Зміна у лексиці про сакраментальний шлюб після розлучення – від ментальної евтаназії до мови Євангелія

Кожний аспект життя має свою мову. Коли говоримо в якійсь сфері, вживаємо відповідну лексику. Також є мова, яку використовуємо, коли йдеться про подружжя. У вживаній нині лексиці можна помітити деякі зміни, які свідчать, що розуміння сакраментального подружжя сьогодні інше, ніж колись. Як ми думаємо, так і говоримо, і навпаки – як говоримо, так і думаємо.

І. Зміни в лексиці щодо подружжя – проста мова

У мові, якою послуговуємося говорячи про подружжя, найважливішими словами є: «чоловік», «дружина» і «подружжя». Колись ці слова означали тривалість і неповторність. Якщо хтось мав позашлюбний роман, то ніхто не називав особи з якою він зійшовся, «дружиною» чи «чоловіком», були інші назви: «коханець», «коханка». Винятком була лише така ситуація, коли хтось овдовів і після смерті дружини чи чоловіка одружувався вдруге, у такому випадку говорили, що має «другого чоловіка» або «другу дружину».

• Зростання кількості розлучень і пов'язана з цим культура розлучень спричинили зміну у повсякденній мові: словосполучень «другий чоловік», «друга дружина», вживається тепер для визначення осіб, з якими хтось уклав зв'язок не після смерті першої дружини чи чоловіка, лише після розлучення. Таким чином назва «подружжя» перестала означати тривалий і винятковий зв'язок. Сьогодні «подружжя» означає зв'язок, який може бути багаторазовим: багато разів можна бути чоловіком чи дружиною і заключати кілька разів шлюб, навіть за життя чоловіка чи дружини.

• Інший процес, який можна помітити у поточній мові, це заміна визначень «чоловік», «дружина» і «подружжя» термінами, які не пов'язані з тривалими узами і винятковістю, тільки з тимчасовістю та багаторазовістю. Це такі слова як «зв'язок», «партнери». Можна мати чимало зв'язків і бути пов'язаним з багатьма партнерами.

II. Мовні наслідки відходу від правди про нерозривний характер сакраментального шлюбу – мова Католицької Церкви.

Мова – це не лише словництво яке використовуємо, це також стиль оповідання. Його визначає те, про що говориться, у який спосіб це робиться та що оминається.

• Сьогодні у Церкві майже не говориться про подружню присягу, про відповідальність за її порушення, про те, що вона стосується в однаковій мірі всіх сакраментальних чоловіків і жінок, як скривджених, так і кривдників. Дуже мало або взагалі не говориться у Церкві, наприклад, на проповідях, що одружені і надалі повинні зберігати подружню присягу щодо свого сакраментального чоловіка чи дружини, який зрадив (зрадила), покинув (покинула) і має другий зв'язок.

Панує хибне переконання, що церковний шлюб існує разом із зобов'язаннями тільки до часу розлучення. Після розлучення про нього говориться у такий спосіб, якби він перестав існувати, ніби помер. Дивує, що така зміна стосується не лише повсякденної мови, але і публіцистичних та церковних висловлювань. Сліди цього знаходимо наприклад у листі єпископів з регіону Буенос-Айреса, які у вересні 2016 року на підставі адгортації «Amoris Laetitia» видали рекомендації для вірних. У 8-му пункті листа читаємо: Завжди важливо, щоб особам, які живуть у нерегулярних ситуаціях, вказувати шлях, як стати у своєму сумлінні перед Богом. Для цього корисним є «рахунок сумління», запропонований у Amoris Laetitia (AL 300), особливо відносно того „яким чином ми поводилися зі своїми дітьми» і з покинутим чоловіком чи дружиною. Якщо дійшло тут до несправедливості, яка не була виправлена, допущення до Таїнств було б особливо згіршуючим. (http://www.deon.pl/religia/wiara-i-spoleczenstwo/ art,1248,list-biskupow-ws-amoris-laetitia-pelny-tekst.html). Може здаватися, що тут немає нічого дивного. Проте, при більш уважному прочитанні виникають питання: Чому тут говориться про несправедливість по відношенню до покинутого чоловіка чи дружини та дітей у минулому часі? Чи несправедливість, про яку тут іде мова, вже відбулася і не триває надалі? Щоб так писати і так думати, треба спочатку прийняти, що покинута сторона вже перестала бути чоловіком/дружиною, що та родина перестала бути родиною, тобто треба ментально умертвити сакраментальний шлюб. Якщо ви припустите, що через розлучення хтось увійшов у другий несакраментальний зв'язок і його церковний шлюб перестав існувати, то можна вважати, що несправедливість вже не продовжується, адже вже зникли моральні зобов'язання щодо церковного шлюбу і народжених у ньому дітей. Але поки живуть сакраментальні чоловік та дружина, перед Богом живе і їхній шлюб, і якщо хтось з них перебуває у другому перелюбному зв'язку, ніякої мови не може йти ані про Божу, ані про людську справедливість, бо постійно матиме місце зрада сакраментального подружжя, союз з Богом порушується. Несправедливість така як зрада і ламання подружнього союзу з Богом може бути виправленою тільки тоді, коли з'явиться воля порвати з гріхом і відкритися на повернення до свого чоловіка чи дружини.

• Широкого поширення набуває вживання хибних визначень і поглядів, що вбивають церковний шлюб, таких як: «колишній чоловік», «колишня дружина», «подружжя безнадійно знищене» «адже це подружжя вже розпалося і не існує», «невідворотні випадки». Фразу «невідворотні випадки» можна знайти у документі „Relatio Synodi” з Надзвичайного Синоду єпископів у жовтні 2014 року, де у параграфі 52 можна прочитати думку: «Інші висловлювалися за не узагальненим прийняттям до Євхаристичного Столу у певних особливих ситуаціях і під стисло визначеними умовами, передусім, коли йдеться про невідворотні випадки, пов'язані з моральними зобов'язаннями перед дітьми, які могли б несправедливо страждати» (http:// kosciol.wiara.pl/doc/2213827.Relacja-III-NadzwyczajnegoSynodu-Biskupow/9). Ці визначення: «знищили дійсне канонічне подружжя» і «подружжя знищене у невідворотній спосіб» припускають ніби Таїнство можна знищити. Це так ніби можливо було б знищити Таїнство Священства, Хрещення чи Святого Причастя. Неможливо знищити Таїнство, бо воно означає присутність Господа Ісуса у ньому! Яким чином можна було б знищити присутність Господа Ісуса у Таїнстві?
• Уникається вживання слова «перелюб». Як саме слово, так і його значення стало своєрідним табу. Спонукає задуматися, чому так поширене явище, що емоційно і духовно ранить так багатьох людей, як зрадників, так і зраджених, так старанно оминається у висловлюваннях, і теж у проповідях.
• Життя у перелюбі виправдовується тим, що дитина з несакраментального зв'язку потребує обох батьків, не зважаючи на ясно виражену волю Господа Бога, волю виражену свідоцтвом Йоана Хрестителя та слова Господа Ісуса (Христа): «Що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6) – щоби не розділяла вона сакраментальне подружжя.

III. Говорити про подружжя згідно з Євангелієм.

Зміна нинішнього способу мислення про подружжя у Церкві на спосіб мислення про подружжя згідно з Євангелієм вимагає зміни у способі говорити про нього:

• Уникнення описаних тут некорисних змін у мові, повернення до давніших чітких окреслень та значень.
• Нагадування, що особу яка перебуває в церковному шлюбі, завжди зобов'язує подружня присяга і від цієї присяги не звільняє ніщо: ані невірність, ані відхід чоловіка чи дружини.
• Говорити, що волею Господа Ісуса є зцілення сакраментального подружжя не тільки перед розлученням, а також і після розлучення, навіть тоді, коли чоловік чи дружина перебуває у другому зв'язку, в якому є діти.
• Проголошення, що першою, хоча і важкою, ціллю душпастирства несакраментальних зв'язків є заохочення чоловіків і жінок повернутися до свого першого і єдиного шлюбу. У будь-якій ситуації, на кожному етапі духовної опіки всі особи, що перебувають в других зв'язках, міццю зобов'язуючої їх присяги у Таїнстві шлюбу, повинні бути приготованими до повернення до свого сакраментального чоловіка чи до своєї дружини, незалежно від того, чи у других зв'язках є діти, чи їх немає і навіть у ситуації, коли їх чоловік чи дружина у церковному шлюбі також перебуває у другому зв'язку. Він (вона) також можливо навернуться, у чому йому (їй) може допомогти поведінка навернутої половинки подружжя. Тоді примирення повінчаних осіб з допомогою Божої благодаті має шанс стати реальністю, адже волею Ісуса Христа кожне сакраментальне подружжя може зцілитись.
• Загального застосування у душпастирській практиці індивідуального обряду відновлення подружньої присяги для одружених, які хочуть залишитися вірними, попри те, що були покинуті своїми чоловіками та дружинами. Тепер цей обряд передбачений для щасливих подружжів, які відзначають золотий ювілей чи інші круглі дати. Віднова подружньої присяги для одружених, які перебувають у кризі, могла б відбуватися, наприклад, під час парафіяльної Святої Меси, одружені, які в цьому місяці мають річницю шлюбу, після тієї Меси могли б індивідуальним чином, урочисто відновити свою подружню присягу у присутності священика. Це був би знак, що Церква від імені Ісуса Христа благословить це подружжя, незалежно від того чи одружені разом присутні у храмі чи ні.

Вирішальним у вживанні чи не вживанні лексики, що свідчить про існування сакраментального подружжя після розлучення, передусім є віра у присутність Ісуса у Таїнстві Шлюбу. Коли цієї віри немає, починається трактування церковного шлюбу по-людському, а не в надприродному вимірі. Коли ж ми повертаємося до Євангелічної віри у нерозривність церковного шлюбу, змінюється не тільки наш спосіб мовлення. Це також має вплив на нашу поведінку та спасіння: «Смерть і життя – у владі язика; | хто його любить, той плоди його їстиме». (Прп.18,21, переклад І. Хоменка).

Маржина Земба

До святого Причастя не слід допускати відлучених від Церкви або підлягаючих забороні, після покарання або проголошення покарання , як і інших осіб, що з впертістю тривають в явному важкому гріху.

Кодекс Канонічного Права 915

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!