 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Багато знайомих і моя родина не підтримували мого рішення. Майже всі стверджували, що у прийнятті рішення про розлучення з невінчаним чоловіком треба перш за все дивитися на добро дитини, щоб її не скривдити. Я сама ще раніше мала чимало сумнівів, навіть тоді, коли була вже на дорозі навернення. Колись була далеко від Бога, жила тільки своїм життям і покладалася лише на свої сили. Але коли сказала Богу: «так, врятуй мене, допоможи мені», то довірилася, віддала Йому все своє життя. Доручила Ісусу також і моїх дітей. Відчувала у серці, що, якби надалі була пов'язана з невінчаним чоловіком та не відкрила шляху повернення до вінчаного (сакраментального) чоловіка, то скривдила б дитину. Знаючи, що для Бога немає нічого неможливого, була впевнена, що Він так буде турбуватися про мою дитину і направляти її життя, що моє розлучення не буде травмою для неї. Першу справу, яку зробив Бог, було наповнення любов'ю до мого сина сердець моїх тестя і тещі сакраментального чоловіка, хоча для них це була чужа дитина. Оселилася разом з дітьми у них. Вони опікуються Себастьяном так само, як моєю першою дитиною з сакраментального шлюбу – їх власним онуком. Коли я на роботі, ведуть його до дитячого садочка, граються з ним. Дитина щаслива у тому домі, відчуває себе у безпеці, називає їх «бабуся» і «дідусь». Синок звик, що його батьки живуть окремо, а з рідним батьком бачиться кожні вихідні. Можна також побачити наступну справу Бога в тому, що невінчаний чоловік погодився з цією ситуацією. Коли приводжу до нього нашого сина Себастьяна, то завжди хвилинку розмовляємо з ним і у приємній атмосфері можемо размом посміятися з чогось. Колись, приймаючи рішення розійтись, навіть не снилося про такі теплі стосунки під час перебігу нашої справи про розлучення. Бачу у його поведінці дію Бога, який дає мир у його серці, про який сильно просила і прошу надалі. Говорила: « Боже, Ти знаєш, що по-людськи не вдасться цього зробити, що він відчує себе скривдженим і відкиненим, що не зрозуміє тепер цього, що даємо поганий приклад дітям, що, сходячись, вчинили гріх і, живучи у гріхові перелюбу, закриваємо собі шлях до спасіння і відкриваємо двері злу». Бог вислухав мої прохання. Спостерігаю за поведінкою мого сина і питаю виховательок у дитячому садку, як він поводиться. Виховательки відповідають, що він інтелігентний, веселий і вони не мають з ним клопотів. Це підтверджує, що моє розстання з його батьком не вплинуло на нього погано. Черговим важливим аргументом є його малюнки. Знаю, і це підтвердить будь-який психолог, що 5-річна дитина, коли не в змозі виразити свої почуття словами, то переносить їх на свої малюнки. Себастьян приносить із садка праці, наповнені цілою гаммою кольорів, з квітами, сонцем, усміхненими людьми. По-іншому виглядала ситуація з моїм старшим сином з церковного шлюбу. Коли мій сакраментальний чоловік пішов від нас, наш син мав стільки ж років, що і другий. Повинна була ходити з ним до психолога, бо мав проблеми зі своєю поведінкою, був дуже нервовим і роздратованим, а його малюнки були зроблені одним кольором, найчастіше сірим. Намагаюся довіряти Богу до кінця і вірю, що на кожному етапі життя добрий Бог буде дбати про нього. Я зі свого боку жертвую за своїх дітей, чоловіка у церковному шлюбі і іншого невінчаного молитви, Святі Меси, Святе Причастя. Божена. Подружня присяга – це зобов'язання любити чоловіка або дружину і дітей неділимою любов'ю, тобто тією, що виключає всі інші зв'язки, які можуть цю любов послаблювати. Укладаючи шлюб, чоловік і дружина присягають, що один для одного стають найважливішою особою на землі і такою залишаться аж до смерті. О. Марек (Марк) Дзєвєцький.
[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ] [ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ] [ Джерело: sychar.org ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
