Житіє, подвиги і страждання святого апостола Варнави

Місяця червня в 11-й день

Святий апостол Варнава був одним із сімдесятьох апостодів. Ім'я його перед апостольством було Йосиф, а потім прозвали його Варнавою, як же наступне виявить слово. Народився він на острові Кіпр від батьків левитського єврейського роду, з якого й попередні великі пророки Божі були: Мойсей, і Аарон, і Самуїл. Прабатьки Варнави через війни в Палестині перейшли до Кіпру. Були ж батьки його вельми багаті: мали поле поблизу Єрусалиму, повне не лише садових і земних плодів, а й будинком прекрасним прикрашене, дім-бо свій там мали. З того часу, коли святий пророк Ісая написав: "Блаженний, хто має насіння своє у Сіоні, і дім собі в Єрусалимі", євреї, духовної сили тих слів не знаючи, перебуваючи в далеких краях, намагалися мати в Єрусалимі свої доми. Через те й батьки Варнави дім і поле при Єрусалимі мали. Народивши ж сина, про якого нам слово, назвали Йосифом і в навчанні книжному його виховували. Коли хлопець доходив дорослого віку, послали його до Єрусалиму до славного в той час учителя Гамалаїла, аби досконало навчився розуміння єврейських книг і всього закону Божого. Мав же там Йосиф співучня Савла, однолітка, якого пізніше назвали Павлом. І вчилися обидва разом в одного учителя Гамалаїла, і мали успіхи в розумінні, і в мудрості книжній, і в чеснотах. Йосиф щорано і ввечері приходив до церкви Соломонової, ревно молився до Бога, у постах частих і в повстримності великій дні юности своєї провадив. Дівства ж свого чистоту уважно пильнував, уникав співтовариства безчинних юнаків й ані слухати не хотів того, чим уми юних легко звикли розбещуватися, але завжди пильнував себе, у законі Господньому повчався вдень і вночі. Тим часом Господь наш Ісус Христос після тридцяти років від свого воплочення, починаючи відкривати себе світові, прийшов із Галилеї до Єрусалиму, навчав у церкві і робив чуда преславні — і всі тому дивувалися, і сходилися, щоб поглянути на святе лице Його, і слухати божественних Його слів, солодших від меду і стільників. Бачив же Його і юнак Йосиф і, слухаючи повчань, що виходили з уст Його пресвятих, розчулювався серцем, і дивувався чудам, що відбувалися від Нього. Бачив-бо, як розслабленого біля Овечої купелі зцілив словом, й инших чудесних Христових діл був свідком. Розпалився до Нього сердечною любов'ю і, підійшовши, кинув себе в ноги Спасителю, просячи, щоб поблагословив його і в учні собі прийняв. Господь же, що бачить таємниці сердець людських, розгледів у ньому серце, гаряче до любови божественної, з любов'ю благословив його і йти за собою не боронив. Він же спершу побіг додому, до тети своєї, на ім'я Марія, яка була матір'ю Йоана, названого пізніше Марком. І сказав до неї: "Ходи й побачиш те, що отці наші бачити бажали. Ось-бо один пророк, Ісус із Назарету галилейського, у церкві навчає і великі чинить чуда. І багато хто вважає Його очікуваним Месією". Те чуючи, жінка зразу, все покинувши, пішла поспіхом до церкви й побачила Господа Ісуса, припала до ніг Його, молячись і кажучи: "Господи, якщо я знайшла благодать перед Тобою, прийди в дім рабині Твоєї і входом своїм благослови мій дім". Господь же, бачачи її віру, прийшов у дім її і благословив усіх, що в домі її були. Частувала ж його жінка із шаною, з великою радістю і благословенням прийняла Владику нашого. І з того часу, коли Господь приходив до Єрусалиму, завжди бував у домі Марії з учнями своїми. Коли Ісус повертався з Єрусалиму до Галилеї, пішов услід за ним Йосиф з иншими учнями. Захотів Господь послати дванадцять своїх апостолів на проповідь до загиблих овець дому Ізраїлевого і бачив, що мало їх, як же й перед тим казав: "Жнива великі — робітників мало". Через те явив Господь й инших сімдесятьох учнів, щоб послати їх по два перед лицем своїм у кожен град і кожне місце. І серед тих сімдесятьох спочатку був цей святий Йосиф, якого святі апостоли перейменували на Варнаву, тобто сина утіхи, бо втішений був проповіддю про Месію, що прийшов у світ утішити людей, які з великим бажанням чекали на його прихід. Як синів Зеведея названо було синами грому, бо мали в піднебесній, наче грім, проповідь євангельську прогриміти, так і Йосифа цього святого названо сином утіхи, бо апостольські його труди мали принести обранцям Божим велику радість. Так і Золотоустий святий, про перейменування його розмірковуючи, говорить: "Здається мені, з чесноти прийняв ім'я, бо до цього був гідний і найкращий".

Після Вознесення ж Господнього на небо святі апостоли в Єрусалимі жили спільнотою, як же в Діяннях їхніх написано: "Люди, що повірили, мали серце одне і душу одну, і ні жоден з них з маєтку свого нічого не називав своїм, але було все спільним". І хто був господарем поля і дому, продавав те, приносив гроші і клав перед ногами апостолів. Тоді і святий Йосиф, названий від апостолів Варнавою, вищезгадане те поле поблизу Єрусалиму, залишене йому в спадок після батьків, продав, приніс гроші і перед ногами апостолів поклав, нічого собі не залишаючи: хотів у Бога багатіти, у Нього ж і багатів, як же про нього засвідчено: "Був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри". Траплялося ж йому часто бачитися із Савлом і сперечатися з ним щодо Писання про Христа Господа — бажав привести його до святої віри. Але Савло, понад міру відданий батьківським переданням, насміхався зі святого Варнави, наче зі звабленого, і на Христа образи говорив, називаючи Його сином теслі і препростим невігласом, насильницькою смертю замореним. Коли ж убили євреї святого первомученика Стефана, почав Савло переслідувати Церкву, вдираючись у доми вірних, витягаючи мужів і жінок і передаючи їх до темниці. Варнава святий плакав над ним і молився до Бога, підносячи чисті свої руки, аби просвітив душевні Савлові очі, щоб пізнати йому істину. Бажав-бо й у християнській вірі мати собі другом того, кого мав співтоваришем у Гамалаєвому училищі. І не були марними молитва і сльози святого Варнави — настав час Божого милосердя, навернувся Савло до Христа, прикликаний голосом Господнім згори, коли в Дамаск ішов. І перетворився вовк на вівцю: ганьбитель Христовий почав прославляти ім'я Ісуса; і той, хто гонителем був, став захисником Церкви. Після прийняття святого хрещення зразу пішов на зібрання жидівські і проповідував Ісуса, що той є Сином Божим. І перемагав у суперечці юдеїв, які жили в Дамаску. Коли ж повернувся до Єрусалиму, намагався приєднатися до учнів Христових, але всі його боялися, не вірячи, що й він Христовий учень. Тоді святий Варнава, зустрівши його, мовив: "Доки, о Савле, не перестанеш бути хулителем великого імени Ісуса Христа і гонителем вірних рабів Його? Доки будеш противитися страшній тайні, від пророків давно передвіщеній, яка в нинішні часи збулася спасення нашого ради?" Савло ж, припавши до ніг його, зі сльозами сказав: "Прости мені, о учителю правди, Варнаво, нині переконався: все, що ти мені говорив про Христа, — правда. І кого ображав раніше, сином теслі називаючи, того нині визнаю Сином Божим єдинородним, співприсутнім Отцеві і співбезначальним, сяйвом Отчої слави й образом Його Іпостасі, який в останні ці дні себе принизив, прийняв вигляд раба, цілком став людиною від Пресвятої Діви Богородиці Марії, добровільно витерпів хрест і смерть, воскрес із мертвих у третій день і вам, апостолам своїм, явився, і вознісся на небо, і сидить праворуч Отця, і знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Його Царству не буде кінця". Такі слова від колишнього хулителя і гонителя почув святий Варнава, здивувався і просльозився з радости, обійняв його, поцілував і мовив: "І хто тебе, Савле, навчив такі богонатхненні слова промовляти? Хто тебе переконав Ісуса Назарянина визнати Божим Сином? Звідки настільки досконалого пізнання небесних догм навчився ти?" Тоді Савло, весь у сльозах від розчулення серця, мовив: "Сам Господь Ісус Христос, якого я, грішний, ображав і гонив, мене всього цього навчив, бо й мені, хоч і нелюдові, явився, ще вуха наповнені маю Його божественним голосом. Осяяло мене згори дивне світло. Коли я впав на землю зі страху, пролунав до мене голос: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Я ж, тремтячи і жахаючись, сказав: "Хто Ти, Господи?" Він же лагідно й ласкаво відповів мені: "Я Ісус, якого ти гониш". Здивувався ж я довготерпінню Його і, молячись, сказав: "Господи, що хочеш, щоб я робив?" Тоді Він навчив мене всього, що я тобі сказав". Варнава святий, взявши за руку Савла, повів його до апостолів, кажучи: "Той, хто гонив нас, уже наш. Той, хто противився нам, нині з нами в Господі нашому однодумець. Хто був нам ворогом, нині нам друг і співробітник у винограднику Христовому. Ось ставлю перед вами лагідне ягня, яке було звіром диким". Савло розповів апостолам, як на шляху бачив Господа і що Він сказав йому і як у Дамаску насмілився проповідувати в імені Ісусовому. Апостоли ж, чувши це, дивувалися, і раділи, і славили Бога. І був з ними Савло, і виходив з Єрусалиму, і дерзав в імені Господа Ісуса, і перемагав юдеїв та еллінів. Ті ж дивувалися: як той, хто недавно гонив послідовників Ісуса, нині сам Його проповідує. І шукали, щоб убити його. Розуміли ж те брати, завели його з Єрусалиму до Кесарії і скерували до Тарси, на батьківщину його, щоб там Христа проповідував.

Тим часом в Антіохії Сирійській, великому і преславному місті, почала поширюватися свята в Господа нашого Ісуса Христа віра. Коли ж убито було святого первомученика Стефана і налягло в ті дні гоніння велике на Церкву Єрусалимську, і всі вірні розсіялися по землях юдейських і самарійських, окрім апостолів, — тоді деякі із розсіяних пройшли аж до Фінікії, і Кіпру, й Антіохії. Проповідували слово спасення спершу лише юдеям, тоді й еллінам почали благовістувати Господа Ісуса. І була рука Господня з ними, і велика кількість людей, повіривши, навернулися до Господа. Дійшла вістка про те до Церкви Єрусалимської, і послали апостоли Варнаву святого в Антіохію Сирійську подивитися, що там відбувається, й утвердити новонавернених. Він же, туди прийшовши і благодать Божу бачивши, зрадів й утішив всіх словом Господнім, й утвердив їх перебувати при Господі невідступно. Досить же проповідував там Варнава святий — додалося багато люду Господові. І бачив Варнава святий, як щодня примножуються учні, та мало учителів — великі жнива, а нема багато робітників, тому покинув на якийсь час Антіохію і пішов у Тарс шукати друга свого Савла. І знайшов його, привів до Антіохії, і трудилися обидва в наверненні душ людських до Христа Бога, юдеїв та еллінів у вірі переконували. Пробули ж в Антіохії ціле літо, збираючись у церкві й навчаючи багато людей. Там уперше назвали учнів християнами.

Після закінчення цілого року захотіли повернутися до Єрусалиму — сповістити апостолам святим, що в Антіохії діяла благодать Божа. Антіохійці ж зволили, хто скільки міг, послати на потребу бідним та убогим браттям, що жили в Юдеї, — був тоді голод великий, за пророцтвом святого Агава, одного зі сімдесятьох апостолів. Зібрали вірні в Антіохії досить милостині й послали до старців через Варнаву й Савла. Коли прийшли до Єрусалиму святі апостоли Варнава і Савло, перейменований на Павла, вельми втішили Церкву: розповіли про вірних, яких було багато в Антіохії, і милостині від них досить принесли. Тоді несподівано вчинилося велике збентеження Єрусалимській Церкві. У той час Ірод-цар заповзявся скривдити декого з Церкви й убити Якова, брата Йоана Зеведея, мечем. Бачив, що угодно це юдеям, взяв і Петра й посадив його до темниці. З неї ж Петра вивів святий ангел. Допоки ж у Єрусалимі не стишилося те гоніння на Церкву, Варнава й Савло ховалися в домі вищезгаданої Марії, тети Варнави, куди й Петро святий після чудесного звільнення з темниці вночі прийшов. Після того Варнава й Савло, закінчивши свою службу в Єрусалимі, повернулися знову до Антіохії, взявши зі собою й сина Марії на ім'я Йоан, названого потім Марком. Перебували в Антіохії якийсь час у пості, і молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в проповідуванні Божого слова. Була воля Духа Святого послати їх в народи на проповідь. І сказав Дух Святий до пророків та вчителів, які були в Антіохійській Церкві: "Відділіть мені Варнаву і Савла на діло, на яке їх прикликав". Тоді постили, молилися і, поклавши на них руки, відпустили їх. Вони ж спершу зійшли в Селевкію. Звідти відплили на Кіпр і були в Саламині. Всюди ж ходячи, звіщали слово Боже, мали собі слугою вищезгаданого Йоана, Маріїного сина, що Марком звався. Коли пройшли острів аж до Патоса, знайшли одного волхва, лжепророка, юдея, Єлима на ім'я, що був при антипаті Сергієві, мужеві розумному. Антипата вірою святою просвітили, Єлима ж волхва, що противився їм, осліпили словом. Від'їхавши з Пафи, прибули в Пергію Памфилійську. Слуга ж їхній Йоан, який же й Марко, юний літами, бачачи їх у великих злостражданнях, на які віддавалися задля благовістування Христового й ані смерти не боялися, — злякався ходити з ними і, відлучившись, повернувся до Єрусалиму до матері своєї. Варнава ж із Павлом, пройшовши Пергію, прийшли до Антіохії Писидської — це инша від великої Сирійської Антіохії. Звідти вигнали їх, обтрусили святі порох із ніг своїх на них і прийшли до Іконії. Хотіли там язичники і юдеї побити їх камінням. Вони ж, про те довідавшись, втекли у гради ликаонські Лістру і Дервію і в околиці їхні і там благовістували. Там і чоловіка одного, що з лона матері кривим був і ніколи не ходив, на ноги поставили, і ходив добре. Люди ж, думаючи, що вони боги, хотіли принести їм жертви. Варнаву називали Дієм, Павла ж Єрмією. І ледве апостоли святі зупинили людей, щоб не приносили їм жертв. Потім ті ж люди, намовлені від юдеїв, збунтувалися на них, побили Павла камінням і виволокли за град — думали, що помер. Він же, вставши, увійшов у град, і зранку обидва з Варнавою вийшли в Дервію.

Благовістивши в граді тому й навчивши багатьох, поверталися назад до Антіохії Сирійської, ідучи тим же шляхом. Всюди ж утверджували душі учнів, просячи їх перебувати у вірі і сповіщаючи, що через багато скорбот належить нам увійти в Царство Боже. Рукоположили ж їм пресвітерів до всіх церков і, помолившись з постом, залишили їх Господові, у якого ті повірили. Коли були в Пергії і голосили там слово Господнє, зійшли в Атталію. Потім відплили в Антіохію Сирійську, звідки були послані Святим Духом проповідувати язичникам Господнє Слово. Досягнувши града й зібравши Церкву, розповіли, що вчинив з ними Бог і як багато язичників вони привели до Христа. І пробули в Антіохії часу немало.

Після цього між євреями й еллінами, які повірили, вчинилася суперечка про обрізання. Одні-бо прийшли з Юдеї і вчили братів, що, коли ті не обріжуться за звичаєм Мойсея, не можуть спастися. Елліни ж, що повірили, важко сприймали обрізання. Противилися юдеям і Варнава з Павлом, захищали еллінів від обрізання. Але через те, що не припинялися суперечки і змагання велике щодо цього, треба було святим апостолам Варнаві й Павлові піти з Антіохійської Церкви знову до Єрусалиму, до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання. До того ж і потреба була сповістити їм, що Бог відчинив двері віри для язичників. Послані тому були з Церкви, пройшли Фінікію і Самарію, розповідаючи про здобуття язичників. І чинили радість велику всім братам. Коли ж прийшли до Єрусалиму, прийняла їх з любов'ю Церква, і святі апостоли, і старці, і з насолодою слухали всі Варнаву й Павла, що розповідали, які знамення й чуда робив з ними Бог серед язичників. Апостоли святі, соборно міркуючи і радячись про обрізання, утвердили забрати це зовсім від вірних — не лише від еллінів, а й від юдеїв — як не потрібне новій благодаті. Ще захотіли вони й декого з-поміж себе послати з Варнавою і Павлом до Антіохії, до еллінів, які повірили, — і вибрали на те Юду, названого Варсава, і Силу — знатних мужів серед братів. І писалося так: "Апостоли і старці, і брати, тим, що в Антіохії, і Сирії, і Киликії братам з язичників, у Господі радіти. Тому що ми чули, що дехто з нас, пішовши, збентежив вас словами, розбещуючи душі ваші, говорячи обрізатися і пильнувати закону, — від нас вони на те веління не мали. Була воля нам, що зібралися єдинодушно, вибраних мужів послати до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом — чоловіками, які передали душі свої в ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Послали тому ми Юду і Силу, які словом те саме вам скажуть. Воля була Святому Духу і нам ніякого більше не накладати на вас тягаря, окрім цього потрібного: відгороджуватися від ідоложертовного, і крови, й удавленини, і блуду. І того, що не хочете, аби вам було, иншим не чиніть. Так коли пильнувати себе будете, добре зробите. Будьте здорові". З таким посланням святі ці апостоли Варнава і Павло, а з ними Юда і Сила з Єрусалиму до Антіохії вирушили. Тоді Йоан, названий Марком, син Марії, тети Варнави, не сміючи звернутися до святого Павла, прийшов до стрия свого Варнави святого з покаянням і сльозами, жаліючи, що відлучився від них, коли були серед язичників на проповіді. І просив Варнаву святого, щоб знову взяв його з собою, обіцяючи без страху наважитися на всі страждання і на смерть за Господа. Тому взяв Варнава сестрінка свого, і дійшли всі разом до Антіохії. Зібравши ж народ вірних, віддали послання. Ті, прочитавши, зраділи. Юда ж і Сила словами багатьма утішили й утвердили братів. Тоді за якийсь час Юда повернувся до Єрусалиму, Сила ж захотів залишитися там. Павло ж і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовістуючи слово Господнє з иншими багатьма. Через кілька днів сказав Павло до Варнави: "Годиться нам відвідати братів наших у всіх градах, де ми проповідували слово Господнє, подивитися, як вони живуть". І погодився на те Варнава святий. Захотів Варнава взяти з собою Йоана, названого Марком, сестрінка свого, Павло ж не хотів, кажучи: "Як маємо брати зі собою хлопця боязливого, який раніше покинув нас у Памфілії, не захотів іти з нами на діло, на яке ми були послані, і відлучився від нас, до себе повернувся?" Була, отже, суперечка між ними. Варнава хотів взяти Йоана, Павло ж не хотів. Розлучилися вони, кожен хотів окремо рушати в дорогу. Це ж було за Божим Провидінням: щоб більше душ, ходячи окремо, знайшли на спасення. Досить-бо одному великому учителю там проповідувати, де б мали два великі учителі ходити разом. Обидва, осібно проповідуючи, подвійний Церкві Христовій зроблять прибуток: один в одному краю, инший в иншому різні народи до віри й до Христа привівши. Святий Павло, взявши зі собою святого Силу, пішов у Дерв і Листру, а святий Варнава відплив до Кіпру зі сестрінком своїм Йоаном.

Досягнувши ж Кіпрського острова, батьківщини своєї, святий Варнава немалі підняв там труди, аби багато людей до Христа навернути. Примножив же на Кіпрі святу віру, потім пішов до Риму і, як дехто про нього розповідає, першим у Римі проповідував Христа. Тоді в Медіолані заснував й утвердив єпископський престол, відтак знову на Кіпр повернувся, де в Саламині-граді навчав про Христа. Прийшли із Сирії деякі юдеї і противилися Варнаві — бунтували людей, кажучи, що все, що говорить Варнава, суперечить Богові і Мойсеевому закону. І великим злослів'ям ображали чесне ім'я Варнави, і смерть йому через убивство влаштовували, бунтуючи на нього багатьох. Апостол же святий, провидівши свою мученицьку кончину, скликав усіх вірних, які в граді тому були, досить повчив їх міцними бути у вірі і в добрих вчинках, відправив Божественну літургію, і всі були причасниками Пречистих Христових Таїнств. Взяв же окремо Марка, супутника свого, і сказав йому: "Цього дня від рук невірних юдеїв маю кінець прийняти, як же сказав мені Господь. Ти ж, знайшовши тіло моє за градом із західного боку, поховай його. І йди до друга мого Павла-апостола і все про мене йому сповісти". Мав же Варнава святий зі собою Євангеліє від Матея, своєю рукою переписане. Заповідав і про нього Маркові святому, аби з ним його поховав. Тоді, останнє цілування родичеві своєму Маркові давши, сам пішов на соборище єврейське, де, коли з книг пророчих розповідав їм про Христа, збунтувалися на нього юдеї, що прийшли із Сирії, й инших юдеїв зрушили, і наклали на нього свої убивчі руки: вивели за град до західного боку і камінням його побили. Запаливши вогонь, вкинули в нього мертве тіло апостола на спалення. Після того святий Марко з деякими братами таємно прийшов і знайшов тіло апостола, яке вогонь анітрохи не пошкодив. Взявши його, поховав в одній печері за п'ять стадій від града і Євангеліє, про яке заповідав апостол, на грудях його поклав. Тоді, не гаючись, пішов шукати святого апостола Павла. Знайшов його в Ефесі й розповів про кончину Варнави, і плакав за ним Павло святий, Марка ж при собі затримав. Було ж після убивства святого Варнави в Саламині-граді велике гоніння від євреїв на вірних, і розбіглися звідти всі, хто куди міг. З того часу невідомим стало те місце, де чесні мощі апостола Варнави були поховані. Через багато років, коли віра Христова у всіх кінцях землі примножилася, і царі християнські греко-римським царством керували, і Кіпрський острів цілий благочестям і правовір'ям сяяв, благозволив Бог прославити те місце, де лежали в землі мощі апостола, — і почали відбуватися там чуда дивні. Спочатку один недужий, випадково заночувавши на тому місці, отримав здоров'я. Тоді таке трапилося і з другим. Тоді й инші довідалися про те — навмисне приходили ночувати туди і приймали недугам своїм зцілення. Слава про місце те розійшлася, приносили багатьох недужих розслаблених — і повне зцілення приймали, здорові поверталися в доми свої. Біснуватих туди приводили — і зразу духи нечисті з великим криком втікали з людей. Там криві починали ходити, сліпі отримували прозріння, і хто якою недугою був одержимий, приймав зцілення на тому місці. Тішився тим край Саламійський, не знаючи, чому на місці тому такі чуда відбуваються, — ніхто-бо не знав про мощі апостолові. І називали місце те місцем Здоров'я. Як же ті святі мощі було знайдено, довідатися годиться.

Коли злісний єретик Петро Білильник, прозваний Кнафій, противник четвертого Вселенського в Халкедоні святих отців собору, Євтихієвої ж єресі захисник й Аполінарієвого зловір'я помічник, підступом захопив престол Антіохійського патріяршества в царство Зенона, пошкоджував неправедним ученням своїм Христову Церкву. Незадоволений ж призначеною Антіохійському престолові єпархією, гонив і кривдив у ній правовірних, багато мучивши. Захотів і Кіпрський острів, з давніх-давен вільний, під свою владу забрати, свою в ньому єресь сіяти і кривдити тих, хто протистоятиме йому, бо правовірні кіпріяни відкидали неправедне його мудрування про те, наче божество на хресті постраждало. Він же всіляко хотів їх до себе притягнути, казав: "Тому що слово Боже у Кіпр прийшло з Антіохії, годиться Кіпрській Церкві під антіохійським патріярхом бути". Тоді архиєпископ Кіпрський, на ім'я Антимій, був у печалі великій, знав-бо, що Петро той мав у царя велику милість, легко міг отримати, що хотів, і за волею своєю вчинити. І прийшов наказ царевий на Кіпр, щоб архиєпископ Кіпрський прийшов до Царгороду і на соборі перед патріярхом відповідав антіохійцям, які просили прилучити Кіпрський острів до Антіохійської єпархії. Не знав архиєпископ, що робити, бо і веління царевого не послухати не смів, і йти боявся. Хоч і святий був життям, проте до суперечки невдатний, і знав, що в будь-якому разі противники його переможуть. Віддався тому посту і молитвам ретельним — від самого Бога зі сльозами допомоги, і захисту, і поради корисної шукав. Одної ж ночі, коли від труду молитовного задрімав, став перед ним якийсь божественний муж, у ризі світлій священичій, небесними променями осяяний, і сказав: "Чому так сильно засмучений і журишся, архи-єпископе? Не бійся, нічого поганого не станеться від противників твоїх". Те мовивши, явлений муж невидимим став. Архиєпископ же, збудившись зі сну, жаху сповнився, простягнувся на землі хрестоподібно до молитви і з рясними сльозами молився, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, не покидай цієї Церкви своєї, але поможи їй задля слави імени святого Твого. І якщо видіння це від Тебе, зроби так, прошу, щоб і вдруге, і втретє явилося мені, аби мені, грішному, знати, що Ти зі мною, Помічник мій". Наступної ж ночі було те саме видіння архиєпископові, той самий муж пресвітлий явився йому, кажучи: "Уже сказав тобі, що цілком не постраждаєш від супротивників, що нахваляються на тебе. Нічого не бійся, іди до Константинополя". Те мовивши, явлений знову невидимим став. Архиєпископ Антимій знову Богові подякував і, нікому про бачене не сказавши, додав молитву до молитви і сльози до сліз, щоб і втретє сподобитися того ж видіння й довідатися, хто то являється. Третьої ночі знову той самий явився, мовив: "Доки не віритимеш словам моїм, що збудуться в ці дні? Іди в царюючий град без страху, бо звідти зі славою повернешся, ніякої кривди не зазнавши від супротивних, сам Бог, задля мене, раба свого, твоїм буде захисником". Тоді архиєпископ, осмілівши, спитав: "Прошу тебе, пане мій, скажи мені, хто ти, що говориш це до мене?" Він же відповів: "Я — Варнава, учень Господа нашого Ісуса Христа, посланий від Духа Святого разом з вибраною посудиною — апостолом Павлом, на проповідь слова між язичниками. Щоб певний був ти у правдивості сказаного, ось тобі знамення. Коли вийдеш за град до західного краю за п'ять стадій, на місці, що називається місцем Здоров'я (задля мене там Бог чудесно подає хворим зцілення), копай під деревом, що родить ріжки, — і знайдеш печеру і раку, у якій мощі мої покладено, і Євангеліє, моєю власною рукою написане, яке переписав зі святого апостола євангелиста Матея. І коли супротивники твої, бажаючи Церкву цю собі підкорити, почнуть говорити, що Антіохія є апостольським престолом, ти запереч їм, кажучи: "І мій град — апостольський престол, бо маю апостола, що в граді моєму спочиває". Те Варнава святий сказав архиєпископові й став невидимим. Архиєпископ же превеликої радости сповнився, Богові подякувавши, скликав клир, всіх градоначальників і людей і сповістив про трикратне явлення святого апостола Варнави і його слова. І пішов із псалмоспівом на те місце, несли перед ним хрест чесний. Досягнувши ж місця, почав копати під деревом, як же сказав у видінні апостол. Трохи землі викопавши, знайшов печеру, камінням загороджену. Забравши каміння, побачив ковчег — пахощі великі та невимовні все огорнули. Відкривши ковчег, бачили в ньому чесні мощі святого апостола Варнави — цілі, тлінням не торкнуті, і Євангеліє на грудях лежало. І всі, радіючи та веселячись, велегласно славили Бога. І, благоговійно чесним мощам поклоняючись, торкалися до них з вірою і любов'ю — і було тоді чуд багато. Хто-бо якимись недугами був одержимий — отримував здоров'я, торкаючись чесних мощей. Після цього архиєпископ Антимій, не сміючи забрати з того місця апостолові мощі, запечатав раку оловом і приставив чин духовний там перебувати, аби звичні денні й нічні псалмоспіви при гробі апостольському відбувалися.

Сам же пішов до Царгорода і, на соборі ставши, відповідав супротивникам так, як святий апостол у видінні навчив його. Сповістив цареві, і патріярхові, і всьому собору про віднайдення чесних мощей святого Варнави-апостола. Зрадів Зенон-цар, що у дні його царювання такий безцінний духовний скарб знайшовся. І зразу утвердив, щоб не бути Кіпрському острову під патріярхом, а вільним і мати архиєпископа зі своїх єпископів. Цю ж свободу Кіпру даровано задля мощей апостола святого, і назвався престол Кіпрський престолом апостольським, як же й инші патріярші престоли. І вельми шанували цар і цілий духовний собор блаженного архиєпископа Кіпрського Антимія. Випросив же цар собі Євангеліє те, що на грудях апостола було, і, прийнявши його, прикрасив золотом і камінням чесним дорогоцінним і поклав у царській церкві своєї палати. Архиєпископові ж дав багато золота на будівництво прекрасної церкви на тому місці, де було знайдено мощі апостолові. І повернувся архиєпископ до себе зі славою і честю. Скоро церкву велику й прекрасну в ім'я апостолове збудувавши, чесні мощі у святому вівтарі з правого боку поклав і встановив святкування пам'яті святого апостола Варнави в 11-ий день місяця червня — коли ж чесні його мощі було знайдено. На славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!