 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Протягом майже усієї історії люди навчалися за допомогою слова усного, писаного чи друкованого, і впродовж багатьох століть людський рід був байдужим до вигляду речей і людей. Великі правителі світу відтворювали себе у камені, але це переважно робилося для задоволення потреб державництва. Скульптури римських імператорів з’являлися на форумах по всій державі не з метою вгамування цікавості поневолених щодо їхніх правителів, але щоб змусити підкорені нації усвідомити, що вони формують єдність силою своєї звичайної відданості імператорові. Якщо взяти до уваги письменників Стародавнього світу, то помітимо, що у їх творах дуже рідко описується зовнішність людей. В своєму творі “Життя імператорів” Сутоній змальовує кілька рис із зовнішності головних героїв, але це виняток. Наприклад, ми нічого не знаємо про зовнішність Апостолів. На мою думку, є очевидним, що нікого просто не цікавило те, як виглядали люди, про яких було написано. Але в добу Відродження людина зодягнулася в нову гордість, гордість за себе, за своє тіло, одяг, прикраси і майже всі ті, які мали владу і багатство, бажали мати і свій портрет. Такі портрети були надто дорогими для більшості людей, і аж із виникненням фотографії обличчям бідних і покірних подаровано безсмертя. Тепер у нас є картини, які рухаються на екранах телевізорів, тож друковане слово дещо втратило свою силу. Все більше і більше ми вимагаємо, щоб картина була переконливою. Якби Тереза жила у XVIII ст., ми б не мали її портрету; якби Тереза жила навіть у XIX ст. і не мала б сестри, яка захоплювалась фотографією, ми б не знали її обличчя; якби Кармель у Лізьє не був - як Кармель - незвично вільною спільнотою, ми б мали лише фотографію, на якій Тереза була би зображена мертвою у церкві, і нічого більше. Хтось може запитати: чи це так важливо для нас бачити її обличчя? Чи це має якесь значення? Св. Тереза зазнала двох несправедливостей, перша з яких вже описана — переробка оригінального рукопису автобіографії Матір’ю Агнесою від Ісуса, переробка, що значно послабила усю силу Терезиного стилю і красу її особистості. Далі маєм другу перешкоду — її зображення, що упродовж багатьох років після смерті Терези видавав Кармель. Рідко буває, щоб Святий так потерпів від рук тих, які палко йому віддані. Це зображення, видане як офіційне, із дозволом, було описане Єпископом м. Байє та Лізьє у 1915 р. як “дуже добросовісний і найуважніше обміркований синтез найкращих рис” з усіх її фотографій, що були в Кармелі. Єпископ мав добрі наміри, він був чесною людиною. Але не помітив одного недоліку офіційного портрету: у ньому не було схожості із Св. Терезою. Видання цього зображення, звичайно, повинно було здійснитися завдяки Матері Агнесі, але якраз Селіна створила його. Лише відчайдушно хоробра монахиня наважилась би несхвально відгукнутися про цю роботу Селіни, яка називала себе “дочкою грому”, і грім гуркотів над головою винуватця несхвальної критики. Проте сьогодні ми можемо безпечно висловлювати свою критику, сьогодні Селіна вже знає, що помилялась, знає також, що сила, яку випромінює обличчя її сестри, це те, чого не слід було знищувати спробами прикрасити його. Однак у цьому житті Селіна була впевнена, що фотографія не могла відкрити особистості того, хто фотографується. Слід визнати, що тоді неможливо було зробити миттєву зйомку. Незадовго до своєї смерті Тереза змушена була непорушно чекати впродовж трьох проміжків часу по 9 секунд, перш ніж Селіна могла зняти задовільну фотографію. Але Селіна помилялась, думаючи, що вимушена непорушність особи знищує будь-яку можливість характеру “вийти” з фотопластинки. Нам лише треба глянути на чудовий портрет Бодлера роботи Надара, на роботу Октавія Гілла, Льюіса Керола, щоб побачити, що з незграбних апаратів минулого століття виходили світлини, які відкривали і чарівне, і брутальне. Але ні Селіна, ні інші монахині в Кармелі не схвалювали варіант фотографії, тож вона намалювала зображення Терези, що став автентичним портретом. Монахині були задоволені. Колишня новичка Терези вигукнула: “Я ніби бачу її знову!”. Слід було сподіватися, що черниці схвалять портрет, затверджений настоятелькою, сестрою Святої, який написаний її другою рідною сестрою. Пан і пані Ґерін, користуючись правами і свободою, що їм давав статус дядька й тітки Святої, визнавали, що вони далеко не задоволені портретом; їхня донька Жанна і її чоловік, доктор Ля Ниле, мали копії двох фотографій Терези-новички, які зняв священик. Вони поширювали ці копії як протиставлення твору Селіни. Але репродукції офіційного портрету видавали далі - більше восьми мільйонів копій було надруковано у Франції протягом 1915 р. - хоч яким недосконалим він був, і це поряд із справжнім зображенням. Ми можемо сказати словами одного великого отця-кармеліта: “Тереза використала цей портрет, щоб стати відомою на увесь світ. За допомогою цього портрету вона увійшла в убогі хижі, оточені густими хащами, і у намети кочівників, і в юрти ескімосів Півночі, де поширила свій вплив між ними”. Однак розповідають, що, коли одну з фотографій показали студентові, який до цього бачив лише офіційний портрет, він вигукнув: “Це майже обличчя Христа, тільки жіноче”. Це зауваження пояснює важливість представляти справжню зовнішність св. Терези. Як я вже сказав, ми звикли домагатись, що: нам представляли події та людей так, як вони реально відбуваються якими вони насправді є. Ненаситну візуальну цікавість треба задовільняти. В своїй основі далеко не останньою є та річ, як Тереза виглядала, але важливо й те, що, коли нам пропонують її вигляд, це зображення мало би бути правдиве. Правда завжди має значення. Неважливо було б побачити її обличчя, якби ми не знали, яке воно. Вірити, що кожне лице відображає особу - це звичайний забобон. Погляньмо на Гімлера і візьмімо до уваги його вчинки. Читаймо “Занепад і падіння Римської імперії” і між кожним розділом поглядаймо на портрет Ґіббона, і дивуймося, що такий геній міг приховуватися за такою хворобливою і манірною маскою. Але обличчя Св. Терези не потребує намальованого німбу для того, щоб переконати нас у святості. Можна сказати більше: ми дивимось на саму святість. Ось фотографія, коли їй було вісім років. Вона виглядає як дуже приємна і вольова дівчинка. На іншій світлині їй 15 років, у неї зачіска дорослої. Воля, розум і добропорядність освічують її обличчя. Це чудові портрети для сімейного альбому. А ось світлини, зроблені у стінах Кармелю. Усі вони визначні і чудові; три є видатними. Одна з них знята у березні 1896 р., наступна у липні того ж року, а третя - у червні 1897 р., за три місяці до її смерті. На всіх Тереня дивиться прямо в об’єктив. Одна фотографія відображає її із легкою усмішкою на губах і в очах; на іншій - уже немає усмішки, а є сила, проте без напруження; а на третій, зробленій незадовго до смерті, ми бачимо Святу. На її обличчі - жодних слідів хвороби. Воно - ясне і незабутнє, лише досконала єдність з Богом здатна окрилити людину. Св. Августин пише про зростання любові до Бога: “Вона зароджується, зростає, виростає великою і стає досконалою”. І легко відібрати фотографії Св. Терези, які показують цей зріст, що відображється на її обличчі, хоча на останній фотографії ми бачимо лице, що вже перестало бути відображенням; воно проникнуте святістю і, дивлячись на нього, пригадуємо слова Терезиної сестри Марі: “Бог володіє тобою, буквально володіє". Можливо, що Селіна і Кармель були мудрішими, ніж ми думаємо, приховуючи реальне обличчя Святої так довго, бо реальність є глибоко хвилюючою: “Покрийте її обличчя — мої очі засліплюються”. Офіційний портрет не вражає блиском. Він не може засліпити нікого, лише заспокоїти, але зустріти погляд святості — це щось зовсім інше. Що ж, можливо, пензель Селіни і блакитний олівець Матері Агнеси прислужились тому, щоб представити свою сестру світові спокійно й тихо. Ніхто не знає і не може цього знати. Знаємо лише, що Тереза пройшла крізь усі обмеження, накладені на неї. Ми повинні бути безмежно вдячними Селіні, Матері Марії де Ґонзаґ, Матері Агнесі за цю галерею фотографій св. Терені, двом настоятелькам за дозвіл Селіні використовувати фотоапарати, а Селіні — за майстерність й ентузіазм, прикладені до цього завдання. Усі монастирі сприймали фотографування як легковажне проведення часу, як таке, до чого не слід заохочувати в стінах монастиря, однак Кармель у Лізьє, незважаючи на аскетизм, дозволив кандидатці вступити до монастиря з її апаратом і дав можливість використовувати його. Існує 41 негатив, де Тереза зображена сама чи з кимось. Негативи становлять унікальну ілюстративну документацію про фізичну оболонку Святої. Навряд чи цей скарб потрапить до наших рук просто випадково.
[ Повернутися до змісту книги: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ] [ Скачати книгу: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ] Читайте також - Життя інших святих Читайте також - Житія святих Читайте також - "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
