Душпастирство розлучених осіб, що живуть у нових зв’язках

Папська Рада у справах родини

Рекомендації

(25 I 1997)

22-25 січня у Ватикані відбулося XIII Пленарне Зібрання Папської Ради у справах Родини, присвячене проблематиці душпастирства розлучених осіб, що живуть у нових зв'язках. На закінчення засідань був відредагований документ, що містив синтетичні заохочення для душпастирської праці серед розлучених людей, що живуть у несакраментальних зв'язках.

Ми прагнемо виразити нашу віру у Таїнство Подружжя як тривалий зв'язок охрещених у Христі, чоловіка і дружини; зв'язок, метою якого є прийняття і виховання дітей (див. Gaudium et spes, 48).

Стверджуємо, що Таїнство Подружжя є скарбом для самих одружених, суспільства і Церкви. Пов'язаний він з процесом зростання і є знаком надії для тих, що прагнуть зміцнити свою любов, щоб вона була тривалою і вірною – з допомогою Бога, який благословить їхній зв'язок. Ця дійсність освітлює добром також всі інші подружні пари.

У багатьох країнах розлучення стали справжнім суспільним «лихом» (див. Gaudium et spes, 47). Статистичні дані вказують на постійний зріст розбитих зв'язків, також серед осіб, поєднаних Таїнством Шлюбу.

Це явище викликає занепокоєння, схиляє до розмірковування над його чисельними причинами, до яких відноситься: практична відсутність зацікавлення зі сторони держави тривалими подружжями і родинами, пермісивне законодавство щодо розлучень, негативний вплив ЗМІ і міжнародних організацій, недостатня християнська формація вірних.

Ці проблеми є джерелом страждань для сучасних людей, а особливо для тих, яким не вдається реалізувати своє бачення подружньої любові.

Церква, яка радіє з тими, що радіють; і плаче з тими, що плачуть (див. Рим 12, 15) надзвичайно вразлива на страждання своїх членів.

Святіший Отець Йоан Павло ІІ у промові, адресованій нам під час засідання пленарного зібрання, слушно підкреслив: «Чоловіки і жінки, про яких говоримо, повинні бачити, що Церква їх любить, не відмовляється від них і вболіває за їхню ситуацію. Розлучені особи, що живуть у нових зв'язках є і залишаються її членами, тому що отримали Хрещення і зберігають християнську віру» (n. 2: „L'Osservatore Romano, wyd. polskie, n. 3/97, s. 28).

Тому нехай душпастирі оточують опікою тих, що відчувають наслідки розлучення, особливо дітей; нехай дбають про усіх, завжди у згоді з правдою про шлюб і родину. Нехай намагаються лікувати рани, завдані тому знакові Союзу Христа і Церкви.

Проте, Церква не може залишитися байдужою щодо факту, що таких ситуацій щораз більше. Однак, не може також піддатися звичаєві, який є витвором ментальності, що підриває цінність подружжя як єдиного і нерозривного зв'язку; не може прийняти того всього, що заперечує саму суть шлюбу.

Церква не обмежується до висвітлення помилок, але згідно з незмінною доктриною свого Вчительського Уряду (особливо підтверджене в апостольській адгортації Familiaris consortio (п. 83 i 84)), прагне використати всі засоби, щоб локальні спільноти могли підтримати осіб, що живуть у таких ситуаціях.

Це ті причини, для яких ми, учасники пленарного зібрання Папської Ради у справах родини, представляємо нинішні рекомендації єпископам як модераторами душпастирства родин, а за їх посередництвом – їхнім спільнотам. Ці заохочення можуть допомогти у визначенні конкретних напрямків душпастирської праці і їх застосуванні у різноманітних ситуаціях.

Також заохочуємо всіх, хто виконує в Церкві відповідні функції, докласти особливих зусиль, щоб допомогти особам, що переживають болісні наслідки розлучення. У зв'язку з цим, треба намагатися поглибити солідарність усієї спільноти, свідомість значення чесноти милосердя, яка не суперечить правді про подружжя, довіри в Божий Закон і вказівки Церкви, які турботливо бережуть подружжя і родину, і нарешті Духа оживленого надією.

Це особливе завдання вимагає відповідної формації священиків і мирян, що провадять родинне душпастирство. Першим знаком любові Церкви є те, що вона не оминає мовчанням такої тривожної ситуації (див. Familiaris consortio, 84).

Для того щоб допомогти в поновному відкритті цінності та значенні християнського шлюбу і подружнього життя, пропонуємо три напрямки душпастирської праці, та відповідні засоби, які дозволяють їх реалізувати:

І. Вірність

Уся християнська спільнота повинна зміцнювати в людях позицію вірності Таїнству Подружжя. Для цього потрібно:

• дбати про належне приготування і здійснення Таїнства Шлюбу;

• надати відповідного значення катехезі про цінність і значення подружньої і родинної любові;

• підтримувати родини у щоденному житті (розвивати душпастирство родин, заохочувати до участі у житті таїнствами та християнського виховання дітей, діяльності у родинних рухах і т.д.)

• заохочувати і підтримувати подружні пари, які після сепарації чи розлучення живуть у самотності, щоб вони залишалися вірні обов'язкам, які поклав на них Шлюб;

• опрацювати Директоріум Єпископату на тему душпастирства родин ( див. Familiaris consortio, 66), там де й досі не з'явився такий документ;

• дбати про формацію духовенства, особливо сповідників, щоб вони формували сумління людей, котрі живуть у шлюбі і родині згідно з Божим і Церковним правом;

• турбуватися про поглиблення знань осіб, що працюють у душпастирстві;

• заохочувати до літургійної молитви за тих, що переживають подружні труднощі;

• поширювати нинішні душпастирські вказівки за посередництвом газет, демонструючи ситуацію розлучених осіб у нових зв'язках.

II. Підтримка родин, що переживають труднощі

Душпастирі повинні особливо заохочувати батьків, щоби міццю Таїнства Шлюбу, яке самі отримали, підтримували своїх синів і дочок у подружніх зв'язках; також родичі і друзі повинні оточувати братерською доброзичливістю і дружбою подружні пари. Діти осіб, що живуть у сепарації або розлучених, потребують особливої опіки, перш за все у сфері катехези. Потрібно також забезпечити душпастирську допомогу тим, що звертаються або могли б звернутися до церковних трибуналів. Варто допомогти їм у розмірковуванні чи можуть старатися про визнання їхнього шлюбу недійсним. Не можна забути, що подружні труднощі часто переростають в справжню драму, якщо одруженим бракує доброї волі або нагоди, щоб вчасно поділитися своїми проблемами з кимось (священиком або компетентною світською особою), хто допоможе їх подолати. У будь-якому випадку потрібно чинити все, щоби допровадити до поєднання.

ІІІ. Духовна опіка

Коли розлучені християни заключають новий цивільний зв'язок, Церква, вірна навчанню Христа (див. 10, 2-9), не може вчинити жодного ані публічного, ані приватного жесту, який міг би бути сприйнятий як апробація нового зв'язку.

Часто стверджують, що невдача попереднього подружжя може збудити потребу звернення до Бога з проханням про милосердя і спасіння. Необхідно, щоб особи, що живуть у нових зв'язках, прагнули перш за все до врегулювання своєї ситуації у лоні видимої церковної спільноти, а також щоб нагальним прагненням відповісти на Божу любов, увійшли на дорогу, що веде до подолання будь-якої розпусти. Процес навернення може і повинен розпочатися відразу, вже в тій екзистенційній ситуації, у якій кожний знаходиться.

Душпастирські вказівки

Єпископ, як свідок і страж Таїнства Шлюбу, що прагне разом зі священиками, своїми співпрацівниками, вести свій народ до спасіння та справжнього щастя, повинен:

a) проголошувати віру Церкви в Таїнство Шлюбу і нагадувати вказівки щодо плідного приготування і здійснення цього таїнства;

б) виражати співчуття Церкви з приводу розпаду подружжя, а також наслідків, які несуть дітей;

в) заохочувати і підтримувати розлучених осіб, що живуть у самотності, щоб вони залишилися вірними таїнству подружжя, яке уклали (див. Familiaris consortio, 83);

г) заохочувати розлучених осіб, які живуть у нових зв'язках, щоб вони:

• визнали, що їх ситуація неправильна i означає перебування у гріху та просили Бога про благодать істинного навернення;

• виконували основні накази справедливості відносно сакраментального (-ної) чоловіка/дружини і спільних дітей;

• усвідомили свою відповідальність за ці зв'язки;

• стали якомога швидше на шлях, що веде до Христа, бо тільки він може їм допомогти вийти з ситуації, у якій опинилися. Повинні проводити діалог віри з новим партнером, який дозволяє спільно з ним прагнути навернення, яке вимагає хрещення. Перш за все молитися і брати участь у літургії, не забуваючи, що як особи розлучені, котрі живуть у нових зв'язках, не можуть приступати до Таїнства Сповіді і Євхаристії;

д) допомагати християнській спільноті глибше розуміти значення Євхаристичної побожності, що виражається у таких практиках як відвідання Пресвятого Таїнства, Духовне Причастя, Євхаристична Адорація;

е) заохочувати до роздумів над сутністю гріха, допомагати вірним краще розуміти Таїнство Поєднання;

є) провадити до належного розуміння сенсу жалю і духовного зцілення, яке вимагає також пробачення, компенсації за завдані кривди, вчинків любові до ближніх.

Джерело: o. Kazimierz Lubowicki OM,
Posoborowe dokumenty Kosciola katolickiego nt. malzenstwa i rodziny, t. 2

Апостольська адгортація „Familiaris Consortio”

d. Особи, що живуть в сепарації, та розлучені, які не вступили в новий зв'язок.

83. (…) Самотність та інші труднощі стають часто долею супруга(и), який/яка живе в сепарації, особливо якщо не з власної вини. У такому випадку завданням еклезіяльної спільноти є підтримати його/її більше, ніж будь-коли, виявляти йому/їй повагу, солідарність, розуміння та надавати конкретну допомогу, щоби він (вона) міг (могла) зберегти вірність також і в цій важкій ситуації; спільнота повинна допомогти йому/їй плекати потребу прощення, якого вимагає християнська любов, та готовність до можливого відновлення подружнього життя.

Подібною є ситуація супруга(и), що розлучений(а) проти власної волі, однак усвідомлює нерозривність чинного подружнього союзу й не укладає нових зв'язків, а цілковито присвячується виконанню своїх сімейних обов'язків та відповідальних завдань християнського життя. У цьому випадку його/її свідчення вірності та християнської послідовності має особливу цінність для Церкви та світу. Тут Церква ще більше, ніж будь-коли, повинна надавати йому/їй сповнену чуйної турботи допомогу, не чинячи жодних перешкод у допусканні його/її до Таїнств.

e. Розлучені, які вступили в новий зв'язок

84. (…) З великим упованням Церква вірить, що ті, хто віддалився від Божої заповіді й продовжує жити в такому стані, можуть отримати від Бога благодать навернення й спасіння, якщо триватимуть в молитві, покаянні та ділах милосердя.

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!