Покаянна молитва

ПОКАЯННА МОЛИТВА
на щодень до Бога від чоловіка, що покладає початок свого спасіння

Перебуваючи наодинці, віднайди усамітнене місце, сядь і, роздумуючи над своїм життям, пригадуй у своєму умі всі гріхи, що їх ти ще від юности твоєї накоїв, з яких сповідався й ні. Коли ж усіх їх пригадаєш, зітхни з глибини серця, бийся в груди і, якщо зможеш, заплач; і, підвівшись, упадь навколіш­ки та й піднеси ум свій від землі ген до Божого престолу, перед яким стоять херувими й серафими, і, узрівши умовими очима Господа, що сидить на високім і піднесенім престолі, промиш­ляючи твій прихід і провиджуючи всі дороги твої, та й дослу­хаючись до того, що хочеш вповісти, прострися перед стопа­ми Його премилосердними й зі страхом почни проказувати до Нього ось що:

Початок покаяння

Боже предобрий, джерело благости, безодне милости! Сотво­рителю, Визволителю і Спасителю мій! Тобі, що знаєш сокро­венні тайни, випробовуєш серця й утроби, сповідаюся з гріхів моїх і приношу перед Твоє всевидяче око, аби чули всі Твої ангели й архангели мої беззаконня. Згрішив я, Господи мій і Творче (цим і цим).

Тут детально перелічуй всі свої гріхи, шепочучи стиха, немов на вухо Господеві, соромлячись, з трепетом серця і зі слізьми на очах, мовлячи:

Ось болячки, струпи та виразки мої, о всемилостивий Лікарю! Ось важкий мій тягар, о благий Господи! Ось сором мій і нагота моя, о довготерпеливий Судде! Цими ділами свої­ми засмутив, прогнівив і роздратував я Твою благість, осквер­нив Твій образ, зневажив Твого Духа Святого та відігнав від себе свого ангела хоронителя, потоптав за мене пролиту Твою найдорожчу Кров, погордивши нею, погубив красу душевну, обнажився з Твоєї благодати та й став печерою розбійників, осідком бісів і пристрастей, зруйнував Церкву, яку Ти відку­пив своєю Кров'ю, осквернюючи все своє тіло, вчинивши свої члени членами блудниці, опоганивши душу нікчемними, хуль­ними, гордими, мерзенними, блудними помислами; на них погоджуючись і ними насолоджуючись, приніс радість для бісів, а для ангелів — плач. Оце й умерла душа моя, тож ле­жить, немов у гробі, в згубних звичках, присипана порохом нечулости й пригнічена каменем жорстокости. Ось, Господи, беззаконня мої, що перевищили голову мою, помножилися більше, ніж волосся на голові моїй, і більше, ніж пісок у морі. З них сповідаючись, я сам себе викриваю, осуджую й виную, та не лише те, що постало в моїй пам'яті, а й те, що вона поглинула, що через незнання моє гріхом не вважаю та й що висловити не зумію ^— все це віддаю в Твоє превелике мило­сердя, всемилостивий і лагідний Боже.

Довершивши силу-силенну діл ганебних, так потьмарив­ши ум свій і ошаленівши опісля стількох лютих падінь і нечу­лости, заледве що отямившись та й з глибини відчаю мого споглянувши на Твоє велике милосердя, що його не здолали навіть усі гріхи людські, побачив, що не хочеш Ти смерти грішника, а милосердно чекаєш на його навернення і заради самих лишень грішників пролив єси Кров свою, не пощадив­ши її, аби лишень призвати їх до покаяння. Це-то збагнувши, я, окаянний, я грішний, що перевершив гріхи всього світу, вчинив себе за злими ділами другим дияволом, послідовни­ком Юди, спільником катів-розпиначів, я, окаянний і безза­конний, непрохідне море усіляких мерзот, бездонне провалля *всіх нечистот, скверний, безсоромний довершувач усього зла, прибігаю і припадаю до Тебе, всемилостивого й усе щедрого, в скорботі серця мого, в покаянні кличу: «Згрішив я, Отче, супроти неба й перед Тобою, згрішив і прожив беззаконно, переступив заповіді Твої, згрішив, як ніхто й ніколи, і недо­стойний називатися Твоїм сином, недостойний споглянути й бачити висоту небесну, недостойний розтулити вуст своїх перед Тобою, бо ж був Твоїм ворогом. Але благаю Твою доб­роту й молюся твоїй лагідності: помилуй мене, Боже, з вели­кої ласки Твоєї, та з безмежности милосердя Твого загладь беззаконня моє. Помилуй, прости й очисти, бо в Тебе очи­щення є. Господи! Якщо хочеш, можеш мене очистити. Знаю, що хочеш спасіння кожного, то спаси й мене, бо ж можеш, коли захочеш, яви свою милість, Господи, згадай свої древні милості й щедроти й прости мої прогрішення, не пом'яни багатьох моїх злих учинків, не ввійди в суд з рабом Твоїм, не відплати мені за ділами моїми, ані обуренням Твоїм не вик­рий мене, ні гнівом Твоїм не покарай мене. Відчини мені двері благости Твоєї, двері покаяння, в покаянні мене прийми, в розумі призови, підведи поверженого, віднайди заблуканого, поверни загиблого, зціли недужого, воскреси померлого. Гос­поди, Боже сил! Відзискай мене, яви лице своє, і спасуся, просвіти лице Твоє на раба Твого. Докіль, Господи, забувати­меш про мене до краю, докіль відвертатимеш від мене облич­чя своє?! Відверни лице своє від гріхів моїх, та не відвертайся від мене, бо скорблю, скоро вислухай мене. Знаю, що не гід­ний чоловіколюб'я і милосердя Твого, а вартий усіх мук, які лишень є в аді, гідний черви невсипущої, скреготу зубів, тьми кромішньої, ворню невгасимого, який приготовано дияволові та ангелам його. Гідний безодні пекельної, перед якою трем­тить навіть сам сатана. Втім, яка безмірна велич Твоя, такою є й милість Твоя, і немає гріхів, які б здолали Твоє чоловіко­люб'я. Тому не споневірююсь, а уповаю на Твою невичерпну благість, що струменить на всіх безнастанно, й покладаюсь на Твоє невимовне милосердя: надіюся на Тебе, Господи, й упо­ваю, нехай не посоромлюся повік. Ти єси уповання моє, Боже, а уповання не посоромить. Не посором мене, Господи, на Твоєму Страшному суді перед тисячами тисяч небесних сил і всіх святих Твоїх. Сердечно шкодую, що прогнівив Тебе, Твор­ця мого, вічну й невичерпну благість злодіяннями своїми зас­мутив; і того, кого мав безнастанно любити й чиї заповіді зберігати, Його, неначе б ненавидячи, незліченним гріхам себе віддав; того, кого мав ревно прагнути, про того лиш коли-не-коли згадав і того знехтував; того, ким мав з насолодою наси­чуватися, покривдив і відкинув; від того, до кого мав припа­дати, відсахнувся; для того, задля кого єдиного мав жити, умер, живу ж для гріха, насолод і пристрастей; кого мав бо­ятися й почитати, того образив й збезчестив у менших братах, у собі самому, всього ж себе осквернюючи ділами, словами й помислами; від того, кого мав благодарити й славословити безнастанно, при Ньому ж перебуваючи, від того відвернувся й віддалився на дороги розпусні, та й лінувався розтулити вуста, аби прославити Його пресвяте ім'я. О бажання моє! О мій милоствивий Боже! Не до краю розгніваєшся на мене, нині-бо за це все караючись, шкодую й шкодувати не переста­ну. О, нехай ніколи мені не прогнівити Тебе, Господа мого! О, нехай мені радше померти, аніж Тебе образити, Господа мого! Навіщо ж мене народили, для чого виховали, пощо живу до­нині й опечалюю тяжко Тебе, Владику?! Тож нехай запеча­литься нині серце моє, побиваючись, нехай розпадеться й сокрушиться закаменіння моє зворушенням, нехай розтану весь, немов віск, від внутрішнього горіння, бо втратив я Бога мого, відпав від благодаті Його, образив милосердя Його, відчужився від Його любови, відвернувся від Його слави, уник­нув Його милостивої опіки. Нехай проллють очі мої потоки сліз над цим удень і вночі, бо ж не дотримав я закону Твого, бо багато переступив, багато згрішив я перед Тобою. Через це смутилося серце моє, навіть не перед мукою так тремтячи, ані не через відлучення від благ небесних знемагаючи, а тому танучи, що прогнівило Тебе всеблагого, всесолодкого, вселю­бого, всебажаного, і через це лише побиватимусь повсякчасно віднині й довіку. Нехай знидіє в журбі життя моє і роки мої у зітханнях, нехай знеможе в горі душа моя і кости мої нехай занепокояться над цим, що Бога мого, Творця мого, Владику мого, Збавителя мого тяжко засмутив. Та й чим зараджу?! Знаю, що благий єси Ти, Бог мій, милосердний єси Ти, Сотворитель мій, милостивий і щедрий єси Ти, Ізбавитель мій, настільки благий єси, що й душу свою не пощадив, а віддав її за нас, грішних, і не за беззаконнями нашими чиниш із нами, ані за гріхи наші відплачуєш нам.

Ось це учиню: біля стіп Твоїх чистих упаду, поклонюся, припаду й заридаю перед Тобою, Господом, що сотворив мене. Я — безодня гріхів, повергаюся у безодню милосердя Твого, Боже мій, і молю Тебе, спрямуй мене до істинного покаяння і спам'ятай непритомного й закаменілого. Ти прийняв єси бага­тьох грішників, що каялися: Давида, Манасію, Йосію, митаря, блудницю, блудного сина, розбійника, Петра, Савла, Фотинію, Таїсію, Пелагею, Марію Єгипетську. Не відкинь і мене, що перевершив усіх їх у гріхах, не прийшов-бо єси закликати пра­ведних до покаяння, а грішних. Отож, призови й мене, що більше за усіх грішний, навіть коли нічого доброго не вчинив я перед Тобою, все ж дай мені за благодаттю Твоєю покласти початок добрий. І сподоби мене, Господи, полюбити Тебе, як полюбив колись той самий гріх, і послужити Тобі не лінуючись, як колись послужив сатані облудному. Насамперед послужу Тобі, Господу Богові моєму, Ісусові Христові, в усі дні життя мого, якщо подаш мені на поміч благодать свою.

Чудуюся Твоєму воістину безмірному довготерпінню, о все­милостивий, що в часі моїх беззаконь, не навів єси на мене Твого суду праведного, ба навіть не викрив мене обуренням Твоїм, ані гнівом Твоїм не скарав мене, ні з високости блис­кавкою не поверг мене, ані не звелів єси землі поглинути мене живцем до аду та й не допустив, аби яка нагла смерть пожала мене. Отож, вельми цьому дивуючись, пізнав я, що незглиби­ме Твоє милосердя довготерпеливо й милостиво очікувало мого покаяння і порочного життя виправлення, і не скарав єси мене, аби я спам'ятався і зрозумів свої беззаконня та й відцурався свого злого життя. Ось це пізнав я і вдався з пока­янням до Тебе не сам від себе, а Ти мене наставив і привів єси до себе. І задля чого Ти вчинив так, що спонукало Тебе до такого великого милосердя, чи ж маєш з цього якийсь хосен, коли призовеш мене? Не відомо мені. А відомо лишень те, що я, грішний і беззаконний, та й досі був Тобі ворогом, ще й до тепер не виправився. А позаяк Ти сам закликав і сам привів мене до себе, просвіти ум мій, розкрий вуста мої, навчи мене, що маю казати перед Тобою, і очисти мої численні беззаконня та мерзоти, омий їх, окропи мене іссопом милости Твоєї, вчини мене білішим від снігу, аби не стояти мені перед Тобою огидним і скверним. Краще бо мені причаїтися в темних над­рах земних, аніж перед величністю неприступної слави Твоєї так ганьбитися, і так безславно обнаженому і всьому покрито­му сквернами гріховними, окаянному й огидному стояти, коли дивляться на мене всі предстоячі перед Тобою херувими й серафими. Проте немає місця, яке б могло скрити мене від Твоїх очей, що суть ясніші за сонце.

Ото дивлюся й не тямлю, як не гидуєш Ти стількома моїми бридкими сквернами й дозволяєш мені стояти перед Тобою і відважно, без остраху мовити?! Як не бридишся Ти спогляда­ти на нечистоту серця мого і на мерзоту душі моєї? Як служи­телі Твої, враз не заборонивши мені вогненною зброєю, не відкинуть і не відженуть мене від лиця Твого? Як, спротивив­шись мною, не ввергнуть мене в тьму кромішню? Проте не хочуть цього Твоя лагідність і Твоє безмірне милосердя: вели­ка-бо, воістину велика милість Твоя, більша, ніж небо, глиб­ша, ніж безодня аду, просторіша, ніж усі моря і землі, благість Твоя, що не хоче моєї погибелі, а очікує навернення і радіє покаянням грішників. Велика Твоя милість, Господи, бо ж довготерпеливий єси до мене, що часто обіцяв Тобі каятися, однак падав ще частіше й ще нижче; бо не раз і не двічі обіцяв я покаятись, ще й присягами підтверджував обіцянку свою, проте збрехав, пристрасний. Каюся, тремтячи, Господи, не­вже завдаш мені болю? І незабаром знову чиню те ж саме, а Ти ще милосердишся наді мною, не гублячи мене з беззакон­нями моїми.

Слава довготерпінню Твоєму, слава милосердю Твоєму, слава ласкавості Твоїй, слава множеству щедрот Твоїх, слава незглибимій благості Твоїй, слава милостивому лицю Твоєму, перед яким нині стоячи, Господи мій, приношу Тобі волю й рішення моє, користаючись надією на Твою поміч, від нині, від цього дня, від цієї години, від цієї хвилини — скільки сили в мені виправити погане й окаянне життя моє, а над колишн­іми гріхами до смерти сокрушатися й за них шкодувати, тих же, які дошкулятимуть, пильно стерегтимусь за поміччю Твоєю. Відаєш, Господи мій, що ненавиджу огидні вчинки мої, а через них і себе самого, та й усе скверне життя своє ненавиджу й не хочу більше гнівити ними Тебе, Бога мого благого; лишень Ти, Господи, подай мені поміч, без неї-бо, всесильної, і без благо­дати не сила мені злих моїх учинків і гріховних звичок позбу­тися, і жодного благого діла довершити годі: без Тебе-бо нічого чинити не можу. Волію каятися, якщо Ти, Боже, поможеш мені, можеш мене очистити. Боже, поможи мені, і спасуся.

Вірую, Господи, Твоєму милосердю, поможи моєму не­вірству; вірую, що близько єси до тих, які призивають Тебе в істині. Істинно, істинно, істинно прагну всім серцем у пока­янні навернутися до Тебе, Бога мого. Боже, уваж на поміч мені, Господи, поможи мені, поспішися!

Потім, підвівшись, утверджуйся в упованні на Господа, і, роздумуючи про велику Його благість і милосердя, мов пса­лом 102, нехай утішиться душа твоя: «Благослови, душе моя, Господа і, вся істота моя, — ім'я святеє Його...»

Коли ж усе це неможливо тобі вмістити в своїй пам'яті, поклади сказане в своєму умі короткими статіями ось як: 1) спо­відаюся Богові з усіх гріхів моїх; 2) вважаю себе негідним Його милосердя, а вартим вічних мук; 3) однак не споневірююся; 4) смиренно прошу прощення; 5) покладаю намір виправити своє життя; 6) не сумніваючись, вірю в прощення своїх гріхів.

Поклоніння Пресвятій Тройці

Прийдіте, поклонімся Богові в Тройці єдиному Отцю, Сину і Святому Духові.

Всіма думками серця мого.

Прийдіте, поклонімся Тройці, що Її в одності почитаємо. Всіма почуттями тіла мого;

Прийдіте, поклонімся і припадім, і заплачмо перед Гос­подом, що сотворив нас.

Поклоняюся Тобі, Пресвята, єдиносущна, животворяща й нероздільна Тройце: Отче, Сину й Святий Душе, вірую в Тебе й ісповідую, славлю, благодарю, хвалю, почитаю, величаю Тебе й молю, помилуй мене, непотрібного раба Твого (тричі).

Поклоняюся Тобі, Боже Отче, бо від небуття до буття привів мене єси, образом своїм Божественним приоздобив мене єси.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, бо Чесною своєю Кров'ю здобув мене єси, від законної клятви вибавив мене єси, хре­щенням святим просвітив мене єси.

Поклоняюся Тобі, Боже Душе Святий, бо оживив мене єси, врозумив мене єси, світлом віри освітив мене єси.

Поклоняюся Тобі, Боже Отче, бо дав мені єси душу бо­жественним і животворящим подихом.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, бо душу свою за мене на хресті віддав єси.

Поклоняюся Тобі, Боже Душе Святий, бо позбавляєш душу мою від смерти, очі мої від сліз і ноги від спотикання.

Поклоняюся Тобі, Боже Отче, бо мене, що согрішаю, не губиш із беззаконнями моїми, а довготерпиш, очікуючи мого навернення.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, бо не хочеш смерти мені, грішному, а милосердно призиваєш мене до покаяння.

Поклоняюся Тобі, Боже Душе Святий, бо не погорджуєш тим, що помсту чинить, не відкидаєш того, що прибігає, а як блудного сина приймаєш і духа правого обновляєш в утробі моїй.

Поклоняюся Тобі, Богові Отцеві, який очищає всі безза­коння мої.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, який зцілює всі недуги мої.

Поклоняюся Тобі, Богові Духові Святому, який позбавляє від тління життя моє.

Поклоняюся Тобі, Богові Отцеві, який не до кінця розгн­івується і не на вік лютує.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, який не за беззаконнями моїми чинить зі мною.

Поклоняюся Тобі, Богові Отцеві, який ущедрює мене, як батько ущедрює синів.

Поклоняюся Тобі, Сине Божий, який знає мою пристрас­ну природу й слабкість.

Поклоняюся Тобі, Богові Духові Святому, який зціляє мої немочі й очищає мене від усілякої скверни.

Поклоняюся Тобі, Боже Отче, який піднімає мене, по­валеного.

Поклоняюся Тобі, Сину Божий, який віднаходить мене загиблого.

Поклоняюся Тобі, Боже Душе Святий, який оживляє мене, мертвого.

Поклоняюся Тобі, Боже Отче милосердний, уповання моє. Поклоняюся Тобі, Сину Божий, довготерпеливий, при­біжище моє.

Поклоняюся Тобі, Боже Душе Святий, лагідний, покро­вителю мій.

Впавши ниць до землі, промовляй ось що.

Достойно є воістину поклонятися, славословити й благо­дарити Тебе, Тройце Пресвята, яку всі сили небесні, херуви­ми, серафими трисвятими піснями восхваляють, всі святі бла­годарять, усіляке творіння покірно поклоняється, і я, тлінний черв, що плазує, не маючи відваги перед величчю Твоєї не­приступної слави, надіючись на милість Твою, наважуюся припасти і молити: подай мені завжди неосудно й без ліности кланятися Тобі, Творцю моєму, Тебе єдиного знати, Тебе лю­бити й боятися, Твої повеління зберігати, ходити дорогою Твоїх заповідей, Тебе хвалити й славити до останнього мого віддиху, й по розлученні з моїм тлінним тілом, та й ще в тілі мене не позбав разом із тими, що вгодили Тобі, радісно за­кликати: «Свят, свят, свят» навіки. Амінь.

Поклоніння Пресвятій Богородиці

Прийдіте, поклонімся Цариці нашій, Богородиці.

Прийдіте, поклонімся Діві Марії, Цариці нашій, Богородиці.

Прийдіте, поклонімся і припадім до самої Владичиці Діви Марії, Цариці нашої, Богородиці.

Поклоняюся тобі, Пресвята Богородице, що своїм різдвом явила нам світло істинне, Царице неба і землі, надіє безнад­ійних, помічнице немічних і заступнице всіх грішних, ти мене покрий і заступи від усіх бід і нужд душевних і тілесних, і молю тебе, будь для мене заступницею у святих твоїх молитвах.

Поклоняюся твоєму безгрішному зачаттю і різдву від свя­тих твоїх родителів, Йоакима й Анни, і молю тебе: подай мені зачати життя безгрішне й зродити покаяння.

Поклоняюся твоєму введенню в храм Господній трирічною отроковицею й молю тебе, світло моє, вчини мене храмом Духа Святого молитвами твоїми.

Поклоняюся Благовіщенню твоєму, Пречиста Діво, коли за дією Святого Духа зі слова архангела зачала єси Слово Отче, й молю тебе, світло моє, благовісти мені, зневіреному, спасіння.

Поклоняюся Різдву твоєму, коли воплотила й породила єси Христа, спасителя світу, й будь, Богородице всім світом уславлена й звеличена, та й молю тебе, світло моє, явися для мене Матір'ю милосердною нині й у віці прийдешньому.

Поклоняюся очищенню твоєму, нескверна, непорочна, не­тлінна, пресвята й молю тебе, світло моє, очисти мене від усілякої скверни плоті й духа молитвами цими.

Поклоняюся й почитаю біль твій, який знесла єси в час добровільних страстей Сина твого, коли збулося пророцтво Симеона: «Та й тобі самій меч прошиє душу» (Лк. 2, 35), й молю тебе, світло моє, від недуг душевних і тілесних визволи мене.

Поклоняюся тобі, Владичице моя, споминаючи радість твою, коли воскрес Син твій, і молю тебе, світло моє, радости духовної не позбав мене.

Поклоняюся чесному й славному Успенню твоєму й молю тебе, світло моє, за твоєю поміччю усипи мої пристрасті тілесні.

Пресвята Владичице Богородице, прийми це коротке мо­ління й донеси його до Сина твого й Бога нашого, щоб спас і просвітив заради тебе душі наші.

На твій пресвятий образ споглядаю, немов тебе істинну Богородицю бачу, вірою серця і любов'ю душі припадаю, поклоняюся та з предвічним немовлям, Господом нашим Ісу­сом Христом, що Його на руці тримаєш, богодостойно тебе почитаю та слізно благаю: покрий мене покровом своїм від ворогів видимих і невидимих, ти-бо рід людський в Царство Небесне ввела єси. Амінь.

Співаємо: «Достойно».

Плач на погребення Христове

Камо грядеши, Ісусе найсолодший, спочиваючи на марах! Камо від нас грядеши, надіє і прибіжище наше; Камо, світло наше, заходиш від очей наших; сонце, що не знаєш заходу, як пізнаєш захід свій?

Зупиніться ви, що несете того, хто весь світ несе на своїй долоні! Зупиніться ви, що несете того, хто поніс гріховне ярмо всього роду людського. Зупиніться ви, що несете того, заради кого зупинили свій рух сонце й місяць, побачивши Його на хресті.

Не бороніть нам, дітям, приходити до Отця, якщо вже й помер Він; не бороніть дітям поплакати за батьком, для всіх спільним, що породив нас своєю Кров'ю; дайте хоча б малі краплі сліз із очей пролити над тим, хто задля нас із усього тіла пролив рясні потоки Крови своєї, а від ребра Кров і воду.

О, що оце бачу! Видовище страшне й жахливе! О, що оце бачу! Бачу те, чого від віку очі праотців не бачили! Хто-бо коли бачив Бога обнаженого, збитого, терням увінчаного, оцтом і жовчю напоєного, цвяхами й списом покаліченого й померлого! Вжахнися цьому, ти, що боїшся неба, й нехай порушаться основи землі.

Що бачу оце! Бачу Бога без віддиху, життєдавця мертвого, світло потьмяніле, солодкість, забарвлену гіркотою, вродли­вого красою, більш ніж сини людські, бачу позбавленим зору й краси: але вигляд Його зневажено й впокорено більше за синів людських.

Бачу пречисте, пре благословенне, від Пречистої Пребла­гословенної Діви несказанно роджене Тіло мого Христа, все окривавлене, все покалічене, немов веретище розтерзане, від ніг до голови немає на ньому здорового місця.

Зранена пречиста голова, голова, що премудрістю своєю все творить, усім управляє і для безнадійного спасіння людсь­кого дивні віднаходить нагоди. Ця голова гострими тернови­ми колючками до мозку покалічена. Нині бачимо слово Боже, що впало між терня, і терня, яке виросло, заглушило його; нині бачимо, що збулися древні слова Бога, який прорік чо­ловікові: «...Проклята земля через тебе... Терня й будяки буде вона тобі родити» (Бут. З, 17-18). Ось земля окаянна зростила терня для голови Ісуса мого!

Потьмяніли очі, очі, що милосердно на всіх споглядали, любовно на всіх дивилися; очі, від світлого погляду яких, ті, що люблять Його, радувалися, зажурені втішалися, грішники до покаяння наверталися, ці очі слізьми і кров'ю залиті й мертвотою заплющені.

.Потьмяніло обличчя, обличчя пречесне, пресвітле, анге­ловидне, радше боговидне, що його на Таворі Божественна слава осіяла, що немов сонце сяяло; це обличчя нині зганьб­лене, опльоване, сильно рукою вдарене, посиніле. Зайшла доброта Твоя, о прекрасне, о найлюбіше!

Вуста пресолодкі, що з них стікає потік небесної солодко­сти, слова, що за мед і патоку солодші, стулені гіркотою оцту й жовчі; змовк язик, що прорікав слова Божі, змовкла й гор­тань Божественного голосу, на Боже Слово накладено мов­чання. Отож, хто втішить тих, що плачуть, хто зцілить словом недужих, воскресить мертвих, хто мовить до грішниці: «Від­пускаються тобі гріхи твої великі»?

Покалічені руки, руки, від доторку яких здригалася смерть; руки, що були немов пластир цілющий на усілякі недуги; руки, в яких кілька хлібів помножились, аби подостатком насити­лися тисячі. Ці руки гострими, залізними, довгими цвяхами наскрізь пробиті, від катувань посинілі; руки, що сотворили чоловіка, чоловіком-нелюдом замучені.

Покалічені ноги, ноги, що по водах, наче по суші ходили; ноги, омивши які своїми слізьми й волоссям своєї голови обтерши, явна грішниця багатьом своїм гріхам прощення отри­мала; ноги, для яких той, хто сподобиться стати підніжжям, буде вищим за увесь світ. Ті ноги також гострими, залізними, довгими цвяхами наскрізь прошиті так, що змочиться нога Його Кров'ю.

Проколено живоносне ребро тому, хто з ребра сотворив помічницю праотцеві нашому, Адамові; витворить Він нині собі з ребра свого, Жених Небесний, любу Невісту, а нам милу матір — Церкву свою святу, Кров'ю Його викуплену, й зро­дить багатьох дітей водою і духом.

Назвав себе Господь наш дверима, кажучи: «Я — двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться» (Йо. 10, 9). І ще мовив: «Сту­кайте, і відчинять вам» (Мт. 7, 7). Однак уже не потрібно стукати до цих дверей: рука бо воїна списом «застукала», й широко розкрила їх — «один з вояків проколов Йому списом бік» (Йо. 19, 34). Отож розкриті двері ці, кожен, хто хоче, нехай ввійде крізь них, «вийде - і знайде пасовисько!» (Йо. 10, 9).

Проколено ребра гострим, залізним, довгим списом, що, пройшовши все нутро, досягнув самого серця й зранив його; зранив серце, яке було началом і джерелом усілякої любови; зранене серце, яке полюбило всіх сущих у світі, до кінця по­любило їх; зранено серце жалісливе, милосердне, до страджен­них співчутливе. Світ зранив Христове серце за те, що полю­бив Він його усім серцем. Нині ж бачимо, як любить Христос невдячний світ. Так Бог полюбив світ, що й серця свого не пощадив заради нього.

Сильно було розпечене серце Христове, розпечене пала­ючою до чоловіка любов'ю безмірно, тож хай трішки охоло­диться від цього жару, зволив усередину серця свого прийня­ти холодне залізо, нехай прохолодний легіт овіє теплоту сердечну; розчинив ребра, як двері, а в серце прийняв рану, немов віконце прочинене. Отож, постань, півноче, прийди, півдне, й провійте в серці того, що нас любить, того, який від безмежної до нас любови смертно згорає.

Писання нарекло Христа Бога вогнем, мовлячи: «Бог твій — вогонь жерущий» (Втор. 4, 24), Бог є вогонь, чи коли всім світить, чи коли всіх зігріває, й ніщо не сховається від теплоти Його. Позаяк вогонь цей сильно розгорівся любов'ю до людсько­го роду, тож охолоджується своїми джерелами — Кров'ю і во­дою, що з ребра витекли.

Ударив було Мойсей палицею камінь у пустелі й потекла з нього вода; вдарив воїн залізним списом у бік Христа-каме­ня — притьмом вийшла Кров і вода. О рука тиранська, що по­тиранськи ребер Христових торкнутися осмілилась! О серця камінні, що таке вбивство намислили! Але прийде час, коли вони побачать Того, Кого прокололи (див.: Йо. 19, 37).

Два джерела Господь наш виточив з пречистих своїх ре­бер — Кров і воду: воду на омовіння наше, Кров на освячення наше; воду для нашої спраги, Кров для нашого зцілення. Спраг­лі води, грядіть, недужі душею і тілом, приступіть до цілющої Крови непорочного Агнця, не славою бо Його, а раною всі ми зцілимося.

Що ж то за люди були, що пили мед із каменю? Ми, о найдорожчий наш камене, Христе, п'ємо солодкість із Твоїх ребер пречистих. О солодкосте, солодкосте, що нею ненасит­ним бажанням насичуватися повсякчасно хочемо. О солодко­сте, солодкосте, що її найлюбішою любов'ю насолоджуватися повік намірююся. Увесь єси бажання, увесь солодкість, Слове Божий, Сину Діви.

Ти єси Отець наш, що породив нас до життя смертю своєю; Мати наша єси Ти, бо живиш нас любов'ю твоєю; ми ж діти твої, що від пречистих ран Твоїх, як від грудей, п'ємо як від грудей Кров Твою! О солодкосте, солодкосте, найбільш бажа­на! О солодкосте, солодкосте, найлюбіша!

Ані очі наші від споглядання найлюбіших нам ран Твоїх не хочуть куди-инде дивитися, ні вуста від цілування солод­ких нам ран Твоїх не бажають ухилитися, ані серце наше від Тебе до когось иншого не бажає прихилитися. Якщо ж хтось що инше любить, нехай собі любить, коли хоче, а нам благо — припадати до Тебе, Бога нашого. О солодкосте, солодкосте, що жодним словом не вимовна! О солодкосте, солодкосте, що жодною мовою невисловлена!

Світ цей окаянний, що весь у злі перебуває, сповнений гіркотою, гіркішою за Меру*; відкриє Господь наш у ребрах своїх джерело невимовної солодкости, що перевершуватиме усіляку чуттєву насолоду, бажаючи осолодити гірку долю світу. О лихо мені, намарно-бо нехтуємо цю солодкість. О світе, окаянний світе! Чим гіркоту твою осолодити бажаєш, якщо цю солодкість зневажаєш?

Однак нехтую світ цей марнотний, себе пильную, ставлю перед своїми очима Бога мого, що ранами, немов вустами, до мене кличе: полюбив тебе, полюби мене, ніщо инше не по­требую від тебе, лише любови, любови твоєї шукаю. Заради тебе народився, заради тебе всю юність трудився, терпів спра­гу й голод, постив заради тебе, постраждав, оцту й жовчі скуштував тебе ради; розп'явся, прийняв ці рани й помер заради тебе. За все це не що иншого від тебе одержати не хочу, лише любови до себе. «Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя! Господь твердиня моя, і пристановище моє» (Пс. 17, 2-3).

Та й що инше маємо полюбити, коли не Тебе, найлюбі­шого Господа нашого, люблені яким повік бажаємо бути. Чим иншим осолодимо гіркоту нашу, якщо не Тобою, найсолодшй Ісусе, яким усе безконечне життя солодко живитися сподіває­мось. Лишень Ти сам дій у нас, як хочеш, любове: подай лю­бити Тебе й полюбимо, подай бажати Тебе й забажаєм, роз­пали нас любов'ю до Тебе, Слове Божий, Єдинородний.

Цвяхи й спис, що ними поранений єси був заради любови нашої, Господи, нехай прошиють серця наші, так, що полю­бимо Тебе, Господи; рани Твої нехай навчать серця наші лю­бовного щему до Тебе, Ісусе! Любов Твоя нехай заполонить нас у любов Твою, Владико! Тягни нас за собою, й подамося за пахощами Твого миру.

Отож, і я іду слідом за Тобою з усіма разом, о любове, що перемагаєш усілякі бажання, Ісусе! Ти тілом, ми ж серцями нашими погребемося разом з Тобою; нехай для Твого пречи­стого Тіла гробом буде гріб, а серцям нашим нехай будуть рани гробом і погребенням Твої пречисті. Та й серця наші нехай не відлучаються від ран Твоїх пречистих, допоки не вселимося ми в наш гріб. Бо що має бути бажаніше для наших сердець, що більш любе, що солодше від пречистих Твоїх ран, коли очима слізно споглядаємо, вустами любовно, нехай і недостой­но, торкаємось, а серцем солодко цілуємо. Амінь.

Молитва, або короткий спомин страстей Христових

Радуйся, голово Господа нашого Ісуса Христа, перед якою тремтять усі власті, яку ради нас за волосся терзали, терням увінчали, тростиною били й навіть до мозку прокололи. Ра­дуйся, найдорожче лице Спасителя нашого, що вродливе кра­сою більше, ніж сини чоловічі (див. Пс. 44, 3), Божественним зором сяюче, в яке ангели вдивлятися бажають, та й усім дивне єси; ради нас опльоване, ганебно покрите злобою, кулаками побите, все посиніле, ні вигляду, ні вроди не маєш. Радуйте­ся, всемилосердні очі, що світліші від сонця, що поглядом усі серця до себе притягуєте й зворушуєте, ради нас слізьми спов­нені й кров'ю залиті. Радуйтеся, пребожественні ніздрі, що пахощі духовні відчуваєте, ради нас від беззаконних вуст, скверних і мерзенних, блювотний сморід терпіли. Радуйтеся, вуста медові й гортане пресолодка, ради нас оцтом і жовчю напоєні. Радуйтеся, всечесніші вуха, заради нас несказанну наругу, хулу й безчестя витерпілі. Радуйся, усесмиренна шиє, в гріхові неповинна, нас заради побиття витерпіла й мотузком на розп'яття ведена. Радуйся, хребете пресвятий, нас ради лютими палачевими батогами побіля стовпа побитий і увесь до кісток посічений. Радуйтеся, всесильні й уседержавні руки й рамена, нас ради мучительно зв'язані, що хрест несли, на якому вас простягнено. Радуйтеся, препокірні груди, що більше, ніж лоно Авраамове, вихованцям і друзям своїм спокій дару­вали, заради нас нестерпним жахом страждань і мук пройняті й від батога палача разом із хребтом і черевом постраждалі. Радуйся, вічно живе серце, нас ради смертними скорботами, печалями й списом зранене. Радуйтеся, всі преблагоутробні нутрощі, нас ради гіркими надприродними недугами без міри вимучені. Радуйся, преславне медоносне ребро, нас ради вої­нським списом аж до серця проколене, з якого Кров і вода витекли, що від них животворна купіль сімох таїнств нашого ради очищення і освячення влаштована. Радуйтеся, шановані й усепоклонні коліна, в молитві до землі прихилені, що під хрестом на землю й каміння падали. Радуйтеся, шановані й усепоклонні ноги й руки, нас ради цвяхами до хреста прибиті. Радуйся, все Тіло Господа нашого, Ісуса Христа, нас ради на хресті поміж розбійників розіп'яте, немилосердно зранене, що від ніг до голови немає на нім неушкодженого місця, померле й погребенне. Радуйся, безцінна Крове, що з усіх жил, з усієї істоти Спасителя, з самого серця нас ради нещадно пролита. Радуйся, пресвята душе Христова на хресті за нас із сильним криком Богові Отцеві віддана. Цим пройнявшись, і я днесь душу мою Тобі, Спасові й Відкупителю моєму віддаю, й усі почуття й слова мої, волю й помисли, та всі потреби тіла й душі моєї, віру, й життя та його кончину, день і годину мого відходу, переставлення й упокій, та й воскресення душі й тіла мого вручаю й молюся: прийми в руки Твого Владичного за­хисту, благослови Твоїми розп'ятими долонями, збережи в Твоїх ранах й визволи мене від усякого зла. Кров'ю Твоєю очисти многоту беззаконь моїх, хрестом Твоїм, як списом, проший серце моє окаяннне, щоб, крім Тебе, життєдавця мого, ніщо инше не полюбити йому й щоб на Тебе, розп'ято­го, завжди дивитись йому, співстраждаючи Тобі й зворушую­чись; гріхом, немов мерзенною блювотиною, гидуюючи, волю свою відкидаючи й себе Твоєму промислові поручаючи, й звід­си на хосенний для себе здобуток уповаючи. Смертю Твоєю умертви мої душетлінні пристрасті тілесні й подай виправлен­ня мого поганого й розпусного життя, й від майбутніх гріхо-падінь лютих мене визволяючи, від бісів, пристрастей і злоби людської неміч мою покриваючи, й безпечним спасительним шляхом до Тебе, пристановища мого й проводиря до краю моїх бажань, до благословенних овець Твоїх мене долучи, щоб з ними Тебе, Творця мого, з Отцем і Святим Духом славити мені на віки віків. Амінь.

Смиренного архиєрея Дмитра усечесній монахині Варсонофії Євфимівні Боже благословення

Один Отець усіх нас, що на небі живе, й усюдисущий Бог і єдиний архипастир великий, Христос, що пройшов небеса, й один утішитель усіх, Дух Святий. Отець, отож, Небесний буде тобі вітцем, і опікуном, і хоронителем, і пастирем. Хри­стос, Син Божий, нехай спасе тебе, вівцю свою загиблу, яку здобув Чесною своєю Кров'ю; і Параклет Дух Святий нехай потішить тебе в печалі твоїй і наставить тебе на путь спасіння.

Якщо ж і від нашого смирення потребуєш якоїсь духовної потіхи, то ми, смиренні, цю корисну пораду тобі пропонуємо: відкинь усілякий помисел, що в світі цьому, й полиши зажуру думки твоєї, а проймися Христовою любов'ю усією душею і всім серцем, і всією думкою, й на Христа того ж, Сина Божого, по­клади всю свою надію, й заглиб у пресвяті Його рани свій ум та й старанно прямуй за Ним, і станеш Його любою невістою і чертогу спадкоємицею. Наскільки-бо ти Його полюбиш, на­стільки Він тебе любитиме в житті прийдешньому повіки, і наскільки нині Йому послужиш, настільки Він там воздасть тобі. Отож, знехтуй дочасне й марнотне й полиши печаль, що її тобі нанесли, поглянь на Христа свого, на хресті розіп'ятого, яке ж Він, люблячи нас, перетерпів безчестя! Ми ж, грішні, чи ж не знесемо зажури незначної, заради Його любови?

Смиренний Дмитро, митрополит Ростовський і Ярославський написав це задля користи свого окаянства

Знаю, що піднесення моє перемінюється на упадок, моло­дість на старість, вік життя коротшає; живу ото, як той, що має вмерти, по смерті не знаю, де опинюся; процвітаю в юності, в'яну в старості, гнию по смерті. Якщо ж смертний, то чому ж живу, наче б ніколи мені не вмерти? Якщо ж помирати, то чому гріхопадіння й злоба в мені не вмирають? У порох і чер­ву, в сморід і сопух маю обернутися, то чому ж на краще не навертаюся? Належну маю кару прийняти й жорстоку від­повідь почути, чому всі члени свої на сльози не перетворюю й усім тілом не тремчу?

Піду ото до гробу свого вельми зажурений і з болем серця свого та й побачу там єство своє перемінене, тіло своє окаян­не, від зітління смердяче, червами з'їджене, кості, в порох перетворені. Запитаю ж в гроба мого й пошукаю ретельно: де ж миловидність обличчя мого, де світлість очей моїх, де крас­номовство, де діла преславні, де пресолодка й превесела бесі­да з друзями моїми? Де всіляка марнотна насолода й окраса світу цього? Та й чую з гробу мого: «Тут, тут, в гробі цім вся врода твоя, порох і попіл, черви й сморід. Дивися, дивися, — каже він, — на красу свою, дивися й затям добряче, й цілуй мене, гріб твій, мило обіймаючи, бо ж маєш в мені до дня Судного перебувати й Суду праведного очікувати». Коли ж устану на суд перед нелукавим Суддею і Богом моїм, що тоді, бідний, промовлю, до кого вдамся і що собі на виправдання скажу? Ой леле, леле! О горе, горе! Лихо, лихо! Бо там, де пра­ведник ледве спасеться, я ж, многогрішний і усескверний, мов пес смердячий, як покажуся й спасуся, не маючи одежі вес­ільної? Це проникливо прочитаю й слізьми лице зрошу, та ревно попрошу премилостивого Бога, творця мого: подай мені, премногогрішному й усескверному, як псові смердячому, від­пущення гріхів моїх й після кончини моєї несказанною благ­істю Твоєю вічне життя прийняти, скоро воскреснути разом із тілом і душею, й мати частку з тими, що стоятимуть праворуч, Тебе на віки віків повсякчасно хвалити за молитвами непохит­ної моєї надії, Пресвятої Владичиці нашої Богородиці й При­снодіви Марії й усіх Твоїх святих. Амінь.

Богонатхненне напучування християнське

1. Вставши зі сну, першою твоєю думкою хай буде думка про Бога, першим словом — молитва до Бога, Творця твого, що володіє життям твоїм і завжди може умертвити й оживити, сокрушити й зцілити, спасти й погубити.

2. Поклонися й піднеси подяку Богові, що підняв тебе зі сну й не погубив разом із беззаконнями твоїми, а довготерпе­ливо очікує на твоє навернення.

3. Поклади початок кращого, мовлячи з псалмопівцем: «Я сказав: "Буду додержувати путів моїх, щоб не грішити язиком моїм"» (Пс. 38, 2). Бо шлях до неба ніхто добре не звершує, лишень той, хто щодня кладе початок кращого.

4. Зранку будь у молитві серафимом, у ділах херувимом, а в поведінці ангелом.

5. Часу зовсім не марнуй, лише займайся конечними подвигами.

6. У всіх ділах, словах і помислах ум твій нехай перебуває в Бозі, не приймай до ума нічого, крім Христа, жоден-бо образ не торк­неться чистого серця, лише чистий образ Христа Бога й Спаса.

7. Усіляко спонукуй себе до Божої любови, скільки лишень зможеш, найбільше ж разом з псалмопівцем проказуй оце тверд­ження: «...Β думці моїй розгорівся вогонь» (Пс. 38, 4).

8. Безнастанно Бога любити бажаючи, на Його присутність завжди очима внутрішніми споглядаючи, від усякого лихого діла, слова й помислу ухилишся. Тому твори, говори й помиш­ляй усе чесно, смиренно й зі страхом синівським.

9. Лагідність з похвалою і смирення з чесністю разом хай перебувають.

10. Слово хай буде тихе, смиренне, чесне й корисне. Мов­чазність хай розпізнає слова, коли маєш говорити. А беззміс­товне і брутальне слово хай ніколи не спадає з вуст твоїх.

11. Якщо трапиться тобі посміятися, то лише всміхнися, та й то не часто.

12. Від люті, запальности та сварки пильнуйся: знай міру гнівові.

13. Завжди дотримуйся поміркованости в їжі та питті.

14. Будь поблажливий до всього — й ублажить тебе Бог та й похвалять люди.

15. Кінець усьому — смерть, про яку завжди слід роздумувати.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Лік духовний" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!