Свята Тереза, Мала квітка. Нове життя - Лізьє - Людовик.

У день похорону пані Мартін п’ятеро дітей, Людовик, їхня служниця - усі глибоко сумували. Пан Мартін сказав: "Бідні! Тепер ви без мами". Селіна кинулась в обійми Марі, вигукнувши: "Ти будеш моєю мамою". А Тереза пригорнулася до Павліни із словами: “А Павліна буде моєю мамою”, і справді, Марі (яка до того ж була хресною мамою Терези) і Павліна докладали всіх зусиль, щоб виховати двох молодших сестер, однак Павліна вступила до Кармелю, коли Терені не було й десяти років. Марі була вдома, поки Терені не виповнилось біля 14 років, тож власне Марі мала найбільший вплив на неї протягом шкільних років.

Саме лист до Марі Тереза закінчила словами: “Твоя мала донька, яка любить тебе, як тільки можливо любити”. І якраз Марі доручили завдання вести Терезу шляхом Кармелю, коли та вступила в монастир в Лізьє. Важко визначити, якої сестри вплив був більший; хоча Тереза щиро любила Марі, будучи в Кармелі, вона, без сумніву, звернулась саме до Павліни, тому що та мала більш вольовий характер, і до того ж вона була настоятелькою протягом трьох років монашого життя Терези. Марі та Павліна були справжніми матерями Терені, звичайно, не в буквальному значенні. Однак найбільший вплив на її життя після смерті пані Мартін мав батько.

Досі про нього сказано небагато. Частково тому, що, природно, пані Мартін відігравала більшу роль у житті Терені, коли вона була маленькою дитинкою, а частково тому, що пан Мартін не любив писати листів, що і позбавляє нас свідчень про його діяльність, думки та почуття. Як ми знаємо його дружина залишила після себе безліч листів, що й дає можливість дізнатись про її особистість. Слід також зауважити, що Зелі виконувала керівну роль у сім’ї. Людовика любили і поважали як голову родини, але складалось враження, що він був затінений особистістю жінки. Знову ж, завдяки листам вона постає перед нами як жива, а її чоловік залишається у затінку. Тільки з його моменту поселення в Лізьє на його особу проливається світло.

На щастя, про цей період життя Людовика ми маємо спогади доньок. Шістнадцятирічна Тереза, яка вже 4 місяці перебувала в Кармелі, писала до батька наступне: “Чим довше я живу,

найдорожчий тату, тим більше я люблю тебе..., коли думаю про тебе, то одночасно думаю про Бога, бо не вірю, що можна знайти когось святішого у світі. Ти святий, як сам Св. Людовик. Я повинна говорити тобі, як щиро люблю тебе, хоч ти це знаєш. О, як я горджуся, що я - твоя королева. Сподіваюсь, я завжди буду варта цього титулу... Я завжди залишуся твоєю малою королевою і спробую прославити тебе, ставши великою святою”. Цей лист не є написаний до негідної людини. Слабка, нікчемна особа - і це тільки одна з-посеред багатьох інших - не може осягнути такого піднесення від тієї, що дійсно стала великою святою.

Тереза жила в Лє Буісо з листопада 1877 р. до квітня 1888 р., тобто від п’ятирічного до п’ятнадцятирічного віку. Лє Буісо стояв на крутій малій стежці, що відділялася від дороги з Лізьє до Трувілля. Зі стежки будинку не було видно. Двері у високій стіні вели до саду. Будинок був з червоної цегли та дерев’яних частин, пофарбованих набіло. Перед ним красувався великий газон та чудові клумби. Позаду будинку знаходився ще один газон, город, росли лаврові кущі, а неподалік — оранжерея, пральня, великі ворота для полегшення доставки бочок сидра та деревини й вугілля.

На першому поверсі була їдальня, оббита дубовими панелями, кухня, комора, ще одна невелика кімната; на другому поверсі були розташовані чотири спальні та дві гардеробні, над ними на горищі знаходились три кімнати і бельведер - простора кімната, крізь вікна якої можна було бачити усе місто, а за ним - сільську місцевість в густій зелені. Панові Мартіну ця кімната замінила Павільйон в Алансоні і була місцем його духовних вправ. Тереза завжди захоплювалася Лє Буісо: “Все викликало захоплення. Прибраний газон навпроти будинку, город позаду, мальовничий краєвид з великих вікон горища - все це хвилювало мою молоду уяву. Розташування додавало будинкові ще більшої привабливості, бо ж він стояв у тихій частині міста, неподалік був чудовий парк, де росло безліч квітів. У цьому чарівному помешканні ми пережили багато сімейних радостей, яких я ніколи не забуду”.

Погляньмо, яким життям жила вона тут. Воно було аскетичним, але лише дещо з аскетизму випливає наверх з того факту, що у будинку не було ні газу, ні електрики, ні протічної води. Коли взяти до уваги місце і час, то це було природним станом речей. Брак сучасних, зручностей не був чимось особливим для тогочасного способу життя в Лє Буісо. Поміркованість існування диктувалася волею пана Мартіна, волею, яку доньки приймали беззастережно. У ванні нікколи не засвічували світла. Не було кімнати для підфарбовування лиця. Їжа була поживна, але проста. Серед Мартінів не було гурманів. Чашка шоколаду на сніданок для двох молодших дівчат була замінена супом з цибулею, коли вони підросли. Кава з’являлась до сніданку лише у святкові дні. Коли вони приходили до школи, то бачили, що інші дівчатка під час перерви пили трохи вина і їли тістечка, які приносили з дому. Селіна і Тереза задовільнялись шматком сухого хліба.

Окрім родини Ґерінів, ледве чи хто інший приходив до них в гості. Дуже рідко пан Мартін запрошував священиків на обід. Але кожного понеділкового ранку натовп бідних людей збирався біля будинку. Жебракам давали їжу чи гроші, іноді й те, і те. Але і в інші дні приходили бідняки, їх ніколи не відпускали з порожніми руками. Пан Мартін ніколи не йшов на прогулянку, не наповнивши кишеню дрібними грішми, якими обдаровував усіх потребуючих. Селіна якось гуляла з батьком. По дорозі додому він зупинився біля якогось будинку і дав трохи грошей жінці, яка грілась біля вогню із дітьми. Селіна не помічала цієї хатини раніше, тож вона запитала, хто ця жінка."Вона дуже нещасна. Час від часу її чоловік зникає, залишаючи її без копійки. Тож я приходжу і допомагаю їй”.

Такі були його приватні випадкові милосердні вчинки. Однак він був також ревним членом Асоціації Св. Вікентія і мав постійних протеже, які ніколи не просили допомоги без потреби. Його правило було виражене в одній лінійці листа до Марі: “Давай, завжди давай щось і роби людей щасливими”. Звичайно, він мав достатні можливості і легко міг виконувати милосердні вчинки, але світовий досвід вчить, що у дев'яти випадках із десяти чим більше людина має, тим менше дає. Пан Мартін практикував милосердя, яке не тільки включало роздавання грошей. Його милосердя не зважало на людську точку зору. Це милосердя самаритянина.

Наприклад, пан Мартін зустрів робітника, який випив зайвого, спіткнувся і впав у струмок. Він допоміг чоловікові стати на ноги, підняв його скриньку з інструментами і підвів додому. Людовик також пильно дбав за тим, щоб не принизити чиєїсь гідності. Якось він пішов до дантиста, щоб вирвати зуб. Лікар доклав усіх зусиль, однак не зміг цього зробити. Засоромлений невдачею, він просив вибачення. Пан Мартін сказав йому не хвилюватися: “Я нікому не розповім про це”. Окрім своїх доньок, він дійсно нікому не розповів.

Пригадуємо випадок у Кармелі в Лізьє. Будучи новичкою, Тереня любила прикрашати квітами статую Дитятка Ісуса, однак це мали бути квіти без запаху, бо він дратував одну із стареньких монахинь. Одного разу вона була зайнята приготуванням нового букету квітів, тож поставила лише одну троянду до статуї. Раптом вона почула, що сама монахиня після смерті Терези могла сказати: “Принаймні я зробила її дійсно щасливою за часу її життя”.

Монахиню-фіртянинку дратувала будь-чия допомога. Вона була старша і прискіплива. Коли Тереза їй допомагала, час від часу здавалось, що їй не вистачить терпеливості. Однак на її обличчі був вираз радості та спокою. Коли інша новичка замінила Терезу і нарікала на манери цієї сестри, вона почула у відповідь: “Я не розумію, на що ти нарікаєш. Сестра Тереза ніколи не казала мені чогось подібного”.

Як ми вже зазначали, в цьому не було нічого драматичного чи штучного. Тереня ніколи не мала нагоди зробити якийсь легкий, хоч і захоплюючий дух жест. Але те, що вона, робила, було набагато важчим. Рік за роком Тереза жила в Кармелі і ніколи не втрачала панування над собою, жодного разу не виявила нетерпеливості, але завжди була доброю, приязною і співчутливою до кожної з сестер. Вона говорила: “Коли Ісус дав Свої заповіді апостолам, Він не казав їм любити ближніх, як себе самих, а любити їх так, як Він їх любить і як любитиме їх аж до кінця часів”. І цього вона дотримувалась впродовж цілого свого життя в Кармелі.

Пан Мартін ніколи не втручався у щоденні домашні клопоти. Усім керувала Марі. Вона знала батькові бажання і працювала в їхніх рамках. Ніякого ледарства не було і близько: кожен будень починався Службою Божою о 6 год. ранку в Катедральному храмі; Леоні була школяркою міського інтернату сестер-Бенедиктинок і разом із Селіною перебувала в школі від 8 год. ранку до 530 вечора. Марі з допомогою служниці готувала їжу та доглядала будинок. Павліна допомагала їй, але, коли через чотири роки Тереня вступила до школи, вона більшість свого часу приділяла навчанню молодшої сестри.

В домі завжди була потреба щось зашити чи пошити, однак, крім необхідного латання білизни, дівчата ще робили багато гарних вишивок. Впродовж двох років Павліна витрачала весь вільний час на те, щоб вишити ризи для свого духівника. Вона також малювала мініатюри на пергаменті та слоновій кістці. Пан Мартін порався в саду, виготовляв сидр, рубав дрова, годував курей та кролів. А коли не працював, то молився і розважав. Будучи членом Асоціації Святого Вікентія, Людовик став ініціатором запровадження нічної Адорації в Лізьє. Це набожество було дуже дорогим для нього ще в Алансоні. І хоч він уже відійшов від справ, але йому все ж і далі доводилось пильнувати за своїми капіталовкладеннями. Проте пан Мартін ніколи не тратив на це більше часу, ніж було абсолютно необхідно. Він якось зізнався Селіні, що дуже легко зацікавитися зростанням капіталу, але це небезпечна стежка, тож він відмовляється служити такій тлінній речі як грошам.

У рутині їхнього щоденного життя були і перерви. Так, протягом літа пані Ґерін часто орендувала на місяць-два віллу в Трувілі чи Довілі. Тож і сестри Мартіни по черзі відпочивали з нею і зі своїми кузинами. Іноді вони відвідували Алансон. Коли погода була гарною, то вирушали на довгі прогулянки сільськими місцевостями, а інколи найнятий екіпаж відвозив їх на екскурсію далеко в поля. Пан Мартін дуже любив такі прогулянки, але він завжди надавав перевагу тому, щоб поєднувати молитви з природною насолодою від мандрівки.

Один Страсний тиждень пан Мартін провів з Марі та Леоні в Парижі, відвідуючи найвідоміші церкви та святі місця. Був любителем подорожі: взяв Селіну та Терезу до Риму. Пізніше у товаристві одного священника відбув довгу, через центральну Європу, подорож до Константинополя. Це була одна із небагатьох подорожей, яку батько здійснив без дочок. Його засмучувала довга розлука. По дорозі до Константинополя прибувши до Парижа, Людовик надіслав коротенького листа своїм дітям, що починався словами: "Які ви добрі, що дозволили мені вирушити у цю подорож! Я вам завжди буду за це вдячний."

Проте головним відпочинком залишалась риболовля, і від неї пан Мартін ніколи не втомлювався. Павліна малювала найкращу батькову "здобич" і прикрашала малюнками бельведер. Багато пійманої риби відвозили до Кармелю. Після одного з таких дарунків Тереза написала батькові: "Якби ти знав, скільки радості приніс нам твій короп - справжній монстр! Обід перенесли на півгодини пізніше, а Марі приготувала до нього чудовий соус". Коли вона була маленькою, батько часто брав її з собою на річку: “Іноді я пробувала рибалити маленькою відкою, але мені було більше до душі сидіти серед трав та квіток. Я глибоко роздумувала тоді і, хоч нічого не знала про медитацію, моя душа була заглиблена у стан справжньої молитви... шелест вітру і ледь чутна музика військового оркестру наповнювали мене ніжною меланхолією. Земля здавалась мені місцем вигнання, і я мріяла про небо."

Роки перебування Терези в Лє Буісо, особливо дошкільні роки, назавжди залишились осяяні золотим сонцем. Вранці під наглядом Павліни вона працювала над уроками. Улюбленими предметами були катехизм та біблійна історія. Їй не подобалась арифметика, та й граматика викликала труднощі. Зберігся один із творів Терези того часу: “Пречиста Діва прийшла до храму, коли їй було 3 роки. Вона стояла серед інших дівчаток, і в очі впадала Її побожність і ніжність. Усі любили і захоплювались Нею, а найбільше - ангели, бо думали про Неї, як про маленьку сестричку. Я хочу бути дуже доброю маленькою дівчинкою. Пречиста Діва - моя улюблена Мати , а маленькі діти, звичайно, подібні на свою маму”.

Уроки закінчувалися, і Тереза бігла до батька в бельведер розповісти про успіхи. Якщо Вона працювала на заняттях недостатньо старанно, Павліна змушувала її залишатися вдома і займатися після обіду. Це було суворе покарання і для Терези, і для батька, бо ж для них щодня після обіду прогулюватися разом було великою радістю; іноді, як ми знаємо, вони вирушали або ловити рибу, або десь за місто, або до парку, що знаходився неподалік. День завжди закінчувався відвідуванням Найсвятіших Тайн: сивий батько з Терезою, тримаючись за руки, по черзі заходили до кожної церкви у місті.

Коли ж вона була особливо працьовита на заняттях, Павліна ставила їй найвищу оцінку і, щоб винагородити, дозволяла відпочивати увесь день. Коли надворі буяло літо з сонячними, яскравими днями Тереза зранку гуляла, а решту дня гралася в саду. У неї було багато домашніх тварин: спанієль Том, кролики, золота рибка, сорока, яка упала в діжку з водою і вже не могла літати; шовковики, більшість з яких спіткала нагла смерть, коли Тереза поїхала на канікули до Трувіля, а Селіна нагодувала їх іншим видом листя.

Вона не дуже любила ляльки, але їй подобалось дивитись, як Селіна, граючись, давала їх їй, заохочуючи обійняти свою тітоньку. Серед іграшок Терези була дерев’яна дзига, сурма, скакалка, гойдалка, маленький візок, кораблик, калейдоскоп, мініатюрний чайний сервіз. Людовик часто вдавав, що смакує з такої крихітної чашечки дивовижний напій, який вона готувала із зерняток, листочків, шматочків кори. Тереза запрошувала батька в сад, де показувала йому чудові квіти та іграшковий вівтар, який робила у заглибленні стіни саду.

Ім’я Терези так часто вимовляли у будинку і саду, що їхній папуга почав говорити "Тереза! Тереза!", причому його звук “рез” був автентичний, французький вібруючий. Одного дня пану Мартіну несподівано надійшли гроші, і він вирішив роздати по 100 франків кожній дочці, тож він позагортав їх у золоті пакуночки, котрі заховав у різних місцях саду, заохочуючи дівчат шукати їх вигуками: "Тепліше... ні, холодніше".

Але зимові місяці, мабуть, були найкращим часом. Вечерю завершено, стіл прибрано, посуд помито. Тереза бігла до нижніх сходинок і звідти гукала: "Тату, тату! Лампа засвічена!" Пан Мартін сходив донизу, і вони всі збиралися у кімнаті, суміжній з кухнею. М’яко світила лампа, і потріскували дрова в каміні. Марі грала з батьком у шашки, потім він або хтось із доньок читав уривок з "Літургійного року", і всі обговорювали його. Пан Мартін діставав із кишені одну із зроблених ним іграшок. Улюбленцями дітей були фігурки, витесані з бузини, які мали внизу кульки із свинцю, тому завжди підстрибували вгору, коли їх кидали. Тереза захоплювалась ними, а батько говорив їй: "В усіх життєвих труднощах поводься так, як ці маленькі іграшки: піднімайся після кожного падіння". Селіна і Тереза часто сідали йому на коліна, а він співав їм пісні своєї молодості. Іноді батько садив на коліна лише Терезу і захоплював її цитуванням рядків з поеми: "Господи, ось моя маленька королева, яка принесла радість кожному в Оверн'є", старанно примовляючи кожен склад, кожен звук. Кожну доньку Людовик називав по-своєму. Тереза була "маленька королева Франції та наварри", "сирітка з Березіна", "травневий хрущик", Марі була "діамант", “перша”, “циганка”; Павліна - “красива перлина”; Леоні - "мила"; Селіна - “безстрашна”. На цих пам’ятних зимових вечорах після читання та ігор могло ще бути свято горіхів, печених на вогнищі біля каміна. Нарешті приходив час лягати спати, і день закінчувався так, як і починався, - молитвою.

Ніяка тінь нещастя не торкалася Терези упродовж цих ранніх років життя, наповнених дитячою працею і грою, оповитих серпанком доброти та любові. Дехто може подумати, що вона була трохи розпещена. Однак цього не сталося завдяки Павліні та Марі. Сама Тереза говорила, що жоден її проступок не минав безслідно. Якщо якесь рішення було прийняте, воно ніколи не змінювалося. Тереза мала слухатися будь-чийого наказу миттєво. Їй ніколи не було важко упокорятися: “Навіть коли я була ще цілком малою дівчинкою, ніколи не було потреби мене сварити. Одного лагідного слова вистачало, щоб я розуміла, що зробила неправильно, і мені ставало прикро від так було усе моє життя”.

Коли Тереза ходила до школи, їй ніколи не дозволяли залишитись вдома через незначні хвороби, ніхто не слухав її скарг на слабкість, кволість. Тому не дивно, що, будучи кармеліткою, вона часто співала в хорі на Службі Божій, страждаючи від нудоти і гострого болю в шлунку. Коли Селіна намагалась зупинити Терезу, її відповідь була, звичайно, з усмішкою: “Що ж, як я втрачу свідомість і впаду, то мене негайно знайдуть”.

В Лє Буісо було само собою зрозуміло, що, коли виникали суперечки між служницями та дітьми, винними вважались діти, і вони були змушені просити вибачення. Великою товаришкою Терези була Вікторія, одна із служниць. Одного дня дівчинці потрібна була чорнильниця, яка лежала на каміні: “Оскільки я була надто мала, щоб дістати її, то дуже ввічливо попросила Вікторію допомогти. Вона відмовилась, пропонуючи стати на крісло і дістати чорнильницю самій. Не кажучи ні слова, я стала на стілець. Я думала, що вона поводиться недобре і хотіла, щоб вона це знала. Коли Вікторія була сердита, то називала мене “мале дівчисько”. Ці слова дратували і ображали мене. Тому перш ніж зістрибнути зі стільця, я повернулась до неї і сказала: “Вікторіє, ви дівчисько!” Потім я побігла геть, залишивши її роздумувати над моїм проникливим зауваженням. Мені не довелось довго чекати, бо незабаром я почула її вигук: “Мадемуазель Марі, Тереза щойно назвала мене дівчиськом". Прийшла Марі і змусила мене вибачитись, хоч я не відчувала найменшого жалю”.

Неділя для Терези був найкращим днем, хоч, як ми вже знаємо, її охоплювала меланхолія, коли неділя наближувалась до вечора. Їй дозволяли вставати в цей день пізніше, ніж у будні, а Павліна приносила чашку гарячого шоколаду, який дівчинка пила в ліжку. Марі зачісувала її, а коли кучері стягались надто туго, на очах з’являлись зрадливі сльози. Уся родина йшла на Святу Літургію. Тереза сиділа біля батька і слухала проповідь дуже уважно, хоч багато чого не розуміла. Після обіду були прогулянки, а потім йшли на Повечір’я.

Одна чи двоє дівчат проводили вечір з дядьком і тіткою. Терезі було приємно, коли приходила її черга. Вона могла сидіти годинами, слухаючи розповіді дядька, але жах охоплював дівчинку, коли він брав її на коліна, страшно кліпав очима і співав баладу "Синя Борода" глибоким, гримучим голосом. Пан Мартін приходив, щоб забрати її додому. Ідучи тихими, слабко освітленими вулицями міста, вона вдивлялася в небо, знаходила Т-подібне сузір’я Оріона і, схвильовано вказуючи на нього батькові, говорила: "Моє ім’я вписане в небі".

Усамітнене життя в Лє Буісо, повне відгородження від майже всіх його мешканців і світу, не є тим, що ми можемо чи мали би наслідувати. Практично ми всі зобов’язані виконувати якусь працю у світі, у нас є роботи, справи, професії, і не так і легко уникати тиску щоденної метушні. Ми повинні добросовісно виконувати обов’язки перед Богом і ближніми, якщо дійсно змагаємо до святості. Від Святого Ап. Павла і донині завжди були великі святі, чиє життя проходило у гущі людського галасу та метушні. Вони зазнали всіх її ран, а сльози і піт заливали їм очі. Однак Бог обрав інше покликання для Св. Терези. Він простелив їй прямі стежини на землі, щоб вона не терпіла від жодного розсіяння, коли би готувала себе до безкінечної діяльності, продиктованої Небом. Він тримав Тереню порожньою, щоб наповнити її любов’ю до Себе. Тереза сказала: "Бог у своєму милосерді дозволяв мені пізнавати світ лише настільки, наскільки було потрібно для того, щоб вчинити мене здатною зневажати його і втікати від нього".

Вона була захована і непомітна у цьому світі, але як вона сама каже: "Крихітна іскра може розпалити величезний палаючий палаючий вогонь у Церкві , так як це зробили великі доктори та мученики”. Коли вона вже відчувала наближення сметрі, знала, що її праця лише починається.

З упевненістю Свята Тереза стверджувала: “Я проводитиму час у небі, чинячи добро на землі... Я не матиму відпочинку до кінця світу, доки на світі будуть душі, яких треба рятувати”.

[ Повернутися до змісту книги: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

[ Скачати книгу: "Свята Тереза, Мала квітка. Формування Святої." ]

Читайте також - Життя інших святих

Читайте також - Житія святих

Читайте також - "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!