Свята Тереза, Мала квітка. Релігійна формація.

Під час Другої світової війни більша частина Лізьє була зруйнована бомбардуванням. До того це було одне з найкращих міст Нормандії. На вузеньких вуличках стояли середньовічні будинки, чудово прикрашені дерев’яними різьбленнями, що відображали фантазію та побожність митців. “Живі реліквії Середньовіччя” - один із виразів, яким описували ці вулиці.

Ніде не записано, що Мартіни звертали увагу на красу вулиць і будинків. Їм бракувало естетичного смаку. Малярство, скульптура, архітектура, музика, література - усе це для них нічого не означало. Крім Св. Письма та “Наслідування Христа”, в пана Мартіна були книги про життя святих та про благочестя, він також знав напам’ять кілька сентиментальних поем Шатобріана, Гюго та Лемартіна. Він відмовлявся читати будь-які новели чи щось подібне. До кінця життя Тереза захоплювалась читанням Св. Письма, “Наслідуванням Христа”, творами Св. Івана від Хреста і Св. Терези (Авільської). Інших знань у неї було мало. Коли вони з Селіною були в Кармелі, подивившись на полицю з книжками, Тереза сказала: “Як би я шкодувала, якби прочитала усі ці книги. Якого головного болю вони б мені завдали, і скільки дорогоцінного часу я би потратила не на любов до Бога”. Наприкінці свого життя вона промовила: “Мені вистачає одного Євангелія. У інших книгах не знаходжу нічого цінного”.

Перед вступом до Кармелю вона прочитала кілька книг, але більшість з них - твори без особливих достоїнств. Однак знаходимо, що Тереза надавала перевагу легендам, і це читання було широким глибоким. Їй подобалася “Фабіола” Уайсмана, перекладена французькою. Серед прочитаних книг були також “Краса природи”, “Молоді робітники, або Випробування і винагорода”, “Історія рицарства”, “Свято дівчини-християнки, або Практичний порадник щодо гарного проведення свят”. В Кармелі вона прочитала життя кількох святих, повість, котру написав Бусе, дві книги англійського Ораторіянця, отця Фредеріка Фабера та ще кілька томів книг на тему духовості.

У неї не було багато вільного часу: згідно з Правилами, щодня два періоди відводили для духовного читання - перший період 30 хв. та другий - 1 год. для сестер з вічними обітами. Але новички мали проводити півгодини з сестрою-вчителькою, тож Тереза, спочатку як новичка, а потім як вчителька новичок, була завжди зайнята протягом цього періоду. Протягом другого періоду - 1 години - вона завжди писала листи або свої твори відповідно до наказу настоятельки. І навіть якщо був час, вона читала мало: “Іноді мій маленький мозок втомлювався дуже швидко, коли я читала духовні трактати, котрі показували, що на шляху до досконалості стоїть безліч перешкод. Тож я закривала наукову книгу, яка викликала головний біль і засуху в серці, і відкривала Біблію. Тоді все ставало ясним та зрозумілим, і вистачало одного слова, щоби відкрились безмежні горизонти, а досконалість здавалась легкою”. І чим більше вона дорослішала, тим більше задовільнялась читанням Св. Письма. Нічого більшого Терезі не хотілось.

Як ми вже знаємо, коло прочитаних книг було дуже обмеженим, однак чотири книги мали найбільший вплив на святу. Першою з них була книга Томи Кемпійського “Наслідування Христа”. Вже у чотирнадцять років вона знала цю книгу напам’ять. Її тітка, пані Ґерін, часто відкривала книгу, читала перші слова глави, а Тереза підхоплювала їх і закінчувала главу напам’ять без будь-якого запинання. Коли вона вступила до Кармелю, ігуменя розмовляла з нею про цю книгу і попросила розповісти напам’ять главу про любов Христа. Тереза зробила це без найменшої помилки. В своїй “Повісті про одну душу” вона цитує книгу “Наслідування Христа” 40 разів. У цій книзі свята читала: “Любов не повинна бути показною, її слід шанувати як ніщо інше..., нехай мене заповнить любов і перевищить надміром запалу та екстазу”, і вона дізналась про марноту світу і радість, яка чекає слуг Божих. Там же прочитала про потребу приймати Св. Причастя часто: “Щасливий і приємний Богові той, хто живе і совість свою утримує в такій чистоті, щоб бути готовим і гідним причащатися щодня”. І вона не забула цих слів, коли писала: “Ісус не сходить щодня з Неба, щоб перебувати у золотій чаші, а щоб знайти нове Небо у наших душах”. Свята наполягала, що Св. Причастя - це не нагорода за чесноти, а основна їжа для розкаяного грішника.

Ця думка і її любов до Св. Письма пригадує нам цитату Томи Кемпійського: “У цьому житті знаходжу дві речі, необхідні для мене, без котрих це жалюгідне життя стало б нестерпним. Поки я в’язень власного тіла, я розумію, що потребую двох речей - їжі і світла. Оскільки я слабкий, Ти дав мені Своє Таємниче Тіло для живлення мого тіла і душі, і Ти залишив "Своє слово як світло для моїх ніг". І якими повними змісту були у її житті ці слова Томи Кемпійського, підтверджують наступні: “Ніколи не читай того, що може зробити тебе більш вченим чи мудрим. Коли ти прочитаєш і дізнаєшся багато речей, ти зрозумієш, що саме Я даю людям знання, і саме Я відкриваю глибину знань малим і покірним швидше ніж великим і гордим. Той, з ким Я говорю, буде розумним і зробить великий поступ у духовному зрості”.

Наступна книга, яка мала великий вплив на Св. Терезу, і яку неможливо переоцінити, - "Кінець цього світу і таємниці майбутнього життя". Вона складається з дев’яти проповідей, виголошених абатом Арміньйоном, колишнім професором Св. Письма і церковної історії у коледжі Чамбері. Проповіді були виголошені в міській Катедрі, а книгу опублікували в 1881 р. Тереза каже: "Батько позичив книгу в Кармелі. Я не часто читала його книги, але цю я таки попросила. Це була одна з найбільших ласк у моєму житті. Я читала її, сидячи біля вікна моєї кімнати, і не можу описати того враження, яке книга справила на мене - таким приємним і глибоким воно було. Я виписала кілька виразів про досконалість любові і про те, як Бог прийме Своїх вибраних у момент, коли Він стане їхньою великою і вічною нагородою. Я читала знову і знову про Його любов, і моє серце горіло. Мене захоплювали великі правди релігії та таємниці вічності. Читання книги наповнювало мене небесною радістю, і я відчувала передсмак тих ласк, які Бог приготував тим, хто Його любить. Коли я зрозуміла, яка велика прірва між нагородою у вічності і жертвами, які ми робимо у житті, я звернулася до Ісусової любові кожною своєю клітиною, щоб віддати їй усе моє життя до останку”.

Одним з уривків, який вона виписала, був наступний: “О! Бог не може забути тих Своїх Святих протягом їхнього життя на землі, коли вони виявили повагу до Нього, жертвуючи своїм відпочинком, земними приємнощами, усім своїм буттям; Він дає їм ласку бажати вилити свою кров у невичерпне джерело живого свідчення їхньої віри; завдяки Йому вони хочуть, щоб їхні серця згоріли у полум’ї любові, а їхні тіла - стали мучениками. І тоді Бог скаже: Тепер Моя черга! Якщо Святі віддали Мені себе, чи можу Я зробити щось менше, ніж дати їм Себе в усій Моїй повноті? Моє Серце зробить щось більше, ніж тільки дати їм владу над створіннями і обгорнути їх пишнотою Моєї величі. Я винен їм більше, ніж Рай, більше, ніж скарби Моєї мудрості; Я винен їм Своє вічне і безмежне Буття. Якщо Я б зібрав у Своєму домі слуг і друзів, і якщо би Я потішив і огорнув їх Своїм милосердям і любов’ю, то їхні бажання були б сповнені понад міру, і вони отримали би більше ніж потрібно, якщо б Я наділив їх досконалим миром серця. Але цього всього не є достатньо, щоб задовільнити Моє Серце, чи щоб досконало задосить учинити Моїй Любові. Я маю бути душею їхніх душ, проймаючи їх знову і знову Своїм Божеством так само, як вогонь проймає залізо, роблячи його білим. Я повинен показати Себе їм без хмари чи занавіси, без втручання у їхні чуття; Я повинен з’єднатися з ними дуже тісно, і дозволити Моїй славі просвітити їх так, щоб вона сяяла з усього їхнього єства, щоб таким чином вони знали Мене, як Я знаю їх, і самі вони стануть, немов боги". З яким захопленням Тереза роздумувала над цими уривками, засвоюючи їх і роблячи їх своїми власними.

На жаль, ми не можемо прочитати проповіді о. Арміньйона: вони витримали два видання, і на даний час зникли. Копія, можливо, десь лежить, забута і незнана, вкрита пилом, на темній полиці монастирської бібліотечки; інша могла помандрувати до кошика зі сміттям чи згоріти в печі, бо з плином часу з’являлися все нові та нові проповіді. Це було б чудове відкриття, якби хоч одну копію пощастило знайти, однак не в цьому полягає важливість справи. Книга зробила свій внесок, а отець, знаряддя в Божих руках, тепер знає правдиву вартість проповідей, які він проповідував так давно.

Тереза говорила, що у віці 17 - 18 років вона не читала нічого, крім творів Св. Івана від Хреста. Вона також мала виняткову набожність до своєї Святої покровительки - Св. Терези Авільської. Тереза читала деякі праці і, звичайно, знала досконало Правила і Конституції Кармелю, які відновила Св. Тереза Авільська, котра за день до смерті сказала своїм сестрам: “З любові до Бога я прошу вас дотримуватись Правил та Конституцій; якщо ви виконуватимете їх повністю, ніякого чуда не потрібно буде для вашої канонізації”. Св. Тереза Авільська, засновниця зреформованого Кармелю, та Св. Іван від Хреста, духовний доктор Чину, в особі Св. Терені отримали свою найвірнішу і найбільшу доньку.

Дехто з авторів книг про Св. Терезу писав, що свята та її сестри мали великий мистецький талант. Дійсно, Павліна, Селіна та Тереза малювали, але так, як це робили тисячі інших дівчат їхнього віку. У той час це було модним заняттям для юних дівчат, які не належали до робітничого класу, однак сплутувати ці спроби з мистецтвом - означає довести відсутність смаку. Твори сестер Мартінів, як і вірші Св. Терези, не мали в собі нічого особливого.

Подорожуючи до Риму, вона зупинилась в Мілані. Міське кладовище - це сумне місце для будь-якого митця, тут багато білих мармурових статуй ангелів, дітей, які розсипають пелюстки на могили, плачучих дівчат, розкинутих колон, меланхолійних голубок та ін. Терезі більше сподобався цвинтар, ніж Катедра, вона описувала статуї, як шедеври.

Справедливо було б додати, що Тереза не мала ілюзій щодо себе. З Риму до одної з своїх кузинок вона писала: "Ти знаєш, що Італія - це країна митців. Ти би могла краще оцінити мистецьку вартість творів, ніж я, бо я не митець. У Римі для мене немає нічого. Тут усе для митців". Ця байдужість до візуального мистецтва була характерна для всіх Мартінів. Варто хоча б відвідати могилу Святої Терези в Кармелі у Лізьє. Це невдала скульптура, а в той час Павліна була настоятелькою Кармелю.

Мартіни ледве чи звертали увагу на політичні події. Коротка згадка про франко-пруську війну у листі пані Мартін та опис жахливого розстрілу заручників Паризької Комуни - ось і все, що було сказано про події, які хвилювали Європу. Та й важко було б виразити своє відношення до подій, яких не знаєш: пан Мартін читав лише одну газету “Ля Круа” - католицький щоденний часопис, в якому друкували теологічні полеміки та духовні новини, а не новини політики. Навіть газети, які на перший погляд здавались нешкідливими, не дозволяли читати донькам.

Необізнаність майже з усім недослідженим, незвіданим, відсутність друзів - це була позиція п’яти дівчат з Лізьє. Вони жили за стінами саду Лє Буісо, виходили тільки до церкви, школи, магазину, а у неділю - до тітки й дядька. Як ми вже знаємо, вони часто гуляли за містом влітку. Таке існування здається дуже обмеженим, здатним зруйнувати щастя молодих людей, однак така сім’я, такий спосіб життя став могутньою структурою, в якій закладено основи святості Терези, в якій Мартіни були по-справжньому щасливими.

Бо їхнє життя не було порожнім і не пройшло в ізоляції. “Бог із своїми ангелами наблизиться до того, хто віддалився від своїх знайомих і друзів”, - каже Тома Кемпійський. І у Лізьє саме Бог заповнив те, що в іншому випадку могло би бути духовним і ментальним вакуумом. Ці дівчата, що були так далеко від контакту зі світом, були в контакті з остаточною і вічною реальністю, а не з химерними тінями цього світу. Тож як вони могли бути самотніми? Вони любили Бога; все, що вони робили, було для того, щоб Йому подобатись; вони були впевнені, що Він любить їх так, як рідний батько. Свята Тереза сказала:

“Якби я навіть володіла усіма скарбами світу, то і тоді була би нещасливою, бо моє серце залишилось би пусткою. Неймовірно, яким великим здається моє серце, коли я думаю що ці скарби, навіть зібрані усі разом, його не заповнять. А яким крихітним воно здається, коли я думаю про Ісуса!”

Ці слова вона промовила у шістнадцять років. А про чотирирічну Терезу мама сказала: “Вона говорить тільки про Бога і ніколи не забуває відмовляти свої молитви”. Словами вмираючої Терези були: “О! Я люблю Його! Мій Боже, я люблю Тебе”. Життя її сестер не настільки описане, не таке яскраве, вражаюче, однак думали і відчували вони так, як і Тереза. Хоча, можливо, вони і не могли сказати так, як вона: “Впевнена, що ніколи не провела більше трьох хвилин, не думаючи про Бога, бо, справді, кожен думає увесь час про того, кого щиро любить”.

Дуже мало людей можуть так гостро і стало відчувати присутність Божу, як її сестри. Це можливо для людської природи тільки тоді, коли та має особливі ласки, які отримувала Тереза. Тому було би абсурдом уявляти собі, ніби дівчата коли-небудь нудилися або були незадоволені у вузьких рамках свого щоденного життя. Без Бога життя було б нестерпним; клаустрофобія знищила б їх; з Богом їхнє життя було повним і зануреним у радість, що виливалася назовні і вони переживали свободу, яку тільки Він один може дати, ту свободу, котру собі не можуть навіть уявити ті, хто скутий ланцюгами цього світу.

[ Повернутися до змісту книги: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

[ Скачати книгу: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

Читайте також - Життя інших святих

Читайте також - Житія святих

Читайте також - "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!