Кожне вінчане подружжя у кризі можна врятувати!

„Для Бога бо немає нічого неможливого” (Лк 1, 37)

Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар (Sychar)» – народилася з вінчаних подружжів, які перед обличчям кризи свого власного подружжя, прагнуть витривати у любові, вірності та у зобов’язаннях, які випливають з їхньої подружньої присяги. Спільнота повстала у 2003 році у Варшавській парафії отців Палльотинів. Її заснували одружені чоловіки та жінки, подружжя котрих, в очах людей, вже розпалися. Попри це вони самі вирішили залишитась вірними своїй подружній присязі: бути разом ув горі і в радості, укладеній ними перед Богом. І саме в Католицькій Церкві, в якій укладали своє Таїнство Подружжя, вони шукають підтримки і допомоги для себе, оскільки прагнуть попри розлуку чи покинутість, надалі залишатись у своїх подружжях. І це прагнення стало першим кроком до виникнення Спільноти Подружжів у Кризі «Сихар». Її співзасновником є о. Ян Палига (SAC). У березні 2012 р. Конференція Єпископату Польщі призначила регіональним душпастирем Спільноти о. Павла Дубовіка.

Харизма Спільноти

Харизмою Спільноти Подружжів у Кризі є прагнення її членів до зцілення сакраментального подружжя, яке переживає кризу. Якщо співпрацювати з Господом Ісусом Христом, у будь-якій ситуації, навіть з людської точки зору – безнадійній, відродження подружжя є можливим. Адже для Бога не існує неможливих речей. Правда про силу Таїнства Подружжя означає, що навіть, якщо чоловік і дружина не можуть бути одне з одним, починають мешкати окремо, то їхній шлюб – Сакраментальний Союз з Богом – триває надалі. Вони залишаються чоловіком та дружиною і саме такими стануть перед Богом. Таїнство Подружжя – це дар Бога, який дає одруженим силу відновлювати свою подружню спільноту у кожній ситуації. Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» – це Спільнота Вірної Подружньої Любові, що вказує дорогу до святості.

Чому «Сихар»?

Основним мотивом для нашої Спільноти стали слова Ісуса Христа, сказані до самаритянки біля криниці Якова, неподалік місцевості Сихар: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» (Йн 4, 14). Ісус Христос підніс подружжя до гідності Таїнства, у якому чоловіки та жінки стали зміцнені та освячені для того, щоб прийняти обов’язки та гідність свого стану. Це Таїнство є джерелом життєдайної і цілющої сили, з якого можуть і повинні черпати всі подружні пари. Особливо ті, які переживають труднощі чи особисті драми. Віримо, що кожне подружжя у кризі має шанс на зцілення, завдяки благодаті, яка випливає з сили цього Таїнства. У цьому реченні увесь зміст харизми нашої Спільноти. Таїнство Подружжя – це Дар Бога, який дає подружжю силу відновлювати єдність між собою у будь-якій ситуації, навіть у тій, що з людської точки зору – безнадійна. Адже для Бога немає нічого неможливого. Кожний, хто активно співпрацює з Господом, може посприяти зціленню подружнього зв’язку.

Любов, яка зміцнюється благодаттю Таїнства Подружжя, – сильніша від будь-яких слабкостей і криз, через які часто проходять наші родини. Доказом цього є ті щасливі подружжя, які вже пережили кризу і належать до нашої Спільноти. Вони діляться власним досвідом зцілення їхнього шлюбу і дією благодаті у їхньому житті. Тим самим дають іншим надію на те, що навіть у дуже важких ситуаціях: після зради, залишенні чи навіть розлученні й у випадку появи позашлюбних дітей, можливо відбудувати подружжя.

Особливо важливою у ситуації подружньої кризи є підтримка зі сторони оточення, яке дуже часто не бачить виходу із даної ситуації і радить розлучення. Члени Спільноти Подружжів у Кризі «Сихар» твердо протистоять менталітету розлучень і є прихильниками порятунку подружжя. Наша мета – нести допомогу подружнім парам, які переживають кризу на кожному її етапі, також після розлучення і тоді, коли чоловік чи дружина вплутані у позашлюбний зв’язок.

Члени Спільноти прагнуть різними способами допомагати всім одруженим, які хочуть залишатись у вірності попри проблеми, які часто здаються невирішальними, наприклад, коли зраджують, чоловік або дружина залишає сім’ю, мають новий зв’язок.

Як діє благодать Таїнства Подружжя?

Відкритість, принаймні одного з одружених, на дію благодаті Таїнства Подружжя розпочинає процес оздоровлення шлюбу. Господь Бог зцілює спочатку самих чоловіка та дружину. Запрошує їх повернутися до цієї первісної любові[*], котра їх поєднала для виконання завдання, отриманого від Нього у Таїнстві Подружжя. Приводить їх до Себе, а потім знову єднає одне з одним. Так діє благодать Таїнства Подружжя.

Вірна любов не погоджується на розлучення

«Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є Таїнство Подружжя». (ККЦ 2384).

«Якими є найтяжчі гріхи проти Таїнства Подружжя? Це перелюб; полігамія – оскільки заперечує рівній подружній гідності і любові, яка є єдиною і винятковою; відкинення плідності – яке позбавляє подружнє життя дитини, найпрекраснішого дару шлюбу; розлучення – яке противиться нерозривності». (Компендіум ККЦ 347).

Любов ніколи не допомагає у поганому! Саме тому Церква у жодній ситуації не пропонує скривдженій стороні розлучення, тому що нікому не можна пропонувати порушувати присягу, складену перед Богом і людиною. На жаль, часто можна почути, що якщо чоловік чи дружина зрадили, хочуть покинути сім’ю і укласти новий цивільний шлюб, то покинута сторона, погоджуючись на розлучення, не чинить гріха. Одні аргументують, що чоловік вже чинить перелюб і цивільне розлучення мало що тут змінює, інші ж, що усна чи писемна згода на зло (розлучення), у духовній реальності нічого не змінює. Багато осіб не берeуть до уваги суспільних наслідків розлучень. Цивільне розлучення, яке є гріхом згіршеня, незалежно від мотивів чоловіка та дружини, які розлучаються, сприяє зростанню розлучень. Тому особи, які розлучаться, несуть співвідповідальність за поширення цього зла. Катехизм Католицької Церкви у параграфі 2384 ясно і конкретно говорить про цю справу: „Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є Таїнство Подружжя”. Людина віри, яка хоче бути вірною Господу Ісусу і прагне Його наслідувати, буде такою, як і сам Господь – однозначною у своєму мисленні, своїх словах та вчинках.

Розлучення – не єдиний спосіб захисту від бідності і насилля

«Відокремлення чоловіка й дружини, із збереженням їх шлюбного зв’язку, може у деяких випадках вважатися законним і передбаченим канонічним правом. Якщо цивільне розлучення являється єдиним способом, що забезпечує захист дітей і майнових прав, то його можна толерувати і не вважати моральною провиною». (ККЦ 2383)

Автор книги «Християнське Подружжя. Підручник теології шлюбу і родини» Августо Сарменто, написав:

«Там, де церковне рішення не спричиняє цивільних наслідків?– сигналізує зобов’язуюча Церковна дисципліна у випадку сепарації?– або якщо передбачається, що цивільний вирок не буде суперечити Божому Праву, дієцезіальний єпископ того регіону, де проживають одружені, після роздумів над особливими обставинами, може дати дозвіл на звернення до світського суду». (KКП 1692). Повноваження, надане дієцезіяльним єпископом, є обов’язковим засобом обережності, що дозволяє уникнути початку процесів, вироки яких порушували б вимоги Божого Права, що при цьому спричиняють шкоду подружжю та викликають небезпеку згіршення вірних. Проблема виникає тоді, коли цивільне законодавство не передбачає можливості сепарації, а лише можливість розлучення. Оскільки, у такому випадку, одночасно з рішенням про розлучення, подружній вузол був би визнаний розв’язаним, хоча згаданий вирок мав би лише цивільні наслідки; у такій ситуації примирення залишилося б дуже важким, адже, щоб до нього допровадити потрібний був би новий цивільний шлюб. У будь-якому разі, з практичної точки зору, потрібно чинити згідно з наступними принципами:

– Якщо цивільне законодавство допускає можливість розлучення і сепарації, вірні не можуть просити про розлучення. У такому випадку сприятливим є лише звернення про сепарацію. Крім того, розлучення зробило б дуже важким укладення повторного подружнього шлюбу, до якого чоловік і жінка були б зобов’язані. Після вияснення причин сепарації – прохання про розлучення викликало б теж серйозне згіршення.

– У випадку, коли цивільне законодавство передбачає тільки можливість розлучення, справедливим могло б виявитися прохання про цивільне розлучення. Але лише у випадках виняткової необхідності та після виконання низки умов, які вимагають «моралісти» для позитивної оцінки дій з подвійними наслідками. „Якщо цивільне розлучення є єдиним можливим способом, що забезпечує захист дітей і майнових прав, то його можна толерувати і не вважати моральною провиною”. (KKЦ 2383).

А якщо конкретно, то було б слушним звернутися до цивільного процесу розлучення за наступних умов:

a) якщо після отримання вироку про канонічну сепарацію, (або принаймні після невдалих спроб отримати його і за неотриманні з приводу чиєїсь недбалості), не існує іншого способу досягнути цивільних наслідків сепарації;

б) якщо існує виразна воля не укладати нового шлюбу, (який був би недійсним, адже цивільне розлучення не розв’язує подружнього союзу, і тоді немає згоди на розлучення як такого);

в) якщо існують відповідні пропорції між цивільними наслідками, які прагнемо осягнути, і шкодою, яка випливає з цивільного розлучення, особливо згіршення, яке воно може викликати.

З цієї причини, слід вживати відповідних засобів, аби не дійти до таких крайнощів. У в будь-якому випадку необхідним буде прийняття відповідної позиції, з метою уникнення згіршення. Найкращим для цього способом буде виразне підтвердження доктрини про нерозривність подружжя і пояснення, що у цьому конкретному випадку – це був єдиний шлях досягнути добродійств сепарації. Цей випадок – подружня сепарація – є єдиною можливістю для укладеного і доповненого шлюбу» (Августо Сарменто, «Християнське Подружжя. Підручник теології подружжя та родини», Wydawnictwo M, Krakow 2002, s. 310-311).

Часом можна почути такий хибний аргумент, що у виняткових ситуаціях розлучення – це єдиний захист від бідності, насилля та інших патологій. Це не правда, адже існують інші правові інституції і суб’єкти, котрі надають захист, не гірший за розлучення. [8]

Що говорить Біблія про розлучення?

У Старому Завіті особливо гостро засуджує розлучення пророк Малахія (2, 13-16)[**], посилаючись при цьому на Авраама, який не покинув безплідної Сари, незважаючи на те, що дуже прагнув мати свого власного сина і спадкоємця. У Новому Завіті Ісус Христос, у повній мірі, оголошує прообраз і вимогу нерозривності подружжя: «Що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6).

Суспільні наслідки розлучення

Дослідження соціологів показують, що розлучення є заразними. Якщо, наприклад, розлучається хтось з працівників підприємства, то ймовірно, що його співпрацівники підуть тим самим шляхом. Розлучення дає багатьом людям дозвіл на явне обожнювання чоловіка чи дружини – є „вільним/вільною”, отже можна. Просячи про розлучення або ж виражаючи згоду на нього, даємо сигнал, що погоджуємося і на це. У цьому контексті, ті подружжя, які просять про розлучення, як і ті, що погоджуються на цивільне розлучення, сприяють зростанню хвилі розлучень, заражаючи цим вірусом інші подружжя, які переживають труднощі, і, таким чином, несуть у своєму сумлінні відповідальність за поширення цього зла.

Що говорить психологія про вплив наших вчинків на інших?

У психології існує принцип суспільного доказу правдивості, який говорить, що «[...] ми вважаємо якусь поведінку правильною у даній ситуації настільки, наскільки бачимо інших, що теж так само поводяться». Ця цитата взята з книги Роберта Чальдіні (Robert Cialdini) «Здійснення впливу на людей», яка є основною літературою для студентів психології. Хочемо ми того чи ні, але цей принцип має вплив і на нас, навіть, якщо голосно це заперечуємо. Це так само, як з рекламою. Спеціалісти досконало знають, що також всі ті, які протестують проти реклами, мовляв, вона є безглуздою, підсвідомо піддаються її впливу. І так чи інакше, а продаж зростає.

Принцип суспільної фасилітації [9] полягає у тому, що коли ти один чекаєш перед пішохідним переходом, то навряд чи перейдеш на червоне світло, ніж тоді, коли б ти чекав з іншими, і вони почали переходити.

Рішення інших полегшують можливість зробити свій власний, подібний вибір. Найяскравішим прикладом дії цього правила є ефект Вертера «[...] після кожного самогубства, яке публікується потім на перших сторінках газет, несподівано зростає кількість суїцидів в тих регіонах, в яких про це самогубство було повідомлено. [...] Дізнаючись про чиєсь самогубство, дуже велика кількість людей стверджує, що у їхній особистій ситуації, це також є єдиним рішенням.» (Роберт Ціалдіні).

Допомога подружжям

Ця допомога має різні форми, і найпростіша з них – вислухати і сказати добре слово. Наступне – супроводжувати і скеровувати до Бога та допомагати нав’язати особисті відносини з Господом Ісусом, тобто Тим, який уділяє сакраментальних благодатей. Отже, усвідомлюємо собі, що Той, кому найбільше залежить на зціленні таїнства подружжя і Хто є його найважливішим свідком і захисником – сам Ісус Христос-Бог. Оскільки саме від Нього походить сила Святого Духа, яка наповнює подружжя, що переживає кризу, здібністю перебувати у вірності та надії, здібністю духовно та емоційно зростати, долати труднощі та прикладати максимальні зусилля для досягнення повноти життя і щастя.

Ми вже маємо свій перший досвід зустрічей з сімейними консультантами. Вже проходять перші чергування членів «Сихару» у сімейних консультаціях та перші зустрічі – конференції, організовані для священиків.

Діяльність вірної подружньої любові

Спільнота існує з 2003 року. З того часу було дуже багато зроблено. Відтак, засвідчено допомогу подружнім парам, які перебували у кризі. Основою діяльності Спільноти є зустрічі одружених чоловіків та жінок у Вогнищах Сихару, так званих Вогнищах Вірної Подружньої Любові.

На даний момент члени Сихару можуть зустрічатись, оточені душпастирською опікою у 47 Вогнищах: у Варшаві (Прага), Познані, Жорах, Зеленій Гурі, у Бонні – при польській Католицькій Місії у Німеччині, Ополю, Горшові Велькопольськім, Кракові (при Санктуарії Божого Милосердя у Лагевніках і костелі св. Варвари), Гданську, Жешові, Чикаго (США), Бидгощі, Вроцлаві, Любліні, Ридультовах, Пулавах, Марках, Плоцьку, Лєгниці, Скєрнєвіцах, Рихвальді, Катовіцах, Радомську, Семятинцях, Валбржиху, Кельцах, Кендежинє-Козлі, Білостоку, Лодзі, Лукові, Кошалінє, Шидловцу, Клучборку, Варшаві (Урсинов), Тарнові, Вроцлавку, Голдарі, Струмєню, Картузах, Пясечному, Ходишеві, Ломжі, Щеціні, Острові Мазовецькому і Гдині. Майже всі Вогнища (локальні спільноти) виникли самостійно як ініціатива самих одружених, котрі потрапили до нашої спільноти завдяки Інтернет Форуму Допомоги (www.kryzys.org). На цьому форумі майбутні лідери, які отримували допомогу та самі надавали підтримку, дозрівали до цього рішення, щоб організувати таке Вогнище у своїй місцевості. Цьому рішенню передувала спільна молитовна дев’ятиця усієї спільноти. Зустрічі у Вогнищах мають характер самодопомоги. Учасники підтримують один одного, моляться, діляться своїм досвідом, отримують різні форми допомоги.

У 2004 році виник сайт Спільноти (www.sychar.alleluja.pl і його нова версія: www.sychar.org), на якому розміщено документи і матеріали на тему Таїнства Подружжя і родини, у тому числі праці Святішого Отця Йоана Павла ІІ, а також свідоцтва зцілень подружніх пар, цінні аудіозаписи, конференції, присвячені подружжю та справам віри і актуальні новини Спільноти.

У тому ж році виник Інтеренет Форум Допомоги (www.kryzys. org), де, окрім обміну досвідом і порадами, також спільно молимося на Святому Розарії за наші сім’ї. Засновано шість Кіл Живого Розарія, духовним опікуном і модератором яких є о. Єжи Карпінський SJ (духовний опікун Вогнища у Чикаго).

Чотири рази на рік (навесні та восени) Спільнота зустрічається на загальнопольських реколекціях (www.rekolekcje.sychar. org). Перші відбулися у жовтні 2006 року у Санктуарії Матері Божої у Лесньові. Також раз на рік організовуються зустрічі лідерів Вогнищ, модераторів і духовних опікунів. Влітку в горах і на морі проводимо реколекції з відпочинком для подружжів у кризі та їхніх дітей під гаслом «Канікули зі Спільнотою «Сихар». Більше того, деякі Вогнища окремо для себе організовують реколекції Сихар.

У 2007 році було засновано Товариство Подружжів у Кризі «СИХАР» (www.stowarzyszenie.sychar.org), у якому більшість учасників, у 2008 році, склало акт апостольської участі у справі Святого Вікентія Паллотті, тобто у Об’єднанні Католицького Апостольства (ОКА). Ця участь пов’язана з реалізацією харизми засновника цього Об’єднання, яка полягає на оживленні віри, про- будженні свідомості покликання до апостольства та розпаленні любові серед людей.

Товариство – це починання Спільноти Подружжів у Кризі СИХАР, і добро цієї спільноти є основною метою його діяльності. Метою Товариства, передусім, є підтримка Вогнищ Вірної Подружньої Любові, реколекції, Інтернет Форум Допомоги, рекламування Семінарів 12 Кроків для християн та Руху Вірних Сердець.

У травні 2008 року, на основі Спільноти Подружжів у Кризі «СИХАР», та у співпраці з двотижневиком «Любіть Один Одного» виник Рух Вірних Сердець (РВС – www.rws.sychar.org), покровителькою якого є Мати Божа Гільдельська. Рух Вірних Сердець є однією з діяльностей Спільноти, яка приймає заявки нових членів, веде Книгу Вірних Сердець, а також публікує свідоцтва та статті із заохоченням перебування у вірності та подолання кризи, згідно з Божою волею. Харизмою Руху Вірних Сердець є перебування у єдності з Богом на дорозі перебування у стані освячуючої благодаті, завдяки частому прийняттю Святого Причастя, витривалій молитві та читанню Святого Писання. Окрім того, це прагнення подолати подружню кризу виключно у єдності з Біблією і Вченням Церкви та збереженням вірності чоловікові або дружині у сакраментальному шлюбі. Натомість у ситуації зради, або, коли він пішов (вона пішла), надалі відповідально турбуватися про спільне спасіння (прощення, молитва про навернення невірного чоловіка і його коханки чи невірної дружини та її коханця, напоумлення і заохочення до примирення).

У той же час, у травні 2008 року, повстала інша справа Спільноти: семінари, реалізовані на основі програми духовного та емоційного розвитку для християн «Нарешті жити – 12 кроків до повноти життя» (www.12krokow.sychar.org). Вони призначенні для будь-якої особи, яка прагне змінити своє життя на краще, а їхня програма, в своїй основі, є євангелізаційною та служить персональному розвитку людини для осягнення повноти життя і щастя. Ця програма є дуже цінним інструментом для зміцнен- ня зранених чоловіків та дружин, вона допомагає пізнати самого себе і прагнути до більшого емоційного та духовного дозрівання. Ця програма представляє, орієнтовану на Біблію, школу життя, що допомагає віднайти рівновагу і веде до психічного зцілення і відновлення відносин з Богом. Праця з програмою «Нарешті жити» включає в себе особисту працю над 12 кроками, за допомогою формаційних матеріалів та щотижневу працю у групах. На сьогоднішній день, семінари, за цією програмою, проводяться у кількох Вогнищах Спільноти. Не менш плідними є інтернет-семінари на Форумі Допомоги, які проводяться від 2010 року. В них бере/брало участь 30 груп учасників.

Свого письмового благословення уділили нашій Спільноті та її починанням, а також дали дозвіл на діяльність на території дієцезій (окремих єпархій): кард. С. Дзівіш (Краків), архиєп. Г. Гозер (Варшава-Прага), архиєп. С. Глодзь (Гданськ), архиєп. С. Будзік (Люблін), архиєп. С. Гандецький (Познань), архиєп. В. Скворц (Катовіце), єп. А. Чая (Ополе), єп. С. Регмунт (Зелена Гура?– Горшов ), єп. П. Лібера (Плоцьк), єп. Т. Ракочи (Бєльсько-Живец), єп. А. Дзюба (Ловіч), єп. А. Випих (Чікаго), єп. К. Ричан (Кельце), Т. Пікус (Варшава), архиєп. В. Депо (Ченстохова). Під час 357-го пленарного зібрання Конференції Єпископату Польщі, 14 березня 2012 року, єпископи, на наше прохання, призначили регіонального душпастиря Спільноти. Ним став о. Павло Дубовік (духовний опікун Вогнища в Ополю).

22 листопада 2014 року наша Спільнота була прийнята до Загальнопольської Ради Католицьких Рухів.

Натхнення до реалізації всіх цих справ члени Спільноти черпають з вчення св. Йоана Павла ІІ. Особливо близькими для нас є його слова, сказані під час Св. Меси з канонізацією княгині Кінги у Старому Сончу, 16 червня 1999 року:

„Свята Кінга вчить, що подружжя рівно як і дівоцтво, якщо переживається у єдності з Христом, може стати дорогою до святості. Вона сьогодні стоїть на варті цих цінностей. Нагадує нам, що за жодних обставин цінність подружжя – цей нерозривний зв’язок любові чоловіка та дружини – не можна піддавати під жодний сумнів. Які б не виникали труднощі, не можна відступати від захисту цієї первинної любові, яка поєднала двох людей, i яку Бог невтомно благословить. Подружжя є дорогою до святості навіть тоді, коли стає хресною дорогою”.

«Будь вірний аж до смерті, і дам тобі вінець життя» (Од 2, 10)

Вірна любов рахується також з можливістю недотримання присяги одним з членів подружжя. Проте, таке порушення присяги однією зі сторін не звільняє від збереження вірності іншу сторону, навіть через життя у самотності та уникненні наступних зв’язків. Вірна любов після зради чи залишення – це любов, що будується на пробаченні і постійній готовності до примирення, з відкритістю на Любов. Немає такого гріха чи кризи, з якого не було би дороги назад. Кожне сакраментальне подружжя, яке переживає кризу, має шанс бути зціленим. Трапляються відродження сакраментальних подружжів, у яких чоловік або жінка повертаються один до одного із позашлюбних зв’язків, в які були вплутані, і навіть народжена у цьому несакраментальному зв’язку дитина не становила перешкоди до примирення і відбудування їхньої подружньої єдності. Навіть у таких, особливо важких, випадках Бог, котрий є Любов’ю, показує відповідне рішення.

Блудний син (чоловік)

«Був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» (Лк 15, 24).

Приписи:

* «Але ж маю проти тебе, що любов свою першу покинув. То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби; а якщо ні – прийду до тебе, і здвигну світильник твій з місця його, – якщо не покаєшся» (Од 2, 4-5).

** «Бо мені осоружний розвід, – говорить Господь, Бог Ізраїля, – і той, хто насильством покриває свою одіж, – говорить Господь сил. Майте ж до вашого життя пошану, і не поводьтеся зрадливо» (Mл 2, 16).

Джерела:

Переклад Святого Письма І. Хоменка ЧСВВ. Катехизм Католицької Церкви.
Компендіум Катехизму Католицької Церкви.
Опрацював: Андрій Щепаняк. Оновлено: 1 лютого 2017 року.

1 - Якщо подружжя до встановлення режиму окремого проживання не поділило спільне сумісне майно, придбане в шлюбі, до встановлення режиму окремого проживання, то воно залишається і при окремому проживанні спільним майном подружжя. Право користування, володіння і розпорядження цим майном є рівним для подружжя, ніхто з них немає права одноособово розпоряджатися ним (продавати, дарувати, міняти, віддавати в заставу тощо), тобто правовий режим цього майна окреслений статтею 65 СК для обох членів подружжя і він є для них обов'язковим.

2 - Лише за рішенням суду. Аліменти сплачуються тому з батьків, з ким мешкає дитина.

3 - Лише за рішенням суду, якщо існує така потреба.

4 - Під час сепарації чоловік чи дружина залишаються надалі спадкоємцями з першої черги.

5 - Як під час цивільного розлучення так і сепарації, дитина, яка народилася після спливу 10 місяців, не вважається такою, яка походить від батька.

6 - Позов до суду про припинення сепарації

7 - Необхідний повторний шлюб у РАЦСі.

8 - Українське законодавство (Сімейний кодекс України, стаття 119), за постановою рішення суду, передбачає можливість сепарації, тобто «встановлення режиму окремого проживання подружжя». Згідно правових наслідків, встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені Сімейним кодексом України, і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором (СКУ ст. 120). Оскільки польське (також українське – примітка редактора) законодавство не визнає церковних вироків недійсності шлюбу ані папських рішень про розв'язання уз (ст. 10, п. 3-5 конкордату з 1993 r,), законним (поль: godziwym jest), є звернення у таких ситуаціях про цивільне розлучення, з метою врегулювання цивільно-правових питань (Cf. W. Goralski, W. Adamczewski, Konkordat miedzy Stolica Apostolska i Rzeczpospolita Polska, 28 lipca 1993, Plock 1994, 63 -68; J. Dudziak, Zharmonizowanie kanonicznego prawa malzenskiego i polskiego prawa rodzinnego w Konkordacie, w: Rola i znaczenie Konkordatu 1993 r., red. J. Dyduch, Krakow 1994, s. 15–118 [przyp. red.]. Як засіб забезпечення опіки над дітьми або захист майна, існує також судове знесення співвласності майна, нотаріальне укладення майнового подружнього договору, що ліквідує/обмежує спільність майна, обов'язок аліментів і, у виняткових ситуаціях, режим «окремого проживання подружжя» (сепарацію) – церковну (рідко застосовувану) і цивільну, яка забезпечує права одружених не краще, ніж розлучення, а навіть, у сфері аліментів і смерті чоловіка чи дружини, сепарація є корисніша.

9 - від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти.

[ Повернутися до змісту книги: Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Скачати книгу (PDF): Спільнота Подружжів у Кризі «Сихар» ]

[ Джерело: sychar.org ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!