Свята Тереза, Мала квітка. “Повість про одну душу”.

Мабудь, тут варто підкреслити, як швидко Тереза переростала своїх сестер. Коли вона була дитиною, спочатку Павліна, потім Марі доглядали її, і те, що вони говорили, було для неї майже словом Божим. У Кармелі ж вона швидко наздогнала їх. Я не маю на увазі, що Тереза відійшла від сестер, як дитина, що дорослішає, розірвавши зв’язки з родиною. Любов і повага, яку вона завжди відчувала до старших сестер, ніколи не зменшувалась, але Тереза уже не могла більше сприймати їх як духовних наставників. У 19 років вона ще говорила Селіні: “Ти знаєш, що Тереза нічого не може досягнути без Селіни. їм обом треба завершити працю, тож Селіна мусить закінчити те, що Тереза розпочала”.

Два роки по тому вона написала Селіні лист, даючи поради в духовних справах і запитуючи, чи вони є для неї зрозумілими. Відповідаючи, Селіна писала, як багато дають їй листи рідної сестри. Усі її сестри відчували те саме. Вони були тими, хто шукав настанов, хто відчував необхідність вчитися у неї. У час обітів, коли Терезі було 19, Марі написала: “Як швидко Ісус змусив мою малу Терезу вирости!” І висловила пророцтво: “О! Лише один Ісус знає, чим ти є для Нього. Це Його секрет, який Він нам колись розкриє.

Коли Тереза помирала, сестри сиділи навколо її ліжка і намагались записати кожне слово, яке лише могла сказати про її відносини з Богом, знаючи дуже добре, що між Ним і нею було розуміння, яке рідко дарується людським істотам. Сестри самі визнали, що бажали отримати усі духовні користі протягом її останніх днів на землі і так закидували її питаннями, що Тереза навіть трохи жалілась: “Я така виснажена питаннями, що почуваюсь, як Св. Жанна д’Арк перед суддівським трибуналом”.

Нам стає жаль її сестер. Вони вірили упродовж кількох років, що через Терезу і самі зможуть пізнати Бога краще, що вона була містком, через який сходило багато ласк, що вона була святою - вони вживали це слово не як похвалу для доброї монахині, а як Церква використовувала його після її смерті. Для них вона давно була канонізована, не просто “наша свята мала сестра”, а Св. Тереза від Дитятка Ісуса Святого Обличчя. Тож легко зрозуміти, чому вони не давали їй спокою на смертному ложі.

Небагато людей переживають досвід впевненості, що говорять зі святим; якби вони це переживали, то поводились би так як і сестри Терези. І як багато ми би втратили, якби не наполегливість Матері Агнеси, яка сиділа край ліжка, запитуючи, вживаючи банальні, усталені фрази затворницького благочестя, записуючи кожне слово сестриної відповіді. Знову і знову ми мусимо наголосити, що без того вишколу, який рідні сестри давали Терезі вже з раннього віку, без швидкого розпізнання її величі, без передбачення того, якою вона стане після смерті, виглядає просто неправдоподібним, щоби хтось з нас почув що-небудь про Терезу Мартін.

Одна монахиня в Кармелі сказала: “Мені цікаво, що наша Мати настоятелька скаже про сестру Терезу, коли та помре. Це буде надзвичайно важко, бо хоч мала сестра дуже добра, ніколи не зробила чогось, про що варто було би говорити”. Одна з новичок, більш осяяна небесним світлом, одного разу раптом впала перед Терезою навколішки, склала руки, схилила голову і вигукнула: “О сестро Терезо від Дитятка Ісуса, Ви не така, як інші. Я впевнена, що після Вашої смерті ми скажемо, стоячи на колінах: “Св. Терезо від Дитятка Ісуса, молися за нас”. Ця сестра була права. Але якби не її сестри і Мати Марія де Ґонзаґ, ми мали би погодилися з тією монахинею, яка нічого надзвичайного в Терезі не бачила.

Після смерті, тіло Терези поховали на цвинтарі в Лізьє. Це могло стати її “кінцем” для пам’яті майбутніх поколінь, так як це стається з більшістю монахинь і майже зі всіма нами. Вона залишила по собі рукопис, написаний у трьох дешевих зошитах, декілька віршів та листів. Інші монахині зробили те ж, і їхні сторінки жовтіють від віку в монастирських архівах. Однак не минає жодного дня, щоб безліч людей не купили автобіографію Св. Терези, яку видано на 40 мовах. Велику роль у цьому відіграли три її сестри - Марі, Павліна, Селіна, а також Мати Марія де Ґонзаґ.

Все, про що я пишу, слід правильно розуміти. Дозвольте для цього зацитувати Св. Тому Аквінського: “Боже планування і впорядкування включає в себе кожну подію беспосередньо, хоч Його Провидіння здійснюється за допомогою виконавців, і світ управляється через вторинну причину”. Іншими словами, для Своїх планів Бог використовує людей. У Кармелі в Лізьє, крім новички, яку я згадав вище, лише ті чотири жінки бачили в Терезі особу, що жила на цілком іншому рівні, ніж інші монахині, включаючи їх самих. Лише сестри Терези, які знали усе її життя, могли побачити вогонь, прихований за спокійною, усміхненою зовнішністю молодої монахині, яка, здається, нічого незвичайного ні робила, ні говорила.

Мати Марія де Ґонзаґ, можливо, надприродно просвічена, помітила запал Терези, коли та була ще кандидаткою. Таке просвічення було дано їй, бо у вирішальні періоди Терезиного життя і після її смерті вона мала владу накласти вето, тож рукопис Святої міг ніколи не побачити світу. У її владі було навіть вкинути папери у вогонь, і якби вона це зробила, то це цілком було б у рамках її повноважень. Судячи з темпераменту Марії де Ґонзаґ, це нікого би не здивувало. Але ні. Вона була одним з найбільш невтомних працівників у справі поширення відомостей про Терезу поза межами Кармелітських монастирів.

Як ми вже побачили, саме Марі, найстарша сестра Терези, зрушила справу написання її автобіографії з місця; мати Агнеса наказала зробити нотатки автобіографії; Мати Марія де Ґонзаґ дозволила опублікувати її. У той час, коли Тереза писала свою працю, вона не мала і найменшої уяви про те, що ці сторінки, написані для Матері Агнеси та Марі, будуть опубліковані. Тереза, з наказу Матері Марії де Ґонзаґ, розпочала у червні писати деякі сторінки і закінчила на початку липня 1897 р. (тобто за 3 місяці до смерті). Селіна розповідала, що Тереза не думала, що вони будуть опубліковані у такому вигляді, як написані, а корисніше було б видати у однотомнику, щоб виявити, якою стежиною вона прийшла до Бога, та щоб додати відваги іншим ступати тою самою стежкою.

Пізніше, коли зближалась смерть, Тереза зрозуміла важливість всього того, що написала і стала наполягати на опублікуванні своїх рукописів. Те, що вона написала для Матері Марії де Ґонзаґ, було результатом рішучості Матері Агнеси. Деякий час Мати Марія не знала, що Тереза щось написала, оскільки її замінила Мати Агнеса як настоятелька. Через три роки Мати Марія знову була обрана ігуменею замість Матері Агнеси, а це означало, що майбутні праці Терези повинні мати її згоду щодо опублікування.

Мати Агнеса розповіла про те, що сталося: “Я боялась, що Мати Марія де Ґонзаґ не подумає так само, як я, що ці рукописи цінні, і я не сміла про них з нею заговорити. Але коли Тереза захворіла, я нарешті вирішила обговорити цю справу”. Це сталося опівночі 2 червня 1897 р., у досить невідповідному часі для відвідин нервової, за словами Матері Агнеси, особи. Вона сказала настоятельці, що не може піти спати, не відкривши секрет: “Коли я була ігуменею, сестра Тереза коротко накинула в письмовому вигляді свої спогади про дитинство. Вона зробила це, щоб догодити мені, з покори. Вони прекрасні, але не дуже допоможуть вам, коли доведеться писати її некролог, бо у них надто мало сказано про життя у Кармелі. Але вона написала б щось набагато кориснішого, якби ви їй наказали”.

Це була ще одна перемога Матері Агнеси, майстра тактики. Наступного дня Мати Марія наказала Терезі продовжити історію свого життя.

Чотири місяці після смерті Терези сестри взялися до роботи. Настоятелька дала дозвіл на опублікування рукописів за однієї умови: усі три манускрипти повинні бути явно адресовані їй. Трохи пізніше, коли було зроблено копії з рукописів, вона вирішила спалити їх, щоб знищити докази свого лукавства під претекстом, що не все було адресоване їй. Але Мати Агнеса запропонувала переробити усі посилання на сторінках оригіналу, котрі вказували, що більшість з них були написані не для неї і таким чином рукописи було врятовано.

Текст рукописів надіслали о. Ґодефройду Меделейну, настоятелю сусіднього абатства. Він був добрим другом Кармелю і знав Терезу. Його попросили переглянути текст і висловити свою думку щодо доцільності опублікування. Не знаємо, чи він перечитував текст оригіналу, чи той, що був змінений Матір’ю Агнесою. Отець вивчав рукопис три місяці, і його вердикт був таким, що є багато дуже особистих деталей, а також, що деякі частини твору набагато перевищували за своїм змістом те, що було у тогочасних духовних творах, так що краще було би опустити їх.

Також, на його думку, там було кілька граматичних і стилістичних помилок, і декілька повторень. Але він з “величезною приємністю і духовною насолодою” прочитав “ці сторінки, насичені божественною любов’ю”. Отець сказав Матері Марії, що позначить блакитним олівцем абзаци, які, на його думку, слід опустити, але пізніше, на канонізаційному процесі сказав, що зробив лише незначні поправки. Основне, що він зробив, - поділив текст на розділи і запропонував назву “Повість про одну душу” замість “Пісня любові, або Відхід Ангела” (назва, дана Кармелем). 7 березня 1898 р. о. Ґодефройд передав манускрипт Єпископу м. Байє, який дав дозвіл на друкування, але відмовився написати передмову.

30 вересня 1898 р., рівно через рік після смерті Терези, була опублікована “Повість про одну душу” тиражем 2000 копій. З приводу видання Кармель пережив велике хвилювання. Копії було передано у інші Кармелі, як і некрологи, які надсилають після смерті монахині, але для цього потрібно було лише невелику кількість примірників, тож хвилювалися, що більшість книг залишаться без власників. Яким абсурдним виглядає цей страх у світлі того, що ми знаємо тепер! Ця історія життя доброї маленької монахині з невеликого французького містечка, опублікована провінційною фірмою, історія, що не містила нічого надзвичайного, що була написана у стилі, який мало чим відрізняється від того, який нівечить так багато духовних книг - ця історія стала одним з великих бестселерів нашого часу.

Через 12 років продали 47 тисяч копій; між 1910 - 1915 рр. - 164 тис., до 1932 р. кількість перевершила 3 млн. примірників лише французькою мовою. Сьогодні тираж становить багато мільйонів копій, виданих майже усіма мовами. Не кожному читачеві сподобалося перше видання, книгу критикували навіть кармелітки за “велику сентиментальність”. Набагато пізніше, у 1921 р., декрет Ватикану проголосив, що Тереза прожила життя, повне героїчних чеснот, було згадано її автобіографію і зазначено, що, хоч вона приваблива, чарівна, її благотворний вплив на читачів неможливо пояснити інакше, як “діянням Божественної ласки”. Отець Пішон, єзуїт, який був дуже близький з родиною Мартінів, прийшов до того ж висновку, зауважуючи, що неймовірно швидкий темп, яким розповсюджується інформація про книгу, був би “цілком незрозумілим” без врахування надзвичайного втручання Божого Провидіння, і ніяка рекламна кампанія не могла розраховувати на успіх, який мала “Повість про одну душу”.

Без сумніву, книга сама породила власну популярність. Спочатку її прочитали кармелітки та вище духовенство, потім позичили її своїм друзям, які хотіли зробити копії, що були незабаром позичені іншим знайомим. До Кармелю в Лізьє почали приходити листи з проханням видати більше копій з образками і мощами Св. Терези. Через 12 р. після її смерті до монастиря надходило по 50 листів на день. Було випущено тисячі образків з частинками предметів, якими користувалась чи яких торкалась Тереза. Організацією цього процесу займалась Селіна. З часу смерті її сестри і до самої канонізації - протягом 28 років - було розповсюджено більше 30 млн. образків і понад 17 млн. реліквій. Зле інформовані, а, можливо, і злобні голоси говорили, що Св. Тереза “була витворена” своїми сестрами. У їхніх руках її культ став індустрією, а Кармель - фабрикою пропаганди. Звичайно, сестри були працьовитими, але вони не могли створити попиту на образки і реліквії. Вони задовільняли його, проте щодня він збільшувався.

Дві тисячі копій “Повісті про одну душу” були каталізатором, що розпочав величезну ланцюгову реакцію, яка триває з не меншою інтенсивністю і досі. Після публікації сестри стали знаряддями служіння всеперемагаючому культові. Використовуючи мову ділового світу, ніяка реклама не змусить людей купувати, купувати і купувати поганий продукт. Ніякі зусилля сестер і цілого Кармелітського Чину не могли заохотити мільйони людей купувати і читати книгу; ще менше вони могли зробити у справі переконання Церкви щодо канонізації її автора, якби Тереза була не варта цього. Ми можемо, мабуть, без неповаги, сказати, що у справу появи книги Бог втрутився безпосередньо, але, щоб застрахувати її появу, Він використав Матір Агнесу як Свого помічника, яка переконала Матір Марію де Ґонзаґ погодитися і підтримати її проекти.

Слід зауважити, що багато з тих, хто читав автобіографію Святої Терези у будь-якому виданні до 1956 р., мусили подолати відразу до форми деяких висловлювань. У них була надмірна солодкуватість, яку іноді важко зности, хоч вона більше свідчить про силу і життєствердність її послання, що досягнуто завдяки втіленню у солодкуваті слова. Це “втілення” було справою Матері Агнеси.

Як я вже сказав, перед смертю Тереза раптом зрозуміла вагомість своєї книги і щиро просила Матір Агнесу опублікувати її будь-якою ціною. Сестрі вона сказала: “Все, що хочеш, додай чи забери з історії мого життя. Це буде так само, ніби я зробила зміни сама, власноруч. Пам’ятай це надалі, і нехай не буде в тебе жодних скрупульозностей”. Мати Агнеса скористалася з цього дозволу. Вона переписала Терезину автобіографію. Це не мої слова. Це свідчення священика- кармеліта і вченого, якому довірили згадану інформацію в часі смерті Матері Агнеси; йому ж було доручено надрукувати точний варіант рукопису, як він був створений Терезою.

Пригадуємо, що Мати Агнеса упродовж кількох років навчала Терезу, тож і до автобіографії вона мала той же підхід, що і до її дитячих творів. Мати Агнеса виправила граматику, пунктуацію та висловлювання сестри тим самим способом, що і у її дитячих творах. Зробивши це, вона істотно погіршила увесь настрій і аромат твору. Зміст залишено незмінним, окрім багатьох жартів, які були доцільно опущені, оскільки особи, про яких йшлося, були ще живі.

Погляньмо на деякі зміни, зроблені Матір’ю Агнесою, усього їх приблизно сім тисяч. Тереза сказала: “О! Бог такий добрий до мене, що я просто не можу боятись Його”. Варіант Павліни: “О! Якою щасливою Бог робить мене! Як легко і радісно служити Йому!” Тереза порівнює духовний світ з Божим садом. Великі святі - троянди і лілеї, але простіші квіти також створені Богом і також приємні Йому. Павліна додає: “Чим радісніше квіти виконують Його волю, тим досконаліші вони”. Терезині слова були: “Досконалість полягає у сповненні Його волі, у тому, щоб бути такими, як Він хоче, щоб ми були”. Свята сказала: “Я ніколи не забуваю, яка я”. Павліна переробила цю фразу в наступну: “Я ніколи не забуваю, яке я жалюгідне створіння”. А “щасливий спомин” став “надзвичайно приємним спомином”, “ласка” перетворилась у “невимовну ласку”.

Багато сторінок можна заповнити прикладами змін Матері Агнеси, що були зроблені її важкою рукою. Ці приклади доводять, що вона не мала уяви про природність та неторкнутість стилю. Вона була глуха до краси мелодії слів. Слід зауважити, що Церква, перед тим, як беатифікувати і канонізувати Терезу, первірила усе, що вона написала. Церкву не було ошукано виправленою версією.

Роздумуючи над роллю, відіграною Матір’ю Агнесою у справі поширення відомостей про святість сестри, варто взяти до уваги той факт, що Тереза померла у віці 24 років; Леоні, яка була Візиткою, прожила 78 літ; а вік трьох сестер-Кармеліток був наступний: Марі - 80, Павліна - 89, Селіна - також 89. Хіба не є дивацьким не побачити в цьому Божу волю, особливо у випадку Павліни та Селіни, двох сестер, які, просто кажучи, зробили набагато більше ніж будь-хто інший для розповсюдження послання Терези? Адже вони всі четверо дали свідчення про сестру перед двома церковними судами, які перевіряли докази, що уможливлювали піднесення Терези до слави вівтаря. Лише вони могли говорити авторитетно про неї як про дитину і молоду дівчину. Без їхніх свідчень справа Терези, яку вели уповноважені Церкви, була б незавершеною.

Сама Тереза не мала потреби досягати старшого віку. Кілька років перед смертю вона сказала: “Мені здається, що любов може замінити довголітнє життя. Ісус не звертає уваги на час, у Небі його немає. Він зважає лише на любов”. Декілька тижнів до смерті вона думала про те ж саме: “Вік для Бога нічого не означає”. Але було необхідно, щоб найближчі свідки її життя і заслуг жили ще довго після того як вона відійшла. І так сталося.

Саме Матері Агнесі ми завдячуємо найбільше. Без її енергії, волі, організаторських здібностей ймовірно, що про Терезу, навіть коротко, не було б згадано в історії Кармелю. Тереза знала, ким її “маленька мати” була для неї: “Не можу передати своєї вдячності. Я хочу плакати, коли думаю про все, що ти зробила для мене ще відколи я була маленькою. О! Як багато завдячую тобі! Але коли я буду в небі, відкрию правду. Святим я скажу: ‘Це моя маленька мама, яка відповідальна за все, що ви знайдете в мені приємним’”.

Коли Матері Агнесі було далеко за вісімдесят, вона розповіла захоплюючу історію: “Минулої ночі мені приснився сон, в якому я бачила Терезу такою, як за життя. Вона усміхнулась до мене і сказала: Ти старієш, моя маленька мамо'. Я їй відповіла: Жодні інші твої слова, не могли би мені більше подобатися”’.

Коли Павліні було 16, а Терезі 4 роки, вона написала: “Я люблю, коли моя Тереза зі мною, бо тоді відчуваю, що ніяке зло не торкнеться мене”. Тому закономірними є слова Матері Агнеси перед самою її смертю: “Мала Свята Терезо, допоможи мені. Прийди забрати мене”.

[ Повернутися до змісту книги: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

[ Скачати книгу: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

Читайте також - Життя інших святих

Читайте також - Житія святих

Читайте також - "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!