Благодать таїнства Подружжя, навіть після розлучення

Природне подружжя і таїнство подружжя

У провідних течіях сучасної культури часто забувається те, чим є подружжя «від початку» (пор. Мт 19, 8). Цю істину про шлюб, яка стосується усіх людей, істину, що була раніше за християнську віру, Катехизм Католицької Церкви представляє таким чином:

1603. (…) Сам Бог є творцем подружжя». Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах».

Далі Катехизм у пункті 1608 пояснює, що свого, даного самим Господом, первинного сенсу і краси подружжя не втратило навіть тоді, коли людство впало в гріх. Тепер же подружжю необхідна особлива Божа допомога, яка б охороняла як чоловіка, так і жінку, а також їхній шлюб від впровадженого через гріх хаосу. Звернімо увагу: природні шлюби людей, що не знають Христа, також потребують Божої благодаті і отримують її від Бога, якщо їм насправді це важливо.

Господь Христос підніс шлюб до рівня Таїнства. Що це означає? Тут дозволю собі невеличкий спогад. В парафії мого дитинства, шлюби принципово бралися в неділю, і я, будучи міністрантом, вислухав безліч шлюбних проповідей. Проте, жодного разу настоятель в своїй проповіді не забував згадати слова апостола Павла: «Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф 5, 32). Знову і знову пояснював, що Таїнство Подружжя, так само як і Таїнство Євхаристії (і це мене постійно дивувало), є таємницею віри. Його зміст невичерпний, і якщо тільки подружжя не забуде про те, що вони цим таїнством зв'язані, то воно стане для них джерелом сили в різних життєвих ситуаціях.

Недосягнутий ідеал, але й не утопія

Наведені вище слова Апостола Павла, зокрема, якщо їх сприймати в контексті цілого відрізка (Еф 5, 21–33), – це ключ до зрозуміння того, чим є Таїнство Подружжя. Тут вже йдеться не лише про те, що Христос, який своєю присутністю на весіллі в Кані Галілейській освятив шлюб, але й про те, що Він зобов'язався товаришувати цій парі, котра перед його вівтарем обіцяє одне одному вічну вірність і любов.

Тут ідеться про щось більше ніж навіть те, що Христос, котрий у Кані перемінив воду на вино, зобов'язується перемінювати земне будування цією парою подружньої та родинної спільноти, перемінювати реально, в дорогу до життя вічного. І навіть про щось ще більше ніж те, що силою таїнства подружжя, любов між чоловіком і дружиною може, та повинна бути наслідуванням любові між Христом та Церквою, тієї любові, що в своїй остаточній повноті буде нашим вічним щастям.

Подружжя як таїнство є (може та повинно бути) образом і реальною частиною любові Христа і Церкви! Щоб це побачити, достатньо уважно та з вірою вчитатися в лист до Ефесян. Перед такими неймовірними перспективами ми аж соромимось будь що сказати, людини вистачає тільки на вигук захоплення, але й водночас недовіри: Чи це можливо? В нашому недосконалому світі?

Не треба дивуватися тому, що деякі сприймають це повчання про подружжя як відірвану від реального життя утопію. Але ті, що це стверджують, не мають рації. Утопія – це щось інше, це далека від реальності ілюзія, а зовсім іншим є формулювання ідеалу, до якого ми можемо реально наблизитися. Навіть, якщо ми не досягнемо цього ідеалу в найближчому часі, ми реально будуємо його через саме наближення до нього.

На нашій землі, мабуть, тільки любов Марії та ЙосиФа була ідеальним образом тої вічної любові, до якої закликає і робить здатними нас Христос. Звичайне подружжя – це тільки недосконалі люди. Завдання, які ставить перед ними таїнство подружжя перевищує їхні сили. На щастя, сам Христос, що їх поєднав, хоче щодня обдаровувати їх своєю благодаттю. Однак, навіть з добрими намірами та за допомогою благодаті Таїнства Подружжя, люди будуть недосконало виконувати свою місію. Але будуть її виконувати! Їхній дім справді може і повинен стати місцем, в якому діє і поглиблюється, аж страшно сказати, любов Христа і Церкви.

Не розлучення, але тільки смерть розлучає подружжя

Аж страшно про це говорити, бо повінчані подружжя також розпадаються. У світлі всього вищесказаного, ідеться вже не тільки про тих двох. Бо якщо ми всі, як Церква, любимо Христа, то навіть цей дім, у якому має по-особливому діяти наша любов до Нього, здатний «поваливитись, і руїна його є великою» (Мт 7, 27)?

На жаль, як суспільство (разом з людьми віруючими та з тими хто часто приступає до Причастя) ми створили атмосферу згоди на розлучення. В тій атмосфері розлучення стало найпростішою дорогою розв'язання кризи в шлюбі. Трапляється так, що розлучення підтримують, навіть підштовхують до нього батьки. Поради розлучитися від близьких та знайомих стали для нас справжнім лихом. Також багато католиків поводяться так, ніби ні у що не ставлять вчення Христа про те, «що Бог поєднав, людина хай не розлучає» ( Мк 10, 9).

Церква навчає на цю тему так само зрозуміло, як і Євангелія. Відкриємо ще раз Катехизм Католицької Церкви:

2384. Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є Таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу.

Тим більше, здивування викликають ті пари, які не зважаючи на розлучення, зазвичай постановленого без їхньої згоди, почуваються зв'язаними присягою, складеною на початку свого шлюбу. Вони рідко знаходять підтримку серед своїх рідних та близьких. Навіть найближчі, коли бачать таку позицію, закликають їх отямитися і відмовитися від дурниць. Однак, вони знають своє. Знають, що це не люди вигадали, а що такою є воля Божа щоби: «…нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться – а чоловік нехай не відпускає жінки!» (1Кор 7:10-11). Готуючись написати цей текст, я відвідав сайт Спільноти Подружжів у Кризі «Сихар». Там шукають духовної підтримки чоловіки і жінки, подружжя яких переживають тяжку кризу, або навіть, з точки зору людей, непоправно розпалося. Там діляться вірою у сенс збереження вірності своїй невірній дружині чи невірному чоловікові та вірою у можливість, незважаючи ні на що, відбудови свого подружжя. Що найбільше дотикає у свідоцтвах тих людей – це непохитна віра в те, що Таїнство Шлюбу, яке колись прийняли, не втратило своєї значимості ані в результаті відходу одного з подружжя, ані в результаті присуду розлучення. І ще більше: ці свідоцтва сповнені вірою, що Таїнство Шлюбу надалі може бути і є, якщо тільки для нас це важливо, джерелом благодаті.

Іноді релігійна пам'ять про прийняте Таїнство Подружжя проявляється дивовижним чином. Кого б не здивував, наприклад, чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку. Не заохочую до наслідування, а тільки відзначаю факт… Подивімося на наступне свідотство:

«Усвідомила собі, що під час присяги я промовляла такі слова «нехай допоможе мені Господь Бог Всемогутній у Трійці Єдиний і ВСІ СВЯТІ». Як всі, то всі. Вирішила, що буду стукати аж поки мені не відчинять, що буду їх мучити, аж поки не вирішать мені допомогти. (...) Також закликала святих, не винесених на вівтар, особливо тих з моєї родини, і повинна сказати, що досить швидко відчула їхню опіку. (...) Оскільки це був дуже важкий для мене час, чоловік постійно сперечався зі мною у всьому, дуже погано до мене ставився, принижував, обзивав, доводив собі, що я безнадійна. Отож, я вирішила все, що переживаю жертвувати за душі у чистилищі з проханням, щоб вони взамін на це молилися за мене. Переживала все те, що більшість з Вас тут переживає: відкинення, паніку, розпач, безсилість, депресію, жахливі страхи, а також гнів, заздрість, навіть сказала би що часом ненависть до свого чоловіка і тієї жінки, бажання помсти т.д. (...) Повинна сказати, що це принесло плоди, принаймні тепер. Неможливо тут все описати, але вірте мені, що допомога з Неба була і є величезною та відчутною. Я заспокоїлася, страхи несподівано зникли. Я змогла відкласти ліки, перебуваю ніби на вищому рівні, не знаю, що буде далі, але зараз ніби відкрила себе наново, відчула свою цінність, вже не вдивляюся в свого чоловіка як у дзеркало. Чоловік неначе протверезів, поводиться краще і більше старається, дивиться на мене трохи інакше, хоча до щастя ще далеко.»

Коли з'явилася позашлюбна дитина…

У листах, опублікованих на сторінках Спільноти Трудних Подружжів (я також особисто отримав кілька таких листів), особливо поширені питання: Чи маю я погодитися з аргументом мого чоловіка, який пішов від мене до матері своєї позашлюбної дитини, пояснюючи мені, що в дитини має бути батько? Придивимося до кількох конкретних ситуацій:

«У нас двоє дітей, 5 і 10 років. Вже п'ятнадцять місяців мій чоловік живе з іншою жінкою, яка розлучена. Коли виявилося, що його коханка вагітна і незабаром народить, я виразила своє бажання прийняти свого чоловіка до дому. Проте він виправдовувався тим, що незабаром з'явиться мале дитя, а інша причина – страх, що я йому ніколи не пробачу. Коли він йшов з дому, то попросив: «Допоможи мені повернутися додому». Коли я запитала, як маю це зробити, він відповів: «Молися за мене». Після народження дитини чоловік не повернувся в сім'ю. (…) Дуже хотілося б вірити, що однозначна позиція Церкви в справі повернення членів подружжів з нецерковних шлюбів, в яких з'явилася дитина, може врятувати якусь сім'ю, можливо не мою, але таких подружжів як моє – тисячі, отже, може комусь вдасться.»

Навіть керуючись аргументами того чоловіка, важко погодитися, що право дитини на батька є для нього насправді чимось важливим. Бо він забуває ті обставини, що відповідальна людина, яка має дружину та дітей, не створює нових зв'язків, адже його шлюбні діти теж мають право на батька, більше того, його відхід від них різнозначний для них землетрусу.

Однак, якщо вже народилася позашлюбна дитина, якщо вже цей чоловік стільки наплутав і через його вчинки, напевно, хтось буде страждати – нехай хоча б спробує виправити те, що ще можна виправити, аби принаймні від цього моменту все було по-Божому. Може, це подружжя пригадає, що Таїнство подружжя яке їх поєднує, є джерелом благодаті також і під час кризи. Можливо, їм вдасться ще врятувати свій шлюб, також для того щоб ті п'яти- і десятирічна діти не втратили батька. Зрозуміло, що перед цим має наступити примирення і пробачення. Можна сподіватись, що дружина візьме на себе якусь частину реальної відповідальності за позашлюбну дитину свого чоловіка. Додам тільки, що в таких щасливих моментах люди мають не тільки релігійну, а й навіть психологічну потребу почати новий етап свого життя від Святого Причастя і Сповіді.

Ще одне свідоцтво. Приводжу його, головним чином, з огляду на три поставлені наприкінці питання, питання, що випливають з почуття отриманої кривди, але звучать вони як найважче звинувачення:

«У церковному шлюбі я перебуваю вже 18 років. Маємо четверо дітей.(...) Протягом 8 років виховую їх самостійно. Зараз я знаходжусь в однобічному цивільному розлученні, тобто без моєї згоди. Чоловік живе у несакраментальному зв'язку з іншою жінкою, з якою має двоє дітей. Після оголошення цивільного розлучення я думала, що ж далі? Яким має бути моє життя і життя дітей? Шукала. Задавала собі чимало питань. У 2006 році знайшла своє місце у Церкві. Знайшла Спільноту Подружжів у Кризі «Сихар», метою якої є прагнення одружених до зцілення церковного шлюбу. Молюся про це і очікую на повернення чоловіка. Прагну бути вірною Господу Богу і своєму чоловікові. Незважаючи на труднощі, які досвідчую, знаю, що я не сама. Поряд є Ісус, любов і опіку якого відчуваю кожного дня.

[Ставлю собі три питання:]

1. Чи мій коханий чоловік має моральне право виправдовувати своє перебування у несакраментальному зв'язку з огляду на виховання дітей?

2. Чи діти у несакраментальному зв'язку чоловіка є перешкодою, щоби ми могли примиритися і повернутися один до одного?

3. Яка позиція Католицької Церкви, моральні вказівки, у цій конкретній ситуації та їй подібних?

Щоб ускладнити собі відповідь, перефразую перше питання наступним чином: Чи у випадку, коли сакраментальне подружжя бездітне, одружена особа (чоловік або дружина), маючи позашлюбну дитину, має моральне право з огляду на добро дитини залишитися у несакраментальному зв'язку? Так от, не має такого права. Бо не годиться особу, якій присягав любов аж до смерті, покидати ніби вона була якоюсь непотрібною річчю.

Але ж позашлюбна дитина також є особою! І то особливо беззахисною, потребуючою опіки! Очевидно. Проте, ви ніколи не повинні зраджувати свого чоловіка чи дружину у шлюбі, ви ніколи не повинні мати позашлюбних дітей. Зрозуміло, якщо ця дитина вже є, то її потрібно прийняти з любов'ю. Але чи виявлення любові дитині через ще глибше знехтування подружньої любові, яку присягав, є відповідним способом показати їй любов? Опубліковані відповіді на сайтах Спільноти Подружжів у Кризі «Сихар» сповнені ретельних пошуків такої любові до позашлюбної дитини, котра могла б погодитися з відбудовою сакраментального подружжя її батька чи матері.

Що ж стосується третього питання, здається, воно ані риторичне, ані неслушне чіпляння до Церкви. Своє офіційне вчення на цю тему Церква проголошує без вивертань і без пом'якшень, як хоча б у цитованих тут уривках Катехизму Католицької Церкви. Однак, здається, що ревні католики, навіть священики, які намагаються чітко дотримуватися вчення Церкви – часом піддаються, зазвичай підсвідомо, духові цього світу і не мають відваги підтримувати надію на відбудування сакраментального шлюбу у винятково безнадійних ситуаціях.

Напевно, час від часу варто над цим задумуватись. І взяти до уваги, що може саме я повинен визнати: «Говорю засмучений і сам сповнений провини».

o. проф. Яцек Салій OP
Szukajacym drogi, miesiecznik „W drodze”, № 9/2011
http://miesiecznik.wdrodze.pl/index.php?mod=archiwumtekst&id=13893#.UjXSMNJGv91

Тексти о. Яцека Салія, що стосуються подружжя, розміщені на сайті нашої спільноти:
http://www.ojacek.sychar.org

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!