Навіщо я живу?

Здається, що питання просте, однак, відповідь на таку важливу проблему завдає людям чималих клопотів. Для багатьох матеріальний добробут на землі – це єдиний сенс життя. Серед інших можна почути таку відповідь: «живу, щоб працювати, працю, щоб заробити гроші, гроші потрібні, щоб жити…». Навіщо ж тоді жити? І коло замикається! Можна почути також відповідь накшталт: живу для родини, для досягнення успіхів, отримання знаннь, для розваг», однак, така відповідь не є повною ні для кого. Врешті-решт, вона вимагає наступного питання про справжній сенс життя, бо кожна мисляча людина розуміє, що можна втратити родину, гроші, досягнення, і навіть коли це все має, приходить момент, коли треба покинути цю землю (померти), залишаючи всіх і все.

Уся людська біда полягає в тому, що сучасна людина не ставить собі найголовнішого питання про сенс того всього, що вона робить і про мету власного життя. Земні справи так сильно поглинають її час і енергію, що вона вже не має сил, аби замислитися над цією проблемою. Залишає це філософам і тим, які, на її думку, не мають куди поспішати і не прагнуть матеріального добробуту. Така позиція помилкова і вона не принесе жодної користі, навіть тоді, коли людина здобуде весь світ. Ісус Христос цілком ясно сказав: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт 16, 26). Та на жаль, гонитва за цим «життям» найбільше нищить людину, тому що вона не дбає про справжнє життя, про спасіння власної душі.

Бог є милосердний і хоче кожному допомагати, хоче рятувати людину, щоб вона була по-справжньому щасливою, і чинить це багатьма способами. І немає такого людського серця, до якого би не постукав Бог. Та людина може відмовити Богові, знехтувати Ним і послухатися більше спокусливих шепотів сатани. Оскільки Бог створив людину з любові і для любові, Він не може нічого вчинити без згоди свого творіння. Бог є делікатний і повний співчуття також і для тих, які Його не приймають і вибирають інший життєвий шлях – життя, у якому немає життя.

Яким же великим порятунком для багатьох є страждання, яке вже не вимагає таких зусиль. Тоді така людина має більше часу, щоб обдумати по-новому деякі речі і замислитися над справжнім сенсом свого життя. Тільки тоді відкриваються її очі і починає вона мислити, бо до того за неї «мислив» телевізор, «мислила» газета, «мислили» знайомі та інші люди, які нерідко, даючи поганий приклад, спонукали до беззмістовної гонитви за нічим. Попередній стиль життя, до якого звикла людина, тепер втрачає вимірний сенс, тому що вона бачить, яким крихким є її життя і як небагато від неї залежить. Тепер виникають у неї питання про сенс і мету всього, чим вона раніше жила, що також причиняло їй страждання.

Ті, які ще «нормально» живуть у такт бігового колеса, до якого дали себе загнати відсутністю роздумів над всім, що роблять і за чим гоняться. Світ нав'язав їм стиль беззмістовного життя, а вони лише до нього пристосувалися. Та плодом такого життя буде колись розчарування. Чи не краще буде раніше задуматися над сенсом своєї земної мандрівки? Усі людські плани, пов'язані виключно з матеріальною частиною існування, не мають великого значення, адже вони не враховують духовного виміру людського існування. Дорослі дуже часто поводяться як малі діти, які без кінця хочуть змінювати іграшки. Ці іграшки дорослих коштують дуже дорого, але вони ніколи нікого до кінця не зроблять щасливими, бо і їх також треба буде залишити. Як казали люди у давнину: „Будь-що робиш – дивись на результат», тобто всім, чим займаєшся на цій землі, все, що робиш, повинно мати духовний вимір, не тільки земний, але і позаземний, бо життя не кінчається на цій землі. Воно є лише певним етапом, підготовкою до іншого життя.

Кожне людське життя на землі повинно закінчитися смертю тіла, бо тут воно є лише на мить! Ніхто, хто хоча б трохи має розум, не хоче помирати, а прагнення життя найбільше проявляється і є найсильнішим у моменті смерті. Там вже немає «героїв», ніхто не вдає з себе сильного і мудрого, ніхто не повторює дурниць накшталт «я не боюся смерті», « я не вірю у загробне життя». Тепер єдиним прагненням цієї людини є жити, жити, жити! І фактично вона живе і далі, адже покидання фізичного тіла не рівнозначне смерті. Вона живе в іншій реальності, у такій, яку сама приготувала своїм життям на землі. Це найяскравіше втілено у прислів'ї: „Що посієш, те і пожнеш»! Ця нова дійсність може бути і дуже темною, повною страхів, незнання і такого страждання, яке ніхто на землі не зазнав і не здатен уявити. Який великий жаль до самих себе мають ті люди, що змарнували життя і час, які отримали від Бога. «Час є матеріалом, з якого викувана наша вічність» (Отець Піо).

Як же сильно ми повинні дякувати Ісусові Христові за Його прихід на землю! Ніхто інший, тільки Він – Месія – надав нашому життю кінцевий сенс і кінцеву мету! Він, Спаситель людства, який воскрес і сидить праворуч Отця, дав нам всім цю прекрасну надію на життя у щасті і любові. Це саме Він, а не хтось інший, відповів всьому людству і кожній людині особисто: навіщо ми живемо, яка є кінцева і справжня мета нашого паломництва по цій малій планеті у космосі. Метою є ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ, яке не має кінця, бо в Небі вже немає смерті!

На жаль, вся сучасна нехристиянська гонитва свідчить тільки про відсутність віри, особливо у тих, які визнають лише устами, що вірять у Бога. За чим так бігти, адже завтрашнього дня може вже не бути, «завтра належить до Бога» (Отець Піо). Відповідь на питання про сенс людського життя можна знайти лише у вченні Ісуса Христа. Ніхто інший такої відповіді людям не дав і не дасть. Кожен, хто обирає собі інших вчителів оминаючи Ісуса Христа, подовжують собі дорогу до власного щастя та пізнання правди про своє покликання. Скільки вже було фальшивих вчителів, які ошукали не тільки окремих осіб, але і цілі народи. Святий Петро колись сказав: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!» (Йн 14, 6).

Не було і не буде такої людини, яка б могла так про себе сказати. Це Він засвідчив істинність свого вчення віддаючи життя. Отже кожен, хто шукає лише правду, віднайде Бога, знайде цю ПРАВДУ у вченні Спасителя світу. «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» (Йн 11, 25-26).

Найбільшою темрявою теперішніх часів є відсутність віри у життя вічне і засліплення земними справами, які піднялися до рангу ідолів. Поразкою людини є присвячення часу цим фальшивим божествам, тому що вони ведуть її у прірву беззмістовного життя і розпачу. Той, хто своєчасно не зупиниться і не задумається над своєю долею, може втрати все. Саме це є темрявою і обмеженістю, які нищать тисячі, а навіть мільйони людських сердець, які не рахуються з Богом та Його вченням. Такі люди не знають відповіді на основне питання: Навіщо живу? І не скажуть іншим про що їхнє життя, бо самі живуть у брехні. Отже, краще слухати Бога, ніж людей, краще мати одного та істинного Наставника та Вчителя Ісуса Христа, який приніс нам світло вічного життя і повністю відповів на питання про сенс і мету нашої земної мандрівки. Він воскрес і ми також воскреснімо!

o. Веслав Крупінський SJ

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!