Житіє преподобного отця нашого Сампсона, опікуна подорожніх

Місяця червня в 27-й день

Сампсон великий, про нього ж слава розходилася всюди, був із преславного міста Старого Риму, від чесних, багатих і знатних батьків народжений, які вели своє благородство з царської крови. Він добре навчився зовнішніх учень, набув і майстерности лікаря — не для потреби чи якоїсь своєї користи, було-бо багатства в нього доволі, а щоб не бути без діла і щоб з тої своєї майстерности Бога ради убогим послужити. І зцілював тих, що мали невиліковні хвороби: до його лікарської майстерности додавалася і благодать Господня, що зцілення творила, яку здобув за добродійність свою і віру в Бога. Мав розуміння зовнішніх учень і Божественного Письма, багато вправлявся в читанні святих книг і до любови Христової був спонукуваний вірою і надією. Коли переставилися батьки його і багато маєтків залишили, не забарився вчинити належне, але зразу почав міняти швидкоплинне й тимчасове багатство на негинуче й вічне, наслідуючи євангельське слово. Подавав милостиню, не жаліючи, як кажуть, обома руками, витрачаючи гроші на всілякі потреби убогих і голодних, у череві їхньому тлінному нетлінний скарб здобуваючи. Це ж у всі дні життя свого робив, бо милосердний був від народження і виховання. До смиреннішого життя хотів себе скерувати — відпустив багато рабів на свободу, лише одного на послуження собі залишив. Яка ж була йому в стількох рабах потреба, якщо сам у справжні й щирі раби Господові віддався. І так позбувшись багатства, які, наче пута, утримували його, вдовольнявся одною одежиною й одним поясом до підперезання чересл, душу ж свою бажаючи краще духовним скарбом збагатити. Зневажив світ і все, що в світі, і наслідував Христа — став подорожнім. Лишив родичів і знайомих своїх, зі старого Риму вийшов й оселився десь у пустелі, як же Ілля колись. Але Бог, хотівши, щоб багатьом була користь від раба Його, привів його з пустелі до нового Риму, тобто Константинополя. Там він знайшов собі якусь хатину, жив у ній, подорожнім і убогим даючи в себе спочинок. І всіляко їм служив, і немічних до себе приймав, і працював для них. Не лише з лікарської майстерності своєї зцілення хворим подавав, але і всілякі потреби щодо їжі і сну сповнював з такою завзятістю, що те його милосердя здавалося йому співприродним. Як же сонцю властиво світити і вогню з природи його обпалювати, так Сампсонові ретельне старання про убогих, і хворих, і подорожніх наче від природи було. Бог, що благословляє любов до ближніх, яку задля Нього чинять, і те, що хто робить убогим, собі присвоює, вшанував труди раба свого чудами великими, які сповнювалися на хворих. Усіх-бо, невиліковно хворих, яких приймав у свій дім, чудесно зцілював. Дану від Бога благодать і силу чудотворення покривав виглядом лікарської майстерности, щоб не пізнали люди його святости. Смиренний був серцем, не хотів слави й пошанування. Проте не міг сховатися світильник під сподом чи місто на вершині гори: світлом добрих діл сяючи і на гору досконалого богоугодження вийшовши, став усім відомий. Про нього ж і патріярх довідався, прикликав його до себе і в пресвітерство, хоч і не хотів блаженний, рукопоклав.

Дійшла ж слава про доброчинність його і до палат царських таким чином. Цар Юстиніян впав у недугу, хворів сильно від пошкодження таємних частин тіла. І була та хвороба невиліковна. Скликано було лікарів багато, вони обступили хворого царя, за звичаєм своїм змагалися поміж собою, і багато часу лише словами добру надію на зцілення давали, а насправді не могли вилікувати страждаючого ані полегшення подати. І шукали по всій землі греко-римській досвідчених лікарів, але ні одного не знайшлося, який би міг царя від нестерпної тої хвороби зцілити. Тому розгнівався цар, звелів усіх лікарів з-перед очей своїх прогнати — сам же звернувся до Бога, джерела зцілень і Творця всього творіння, Йому одному хворобу свою вручаючи і від Нього допомоги шукаючи зі сльозами. І не зневажив Бог щирої і слізної молитви його, бо, коли він трохи заснув, побачив у видінні багатьох лікарів, які чинно перед ним стояли, в одяг світлий одягнені. Один світлоносний юнак підійшов до нього, показав кожного з лікарів — хто якого сану і в яких роках був. Між ними показав одного, лицем смиренного, із сивим волоссям, у ризу священичу одягненого. Його ж хвалячи перед царем, сказав: "Оцей і ніхто инший, о царю, може зцілити тебе від смертельної хвороби". Збудився ж цар зі сну, утішився видінням тим, яким здобув надію на своє здоров'я, і дякував Богові, носячи в пам'яті образ баченого мужа. Звелів знову прикликати до себе всіх лікарів і дивився на них, шукаючи баченого в сонному видінні. Не знайшов такого — знову в тугу впав і почав сумувати. Проте поклав надію на Бога, звелів ретельніше шукати такого лікаря, який йому в сні був явлений. И описав подобу баченого лиця. Обіцяв багато дарів і велику честь тому, хто такого знайде. Багато-бо хто шукав всюди і не знаходив. Аж ось хтось зі слуг царських, що й царя знав, і Сампсонові дружній був, почув розповідь від царя про подобу лиця баченого уві сні мужа, згадав блаженного Сампсона, що таку подобу мав і лікував немічних, і сповістив про нього цареві. Цар же велів з честю привести його до себе. Коли побачив його, як до нього входив, зразу впізнав, що це той, якого в явленні бачив. І сповнився радости, встав швидко з місця свого, підійшов, обняв шию його, поцілував не лише уста, а й голову старцеву та руки, кажучи: "Справді, отче, ти той, кого мені уві сні явив Бог. І через тебе здоров'я мені дати обіцяв". Те мовивши, ввів його у свою спочивальню, сів з ним, насолоджуючись баченням лиця його, руки ж його до очей своїх прикладав, з великою насолодою цілував, сльозами їх змочував і зцілення від них просив. Блаженний же Сампсон засмутився таким царевим смиренням, сказав лагідно: "Не роби цього, о царю, не принижуй себе безмірним смиренням, щоб не ввести мене в гординю, бо будеш тоді винен в засудженні моєму. У чому ж бо я, убогий і грішний, перевершую инших людей? Сам потребую, аби милостивий Христос зглянувся на зцілення гріхів моїх. Але твоя превелика віра в Бога й гаряче уповання на Нього схилить Христа Царя на милість і зцілить тебе. Він-бо все, що хоче, зробити може". Те сказавши, торкнувся рукою до страждаючої частини, наче лікування якесь прикладаючи, — хотів так дар зцілення, даний йому з неба, втаїти. І від єдиного доторку його руки було хворому полегшення й швидке видужання. Цар отримав повне здоров'я і радів не лише через своє зцілення, а й тому, що такого богоугодного мужа бачити сподобився. Тоді, хотівши за заслугами винагородити святого, багато давав йому золота і срібла. Але святий сказав цареві: "Я маю, о царю, золота, срібла й инших маєтків багато, але все те, Христа ради, залишив, аби вічні небесні блага отримати. Проте, якщо хочеш мені доброту свою виявити, зроби Бога ради і спасення свого так: збудуй мені при палаці своєму дім, у якому немічним і подорожнім міг би я служити. Зміг би, приймаючи, в міру сили своєї, спочинок їм давати. Так-бо й собі вічну винагороду від Бога заслужиш, і мою старість утішиш". Цар сприйняв собі те за великий дарунок — більше, ніж за прохання. І звелів збудувати притулок для подорожніх, і лікарню, як же преподобний хотів. Коли завершилося будівництво, облаштував цар дім той великими маєтками на всіляку потребу подорожнім, що там спочиватимуть, і хворим, що лікуватимуться. Прожив же преподобний Сампсон у звичній своїй гостинності і службі зцілення багато літ і глибокої старости досягнув — знеміг тілом і розхворівся трохи. Коли ж розлучалася душа його з тілом, світлий лицем був, анітрохи не журився умиранням — не як иншим душам є звично, які тілесними та світськими печалями обкладені, і багатьма гріхами одержимі, і бояться смерти. Знав, хто прикликає його, і від яких трудів, і до якого спочинку, і яка прохолода чекає на його блаженну душу, бо робітник був достойним своєї винагороди. І так богоугодна душа його відійшла в небесні краї, тіло ж його чесно поховали в церкві Святого мученика Мокія, з роду якого великий цей Божий угодник Сампсон тілесним народженням був і духовних чеснот якого був спадкоємцем. Великими чудами був славний не лише у своєму житті, а й після смерти. З його чуд трохи тут нехай згадаємо.

Була в Царгороді пожежа, яка почалася із церкви Святої Софії. Настільки велика, що ніхто з людей вогню того загасити не міг. І згоріли всі прекрасні палати, і прекрасні споруди в цілому місті, досягнуло ж незгасне полум'я і притулку для подорожніх преподобного Сампсона. Звідусіль оточивши, торкнутися до нього не могло, і видно було, як дім стояв посеред такого полум'я, як неопалима купина. І багато хто бачив преподобного Сампсона, який явився на даху будівлі, швидко обходив огорожу притулку навколо і полум'ю, що кидалося, боронив з гнівом. Вогонь же, наче соромлячись лиця його святого і велінню його скоряючись, віддалився від того дому. Тоді раптом загриміла сильно хмара і дощ великий пролився — цілу пожежу загасив молитвами святого. Подавав же Сампсон преподобний зцілення на всілякі хвороби як же за життя свого, так і після переставлення. Один знаменитий муж, на ім'я Теодорит, саном спадарій, коли швидко сходами з дому свого в якійсь потребі біг, пошкодив собі в суглобі ногу й лежав хворий дуже. Три дні не міг їжі і пиття скуштувати ані принаймні трохи заснути від лютого болю ноги, нічого не міг говорити — безголосий, наче німий. Проте розумом своїм був здоровий, щиро молився в Бозі до святого Сампсона, на допомогу його прикликаючи. Через три дні, коли настала ніч, побачив того, кого прикликав. Стояв він біля ніг його і торкався стопи пошкодженої ноги. І казав: "Встань, нічого більше не терпітимеш". Те мовивши, невидимим став. Теодорит же, зразу цілого себе здоровим відчувши, почав з радістю голосно дякувати Богові й казати: "Справді великий угодник Божий Сампсон святий". Оглянувши ногу свою й бачивши її цілком здоровою, встав і ходив. Коли настав ранок, пішов швидко до гробу преподобного, де зробив вдячне поклоніння, — розповідав усім про зцілення, яке йому було.

Инший вельможа в Царгороді, на ім'я Лев, їдучи конем, випадково ногою до стіни кам'яної зачепився і поранив її, і недужий був через неї тяжко, день за днем лютішою хвороба ставала. Радили йому домашні прикликати лікаря, аби на пошкодженому місці зробив кровопускання. І зближався четвертий день, коли мав лікар закликаний прийти. Було ж тої ночі вищезгаданому Теодоритові, який раніше зцілення отримав, видіння таке. Бачив трьох чоловіків, які заходили в дім одного вельможі, з них же один здавався святим Сампсоном, як його у своїй недузі бачив. А два инші — святі безсрібники лікарі Козьма і Деміян. І спитав їх, кажучи: "Куди йдете?" Вони ж любо поглянули на нього й відповіли: "До Лева-вельможі йдемо". Сказав їм Теодорит: "Чи не знаєте, пани мої, що він, хворобою охоплений, страждає, і цього дня, що надходить, мають прийти лікарі — зцілити йому побиту ногу". Відповіли святі: "Не буде того. Ми-бо прийдемо до нього знову в день п'ятниці і зцілимо його". Коли збудився від видіння Теодорит, побіг до хворого й розповів йому, що бачив і чув. Хворий, повіривши словам його, не прийняв до себе лікарів, але поклався на Бога — чекав п'ятниці, молячись. Коли надійшов день п'ятниці, хвора нога його отримала повне зцілення і стала здорова, як же й друга, і ніякого не потребувала лікування. І поспішив зцілений до гробу преподобного Сампсона — йому ж і тим, що з ним явилися, віддаючи вдячність.

Прославляючи багатьма чудами угодника свого Сампсона, Бог дав його гробу виточувати цілюще миро. Хворі на різні недуги, помастившись ним з вірою, отримували здоров'я. І трапилося, що той самий Лев-вельможа знову занедужав усім тілом і лежав розслаблений, усі частини тіла були недієвими. Коли ж миром, що з гробу святого Сампсона виходило, по цілому тілі був помазаний, — зразу здоровим став. Також очима якось дуже заслаб — тим же цілющим миром полікувався. Віддаючи безкорисливому лікареві своєму вдячність, прийняв на себе опіку про його притулок для подорожніх, який тоді вже занепав, і подавав до нього все необхідне з майна свого. Не зайвим є згадати, що в тому притулку урядником був Єнесій — життям лінивий, у службі недбалий, усі потреби хворих і подорожніх виконував абияк. Однієї ночі преподобний Сампсон явився йому не уві сні, але наче насправді, бив його залізом, говорячи з гнівом: "Чому не вважаєш на службу свою і не сповнюєш потреб подорожніх і хворих!" Від того биття Єнесій настільки розхворівся, що віднявся йому голос, і був німий, і тіло його ціле синє було від завданих ран. Наступного дня приходило до нього багато людей — нічого говорити не міг, лише тіло своє синє показував. Тоді, взявши картку і перо, написав, яку мав від святого кару. Про те довідавшись, вищезгаданий Лев прийшов відвідати хворого урядника. І бачив, що він ціле тіло від биття синє має, говорити не може, почав гаряче до святого Сампсона молитися, кажучи: "Святий угоднику Божий, знаєш мою до тебе віру і сердечність, зроби так, аби Єнесій про те, що витерпів і що на хартії написав, розповів своїм власним язиком — на більше сповіщення чуда і на прославлення імени Божого". Коли він так молився, розв'язався язик Єнесія, й уста відкрилися, і все, що було йому, розповів детально — і з того часу виправився на добре. Люди ж благоговійні, порадившись, впросили патріярха, аби той притулок преподобного Сампсона освятити на церкву, — і було так. На прийняття подорожніх і на спочинок недужих инший дім і лікарню при церкві тій збудували. Після цього досить часу минуло, був инший урядник притулку, на ім'я Євстратій, також не дбав про хворих і подорожніх, ще ж до того був скупий. Якось не давав людям олії багато днів, через що Божою карою захворів на очі. Один же з друзів його, на ім'я Лев, не той, про якого раніше йшлося, але инший того ж імени, служачи в тому ж притулку, сказав Євстратію: "Дай досить олії для хворих і подорожніх — і здоровий будеш на очі. Якщо ж не віриш словам моїм, дам тобі на це рукописання своє". І, сівши, написав так: "Я, Лев, покладаючись на чудотворця Сампсона і вірою безсумнівною до нього утверджуючись, поручником себе тобі віддаю, що, коли даси досить олії убогим і подорожнім, зцілишся очима: святий Сампсон здоров'я тобі від Бога випросить". Євстратій, те рукописання прийнявши й олії досить дати обіцявши, став того ж дня на очі здоровий. Але тому що на вдачу був скупий, знову почав не давати олії. Й однієї ночі явився йому преподобний Сампсон, кажучи з гнівом: "Чи насміхаєшся з мене?" Тим видінням настрашений, Євстратій наступного дня прикликав друга свого Лева і віддав йому багато олії, просячи, аби він помолився за нього до святого за прощення гріха його.

Муж чесний один з радників царських, на ім'я Варда, впав у недугу, що називалася карбункул, від неї ж утворилися йому на грудях великі й невиліковні рани — і страждав люто довгий час. Коли надійшов день пам'яті святого мученика Мокія, лікарі, які при ньому були, й инші домашні пішли до церкви мученикової на всенічну. Хворий же на ліжку лежав, сумував дуже через те, що не може йти до церкви на празник і поклонитися чудесному гробу преподобного Сампсона, який у тій мучениковій церкві був. Коли він через те сумував, явився один муж старий, кажучи: "Встань". Відповів хворий: "Як можу встати? Зовсім знеміг я тілом від важкої хвороби". Той же мовив: "Я тобі кажу: встань і йди до церкви Святого мученика Мокія, його ж свято сьогодні. І помолися біля гробу Сампсона святого". Те мовивши, невидимий став. Хворий же відчув у собі міць, почав потрохи з ліжка вставати й не чув болю своїх ран. Зняв з рани лікарську пов'язку і пластирі — побачив, що рани цілком погоїлися. Сповнився радости, одягнувся у святковий одяг і пішов до церкви. Побачили його всі, що виздоровів несподівано, здивувалися й прославили Бога.

Часто, якщо хто впадав у якусь недугу, просив нести себе до лікарні святого Сампсона і там за вірою своєю приймав здоров'я. В одного пресвітера, на ім'я Єфедим, раб Юрій хворий був на водянку — і відіслав його пан до лікарні святого Сампсона. Там декілька днів пробувши й полегшення не отримавши, повернувся раб до дому свого пана. Побачив його пан, почав гніватися на нього за невірство його і знову відіслав до лікарні — звелів попросити мира, що виточується з гробу чудотворця, й помаститися ним. Пішов раб, переночував там і зранку повернувся до пана здоровий. І розповів, як оздоровився. "Бачив, — казав, — цієї ночі у видінні сонному, як явився мені святий Сампсон, одною рукою торкнувся живота мого і сказав: "Іди звідси вже здоровий". Я ж, вставши, відчув себе цілий здоровим". На таку ж хворобу слабувала жінка служебника церковного Ірина. Вона у видінні сонному бачила святого Сампсона зі святими безсрібниками Козьмою і Даміяном, які до неї прийшли і торкнулися її — і від того видіння стала здорова.

Такі й більше діялися чуда і подавалися зцілення молитвами Сампсона преподобного, за що всі прославляли дивного у святих своїх Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава, поклоніння і вдячнсть нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!