Душпастирство подружжів у кризі

Те, що пропонує Церква перед обличчям подружніх криз, виникає з вчення Ісуса Христа, який у будь-якій ситуації вказує справжні, а не легкі розв'язання.

Зло долається добром

Людина може бути піднесеною і щасливою навіть тоді, коли любить того, хто її не любить. За умови, що тим кимось є не її чоловік чи дружина. Найбільше страждання пов'язане з подружньою кризою, а як наслідок, з стражданням одружених, батьків і дітей.

Саме для цього важливо знати правила, як запобігти такій кризі, і правила поведінки навіть тоді, коли комусь доводиться стати віч-на-віч з такою кризою. Солідне приготування до шлюбу – найкращий спосіб запобігти подружній кризі. Розпочинається воно вже у дитинстві, коли діти спостерігають за поведінкою своїх батьків. Батьківський дім – це перший передшлюбний курс для дітей і молоді. Початком безпосереднього приготування до шлюбу є звичайна закоханість, яка означає інтенсивне, емоційне захоплення особою протилежної статті. Якщо захоплення виявляється взаємним, то хлопець і дівчина прагнуть від того часу бути разом назавжди. Сама закоханість ще не підстава для укладення шлюбу. Закохатися здатні навіть діти у дитячому садку. Наречені не присягають одне одному закоханість, а любов.

А якщо криза вже прийшла…

Чоловік чи дружина починає порушувати подружню присягу тоді, коли перестає виявляти любов. У цій ситуації роллю іншого з подружжя є говорити правду і мобілізувати дружину чи чоловіка до вірного виконання складеної присяги. Якщо, незважаючи на це, той, що помиляється, надалі грузне у кризі, скривджений чоловік чи дружина має право на захист перед кривдником. Радикальним пораненням любові між чоловіком і дружиною є подружня зрада. Якщо хтось піддався такій спокусі, у нього є два варіанти: навернутися або потопати в злі і кривдити все і більше людей. В особливих випадках Церква дає право до подружньої сепарації (роздільного, окремого проживання), згідно принципу: люблю тебе, але не даю право, щоб мене кривдив.

Якщо одружена особа допустилася зради, то єдиною дозрілою реакцією на власну помилку буде покинути коханку/коханця і повернутися до дружини/ чоловіка з ще більшою любов'ю ніж перед кризою. Подивімося на класичний приклад. Ось чоловік зраджує дружину і має позашлюбну дитину. Навернення тоді полягає на розірванні зв'язків з коханкою та поверненні до дружини, дітей. Така поведінка створює шанс, що скривджена дружина поступово віднайде довіру до чоловіка і впевниться, що він тепер дійсно її кохає більше ніж перед зрадою. Натомість жінка, яка погодилася на співжиття з одруженим чоловіком, погодилася й на те, що як наслідок може стати колись самотньою матір'ю і сама виховувати дитину.

Якою є турбота про позашлюбних дітей?

Що має зробити чоловік та батько, який виходить з кризи і має позашлюбне потомство? Отож, єдине розв'язання, згідне з Євангелієм, полягає на тому, що він порядно платить у повному розмірі аліменти на позашлюбну дитину, але виховання дитини залишає у руках матері.

Один чоловік розповів мені про те, що опинився у такій ситуації і вчинив згідно з вищезазначеними принципами. Однак, тепер кілька років після закінчення роману, має закиди сумління і тому вирішив допомогти своїй давній коханці, зберігаючи відносно неї повну дистанцію, у вихованні сина, який розпочинає навчання у школі. Пояснив моєму співрозмовнику, що це помилка з кількох причин. По-перше, тому що його дружина, як і його діти у шлюбі, знову почнуть відчувати величезні страждання. По-друге, коханка почне боротися за нього і провокувати до нового роману. По-третє, зустрічаючись з позашлюбни сином раз на тиждень, ви його скоріше будете балувати ніж виховувати. По-четверте, дистанція для сина буде кращою. Ліпше нехай його виховує самотня мати, ніж він буде бачити, що його батьки часом зустрічаються, але не виявлять одне до одного ані чутливості, ані любові.

Чоловік вслуховувався у ці аргументи і після довгих роздумів сказав, що я маю багато у чому рацію, але він, незважаючи на все, спробує допомогти сину. Після декількох місяців мій співрозмовник зателефонував і сказав, що сталося те, що я передбачав: його дружина і діти у шлюбі почали ще більше страждати ніж у період, коли у нього був роман. Давня коханка почала боротися за нього і посилати до дружини листи, у яких тріумфально повідомила, що вона перемогла. У свою чергу він сам переконався, що зустрічі з сином то насправді тільки балування дитини. Визнав свою помилку у цій ситуації і відмовився від подвійного життя.

Немає безболісних розв'язань

Якщо доходить до зради і у таких зв'язках на світ приходять діти, то оптимальною реакцією на таку ситуацію буде радикальне навернення обох сторін, які допустилися зради і відтоді чинити згідно з Євангелієм. Це означає, що кожна зі сторін повертається до свого чоловіка, дружини або попереднього життєвого стану і живе у чистоті. Найбільш заплутана ситуація виникає тоді, коли зради допустили дві особи, і кожна з них уклала вже сакраментальний шлюб. Якщо з такого зв'язку народжуються діти, то найкращим рішенням буде проживання потомства у того з батьків, якого чоловік чи дружина на це погодяться. Якщо жоден із зраджених одружених не виразив на це згоди, то таку ситуацію потрібно індивідуально проаналізувати, найкраще з допомогою душпастиря, адже не існує загальних норм щодо виняткових і важких ситуацій. Цього типу виняткові і болісні ситуації нагадують нам, що позашлюбні співжиття спричиняють не тільки драматичні наслідки у житті дорослих людей, але також і у житті їх позашлюбних дітей.

Бути вірним складеній присязі любові

Як реагувати тоді, коли один з з членів подружжя остаточно залишає іншого та дітей і погоджується на позашлюбний зв'язок з кимось іншим? У цій ситуації єдиним відповідним з Євангелієм виходом буде зберегти вірність власній присязі і сумліно виховувати дітей. Одна жінок, яка знаходиться вже понад 10 років у такій ситуації, сказала мені з почуттям власної гідності: маю кілька дітей і жодного коханця. Деякі твердять, що тоді коли Церква ставить такі тверді принципи, вона перешкоджає покинутому чоловікові чи дружині досвідчити нове щастя з якоюсь іншою особою. Насправді Церква не перешкоджає, але захищає скривдженого члена подружжя від наївності у пошуках «щастя» короткими шляхами. Дозріла людина здатна прийняти наслідки своїх рішень. Також і тоді коли з перспективи часу відкривається, що вони були передчасні чи помилкові. Тут зобов'язує принцип: якщо мене хтось ображає, кому я присягав любов і хто мені її давав, то я маю право захищатися аж до сепарації включно, але не маю право порушувати свою власну присягу любові.

Новий супутник життя?

Одна із студенток розповіла мені про те, що її мама після двадцяти років у шлюбі пішла від чоловіка, а тепер зустріла благородного і закоханого чоловіка. Донька заохочує у цій ситуації свою мати до пов'язання свого життя з цим чоловіком цивільним шлюбом, бо тоді мама буде знову щасливою. Я пояснив студентці, що мені важко уявити п'ятдесят- чи шістдесятилітнього «благородного і закоханого чоловіка», який ще не мав дружини і дітей. Легше повірити, що цей чоловік викликав таке добре враження, ніж у те, що він насправді настільки дозрілий. Якщо дійсно він такий благородний і люблячий, то не погодиться на шлюб, бо не привів би до ситуації, у якій його кохана жінка, зламає власну присягу любові. Він буде цю жінку підтримувати різноманітними способами, але не буде удавати її чоловіка. Адже, подружжя – це не єдина форма любові і підтримки між чоловіком і дружиною.

Позашлюбні зв'язки

Як повинні вчинити особи, які покинули свого чоловіка чи дружину і дітей, а далі погодилися на укладення позашлюбного зв'язку з іншою особою, а тепер визнали свою провину і прагнуть бути близько Ісуса і Церкви. У такій ситуації найкращим рішенням буде повернення обох тих осіб до своїх чоловіків чи дружин. Таке повернення необхідне також і тоді, коли у позашлюбному зв'язку вже є діти, або коли невінчаний партнер потребує опіки. Адже спочатку людина відповідальна за свого чоловіка чи дружину. Люди, які залишаються у позашлюбних зв'язках, зберігають право до душпастирської опіки зі сторони Церкви. Добра справа, коли вони долучаються до якогось формаційного руху у своїй парафії чи околиці. З іншої сторони, особи, що живуть у позашлюбних зв'язках повинні усвідомити, що у якийсь період свого життя у дуже важливій справі не послухали Ісуса і тепер приймають на себе наслідки тієї помилки та гріха. Повинні також визнати, що прийняття Святого Причастя у їх теперішній ситуації було зі своєї суті суперечливим знаком, бо чинять незгідно з волею Ісуса.

Якщо особи, що живуть у позашлюбних зв'язках духовно дозріють до того, щоб не вдавати подружжя і не будуть сексуально співжити, то таке рішення видасть найбільші плоди тоді, коли буде прийняте не зі страху перед гріхом чи покаранням, але з любов'ю до Бога і прагненням святості. Однак, навіть тоді, коли він і вона вже сексуально не співживуть, то надалі не зберігають вірність подружній присязі і не підтримують свого чоловіка чи дружину, якому чи якій присягали любов аж до смерті. Не претендують перебувати у центрі уваги, не прагнуть виконувати літургічні функції та не подають своїх кандидатур до парафіяльних рад. Натомість нагадують священикам, що вони спочатку повинні організувати формаційні групи і різні форми підтримки для покинутих чоловіків і дружин, які залишилися вірними складеній подружній присязі і живуть у чистоті.

О. Марек Дзєвєцький
Джерело: Загальнопольський тижневик для родин „Przewodnik Katolicki” № 4/2013
http://www.przewodnik-katolicki.pl/nr/rodzina/duszpasterstwo_malzenstw_w_kryzysie.html

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!