєднала їх в одне, запалює вона в серці духовний во­гонь, який і служить свідком присутності в серці благодаті. Цим шляхом тяжко потрапити в оману. Але й тут краще з наставником, особистим, який би бачив обличчя і чув голос. Бо ці два відкривають те, що у нутрі.

379. Читач знайде у «Добротолюбії», в слові Симеона Нового Богослова, про три види молитви, в слові Никифора Монашествующого і у творі Ксанфопулів наставлення про художнє введення ума в серце за допомогою природнього дихання, або, інакше кажу­чи, механізму, що сприяє досягненню умової молитви. Це вчення Отців утруднювало і утруднює багатьох читачів, хоча тут немає жодної трудності. Радимо любим братам не вишукувати відкриття в собі цього механізму, якщо він не відкривається сам по собі. І бага­то з тих, які захотіли пізнати його на досвіді, пошкодили свої легені й нічого не досягли. Суть справи полягає в тому, щоб ум поєднався з серцем у молитві, а це робить Божа благодать у свій час, визна­чений Господом. Згаданий механізм вповні замінюється неспішним промовлянням молитви, коротким відпочинком після кожної молитви, тихим і повільним диханням, заключенням ума в слова молитви. З допомогою цих середників ми зручно можемо досягну­ти уваги в певній мірі. Увазі ума при молитві починає досить скоро _І71 співчувати серце. Співчуття серця уму поволі починає переходити в поєднання ума з серцем, і механізм, запропонований Отцями, з'явиться сам по собі. Всі механічні засоби, які мають матеріальний характер, запрограмовані Отцями єдино як допоміжні для зручнішого і швидшого досягнення уваги в молитві, а не як щось суттєве, о Суттєва, необхідна властивість молитви — є увага. Без уваги нема молитви. Істинна благодатна увага з'являється від умертвлення сер­ця для світу. Середники завжди залишаються тільки середниками... Поєднання ума з серцем є поєднання духовних думок ума з духов­ними відчуттями серця.

380. «Трьох речей необхідно тобі дотримуватися перш за все, — говорить Симеон Новий Богослов, — не турбуватися ні про що, на­віть благе, а не тільки неблаге і суєтне, або, інакше, умертвитися в ньому; мати чисту совість у всьому так, щоб вона не звинувачувала тебе рішуче ні в чому, і досконалу безпристрасність, щоб думка твоя не схилялася ні до якої світської речі. Стій увагою у нутрі себе са­мого (не в голові, а в серці)». При цьому святий Симеон вказує на деякі зовнішні способи, які одних спокушують і відбивають від діла, а в інших викривляють саме ділання. Оскільки ці способи, через брак керівників можуть супроводжуватися поганими наслідками, а між цим їхня суть у зов­нішньому пристосуванні до внутрішнього ділання, що не дає нічо­го суттєвого, то ми їх опускаємо.

Суть діла — набути навик перебувати умом у серці, але не чуттєво. Треба ум з голови опустити в серце і там його помістити, або, як сказав хтось Із старців, поєднати ум з серцем. Як цього досягнути? Шукай і знайдеш. Найімовірніше досягнути цього ходінням перед Богом і молитовним трудом, особливо перебуванням у храмі. Але треба пам'ятати, що наш тільки труд, а саме діло, тобто по­єднання ума з серцем, є даром благодаті, який дає Господь коли і як хоче. Кращим прикладом може послужити Максим Капсокалівіт.

381. При умовій Ісусовій молитві не спіткніться на деяких зовнішніх способах. Для одних вони потрібні, а для вас ні. Час прийшов. Місце серця, про яке там говориться, ви маєте знати. Іншого не торкайтесь. Діло Боже просте; молитва - мова дітей до Батька, без будь-яких хитрувань, нехай наставить вас Господь на спасіння. Хто не знайшов ще дороги до свого нутра, тому допоможуть прощі до святих місць, а хто знайшов, для того вони є спустошую­чими: виводять із середини назовні. Ви тепер удосконалюйтеся в перебуванні у нутрі, а те зовнішнє - залишіть.

382. Тим, хто отримав і засвоїв собі нещасне упередження проти Ісусової молитви, і кому зовсім невідоме правильне і довгочасне вправляння у ній, було б розсудливіше, утримуватися від суджень про неї, усвідомити своє рішуче незнання цього свя­щенного подвигу, ніж приймати на себе обов'язок проповіді проти вправляння в цій молитві: проголошувати, що ця всесвята молитва служить причиною бісівської омани та погибелі душі. На знак за­стереження їм уважаю необхідним сказати, що хула на молитву з іменем Ісуса, приписування шкідливої дії від промовляння цього імені, рівносильна тій хулі, яку вимовляли фарисеї на чуда, що звершував Господь... Богохульне мудрування невігласа проти Ісусо­вої молитви цілком має характер єретичного мудрування.

383. Ви читаєте «Добротолюбіє»; добре. Не заплутайтеся в стат­тях Ігнатія і Каллїста, Григорія Синайського і Никифора. Поцікав­теся, чи є в когось життя старця Паїсія Нямецького. Там є перед­мова до деяких статей «Добротолюбія», які укладені старцем Василієм. Ці статті багато пояснюють про значення механізму в тво­ренні Ісусової молитви. Вони й вам допоможуть зрозуміти все як слід. Я вже згадував, що для вас цей механізм не потрібний. Те, що він дасть, є у вас вже з тої хвилини, як ви були прикликані. Але не зробіть неправильного висновку, що діло вашої молитви вже скін­чене. Ріст молитви кінця не має. Якщо зупиняється це зростання, значить зупинилося життя. Спаси вас, Господи, і помилуй! Можна вийти з належного стану та одну пам'ять про нього приймати за са­мий стан. Нехай позбавить вас цього Господь! Відчуєте розсіяння думок: остерігайтеся! Це дуже небезпечно. Ворог хоче загнати вас у яку-небудь підвалину і там убити. Думки починають блукати від зменшення страху й охолодження серця. А охолодження серця має багато причин. Головна з них - самозадоволення і зарозумілість. Вам вони дуже близькі. Остережіться і по­спішіть повернути страх Божий та відігріти душу.

384. Всі писання грецьких Отців достойні глибокої поваги через о благодать, яка живе в них і дихає; але твори руських Отців через є особливу ясність і простоту викладу, через часову близькість до нас є більш доступними, ніж писання грецьких світочів. Особливо пи­сання старця Василія можна й треба признати першою книжкою, до якої в наш час треба звернутися тому, хто бажає успішно зайня­тися Ісусовою молитвою. Таке її й призначення. Старець назвав свої писання передмовами, або таким читанням, яке підготовлюєдо чи­тання грецьких Отців.

385. Не без причини причислюють до стану самозваблення та омани душевний настрій тих послушників, які відкинули вправ­ляння в Ісусовій молитві і взагалі умове ділання й задовольняються одним зовнішнім молінням, тобто участю в церковних службах і бездоганним виконанням келійного правила, яке складається вик­лючно з співання псалмів і молитвослів'я усного та голосного. Вони не можуть уникнути «думки», як це пояснює згаданий старець Василій у передмові до книги святого Григорія Синайського, відси­лаючись переважно на писання преподобних: цього Григорія і Симеона Нового Богослова. Ознака «думки», яка закралася, виявляє­ться в подвижниках тоді, коли вони думають про себе, що прова­дять уважне життя, і часто від гордості зневажливо ставляться до інших... Моління усне І вголос тоді плодоносне, коли воно пов'я­зане з увагою, що зустрічається дуже рідко, тому що увазі навчає­мося при вправлянні в Ісусовій молитві.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!