Повість про покаяння Теофіла, економа церковного у граді Адані, що в Киликії

Місяця червня в 23-й день

Записав очевидець Євтихіян Клирик, що був його слугою Міститься ця повість у святого Симеона Метафраста

Незадовго перед нашестям перського війська на Грецький край у другій єпархії Киликійській, у граді, що називався Адана, був економом престольної соборної святої архиєрейської церкви града того Теофіл — муж, вельми добродійний і святий життям, що добре й розумно урядував церковним господарством, і праведно в Бозі керував усіма справами, і був архиєрею тому як одна зіниця, що на все дивиться, і як правиця, що всім порядкує. І всі архиєреї любили його, не лише ж архиєреї, а й увесь клир і всі люди града того за превелику його доброчинність. Сиротам був батьком, удовам — годувальником, убогим — щедрим подавачем, скривдженим — заступником, безпомічним — помічником. І не було такого, кого б він не утішив у печалі словом і ділом, через те всі його шанували як отця, дякували йому як благодійникові і багатьма похвалами його хвалили.

Коли ж із Божої волі єпископ града того із дочасного життя переставився, всі христойменні люди града всілякого чину, від більших до менших, справжньою любов'ю в Христі до Теофіла спонукувані за велику його до всіх милість, ще ж і життя його знаючи чисте й непорочне, єдинодушно вибрали його собі за єпископа. Написавши вибрання своє до первопрестольного архиєрея в Киликії, через чесних мужів послали. Той же послання їхнє прочитав і зразу пристав на те: знав і сам Теофіла як мужа добродійного і богоугодного і до церковного правління доброго, що у всьому був досвідчений і досконалий. І послав покликати його до себе, аби поставити єпископом Аданської церкви. Теофіл же митрополитове послання прийняв і прочитав, але не погодився йти до нього, цілком відмовлявся прийняти сан святительський. Весь же клир і всі громадяни великими проханнями наполягали, зі сльозами просили його, щоб був їм єпископом. Коли нічого не досягли, знову послали до митрополита прохання, аби, хоч і не хоче Теофіл, поставити його їм єпископом. Послав тому митрополит до нього владний наказ — привів його до себе, хоч той і не хотів, і, побачивши його, радий був, з любов'ю прийняв його і хотів освятити його на єпископа. Теофіл же впав лицем на землю перед ногами архиєреєвими, просив зі сльозами, аби не накладав на нього того ярма, взивав же, кажучи: "Я недостойний єпископського сану, знаю гріхи свої". І коли довго при ногах архиєрея лежав, плачучи і просячи звільнити його, дав йому архиєрей три дні до роздумів, аби, розглянувшись, погодився прийняти сан єпископський, не зневажаючи прохання стількох людей, які хотіли всім серцем мати його собі за пастиря.

Через три дні митрополит знову почав переконувати і просити Теофіла, аби прийняв сан святительський, хвалячи чистоту життя його і мистецтво в керуванні, достойним такого чину називав його. Він же, знову до ніг святителевих припадаючи, проливав великі сльози й скликував: "Не достойний я святительства!" Бачив же митрополит, що Теофіл непохитний і цілком відмовляється: ані наказом, ані проханням не дає себе переконати — залишив його при його волі, иншого мужа, якого знав достойним, поставив єпископом, послав у град той і доручив йому Теофіла, аби той виконував знову свою економську службу, як і раніше. Був же єпископ на своєму престолі, і Теофіл, за звичаєм своїм, економську службу правив. Якісь ворожі люди, заздрістю сатанинською зрушені, почали опоганювати економа перед єпископом, потай наклеп чинячи й наговорюючи на нього багато негідного. Єпископ же від початку не приймав наклепів їхніх, не вірив їм, бачачи Теофіла мужем у всьому добрим і досконалим. А тому що ті із заздрости не переставали наговорювати довгий час, мало не щодня приносячи всіляке образливе на Теофіла, почав єпископ помалу схилятися до слів їхніх, і слухати наклепів їхніх, і вірити їм. І через досить часу зробив так єпископ: відставив Теофіла від економської служби, щоб нічим у домі архиєрейському ані в маєтках церковних не управляв, але щоб жив собі в домі своєму безмовно, маючи спокій по трудах, економську ж службу доручив иншому. Теофіл, звільнившись від турбот і житейського галасу, жив собі, служачи єдиному Богові.

Ненависник же роду людського, не терплячи бачити богоугодного в безпечаллі життя Теофіла, озброївся на нього всіма своїми підступами. Почав то помислами, то устами певних людей бентежити його, кажучи йому, що "збезчестив тебе єпископ, не пам'ятаючи таких трудів твоїх, принизив тебе, вибрав гіршого, недосвідченого, недостойного, на сміх і на наругу всім віддав тебе". І почав Теофіл спочатку потрохи слухати слів і думок, від біса насланих, тоді більше про те і сам із собою, і з приязними до нього розмовляти і жалітися. І до того зміг привести чоловіка ворожий підступ, що забув звичне своє уповання на Бога, почав знемагати малодушністю й безмірною печаллю і впав у відчай, думаючи, що всі мають його на посміх і наругу і що ніхто не шанує його. Соромився вийти з дому свого між людей, і через те зайнялося в його серці невимовне бажання попередньої влади й урядування в маєтках церковних. І думав про те вдень і вночі, і бентежився помислами, і шукав, яким би способом вернутися у свій попередній чин, аби не веселилися через приниження його вороги його. Через таке бажання й небогоугодні помисли відступила від його серця Божа благодать, без неї ж він впав у крайній відчай — почав шукати чарів і допомоги бісівської. І той, хто спершу не хотів прийняти єпископського сану, після того меншої забажав влади, — Бог так допустив, — бо злим помислам і сатанинській раді підкорився.

Був у місті тому один згубний чоловік, єврей, волхв, відомий чарівник і звабник. Був справжнім рабом дияволові, що багатьох вводив у погибель. До того волхва пішов Теофіл вночі. Прийшовши до дому його, почав стукати у ворота. Волхв же, почувши, вийшов побачити, хто то такий. Побачивши Теофіла, вжахнувся. Сповнений подиву (знав-бо його), просив, щоб увійшов у хатину його. Увівши його, спитав:"Яка причина, пане мій, що до мене, поганого й недостойного, вночі прийти потрудився?" Теофіл же зразу припав до ніг волхва, просячи: "Якщо можеш, поможи мені і не зневаж мене, бо я у великій печалі". І розповів волхву все детально, як єпископ засмутив його, забравши в нього урядування, і віддав його на посміх людям, гіршого вибрав, а його відставив. Обіцяв же волхвові велику винагороду віддати, якщо поможе йому і в попередню честь приведе його. Сказав же до нього той богомерзенний волхв-єврей: "Пане мій, анітрохи тим не журися, але радісний і при добрій надії нині йди до дому свого, наступної ночі в цей же час знову до мене прийди, і я тебе поведу до пана мого, який вповні у всьому поможе". Окаянний же в той час Теофіл, ті слова від волхва чуючи, зрадів вельми і пішов з надією згубною. Коли ж надійшов день і ніч знову настала, Теофіл, за велінням волхва, знову до нього опівночі прийшов. Волхв же, взявши його, повів на іподром, де ж бувають кінські перегони, і сказав йому: "Якщо побачиш якесь видіння або почуєш якийсь голос, нічого не бійся ані не знаменуй себе хресним знаменням, бо хрест не помагає людям, більше ж є сміху достойною звабою християн". Коли ж Теофіл з усім погодився й обіцяв не загороджуватися хрестом, зразу волхв показав йому привид такий. Багато облич якихось дивних видно було, що були різним світлим одягом прикрашені, і свічки запалені мали в руках — були ж то біси. І викрикали похвали князеві своєму сатані. Був же й князь пітьми, сидів серед них у гордості і примарній славі.

Тоді окаянний той волхв, єврей, взявши за руку Теофіла, повів його на згубне те соборище. І до князя того зближався з ним. І сказав князь пітьми до жида: "Нащо цього чоловіка до нас ти привів?" Відповів богоненависний єврей, говорячи: "Пане мій, я привів його до тебе, бо єпископ його вельми опечалив, допомоги від тебе просить". Сказав сатана: "Як я маю помагати тому, хто раб Бога свого. Якщо справді хоче бути моїм рабом і в число моїх слуг зарахуватися, я так йому допоможу, що більшу від першої владу і честь матиме і всіма буде більше володіти, ніж єпископ". І сказав волхв до Теофіла: "Чи чуєте, що князь говорить?" Відповів Теофіл: "Чую і зроблю, що накаже мені". Те мовивши, зразу припав, поклонився сатані й почав цілувати ноги його. Тоді сказав диявол до волхва: "Хай відречеться цей чоловік Сина, що називається Маріїн, також і її самої нехай відречеться, їх-бо вельми ненавиджу. Відречення ж те нехай напише своєю рукою і подасть мені. Тоді нехай просить від мене, що потребує, і прийме". Теофіл же, те чуючи, сказав йому: "Зроблю все, що мені наказуєш, пане мій, лише хай отримаю бажане". Це почувши, підступний ворог роду людського диявол простягнув бісівські свої руки, і обійняв Теофіла, і почав гладити бороду його, й уста свої нечисті прикладати до уст його, і цілувати. І говорив йому: "Радій, щирий мій і вірний друже". Тоді окаянний Теофіл, підтверджуючи дружбу з дияволом, відрікся Христа, Спаса нашого, і Пречистої Його Богоматері. Написав же те своє відречення на хартії, яку волхв на те приготував, і, запечатавши, віддав князеві пітьми. Обійнявшись з ним дружньо і взаємно поцілувавшись, розійшлися. Князь пітьми зі слугами своїми став невидимий, на своє місце в пеклі відійшов, Теофіл же й жидовин повернулися з іподрому — обидва раділи із загибелі своєї.

Наступного дня за Божим, як же видно, провидінням, а не за диявольським влаштуванням збудився єпископ і розкаявся, що відставив Теофіла від економського урядування, — послав, кличучи його знову у двір архиєрейський. І з великою честю возвів його на попередню службу, і подвійно вшанував його, і більшу владу довірив йому над усім майном церковним і над усіма ділами. Ще ж єпископ і прощення в Теофіла просив перед усім клиром і громадянами, кажучи: "Прости мені, брате, що згрішив перед тобою, прости мені, що принизив твою святість й иншого, невмілого, на твоє місце поставив. Нині-бо його відсторонюю, тебе ж прошу, аби ти знову прийняв попереднє правління економства". Із тої години почав Теофіл знову в попередній своїй честі і владі жити й керувати всіма економськими справами, і понад усіх шанували його, не лише-бо церковники і всі громадяни велику шану віддавали йому і зі страхом корилися, а й сам єпископ шанував його вельми. А ті, що раніше вороже ставилися до Теофіла, зовсім замовкли зі встидом і милости в нього шукали зі смиренням. Злохитрий же волхв-жидовин часто до Теофіла приходив, кажучи: "Чи бачиш, пане, як я і пан мій тобі за бажанням твоїм помогли? І яку швидку допомогу ти через нас отримав?" Теофіл же сказав: "Справді отримав і дякую вам вельми".

У такому боговідступництві Теофіл трохи часу прожив, відтак почав наче зі сну будитися й приходити до тями, загибель свою пізнаючи. Творець усіх та Відкупитель наш Христос Бог, не хочучи смерти грішних, але навернення до життя і шукаючи завжди нашого покаяння, згадав попередні дободійне життя і труди Теофіла, великі його милосердні діла, піклування про вбогих і вдів, виховання сиріт, заступництво за скривджених, допомогу всім, хто допомоги потребував, і превеликі його милостині. Змилосердився над ним, не зневажаючи творіння свого з невимовної своєї доброти. Нема-бо гріха, який переміг би Його чоловіколюбство. І таємним своїм божественним натхненням вклав у Теофілове серце думку покаяння і навернення. Отямився Теофіл і почав думати, наскільки велике й люте зло зробив, відрікшись від Христа Бога і Пречистої Богоматері задля тимчасової й нічого не вартої людської чести. І болів за те серцем, і журився думкою, і каявся. Тоді почав з глибини серця важко зітхати і в груди битися, плакати й ридати гірко. Тим часом волхва того єврея за превеликі чари й волхвівські злодіяння взяв володар краю того і законним судом на смерть засудив. Достойну кару прийняв волхв за ділами своїми — живцем його спалили. Теофіл же вдень і вночі, плачучи й ридаючи, розкаювався серцем, не куштував їжі, ані пиття, ані розмовляти ні з ким не хотів, але замкнувся в собі, журився і тужив, кажучи до себе: "Горе мені, окаянному, горе мені, загиблому, що я наробив? У яку кинув себе загибель? Як нині піду отримати спасення? До кого прийду просити милосердя? Чи до Христа Бога? Але Його я відрікся. Чи до Богородиці? Але і тої відкинувся, рабом же став дияволові, і рукописанням своїм те утвердив, і хто може рукописання моє забрати з рук його? Хто поможе мені й визволить мене з володіння його? Яка була потреба йти до волхва того нечистого й богомерзенного, і довіритися йому, і передатися з ним вогню вічному? Яку знайшов я користь у тимчасових цих почестях? Що ж гордість і ситість суєтного цього світу? Горе мені, загинув я, окаянний. Горе мені, що заблудив і впав у сіть, з якої не відаю, як зможу вивернутися. Горе мені, що втратив я світло вічне й посеред пітьми є нині. Чи не було мені добре, коли забрали від мене службу економську? Хіба не краще було мені жити без журби й безмовно? Нащо захотів задля тимчасового і суєтного шанування від людей і заради марної слави бідну свою душу занурювати в геєну? Сам я — зрадник окаянної душі своєї, горе мені, що витерпів! Горе мені, як я звабився? Горе мені, що робитиму? Горе мені, що я відповідатиму Богові у День Судний, коли все буде відкрите і всім явлене. Коли ж праведні увінчаються, я ж, окаянний, засуджений буду разом із сатаною, якому передався. У той час кого впрошу допомогти мені? Хто тоді помилує мене? Справді, ніхто. Горе мені, окаянній і бідній душі. Як віддалася в полон пекельний, о душе? Як вибілишся? Наскільки лютим падінням упала? Якими хвилями накрилася? До якої пристані приб'єшся? Чи до якого прибіжища звернешся? Горе мені, душе, горе мені, що сталося тобі?" Так довго ридав і зранював жалем і печаллю душу свою. У відчаї почав трохи підніматися до надії Божим милосердям і сказав собі: "Відрікся Господа мого Ісуса Христа, народженого від Пречистої Діви Марії, і не смію до Нього прийти. Богоматері, яка Його народила, хоч і відрікся, проте до неї прийду, у пречесний храм Пречистої Богородиці, впаду перед її іконою і перебуватиму, молячись до неї, і не піду з храму її, аж поки не умилостивлю її і через неї не отримаю в Бога мого милосердя". Тоді знову сказав: "Але якими устами почну до неї молитися? Чи тими нечистими, що відрікся її? Яким серцем, якою совістю і якою надією зрушу до молитви язик свій нечестивий, не відаю. Як почну просити прощення таким гріхам моїм? Боюся, аби не зійшов вогонь з неба і не спалив мене, окаянного, або земля розверзе уста свої і поглине мене живцем, зведе в безодню пекельну. Проте, душе моя, не відчаюйся зовсім, але збудися і постарайся вибратися зі зла, що тебе облягло, прийди до Матері Христової — і не осоромишся".

Була ж там на одному окремому місці церква мала в ім'я Пречистої Богородиці без щоденної (окрім празників) служби, у тій церкві захотів Теофіл замкнутися на молитву. Спершу звільнився від усіх діл економської служби і всілякі перепони й турботи житейські залишив. Тоді, нікому про те не кажучи (окрім одного найвірнішого слуги Євтихіяна, який і записав його житіє), замкнувся в тій церкві. І впав перед чесною іконою Пречистої Богоматері — почав до неї молитися, плачучи й ридаючи гірко. Перебував у тій церкві сорок днів і сорок ночей, постячи, сповідаючись, і каючись, і молячись вдень і вночі ненастанно. І припадав до святої Богородичної ікони. По закінченні тих днів, коли молився опівночі, явилася преблагословенна Мати Господа нашого, яка справді є спасенням усьому світові, прибіжищем роду людському, єдиною в Господі надією нашою. І сказала йому: "О чоловіче, нащо настільки безсоромно надокучаєш мені, взиваючи до мене і просячи допомогти тобі? Ти ж відрікся Сина мого і мене, тож як маю просити за тебе Сина й Бога мого, аби простив тебе, раба диявола, що рукописанням йому віддався? Якими очима дивитимуся на пресвітле лице Господнє, коли захочу за тебе молитися? Не можу терпіти того безчестя, що твориться Синові моєму і Богу. Можливо, о чоловіче, пробачу тобі прогрішення переді мною, бо дуже люблю рід християнський, а найбільше тих, що з праведною вірою і теплою любов'ю приходять до мене і моляться у храмі моєму. їм усіляко помагаю, і в обійми свої приймаю їх, і молитви їхні слухаю. Про тих, що кривди й образи чинять Синові моєму, розпинаючи Його вдруге гріхами своїми, слухати не можу. Таким потрібно великих трудів, і подвигів, і каяття сердечного, щоб змогли розчулити доброту Його, бо хоч і вельми милосердний, проте й суддя праведний, і грізний месник — кожному віддає за ділами його". Теофіл же з видіння її вельми втішився, осмілів трохи й почав говорити до неї: "О Владичице моя преблагословенна, захиснице роду людського, прибіжище і спасення тим, хто приходить до тебе, знаю, справді знаю, як дуже нагрішив і прогнівав тебе і народженого від тебе Бога. Але маю багато прикладів тих, що переді мною прогнівали Сина твого і Бога нашого, їм же дано прощення гріхів за покаяння їхнє й ісповідання. Коли б не було покаяння, як би Син твій пожалів ніневітян? Коли б не було покаяння, як би зберіг Рахав — блудницю? Коли б не було покаяння, як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши в перелюб та убивство, не лише отримав прощення, а й знову прийняв дар пророчий? Коли б не було покаяння, як би Петро святий, верховний апостол, стовп Церкви, прийняв від Бога ключ Царства Небесного, коли відрікся Господа не один раз чи двічі, але тричі, після того плакав гірко, і не лише такого свого падіння отримав відпущення, а й більшої чести сподобився — поставлений був пастирем словесних овець Христових? Коли б не було покаяння, як би митаря-хижака Господь зробив євангелистом? Коли б не було покаяння, як би Павло святий із гонителя став посудиною Христовою вибраною? Коли б не було покаяння, як би прийняв Господь Закхея — старійшину митарів? Коли б не було покаяння, як би блудний син, повертаючись до батька, милий був батькові? Коли б не було покаяння, як би блудниця, що в ногах Христових плакала, отримала багатьом гріхам своїм прощення? Коли не було б покаяння, як би апостол звелів прийняти коринтського грішника? Коли б не було покаяння, як би Кипріян-волхв, що цілий був у диявола одягнувся і вагітних жінок утроби розтинав чарами своїми, але потім з допомогою чесної Юстини навернувся до Христа, — не лише своїм поганим ділам отримав прощення, а й вінця мученицького сподобився? Стільки-бо і таких прикладів покаяння маючи і на таке Боже милосердя взираючи, посмів і я, грішний, звернутися з покаянням до твоєї доброти, о всемилостива Владичице, аби ти подала мені руку допомоги й випросила у Сина твого і Бога нашого важким моїм гріхам прощення". Коли він це вимовив, пречиста Діва Богородиця, воістину грішникам прибіжище і тим, що й не надіються, надія і швидка для тих, що моляться до неї, допомога, сказала до нього: "Визнай, о чоловіче, що Той, кого я народила, Син мій, якого ти відрікся, є справді Христос, Син Бога живого, який прийде судити живих і мертвих, і я попрошу Його за тебе, і прийме тебе, бо каєшся". Відповів Теофіл: "І як посмію, о Владичице преблагословенна, я, недостойний і окаянний, відкрити скверні й нечестиві уста мої, якими відрікся Сина твого і Бога мого за малу й суєтну річ. Ще ж хреста святого, що був захистом душі моїй, також і святого хрещення відрікся рукописанням своїм, дияволу даним". Сказала до нього Пречиста Богородиця: "Ти лише визнай і не сумнівайся в доброті Його, милосердний-бо і чоловіколюбець, приймає сльози тих, що каються істинно, через те Бог людиною став, тіло від мене благозволив прийняти, щоб спасти рід людський". Тоді Теофіл із соромом і страхом, зі смиренням і розчуленням серця відкрив уста свої і скликнув голосно: "Вірю, ісповідую і славлю одного з Тройці Господа нашого Ісуса Христа, Сина Бога живого, народженого перед віками від Отця несказанно, що на останок літ зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і від тебе, Пресвятая Діво Маріє, істинна Богородице, спасення нашого ради, цілком Бог і цілком людина, волею за гріхи наші постраждати волів, простягнув пречисті свої руки на животворному дереві хресному. Пастир добрий цей поклав душу свою за овець. Похований же був, і воскрес, і зійшов на небо з тілом, від Тебе, Пречистої Діви, прийнятим. І прийде знову на землю зі славою судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Це ісповідую серцем та устами і поклоняюся йому Богові моєму. Тебе ж прошу, о Владичице, не гидуй мною, нечистим, не зневажай моління мого грішного, не покидай мене, окаянного, якого викрав злісний ворог на загибель, але проси за мене Того, хто народився з тебе, аби пробачив великі мої гріхи і визволив мене від згуби моєї, щоб і я зі всіма, що отримали прощення, заспівав і прославив безмірне милосердя народженого від тебе Бога нашого і твоє, о преблагословенна Діво". Такі слова, наче якусь згоду від нього отримавши, Пречиста Богородиця, джерело милосердя, утіха тим, що плачуть, рятівниця погибаючих, справжня й безупинна за нас перед Богом заступниця і поручниця спасення нашого, сказала йому: "Ось я задля хрещення, яким же ти в Христа хрестився, вірячи покаянню твоєму і милосердячись над тобою (вельми співстраждаю зі страждаючими), приступлю до Сина і Бога мого й молитиму Його, щоб прийняв тебе, каянника". Те мовивши, Пречиста невидимою стала, і вже почало світати. О, яка була щаслива та ніч грішникові, в яку сподобився такого бачення Пречистої Богородиці і такої бесіди з нею! Після того видіння Теофіл здобув печалі своїй відраду і більшу надію, пробув ще три дні, плачучи і молячись, на ікону Пречистої Богородиці взираючи, і припадаючи до неї, і головою до землі б'ючи, і сподіваючись на Бога, що спасе його молитвами Богоматері. Через три дні знову явилася йому надія і прибіжище наше Пренепорочна Мати Господня. Радісним лицем і світлими очима взирала на нього, кажучи: "Чоловіче Божий, угодне покаяння твоє милосердному Владиці Богові, почуто молитву твою, і сльози твої прийняв задля мене. Дивись-бо, щоб і ти віднині зберігав праведну до Нього віру аж до дня кончини своєї". Теофіл же відповів їй: "Справді збережу, о Владичице моя преблагословенна, ані не переступлю веління твого: тебе маю перед Богом покровом і заступництвом і на тебе все своє уповання і всю надію свою покладаю. Знаю, о пані премилостива, що нема иншої людям допомоги і покрову, окрім тебе, і ніхто ж, уповаючи на тебе, не осоромиться, і, через тебе просячи Бога, ніхто не буде покинений. Тому і я, грішний, молюся до твоєї безупинної благости, що лікує немочі наші: відчини двері милосердя твого для мене, заблукалого, що впав у глибину трясовини, і звели, щоб віддалося мені в руки те моє прокляте рукописання, яке я дав сатані, зваблений. Те дуже бентежить душу мою, ані не можу зупинитися у великій журбі, поки те рукописання в руках у диявола". Пречиста ж Діва після слів його тих стала невидима, а він ще залишився на три дні, віддано молячись, як же і раніше. Після того заснув з превеликого труду і бачив у сонному видінні Пречисту Богоматір, що несла до нього хартію того його рукописання. Він же з радости збудився, Пречистої Діви не побачив, проте рукописання своє знайшов — на грудях його лежало з печаттю цілою. Тоді і з радости, і з жаху більше знеміг тілом і був як напівмертвий. Опісля, отямившись, воздавав велику вдячність милосердному Владиці Христу і милосердній Богоматері — помічниці і захисниці своїй. Наступного дня була неділя, пішов у велику церкву, в якій архиєрей літургісав. Після читання святого Євангелія зблизився до єпископа, який благословляв людей, кинувся в ноги йому, молячи і кричучи, аби вислухав його, бо хоче, щоб усі почули, як сповідатиметься з діл своїх. І почав розповідати детально про все, що трапилося з ним: як засмутився через звільнення своє з економської служби, і з печалі до відчаю прийшов, і відрікся Христа Бога і Пречистої Богоматері, віддався сатані рукописанням. І як після того постив, і молився, і плакав, бачив Пречисту Богородицю, і розмовляв з нею, і прощення гріхів отримав, і рукописання його було йому повернене. Те все по черзі перед єпископом, щоб усі чули, розповів, віддав у руки його ту хартію запечатану, яку сатані на себе дав був, і просив єпископа, аби звелів її голосно прочитати, щоб усі точно довідалися про його гріх. І щоб Боже милосердя, яке Богородиця випросила, прославили. Єпископ, розкривши хартію, віддав її дияконові, той же став на амвон і почав читати — дивувалися всі такій жахливій справі. І розуміли всі клирики і цілий народ, чоловіки й жінки, і малі хлопці, що було Теофілові: як впав і як встав і як рукописання своє прийняв. Єпископ же почав до всіх голосно говорити: "Прийдіть, усі вірні, прославимо преблагого істинного Бога — Господа нашого Ісуса Христа. Прийдіть, о благочестиві й боголюбиві, побачити чуда дивні, прийдіть, о христолюбці, і розумійте, що премилосердний Владика наш не хоче смерти грішних, але на покаяння їхнє чекає. Прийдіть і побачите, о правовірні, наскільки багато може каяття сердечне, зітхання і сльози. Хто не здивується, о брати і отці, великому й невимовному терпінню милостивого Бога? Хто не почудується безмірній доброті і чоловіколюбству Його, що являє нам, грішним? Чудо насправді. Мойсей-пророк постив сорок днів — прийняв від Бога таблиці закону. Так і брат наш Теофіл сорок днів постив — прийняв своє рукописання, яке сила Божа забрала в сатани, заступництвом Божої Матері. Вознесімо й ми з ним, о любі, вдячну пісню Владиці, що милосердно прийняв його покаяння через заступництво Пренепорочної Богоматері, яка є для людей мостом до Бога, надією тим, що у відчаї, пристанню тим, що в бідах, дверима істини, які відчиняють милосердя своє грішникам, що стукають, і молитви наші приносять до народженого від неї Бога нашого. І що ще скажу? Яку пісню заспіваю на прославу Матері та Сина? Справді дивні діла Твої, Господи, і ніяких слів не вистачить, щоб хвалити чуда Твої. Воістину величні діла Твої, Господи, і все премудрістю створив Ти. Воістину годиться нині мовити євангельське слово: "Винесіть одяг перший, і одягніть його, і дайте перстень на руку його, і взуття на ноги, і приведіть теля, вгодоване на жертву, заколіть, і, ївши, возвеселімося, бо цей брат наш Теофіл мертвий був — і ожив, загинув — і знайшовся". Коли те говорив єпископ, Теофіл лежав у ногах йому, плачучи. І простягнув єпископ руку, підняв його із землі. Той же, вставши, просив єпископа, аби спалив те рукописання його. Єпископ же звелів самому йому рукописання своє спалити. І спалив його Теофіл перед усіма. Люди ж, бачивши спалення нечестивої тої хартії, взивали довгий час зі сльозами, кажучи: "Господи, помилуй!". Тоді єпископ звелів народові затихнути, почав відправляти Божественну Службу. Закінчивши її, зробив Теофіла причасником Пречистих і Животворних Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової — і зразу просвітилося лице Теофілове, як сонце. І всі, що бачили зміну лиця його, прославили преблагого Бога, який приймає в оправдання і святість грішників, які каються. Після цього пішов Теофіл до тої церкви Пречистої Діви Богородиці, де з покаянням і сльозами постив, видіння її святого сподобився і прощення гріхів своїх отримав. І там після трудів спочив трохи. Через три дні, розуміючи, що зблизилася година кончини його, заповів про дім свій, щоб усе роздали убогим. Тоді, попрощавшись з братами, передав чесну свою душу в руки Бога і Божої Матері. І похований був перед святою іконою Пречистої Діви, на місці, де покаяння своє приніс. І славляться в ньому доброта Христа Бога і милосердя Пречистої Богородиці, їй же із Сином її хай буде від нас, грішних, що завжди допомоги її потребуємо, честь, слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків.

Я ж, Євтихіян (говорить автор), смиренний і грішний, вихований у домі блаженного Теофіла і його заступництвом клирицтва у святій вселенській Церкві сподобився, наслідуючи його і служачи йому, панові моєму, у його печалі та скорботі, очима своїми бачив покаяння його і, що чув вухами своїми з уст його, істинно і праведно записав усе на користь благочестивих, на славу Христа, Бога нашого, славленого навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!