Свідоцтво Христофора: «Поклади меч, Петро!»

Перебуваю у шлюбі протягом 15 років. Маю дочку п'ятикласницю. Дружина у 2012 році переїхала до свого помешкання і дочку забрала з собою. Подала заяву на розлучення з моєї провини і найняла найкращого у місті адвоката, який на цьму спеціалізується. У нашому подружжі не було зрад, залежностей, великих авантюр. Поганий період розпочався зі зміни мною та дружиною місця роботи і проблем зі здоров'ям. Було щораз гірше: все менше коштів, все більше нездійсненних бажань про відпустки, зростали відмінності у поглядах щодо виховання доньки, пригадували один одному, хто що придбав, та інше, але нічого драматичного. На жаль, не практикували спільну молитву, дуже рідко ходили разом до храму, а мій інтерес до віри почав щораз більше заважати дружині. Належу до кола Святого Розарія, а від 3 років до Спільноти Подружжів у Кризі Сихар. В обличчі перманентної кризи і неможливості порозумітися, а також відсутності звичайної, спокійної розмови з дружиною, пропонував, щоб ми скористувалися допомогою інших і здійснили будь-яку подружню або родинну терапію. На жаль, дружина не погодилася. Розпочала відкрито, а навіть при дитині, погорджувати мною. Для неї все було вже за пізно і не було шансу на спільне життя. З донькою маю все слабший контакт. Підкопування авторитету і дискредитація чоловіка принесла плід у тому, що став платником аліментів, якого не допускають до дому. Не буду розписувати про пережитий біль, почуття пустоти, втрату дружини, поступову мимовільну втрату зв'язків з донькою і загальну безнадію.

Отримав позов про розлучення, і знаючи, що дружина має прекрасного юриста, не розумів, чи наймати адвоката, який зрештою мені був не по кишені. Тому питав Господа Ісуса, що маю робити? Відкрив Біблію і пальцем тикнув на уривок з Євангелії Святого Матвія: «Вклади твій меч назад до піхви: бо всі, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт 26, 52). Щось у середині мене підказувало, щоби я довірився Слову, яке вказувало, аби пішов до суду тільки з Господом Ісусом – найкращим адвокатом. Однак почав раціонально мислити і в страху перед адвокатом дружини розтлумачив собі, що Петром є моя дружина, яка витягує на мене свій меч закону з лезом свого адвоката і сама від нього загине. Завдяки підтримці батьків, до суду пішов з моєю представницею. У залі суду послідовно відмовляв згоди на розлучення, однак поквапливо і досить швидко запропонував дружині сепарацію.

Тоді був переконаний, що це було найкращим розв'язанням, що нам потрібний час заспокоїти нерви, щоб дружина опам'яталася. Однак вона хотіла лише розлучення, залучила адвоката і була впевнена, що досягне свого, а мій «опір» сприймала ніби я роблю це їй на зло. На третє засіданні пішов у п'ятницю на Святу Месу, підтримуваний молитвою членів Сихару, моєї групи Святого Розарію, приятелів і друзів.

Моя представниця, досвідчений юрист, будучи впевненою, що дружина напевно до мене не повернеться, розпочала битву про розлучення без визнання провини як найкращого розв'язання. Цього хотіла також дружина зі своїм «спеціалістом по розлученнях» і також ясно вказував на такий результат суддя. Змовилися, чи що? Тільки я цього не хотів. Перед обличчям цього фронту «розлучення без проблем» погодився. Хоча мені не клали розпалене залізо, однак атмосфера була підступною і тиск не описати.

Довго опирався. Мав навіть якусь неймовірну допомогу, бо погляд і посмішка однієї з присяжних виразно мене підтримували, коли говорив НІ РОЗЛУЧЕННЮ. Суддя наполягала, даючи зрозуміти, що сепарація немає сенсу. Не хотіла призначити нового терміну засідання, щоб мав час подумати. Дозволила лише коротку перерву, а тоді дружина з ненавистю в очах викрикнула мені, «що я до тебе ніколи не повернуся». Більше не дивився на присяжну. Тепер розумію, що тоді насправді погодився зі страху, якщо й буду стояти на своєму, то незалежно від того, яка є правда, суддя й так оголосить розлучення тільки з моєї провини і прийдеться мені оплати всі витрати, а навіть аліменти. Після 15 хвилин суд оголосив вирок і всі мені аплодували, а я, повертаючись до дому, переконував себе, що може це і найкращий вихід і я даремно турбуюся про ймовірність повернення дружини, що нічого страшного не відбулося, що якось там буде, що проблема була розв'язана і маю нарешті святий спокій, а докори сумління врешті-решт стихнуть. Не стихнули. Помітив, що є сам, тобто вже не здатний звернутися до Господа Ісуса, якого відрікся і поклонився Вааловим мамонам. Незважаючи на всю мою побожність, у критичний момент дав себе звести. Петро боявся, що його схоплять, а може навіть і вб'ють і тричі запевнив «Не знаю Його» (Мт 26, 69-75). Я ж не погоджувався на розлучення, захищав подружжя і святість Таїнства, аж поки не став перед погрозою, що прийдеться мені за це заплатити з власної кишені. У хресті тієї години прийшов іспит моєї віри і не знайшлося навіть гірчичної зернини. Пізнавши у цей спосіб власну слабкість, не смів нікого вже осуджувати. Заплакав, то була жахлива і довга ніч, а зранку наступного дня був вже на сповіді, перепрошуючи Господа Ісуса за зламання подружньої присяги. Тобто за мою згоду на розлучення. Хоча по-людському мав спокій, бо справа була вирішена, а вирок оголошений, то вже під час сповіді забажав відкликати свою згоду на розлучення. Щоби здійснити апеляцію (відкликати свою згоду на розлучення), попросив суд про письмове обґрунтування вироку, на що мав 7 днів. У підтвердженні істотним аргументом судді про оголошення вироку розлучення був саме мій позов про сепарацію.

Мій адвокат, дізнавшись, що я самостійно здійснив позов до суду про письмове обґрунтування вироку, що є необхідною умовою апеляції, ствердила, що у цій ситуації вона не бачить можливості подальшої співпраці зі мною і попросила, аби відмовся і відкликав її повноваження. Ніхто не давав мені шансу на ефективність такої апеляції, бо вже погодився на розлучення. Я знав, що від мене вже ніщо не залежить і віддав справу Господу Ісусу. Апеляційний суд якимось дивом погодився зі мною, жодного розлучення немає, а справа була повернута до окружного суду. Тепер очікую на її відновлення.

Дружина підтверджує одностайне Ні. Повідомила мені, що «знайде собі когось іншого», а я цілеспрямовано роблю її на шкоду і перешкоджаю. Немає місця на розмову. З донькою якось намагаюся встановлювати стосунки. Це нелегко, бо кожна зустріч, а навіть телефонна розмова, подібна до замінованого поля. Належу до Спільноти Сихар і беру участь у програмі «Нарешті жити – 12 кроків до повноти життя». Без Сихару, без глибокого розуміння, чим є Таїнство Шлюбу та без живого свідчення інших людей, що у Господа Бога все можливо – не була б можлива моя апеляція. Намагаюся якомога частіше брати участь у Святій Месі і приймати Святе Причастя, а у п'ятниці ходжу на Розарій. Надалі не маю постійної праці. Моя хвороба поволі стабілізується. Наполегливо отримую знання і досвід у новій спеціальності, яка вимагає чимало навчання і практики, але дає мені шанс на самостійність. Мушу сам створити собі таку працю, щоб еластично допасувати її до загострення хвороби і кількатижневих курсів реабілітації. Переконаний, що моя дружина вважає, що я не знайду собі праці і буду для неї тільки тягарем. Саме це переконало її піти. Важко погодитися, що в серці своєї половинки – грошова призма (можливості заробітку) виявилася вирішальною. Колись під час розважання Розарію прийшла до мене думка: «ПОЛЮБИ ЇЇ ТАК, ЯК Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ». Тому тепер час вчитися любити дружину, яка мене кривдить і стала моїм ворогом. Як важко любити особу, яка постійно демонструє ворожість до мене, відвертається та ігнорує жести примирення. Найгірше – це позбавлення мене реального впливу на виховання дитини і зростаюча прірва непорозуміння, перекручення мотивів. Постійно відштовхую від себе сумніви, що можу дружині вибачити. Розумію, що без Господа Ісуса це неможливо і знаю, що і я від Нього відмовлявся і відходив. ІСУСЕ, ДОВІРЯЮ ТОБІ.

Христофор.
Джерело: „Forum Pomocy”. http://www.kryzys.org/viewtopic.php?t=11221

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!