Пам'ять преподобного отця нашого Зосима з Киликії, що був єпископом у Вавилоні

Місяця червня в 4-й день

Преподобний Зосим, прозваний киликійцем, бо з краю Киликійського родом був, з юности Бога полюбив і світу відрікся, на Синайську гору прийшов, і в чернечий одягнувся чин, і догоджав Богові добре. Забажавши безмовнішого пустельного життя, коли молодим ще був, пішов у краї Ливії і там, у пустелі, на одному місці, названому Аммоніяк, оселився і почав жити сам на самоті, одному Богові скоряючись. Ходячи ж тою пустелею, зустрів одного старця, що волосяний одяг колючий носив. Коли до нього наблизився і хотів поклонитися і прийняти благословення від нього за звичаєм, старець випередив його і сказав: "Нащо сюди прийшов, Зосиме, іди звідси, не можеш-бо тут сидіти". Зосим же, думаючи, що віддавна знає його старець, поклонився йому і, попросивши благословення, сказав: "Вчини любов, отче, скажи мені, звідки мене знаєш?" Старець же відповів йому: "Два дні тому явився мені хтось дивний видінням і сказав: "Ось іде до тебе монах із Синаю на ім'я Зосим. Не благоволи йому в пустелі цій перебувати з тобою, бо хочу йому доручити Церкву Вавилонську в Єгипті". Сказав це старець Зосимові, відійшов від нього на відстань кинутого каменя і став на молитві, піднісши руки до Бога. Молився ж десь дві години і, закінчивши молитву, прийшов знову до Зосима. Обійнявши по-батьківськи, поцілував його, кажучи: "Дитино люба, добре, що прийшов сюди, Бог тебе привів до мене, щоб ти віддав тіло моє землі". Спитав же Зосим старця: "Скільки літ, отче, на цьому місці перебуваєш?" Відповів старець: "Сорок п'ятий рік виповнюється мені тут". Коли сказав це старець, просвітилося лице його, наче вогонь, і знову до Зосима промовив: "Мир тобі, дитино, молися за мене". Те сказавши, ліг на землі і відійшов до Господа. Зосим же блаженний, розкопавши землю, поховав чесне тіло великого того старця. Пробув на тому місці два дні, тоді повернувся в Синай, славлячи Бога.

Коли ж перебував у монастирі своєму на Синаї, прийшов до нього один розбійник, просячи його й кажучи: "Змилуйся наді мною, авво, і в чернецтво мене прийми, щоб у безмовності плакав я над гріхами своїми. Багато вбивств я сподіяв — і хочу покинути всі погані діла свої, і каятися у всі дні життя мого". Преподобний же Зосим, повчивши, одягнув його в чернечий образ. Через короткий час сказав до нього преподобний: "Повір мені, дитино, що тут перебувати тобі неможливо, бо якщо довідається якийсь князь про тебе, візьме тебе, також і вороги твої убити тебе можуть. Послухай мене, я відведу тебе в далекий монастир". Взявши його, повів у киновію авви Доротея поблизу Гази і, там його залишивши, сам знову до себе повернувся. Прожив же брат той у киновії літ дев'ять і, навчившись Псалтиря і весь чин чернечий засвоївши, повернувся знову до преподобного Зосима, кажучи: "Змилосердися наді мною, отче, дай мені одяг мій світський, чернечий же від мене візьми". Преподобний же, зжалившись, сказав йому: "Чому, дитино?" І сказав йому брат: "Ось дев'ять літ, як же сам знаєш, отче, перебував я в киновії, і, скільки міг, постив, і повстримно жив, з усілякою покорою, і мовчанням, і страхом Божим скоряючись всім. І сподіваюся на безконечну Божу доброту і невимовне Його милосердя, що безліч гріхів моїх простив мені. Проте завжди бачу дитину, що стоїть переді мною і каже: "Чому ти мене вбив?" Це бачу не лише уві сні, а й наяву: і в церкві на відправі стоячи, і до Божественних Таїнств приступаючи, і на трапезі, коли з братами їм. І ні на одну годину не дає мені перепочити, куди йду, там перед собою бачу ту дитину, що каже мені одне це: "Чому мене вбив?" Через те, отче, хочу піти туди, де розбій чинив, щоб мене взяли і віддали на суд, хай помру за дитину ту, через нерозум убив її". Взявши від преподобного отця одяг світський й одягнувшись у нього, пішов у світ. Прийшов він до міста Діосполя, взяли його і наступного дня відтяли йому голову — відійшов до Бога, кров'ю своєю омивши гріхи свої.

Преподобний же Зосим, маючи ненастанне бажання жити в пустельній безмовності і бути від людей цілком віддаленому, знову задумав залишити гору Синайську. Вставши й учня свого Йоана взявши, пішов у Порфирот — так називалася пустеля. її проходячи, зустрів двох пустельників: один був з Галатії, на ім'я Павло, другий — із Мелетинського краю родом, на ім'я Теодор, із монастиря авви Євфимія Великого. Обидва мали одяг зі шкіри буйвола. Й оселився Зосим з учнем своїм поблизу тих пустельників десь за два поприща, і прожив там два роки. Одного ж дня учня Зосимового Йоана вкусила змія — і пошкодилося ціле тіло Йоанове від отрути зміїної, і вийшло багато крови через усі його проходи, і помер. Засмутився ж блаженний Зосим вельми і пішов до тих пустельників. Вони ж, бачивши, що він іде до них збентежений і вельми сумний, перш ніж мав Зосим щось до них сказати, випередивши його, мовили: "Що, авво Зосиме, чи помер твій брат?" Він же здивувався ясновидности їхній, сповістив їм, хоч і самі знали, що брат помер. І встали обидва, пішли із Зосимом до брата; бачачи ж його, що на землі лежав мертвий, сказали: "Не сумуй, авво Зосиме, поможе тобі Бог". І промовили до померлого, кажучи: "Брате Йоане, встань, бо старець потребує тебе". І зразу брат ожив і встав із землі. Вони ж, пошукавши змію, знайшли і роздерли її надвоє. Після того сказали до Зосима: "Справді, авво Зосиме, кажемо тобі, іди в Синай, бо хоче Бог поручити тобі єпископство Церкви Вавилонської в Єгипті". Преподобний же Зосим, прийнявши від тих святих пустельників благословення, взяв учня і в Синай повернуся. Через якийсь час авва гори Синайської послав блаженного Зосиму й инших з ним двох братів до Олександрії задля якихось потреб, і затримав їх олександрійський папа блаженний Аполінарій — рукопоклав їх єпископами: одного — в Іліополі, другого — в Леондополі, а Зосиму — у Вавилоні єгипетському. Два-бо раніше було Вавилони. Перший, більший і давніший, — у Халдеї, де ж Навуходоносор й инші після нього царі халдейські царювали, другий же, менший і пізніший, — у Єгипті. Переселилися-бо люди з Великого Вавилону до Єгипетського краю і поблизу ріки Ніл град собі збудували, і назвали його Вавилоном, бо вавилонці його збудували і в ньому жили. У цьому єгипетському Вавилоні преподобний Зосима, Божою волею, жив, за пророцтвом святих отців пустельних. Прийнявши престол архиєрейський, пас Христове стадо і керував святою Церквою добре, прикладом був для стада словом і життям. Перебував на престолі досить років і багатьох на путь спасення наставив. Коли ж у глибоку почав приходити старість, бачив неміч свою; на швидку кончину чекаючи, залишив престол свій і в Синай до попереднього життя свого знову повернувся. Трохи поживши, помер у Господі і в лику святих єрархів став перед Владикою нашим Ісусом Христом, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Астія, єпископа Дирахійського у Македонії, який за часів царювання Траяна постраждав. Спершу прутами олов'яними і жилами тварин били його, тоді помастили нагого медом, за градом на дереві розіп'яли, щоб, мухами і шершнями кусаний, помер. У такому стражданні мученик Христовий, помолившись, передав дух свій в руки Владики свого.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!