Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла

Місяця червня в 29-й день

Святий апостол Павло перед апостольством називався Савлом, родом був жидовин, з роду Веніяминового, народжений у Тарсі Киликійському від батьків чесних, які спочатку жили в Римі, тоді в Тарс Киликійський з почесним титулом римського громадянства переселилися, через що пізніше й Павло Римлянином назвався. Родичем був святого первомученика Стефана. І віддали його батьки до Єрусалиму навчатися книг і всього Мойсеєвого закону. І був учнем славного в Єрусалимі учителя Гамалаїла. Мав же в науці друга і співучня собі — Варнаву, який пізніше апостолом Христовим став. І навчився добре батьківського закону, і ревнителем був його понад міру, і до фарисеїв приєднався. У той час у Єрусалимі і в навколишніх містах і краях святі апостоли поширювали благовістя Христове, і бувало в них багато суперечок із фарисеями і садукеями і з усіма книжниками й законовчителями жидівськими. І терпіли від них ненависть і гоніння проповідники Христові. Ненавидів тому й Савло святих апостолів і проповідей їхніх про Христа навіть слухати не хотів. І з Варнави, який уже був Христовим апостолом, насміхався, образливе на Христа кажучи. І коли вбивали родича його — святого первомученика Стефана — юдеї камінням, не лише не жалів пролитої невинно спорідненої крови, а й погоджувався з убивством і стеріг одяг юдеїв, що били Стефана. Прийняв же владу від архиєреїв і старців, кривдив Церкву дуже: у доми вірних вдирався, витягав чоловіків і жінок і віддавав до темниці. Не досить йому було в Єрусалимі гонити вірних, але і в Дамаск з архиєреєвим писанням пішов, дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, хотівши й там, якщо знайде чоловіків і жінок, які в Христа вірять, взяти їх і, зв'язаних, привести до Єрусалиму. Це ж було за царювання Тиверія. Коли зближався він до Дамаску, осяяло його світло з неба — впав на землю і почув голос, що говорив йому: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Той же у страху мовив: "Хто Ти, Господи?" Відповів йому Господь: "Я — Ісус, якого ти гониш. Важко тобі проти рожна йти". Він же, тремтячи і боячись, сказав: "Господи, що мені накажеш робити?" Господь же звелів йому йти до града і довідатися там, що йому слід робити. Налякані були й воїни, що із Савлом ішли, і стояли дивуючись: голос, що до Савла промовляв, чули, а нікого не бачили. І встав Савло із землі, розплющеними очима своїми нікого побачити не міг. Осліпли його тілесні очі — почали просвітлюватися очі духовні. І, ведений за руку, у Дамаск прийшов. Там три дні не бачив, не їв ані не пив, але безперестанку молився. Був же в Дамаску святий апостол Ананія, йому Господь у видінні явився, звелів шукати Савла, що перебуває в домі мужа одного, на ім'я Юда. Велів просвітити очі його тілесні дотиком, душевні ж — святим хрещенням. Ананія ж сказав до Господа: "Чув я від багатьох про Савла, скільки зла зробив у Єрусалимі святим Твоїм, Господи, і тут з владою прийшов зв'язати всіх, що називають ім'я Твоє". Господь же сказав до Ананії: "Іди без страху, посудина-бо вибрана він, щоб пронести ім'я моє перед народи, і царі, і сини Ізраїлеві. І я скажу йому, скільки йому належить за ім'я моє витерпіти". Святий же Ананія, за велінням Господнім, пішов і знайшов Савла. Поклав на нього руку — і зразу наче луска відпала від очей його, і, прозрівши, охрестився, і сповнився Духа Святого, який освячував його на апостольську службу, і переіменований був із Савла на Павла. І зразу почав проповідувати на майданах Ісуса, що Він є Сином Божим, — дивувалися всі, що чули, й казали: "Чи не той це, який гонив у Єрусалимі тих, що називали ім'я Ісуса? І сюди прийшов зв'язати таких і вести до архиєрея". Він же більше міцнів і бентежив юдеїв, що жили в Дамаску, сперечаючись з ними про Христа Ісуса. Сповнилися ж юдеї на нього гніву — вирішили убити його і стерегли воріт градських вдень і вночі, аби не втік від них. Учні ж Христові, які були в Дамаску з Ананією, довідавшись про раду юдеїв, щоб убити Павла, взяли його вночі і в кошику через стіну градську спустили. Він же, із Дамаску вийшовши, не зразу до Єрусалиму повернувся, але спершу пішов до Аравії, як же про те до галатів пише: "Не віддався, — каже, — тілу й крові, не пішов до Єрусалиму, до раніше від мене покликаних апостолів, але пішов до Аравії, знову повернувся до Дамаску, потім через три роки прийшов до Єрусалиму побачити Петра".

Коли святий Павло прийшов до Єрусалиму, намагався приєднатися до учнів Господніх, але ті боялися його: не вірили, що він учень Господній. Святий же апостол Варнава, побачивши його і про навернення його до Христа збагнувши, радий був і привів його до апостолів. І розповів їм Павло, як на шляху бачив Господа, і що сказав йому, і як у Дамаску дерзав в імені Ісусовому. І сповнилися через те апостоли святі радости, і славили Христа Господа. Павло ж святий і в Єрусалимі в ім'я Господа Ісуса змагався з юдеями та еллінами. Якось, стоячи в церкві й молячись, був у піднесенні, і бачив Господа, який казав йому: "Вийди швидко з Єрусалиму, бо не приймуть тут свідчення твого про Мене". Він же сказав до Господа: "Самі юдеї знають, що я був той, хто садив до темниці і бив на площах тих, що вірили в Тебе, і коли проливалася кров Стефана, свідка твого, я був, стоячи там, і погоджувався з убивством його, стеріг ризи убивць його". І сказав йому Господь: "Іди, Я до поган далеко пошлю тебе". Після видіння того Павло святий, хоч і хотів ще трохи днів у Єрусалимі затриматися, насолоджуючись спогляданням апостолів і бесідами з ними, але не міг, бо ті, з якими він за Христа сперечався, зрушилися на гнів і шукали, щоб убити його. Зрозуміли те брати, завели його до Кесарії і відпустили в Тарс — і перебував там Павло, навчаючи людей Божого слова, поки не прийшов Варнава і не забрав його до Антіохії, де цілий рік учили в церкві, багатьох людей до Христа навернули і назвали їх християнами. Після закінчення року обидва святі апостоли Варнава та Павло повернулися до Єрусалиму й сповістили апостолам святим те, що в Антіохії діяла благодать Божа. І звеселили вельми Христову Церкву в Єрусалимі, ще ж і милостині досить принесли з добровільних пожертв антіохійців, для братів убогих і бідних, що в Юдеї живуть. Адже, коли царював Клавдійґ, був голод великий, за пророцтвом святого Агава, одного із сімдесяти апостолів.

Із Єрусалиму вийшовши, знову прийшли до Антіохії, де пробули якийсь час у пості, і в молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в благовістуванні Божого Слова. Воля була Духу Святому послати їх у народи на проповідь. І сказав Дух Святий до тих, що в Антіохійській церкві начальствували: "Відлучіть Мені Варнаву і Павла на діло, на яке Я їх покликав". Тоді постили, і помолилися, і поклали руки на них, і відпустили їх. Вони ж, Духом Святим вислані, зійшли до Селевкії, звідти відплили на Кіпр. І були в Саламині, сповіщали слово Боже в синагогах юдейських. Пройшли острів аж до Пафи, знайшли якогось волхва, лжепророка-юдея, йому ж ім'я Варісус чи Елім, який був при антипаті Сергії, мужеві розумному. Той антипат прикликав Варнаву і Павла — хотів почути від них Слово Боже. І повірив у те, що вони говорили. Противився їм Елім-волхв, хотівши відвернути антипата від віри. Святий же Павло сповнився Духа Святого, поглянув на волхва і сказав: "О сповнений всілякого підступу і злости сину диявола, вороже всілякої правди, чи ти перестанеш викривляти рівні путі Господні? І нині ось рука Господня на тобі — і будеш сліпим, не бачитимеш сонця до часу". Раптом напала на нього темрява і пітьма, і руками шукав поводиря — тоді побачив антипат, що сталося, повірив, дивуючись ученню Господньому. Повірило ж з ним і людей багато. І примножувалася Христова Церква. Від'їхавши з Пафи, Павло і Варнава прийшли до Пергії Памфилійської, звідти пішли до Антіохії Писидської, що иншою є від великої Антіохії Сирійської. Там проповідували Христа. Коли багатьох до віри привели, старійшини града, що еллінського нечестя були, намовили заздрісних юдеїв — і вигнали ті апостолів святих із безчестям із града і з меж своїх. Вони ж, обтрусивши порох із ніг своїх, прийшли до Іконії. Там досить часу перебували, дерзали в проповіді Слова і привели до віри багато юдеїв та еллінів. Не лише проповіддю, а й знаменнями і чудами, що від рук їхніх були. Там до віри привели святу діву Теклю й уневістили її Христові. Невірні ж юдеї намовили еллінів і начальників їхніх кривдити апостолів і камінням побити їх. Вони ж, про те довідавшись, втекли з краю Ликаонського у Листру і Дервію і в околиці їхні і там благовіствували. Одного чоловіка, кривого з лона матері своєї, який ніколи не ходив, ім'ям Христовим на ноги поставили — і скочив той, і пішов. Люди ж, бачивши те чудо, підняли голос, по-ликаонському кажучи: "Боги, уподібнившись до людей, прийшли до нас". І називали Варнаву Дієм, Павла ж Єрмієм. І привели телиць, і вінці принесли — хотіли їм принести жертву. Варнава ж і Павло роздерли ризи свої і кинулися серед людей, кличучи й говорячи: "Мужі, що це ви робите? І ми подібні до вас люди". І мовили до них слово про єдиного Бога, який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. І дає з неба дощі, і час плодоносний влаштовує, і наповнює їжею і веселістю серця людські. Те кажучи, ледве зупинили людей, щоб не жертвували їм. Перебували вони в Листрі й навчали. Прийшли з Антіохії та Іконії якісь невірні юдеї і намовили людей відступити від апостолів, кажучи, що ті нічого правдивого не говорять, але саму неправду. Ще ж і на гірше тих людей набунтували: Павла святого, як начальника слова, побили камінням, виволокли за град, думаючи, що вмер. Він же встав, увійшов знову до града і на ранок вийшов з Варнавою у Дервію — благовістував там. Навчивши багатьох, повернулися знову в Листру, Іконію й Антіохію Писидську, утверджуючи душі учнів і просячи, аби перебували у вірі. Рукоположили всюди єпископів і пресвітерів, і пройшли Писидію, і Памфилію, і Пергію, зайшли в Анталію, звідти відплили до Антіохії Сирійської, звідки ж від початку послані були Духом Святим проповідувати народам Слово Господнє. Досягнули Антіохійського града, зібрали Церкву й розповіли всім, що зробив з ними Бог і скількох людей язичницьких до Христа привели.

Через якийсь час між тими юдеями, що повірили, й еллінами в Антіохії вчинилася суперечка про обрізання. Одні казали, що неможливо спастися без обрізання, инші важко сприймали обрізання. Через те треба було святому Павлові з Варнавою іти до Єрусалиму до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання ще й те сповістити їм, що відкрив Бог людям двері віри. Тією вісткою дуже втішили всіх братів єрусалимських, і радилися святі апостоли і старці соборно в Єрусалимі — уневажнили цілком старозавітне обрізання, як не потрібне новій благодаті, заповідали відвертатися від ідоложертовної їжі і блудних діл і ні в чому не ображати ближнього. І відпустили з тим з Єрусалиму до Антіохії Павла та Варнаву, а з ними Юду і Силу. Досягнувши Антіохії, перебували там досить часу і знову до поган, розійшовшись, пішли. Варнава взяв Марка, родича свого, і пішов на Кіпр, а Павло вибрав Силу, пішов до Сирії і Киликії і пройшов тамтешні гради, утверджуючи Церкви. Прийшов же в Дервію і Листру, обрізав там Тимотея, учня свого, через юдеїв, які нарікали. Звідти пішов до Фригії і в Галатійський край. Тоді прийшов до Мисії і хотів іти до Витинії, але не було волі Святого Духа — був тому Павло зі своїми послідовниками в Троаді. Вночі явилося йому таке видіння: муж один, на вигляд македонець, став перед ним і просив його, кажучи: "Прийди в Македонію і поможи нам". Після того видіння зрозумів Павло, що Господь прикликає його до Македонії благовістити. І від'їхав із Троади, перейшов до Самотракії, зранку ж до Неаполя, звідти на Филипи, у першу частину Македонії, у місто-колонію, де римляни жили. Там жінку одну, на ім'я Лідія, що продавала кармазин, Христової віри навчив, охрестив, і впрошений був від неї перебувати в домі її з учнями своїми. Якось, коли йшов Павло з учнями на церковне зібрання на молитву, зустріла його якась дівчина, що мала в собі духа нечистого, віщуна, і прибутків багато давала господарям своїм, волхвуючи. Вона пішла за Павлом і тими, що з ним, викрикаючи й кажучи: "Ці люди — раби Бога Всемогутнього, вони сповіщають людям путь до спасення". Це робила багато днів, і стомився Павло, звернувся до неї, заборонив духові іменем Христовим і вигнав його з неї. Бачили господарі її, що загинуло джерело прибутків їхніх, взяли Павла та Силу й повели їх до князів і воєвод, кажучи: "Ці люди бунтують град наш, вони юдеї, руйнують римські звичаї". Воєводи ж розірвали на них ризи, звеліли палицями бити їх. І, завдавши їм багато ран, посадили до темниці, у якій опівночі, коли вони молилися, затряслися мури, і відчинилися двері, й ослабли пута. Те бачивши, сторож темниці повірив у Христа, привів їх до себе додому, обмив рани, охрестився з усім домом і трапезу перед ними поставив. І знову пішли до темниці. Зранку ж розкаялися воєводи, що невинних людей жорстоко побили, послали до темниці, щоб відпустити їх іти вільними, куди хочуть. Павло ж сказав до них: "Нащо били перед людьми нас, незасуджених людей, римлян, і посадили до темниці, нині з неї виводите? Але ж ні, хай самі прийдуть і виведуть нас". І повернулися посланці, розповіли воєводам слова Павлові. І злякалися воєводи, що їхні в'язні римляни. І прийшли, просили їх вийти з темниці і з града. Вийшовши з темниці, прийшли до дому Лідії, жінки, у якої й раніше перебували, й утішили братів, що там зібралися, привітали їх і пішли до Амфіполя й Аполонії, і прийшли в Солунь, де багатьох здобули своїм благовістуванням.

Заздрісні юдеї зібрали крамольників, якихось злих мужів, напали на дім Ясоновий, де апостоли перебували, і, не знайшовши апостолів, взяли Ясона і з братів декого і волокли до градоначальників, скаржачись на них, що вони противники цісаря, говорять про иншого царя, названого Ісусом. І ледве Ясон звільнився від напасти тої, а святі апостоли, які сховалися від крамольників, вийшли вночі з града і прийшли до Верії. Але й там злісна жидівська заздрість не давала спокою святому Павлові. Довідалися в Солуні юдеї, що Павло проповідує Слово Боже у Верії. Прийшли і там бентежили та підіймали людей і на Павла бунтували. Треба було апостолу святому і звідти йти — не тому, що смерти боявся, але просили його брати, щоб беріг життя своє задля спасення багатьох. І відпустили його іти в помор'я. Силу ж і Тимофія залишив там, утвердив новоохрещених, знав-бо, що юдеї лише його одного голови шукають. Сів у корабель і відплив до Атен. І бачив град, повний ідолів, стривожився духом, над загибеллю стількох душ сумуючи. Змагався ж на зібранні з юдеями і на торжищі з еллінами, і з філософами їхніми у всі дні, і повели вони його на Ареопаг, місце так називалося, де при капищі Арея смертні суди робили. Вели його туди, бо щось нове хотіли від нього почути і задля того, щоб (як же говорить Золотоустий святий) передати його суду, і мукам, і смерті, коли хоч щось, достойне кари, від нього почують. Павло ж святий, від якогось кумира, на якому "невідомому богові" надписано, почавши, проповідував їм істинного Бога, доти невідомого, кажучи: "Про того бога, якому ви, не відаючи, поклоняєтеся, я вам проповідую і розповідаю про Бога-Творця всього світу, і про покаяння, і про суд, і про воскресення мертвих". Почувши про воскресення мертвих, одні насміхалися, инші ще хотіли про те слухати. І вийшов Павло з-посеред них незасуджений, як не винен, а Слово Боже не без користи і здобуття душ було. Деякі мужі приєдналися до нього, повірили в Христа, серед них же був Діонисій Ареопагіт, і жінка одна чесна, на ім'я Дамар, й инших з ними багато, й охрестилися.

Вийшовши з Атен, Павло пішов до Коринту і перебував там в одного жидовина на ім'я Акила. Прийшов же до нього і Сила з Тимофієм з Македонії, і служили разом Слову. Був же Акила з жінкою своєю Прискиллою майстерністю скинотворець. І навчився Павло їхнього ремесла, працював разом з ними, з труду рук своїх їжу собі й тим, що з ним, добуваючи, як же і до солунян говорить: "Не задарма хліб їмо у когось, але вдень і вночі трудимось, щоб нікого не обтяжити". І знову: "Потребі моїй і тим, що зі мною, послужили руки ці мої". Сперечався ж з юдеями на зібраннях щосуботи, свідчачи, що Ісус — Христос, істинний Месія. Перед юдеями і кривдниками струсив ризи свої, кажучи до них: "Кров ваша на голову вашу, чистий я. Віднині я до поган іду". І коли хотів Павло відлучитися з Коринту, явився йому Господь у видінні нічному, кажучи: "Не бійся, але проповідуй слово, не мовчи, тому що багато в граді цьому людей, які повірили в Мене. Я ж з тобою, і ніхто не зможе скривдити тебе". І пробув святий Павло у Коринті рік і шість місяців, навчаючи слова Божого юдеїв та еллінів. І багато, повіривши, охрестилися, і Крисп, начальник собору, зі всім домом своїм, повіривши, охрестився. Деякі ж із супротивних юдеїв напали разом на Павла, привели його на судище до антипата Галліона (який був братом Сенеки Філософа), але той не хотів судити Павла, кажучи: "Якщо б якесь погане діло вчинив, то судив би його. Суперечці ж вашій у словах і законі вашому суддею бути не хочу". І вигнав їх із суду. Після того святий Павло ще досить днів там пробув і, з братами попрощавшись, відплив до Сирії з тими, що були з ним. Пішов же за ним і Акила з Прискиллою, і пристали в Ефесі.

Там, проповідуючи слово Господнє, багато чуд робив святий апостол Павло: не лише-бо руки його були чудотворні — дотиком зцілював усіляку недугу, а й обрусці його, хустки, що ввібрали піт тіла його, ту ж силу чудотворення мали. Коли їх клали на хворих, зразу ті зцілювалися і духи лукаві з людей утікали. Те бачили деякі з юдейських мандрівних заклиначів — насмілилися й собі ім'я Господа Ісуса над біснуватими прикликати, кажучи: "Заклинаємо тебе Ісусом, якого ж Павло проповідує". Відповідав же дух лукавий, кажучи: "Ісуса знаю, і Павла знаю, ви ж ким будете?" І скакав на них чоловік, в якому був дух лукавий, долаючи їх, бив їх і ранив, що ледве, голі, втікали вони з рук біснуватого. І довідалися про те у всьому Ефесі юдеї та елліни, і напав страх на всіх, і величали, ім'я Господа Ісуса, і вірило в Нього багато людей. Ті, що волхвували у граді, приймали святу віру, збирали свої книги чар, нарахували ціну за них на п'ять тем срібла і спалили книги перед усіма — так сильно слово Господнє росло й міцніло.

Бажав же Павло іти до Єрусалиму, говорив: "Бувши в Єрусалимі, годиться мені також Рим побачити". Коли піднялося збентеження в Ефесі від робітників храму Артеміди, Павло святий після трирічного там затримання вийшов до Македонії, звідти пішов до Троади, де пробув сім днів. Коли зібралися учні в день недільний переломити хліб, влаштував з ними бесіду довгу: хотів зранку вийти звідти — і затягнув слово до півночі, свічок багато у світлиці тій горіло. Хлопець же один, на ім'я Євтих, сів у вікні, обважнів сном глибоким — упав з третього поверху і помер. Зійшов Павло, впав на нього, сказав: "Не говоріть, бо душа його в ньому". І знову зайшов Павло до світлиці, і привів хлопця живого, й утішилися немало. Досить же Павло святий говорив аж до зорі і, зі всіма вірними попрощавшись, пішов звідти. І прийшов до Мілету, послав до Ефесу, щоб прикликати до себе духовний чин. Сам-бо не хотів йти до Ефесу, щоб не затриматися, бо поспішав до Єрусалиму. Прийшли до нього з Ефесу духовні особи, і виголосив апостол до них повчальне слово. "Зважайте на самих себе, — казав, — і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб ви пасли Церкву Господа і Бога, яку Він здобув своєю кров'ю". І провістив їм про вовків хижих, які мають після його відходу напасти на них. Розповів їм про намірену дорогу свою: "Я, — казав, — зв'язаний Духом, іду до Єрусалиму, що має там статися, не відаю. Говорить же мені Дух Святий, що пута і скорботи чекають мене в Єрусалимі. Але нема мені через те жодної журби, ані не маю душу свою цінною для себе, хіба хочу закінчити шлях свій з радістю, і службу, яку прийняв від Бога, закінчити". Тоді сказав до них: "Нині я знаю, що більше не побачите лиця мого всі ви". Тоді плач був великий всім, і кинулися на шию Павлові, цілували його, сумували через слова його, що сказав їм, що більше не бачитимуть лиця його. І відпроваджували святого апостола до корабля. Він же, давши всім останнє цілування, вирушив у плавання. І минув багато градів і країв, що при морях і на островах, і всюди вірних відвідав і утвердив. Пристав у Птолемаїді, і прийшов до Кесарії, і перебував у домі святого Пилипа-апостола, одного із семи дияконів. Прийшов до святого Павла пророк, на ім'я Агав. Він, взявши пояс Павловий, зв'язав свої руки та ноги і мовив: "Так говорить Святий Дух: мужа, чий це пояс, так зв'яжуть у Єрусалимі юдеї і передадуть у руки язичників". Це почувши, брати просили Павла зі сльозами, аби не йшов до Єрусалиму. Відповів їм Павло, сказав: "Що робите, плачучи і краючи моє серце? Я-бо готовий за ім'я Господа Бога не лише бути зв'язаним, а й померти в Єрусалимі". І замовкли брати, мовивши: "Воля Господня хай буде".

Після того святий апостол Павло увійшов до Єрусалиму з учнями своїми, серед яких був і Трохим-ефесянин, який з еллінського нечестя до Христа навернувся. І люб'язно прийняв Павла святий Яків-апостол, брат Господній, і ціла Церква вірних. Тим часом прийшли з Азії до Єрусалиму на празник юдеї, які ненавиділи Павла і всюди в азійських краях заколот на нього піднімали. Вони, побачивши Павла в місті, і з ним Трохима-ефесянина, сказали про нього архиєреям жидівським, і книжникам, і старцям, що Павло руйнує закон Мойсеєвий, каже не обрізатися, всюди ж проповідує розіп'ятого Ісуса. І заохотилися всі на Павла, бажаючи його взяти. І коли ті юдеї з Азії бачили святого Павла на празнику в церкві Соломоновій, зразу, набунтувавши, підняли всіх людей на нього, і кинулися, наклали на нього руки з криком: "Мужі ізраїльські, поможіть! Цей чоловік на людей, і закон, і на місце це говорить образи. Ще ж і еллінів увів до церкви, й осквернив місце святе". (Думали-бо, що й Трохима Павло до церкви привів.) І зрушився весь град, і був тлум людей, і схопили Павла, тягнули геть із церкви, і зразу зачинили двері, хотіли ж його убити, але не в церкві, щоб не осквернити місця святого. Тим часом відомо стало тисячникові спири, що стерегла град, що цілий Єрусалим збунтувався. Він же зразу взяв воїнів та сотників і прийшов до церкви. І бачили люди тисячника і воїнів — перестали бити Павла. Тисячник же взяв його, звелів зв'язати двома залізними вужами і питав його, хто він і що поганого вчинив. Люди ж кричали на тисячника, щоб убив Павла. Не міг тисячник зрозуміти Павлової провини через галас юрби і звелів відвести його в полк. Людей же багато ішло за тисячником і воїнами, викрикуючи, щоб убили Павла. І коли були на одному високому місці, що сходи мало, просив Павло тисячника, аби дозволив йому щось до людей сказати. І не боронив тисячник. Звернувся Павло до людей, на сходах стоячи, возвав до них єврейською мовою, кажучи: "Мужі, браття і батьки, почуйте мою вам нині відповідь". І почав розповідати про свою попередню ревність у законі Мойсеевому, і як ішов до Дамаску, як осяяло його небесним світлом, і як бачив Господа, який послав його серед поган. Люди ж не хотіли більше слів його слухати, підняли голос свій, кажучи тисячникові: "Забери із землі такого, не годиться йому жити". Те волаючи, кидали одяг і порох в повітря з люті, хотіли, аби Павла стратили. Тисячник же звелів відвести його в полк і хотів його ранами випробовувати, аби зрозуміти, за яку провину так на нього горлає народ. Коли розтягнули Павла мотузками, аби бити, сказав Павло до сотника, що стояв перед ним: "Чи можна вам бити чоловіка, римлянина, і ні в чому не засудженого?" Сотник же підійшов до тисячника, сказав: "Бачиш, що хочеш вчинити, чоловік-бо цей є римлянином". Підійшов же тисячник, спитав Павла: "Чи ти римлянин?" Він же сказав: "Так". І сказав тисячник: "Я великою ціною здобув це громадянство". І зразу з пут його звільнив. Зранку ж тисячник звелів прийти архиєреям і всьому їхньому соборові й поставив перед ними Павла святого. Поглянув Павло на собор і мовив: "Мужі, браття, я всім добрим сумлінням жив перед Богом аж до цього дня". Архиєрей же Ананія звелів бити його в уста. Павло ж сказав до нього: "Бити тебе буде Бог, стіно повапнована, бажаючи судити за законом, переступаєш закон, бити мене велиш без провини". І зрозумів Павло святий, що в соборі тому одна частина — садукеї, а друга — фарисеї". Возвав до зібрання, кажучи: "Мужі брати, я — фарисей, син фарисея, в упованні і у воскресенні мертвих суд прийму". Коли це сказав, була суперечка мід садукеями і фарисеями, і розділився народ. Садукеї-бо говорять, що не буде воскресення мертвих, ані ангелів, ані духу, а фарисеї визнають, що це існує. І вчинився великий крик, фарисеї говорили, що жодного зла не знаходять у чоловікові тому, садукеї ж протилежне стверджували, і була суперечка велика. Тисячник же боявся, аби не розірвали вони Павла, — звелів воїнам забрати його звідти і вести в полк. Наступної ночі явився Господь святому Павлові і сказав: "Дерзай, Павле, як-бо ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так годиться тобі і в Римі свідчити". Коли ж настав день, деякі юдеї, порадившись, заприсягнулися не їсти і не пити, допоки не уб'ють Павла. Було ж їх більше сорока мужів. Про те довідався тисячник, відіслав Павла з багатьма озброєними воїнами в Кесарію до Фелікса-ігемона. Архиєреї ж зі старцями, про те довідавшись, пішли й самі до Кесарії і прискаржували перед ігемоном на Павла. І сперечалися з ним перед ігемоном, і смерти йому шукали. Але нічого не досягли, бо жодної смертельної провини в ньому не знайшлося. Проте ігемон, чинячи угодне юдеям, тримав Павла в путах. Закінчилося ж два роки, прийняв зміну ігемонської влади Фелікс, а замість нього настав Фест — просили його архиєреї, аби послав Павла до Єрусалиму. Це ж робили підступні, хотівши по дорозі убити апостола Христового. І коли Фест спитав Павла, чи хоче він іти до Єрусалиму на суд, відповів Павло: "Я тут на судищі цісаревому стою, на ньому ж мені належить суд прийняти. І якщо я вчинив щось, достойне смерти, не відмовляюся померти. Якщо ж у мені знайдеться щось із того, що на мене кажуть єрусалимці, то ніхто мене не може їм видати, на цісаря-бо покликаюся". Фест же ігемон, порадившись зі своїми радниками, сказав до Павла: "Цісаря назвав ти, тому до цісаря й підеш". Через декілька днів Аґриппа-цар прийшов до Кесарії привітати Феста, і довідався про Павла, захотів його побачити. І коли Павла перед Аґриппою-царем і Фестом-ігемоном поставили, промовляв до них про Христа Господа і про своє прийняття віри. Сказав до нього цар Аґриппа: "Ще трохи, і переконаєш мене стати християнином". Павло ж сказав: "Чи трохи, чи багато, я молю Бога, аби не лише ти, а й всі, що чують мене, стали такими, як я, без пут цих". Коли він це сказав, встав цар, і ігемон, і ті, що з ними, і пішли, і розмовляли один з одним, кажучи: "Нічого, вартого смерти чи ув'язнення, не зробив чоловік цей". Аґриппа ж сказав до Феста: "Можна було б цього чоловіка відпустити, якби не покликався на цісаря". І так вирішили послати його до Риму до цісаря. І віддали його з иншими в'язнями сотникові Юлію, спіри Севастійської. Той, взявши в'язнів і Павла, увів їх на корабель і вирушив у плавання.

Коли вони пливли морем, не був легкий шлях, бо зустрічний був вітер. Коли припливли близько до острова Крит і прибули на місце одне, що називалося Доброю Пристанню, Павло святий, наче майбутнє передбачаючи, радив заякорити там корабель. Але сотник більше слухав стернового і навкліра, аніж Павла. Коли ж у відкритому морі були, збурився зустрічний вітер штормовий, і піднялися великі хвилі, і була така мряка, що чотирнадцять днів не бачили удень сонця, вночі зірок ані не знали, де перебувають. Носили їх хвилі, і у відчаї були, не їли ті дні, але чекали смерти. Було на кораблі всіх душ двісті сімдесят шість. Павло ж, ставши посеред них, утішав їх, кажучи: "Краще було мене послухатись, о мужі, і не йти з Криту. Проте прошу вас, будьте бадьорі, ні один з вас не загине, окрім корабля. Цієї ночі став переді мною ангел Бога мого, кажучи: "Не бійся, Павле, належить тобі стати перед цісарем, і ось дарував тобі Бог всіх, що пливуть з тобою". Тому дерзайте, мужі, вірю Богові, що буде так". І просив Павло всіх, аби прийняли їжу, кажучи: "Не бійтеся, бо ні одному з вас волосина з голови не впаде". Це мовивши, взяв хліб і, Богові подякувавши, перед усіма переломив і почав їсти. Отримавши добру надію, всі прийняли їжу. Коли ж настав день, побачили землю, але не впізнавали, яка країна. І скерували корабель до берега. Коли були поблизу берега, сіли на мілину, і погруз корабель, ніс-бо його, ув'язнувши, став непорушним, корма ж розбивалася від сили хвиль. Порадилися між собою воїни повбивати в'язнів, аби якийсь, попливши, не втік. Але сотник, хотівши зберегти Павла, заборонив рішення їхнє і звелів тим, що можуть плавати, зіскочивши, першими вийти на берег. На них же дивлячись, й инші почали плисти. А ще инші на дошках, инші на чому-небудь із корабля попливли — всі вийшли на землю здорові, визволившись від моря. Тоді зрозуміли, що то острів Меліта. Мешканці ж острова того, варвари, немале їм робили милосердя. Розпалили вогонь, бо був дощ і холод, щоб у воді намоклі зігрілися. Згромадив же Павло хмизу багато і на вогонь поклав, єхидна, від гарячі вилізши, впилася в руку його і висіла. Варвари, побачивши змію, що з руки Павлової висіла, один одному казали: "Убивця цей чоловік, визволився від моря, але суд Божий жити йому не дає". А Павло струсив змію у вогонь — і нічого йому не сталося. Вони ж чекали, що він запалає від отрути зміїної і впаде раптом мертвий. Чекали цього довго, але, нічого такого не бачачи, змінили слово — назвали його богом. Був же старійшиною того острова Публій. Він тих, що з моря прибули, прийняв у дім свій, три дні гостив їх люб'язно. Мав же батька, який на гарячку і водянку був хворий і на ложі хвороби перебував. До нього увійшовши, Павло помолився до Господа, поклав руки на хворого і зцілив його. Коли ж це сталося, то й инші недужі на острові тому приходили до святого апостола і зцілювалися.

Через три місяці иншим кораблем відплили, прибули в Сиракузи, звідти в Реґію, тоді в Путеол, після того до Риму дісталися. Коли брати, що були в Римі, довідалися про прихід Павла, вийшли назустріч аж до Аппієвого току і Трьох Таверн. Бачивши їх, Павло утішився духом і дякував Богові. У Римі-бо сотник, що віз в'язнів з Єрусалиму, передав їх воєводі. Павлові ж велів перебувати окремо. Пильнував його один воїн, і перебував Павло в Римі два роки, приймаючи всіх, що приходили до нього, і проповідуючи Царство Боже, і навчаючи все про Господа нашого Ісуса Христа з усілякою сміливістю без перешкод.

Доти про життя і труди Павлові з Діянь Апостолів, які написав святий Лука.

Про инші свої страждання сам Павло розповідає в посланнях до Коринтян. Пише так: "У трудах багато, у ранах ще більше, у темницях без міри, у смертях багатьох. Від юдеїв п'ять разів по сорок ран, без одної, прийняв, три рази палицями битий був, один раз каменований, три рази корабель перевернувся зі мною, ніч і день у глибинах морських перебув. У дорогу ходив багато разів, а як ширину і довжину землі ходінням і мореплавством виміряв, ще й висоту небесну пізнав, піднятий був до третього неба". Утішаючи апостола свого в багатостраждальних трудах, в ім'я Його піднятих, Господь відкрив йому небесні блага, яких око не бачить. І чув він там невимовні слова, яких не може людина вимовити.

Як инші подвиги свого життя і шляху здійснив цей святий апостол, розповідає Євсевій Памфилів, єпископ Кесарії Палестинської, записувач церковних діл: через два роки ув'язнення в Римі відпущений був святий Павло на свободу як невинний. І проповідував Слово Боже то в Римі, та в инших західних краях. А у святого Симеона Метафраста написано, що після римського ув'язнення декілька літ трудився апостол у благовістуванні Христовому. Вийшовши з Риму, пройшов Іспанію, і Галію, і цілу Італію, світлом віри людей просвітлюючи і від зваби ідольської до Христа навертаючи. Коли ж був в Іспанії, жінка одна, благородна й багата, почувши про апостольську проповідь про Христа, бажала самого того апостола Павла бачити. І переконала мужа свого Прова, щоб умовив святого апостола прийти в дім їхній, де б прийняла його люб'язно. Коли Павло святий увійшов у дім їхній, поглянула жінка на лице апостолове і бачила на чолі його письмена золоті: "Павло, Христовий Апостол". Те побачивши, чого инший ніхто бачити не міг, припала до ніг апостола з радістю і страхом, ісповідуючи Христа, істинного Бога, і просячи святого хрещення. Спершу-бо вона прийняла хрещення, ім'я ж їй Ксантипа, тоді й чоловік її Пров, і цілий дім їхній, і градоначальник Філотей, й инших багато охрестилося. Пройшовши ж усі ті західні краї і світлом святої віри просвітивши їх, і страдницьку свою кончину, що зближалася, передбачивши, знову до Риму повернувся. Писав до учня свого Тимотея святого, кажучи: "Готовий я вже на ливну жертву", і час мого відходу настав. Подвигом добрим я подвизався, шлях закінчив, віру зберіг, далі приготований мені вінець справедливости, його ж мені дасть Господь у той день".

Про час страждання святого апостола Павла по-різному пишуть історіографи церковні. Никифор Калліст у книзі другій своєї "Історії", у главі 36-ій пише, що з Петром святим в один рік і в один день постраждав святий Павло, за Симона-волхва, якого ж допомагав перемогти Петрові. Инші ж кажуть, що після смерти Петрової рік один минув, як постраждав Павло, у той самий місяць червень, у 29-ий день, в який же перед одним роком розіп'ятий був Петро. Причину ж страждання Павлового називають таку, що проповіддю Христовою переконував дівчат і жінок до цнотливого й чистого життя. Проте не в одному цьому видно розбіжність, бо в житії святого Петра від Симеона Метафраста написано, що після загибелі Симеона-волхва не зразу Петро святий постраждав, але через декілька років, через двох любих Неронові наложниць, що до Христа навернулися й чисто жити навчилися. А тому що й Павло святий у той самий час, коли й Петро, у Римі і в навколишніх західних землях прожив літ досить, можуть обидві ті речі правдою бути: і що Павло святий на Симона-волхва Петрові святому помагав у час першого свого перебування в Римі, і вдруге, коли прийшов до Риму, знову з Петром святим єдинодушно служив спасенню людей, чоловіків і жінок на цнотливе в чистоті життя наставляв. І зрушили царя Нерона, який нечестиве і прескверне життя мав, на гнів, який обох, на смерть шукавши, убив. Петра, як чужинця, — на розп'яття, Павла, як римлянина, якого не годилося безчесною смертю страчувати, на страту мечем засудив. Якщо ж і не одного року, проте в той самий день. Коли ж відтято було чесну голову Павлову, з рани витекла кров з молоком. Вірні ж, взявши святе його тіло, поклали в одному місці зі святим Петром. Так помер посудина Христова вибрана, учитель народів, всесвітній проповідник, небесних висот і благ очевидець, ангелів і людей видіння й подив, великий подвижник і страждалець, який рани Господа свого на тілі своїм витерпів, — святий верховний апостол Павло. І вдруге, хоч і без тіла, до третього неба був взятий, і перед Троїстим постав Світлом. Разом з другом і співпрацівником своїм святим верховним апостолом Петром із Церкви воюючої перейшов до Церкви торжествуючої, у голосі радости й ісповідання святкового. І славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, і слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!