Житіє преподобної матері нашої Євфросинії Діви, ігумені обителі святого Спаса в Полоцьку

Місяця травня на 23-й день

Був у полоцькому граді князь на ім'я Всеслав. Він мав сина Георгія, який народив цю святу гілку — блаженну Євфросинію. Було ж перше її ім'я княже, перед хрещенням наречене, — Предислава. Вона з малих літ навчена була Божественного Письма, і віддавалася читанню святих книг, і навчилася з них страху Божого і любови сердечної до Бога, Творця свого. З лиця ж була вельми вродлива, і коли було їй дванадцять літ, багато князів славних присилали до батька її: кожен з них старався синові своєму взяти її в подружжя. Але дівчина ніяк не хотіла єднатися із земним смертним чоловіком, зранена була бажанням небесного безсмертного нареченого — Христа, Сина Божого, весь-бо ум свій перетворила на любов божественну. Вирішив батько, хоч і не хотіла, обручити її гарному і вродливому хлопцеві, синові одного князя. Вона ж, утаївшись від усіх, пішла в монастир дівочий до преподобної княгині Романи-ігумені і просила постригти себе в чернечий образ. Преподобна ж Романа, бачачи юність дівчини і боячись батька її, довго боронила їй, радячи світське життя як молодій і з лиця вродливій. Тоді, зрозумівши велику її до Христа Бога гаряч сердечну і незмінне бажання зберегти дівство задля Царства Небесного, звеліла священикові, що там був, постригти її й одягти в чернечий ангельський святий образ і дала ім'я їй Євфросинія. Про те довідалися батько і мати, невимовної печалі і жалю сповнилися. І, прибігши в монастир і доньку свою в чернечому образі побачивши, вельми плакали, ридаючи. Але блаженна дівчина не зважала на сльози батьків, більше ж переконувала їх тішитися тим, що мають доньку, обручену Цареві Небесному. І перебувала Євфросинія з иншими черницями в пості, і молитвах, і у всіляких монастирських трудах з великим смиренням, всім покірна. Через якийсь же рік просила єпископа Полоцького Іллю, аби звелів їй перебувати при великій престольній Святої Софії церкві в суміжній комірчині (наслідуючи тих давніх дів у Єрусалимі, серед яких же була й пречиста Діва Богородиця, що жили при Святая Святих Соломонової церкви в окремих кімнатках, при стіні церковній на те влаштованих) Єпископ же, бачачи її рівноангельне життя і серафимську в ній до Бога любов, не боронив доброму бажанню серця її. І перебувала свята, як ангел Божий, замкнувшись у коморі при церкві, завжди вдень і вночі молилася і славословила Бога. У час, що лишався від молитви, переписувала книги своїми руками і давала їх продавати: що ж брала за них, те роздавала убогим. Досить же часу у святій Софії пробувши, одної ночі у видінні сонному побачила ангела Божого, який, взявши її, повів за град на місце, що називалося Сільце, там була метохія святої Софії і церква мала дерев'яна. І сказав ангел до Євфросинії: "Годиться тобі тут перебувати, бо хоче Бог через тебе на цьому місці наставити багатьох на спасення". Це ж видіння преподобній Євфросинії не раз було, але і вдруге, і втретє. І дивувалася свята, розмірковуючи про бачене, і дякувала Богові, що сподобив її видіння ангельського. Господній волі підкорившись, сказала: "Готове серце моє, Боже, готове серце моє". Явився ж ангел і єпископові у видінні, кажучи: "Веди рабу Божу Євфросинію до церкви Спасителя у Сільці й осели її при тій церкві, бо там буде монастир освячених Богові дів, їх же хоче Господь спасти через цю рабу свою. її ж молитва, як миро, сходить до Бога, і, як вінець на голові царя, так спочиває на ній Дух Святий. І як сяє сонце по вселенній, так просіяло життя її перед ангелами Божими". Тому єпископ, збудившись зі сну, пішов до преподобної Євфросинії і сповістив їй Господню волю. Вона ж і своє видіння розповіла єпископу й дякувала Богові. Прикликав тому єпископ князя Бориса, стрия її, і князя Георгія, батька її, і бояр, і чесних мужів і, Божу волю їм розповівши, сказав: "Ось при вашій державі даю Євфосинії місце святого Спаса на Сільці, бо монастир дівочий буде там. І ніхто з останніх не має судити цього їй дання". І всі погодилися з єпископом. І повели туди Євфросинію святу, оселили її при церкві Спасителя і загородили монастир для дів, що хотіли в чистоті працювати для Христа. І була преподобна Євфросинія для багатьох дів і жінок, що відрікалися світу і в чернецтво приходили, наставницею і провідницею до спасення, бо ті, що на її ж добродійного життя приклад дивилися, вельми користали й заохочувалися на подвиги богоугодні. Через якийсь час послала преподобна до батька свого, кажучи: "Пусти до мене сестру мою Градиславу, щоб навчила я її святих книг". Він же відпустив, і навчила свята Єфросинія молодшу свою сестру читання книжного і багатьма душеспасенними словами до збереження дівства її переконала, уневістила Христові, у чернечий чин ввела і дала їй ім'я Євдокія. Коли ж минуло досить часу, послав до преподобної батько її, кажучи: "Пусти до нас сестру свою". Євфросинія ж відповіла: "Хай побуде ще зі мною, бо ще не дуже добре навчилася писання". Але скоро довідалися батько й мати про постриг другої доньки своєї і подвійного суму сповнилися. У монастир ішли, з гнівом і сердечним болем кричали на святу Євфросинію, кажучи: "О дитино, що ти нам зробила? Додала журбу до журби і печаль до печалі! Чи не досить тобі, що сама покинула нас, але й другу любу нашу дитину підступом забрала в нас. Чи на це ми вас народили? Чи на це виховували, аби швидше смерти, як мертвих у гріб, у чорних ризах і заперті монастирському замкнути і позбавитись сподіваної від вас утіхи?" Преподобна ж Євфросинія душеспасительні слова до них із Божественних книг говорила, утішила їх трохи, і повернулися вони додому, розчиняючи природну свою батьківську печаль духовною радістю.

Після цього прийшла у преподобний чернечий чин Євфросинїї княжна Борисівна, родичка її, донька стрия, що називалася Дзвенислава. І принесла весь коштовний свій одяг, і прикраси, до шлюбу приготовані, і сказала блаженній: "Пані і сестро моя, вся краса світу цього нічим є для мене, а ці шлюбні прикраси даю в церкву Спасителя і сама хочу шлюбом духовним з Ним поєднатися і схилити голову свою під благе і легке Його ярмо. Преподобна ж Євфросинія прийняла її з радістю, і постригти зразу її звеліла, і нарекла їй ім'я Євпраксія. І перебували разом у пості і всенічних молитвах, єдинодушно працюючи для Господа в преподобності і правді. Бачила ж преподобна, що день за днем примножуються сестри і розширюється обитель, — замислила збудувати церкву кам'яну в ім'я Спасителя. І доклала до того старання, Божою допомогою почала діло, яке закінчилося скоро, — за один-бо рік кам'яну прекрасну церкву було збудовано. Наглядав же за тою справою муж знатний на ім'я Йоан. Коли він спочивав перед сходом сонця, багато разів був голос, що говорив: Иоане, встань і йди на діло Вседержителевого храму". Він же одного дня стомився від голосу того, прийшов до преподобної ігумені, кажучи: "Пані, чи ти присилаєш примушувати мене на діло?" Вона, зрозумівши, що голос той був не людський, але зверху, божественний, сказала Иоанові: "Хоч і не я велю тебе будити і примушувати, проте послухай того голосу, що на діло тебе кличе, і швидко зроби наказане, бо це діло Боже". Коли була церква близька до завершення і цегли на закінчення не вистачало, помолилася преподобна до Бога, кажучи: "Слава тобі, Владико, чоловіколюбче, всесильний Боже, який дарував нам більше, молюся до твоєї благості, подай нам і менше, чим би закінчити церкву, споруджену на славу пресвятого Імени Твого". Наступного ж дня дією сили Божої виявилася піч повна цеглин палених і вже холодних, міцних дуже: були-бо невидимою зроблені рукою, і не протягом довгого часу, а лише за одну ніч ця чудесна річ зробилася. І сповнилася радости преподобна, і всі з подивом прославили Бога, і закінчилося будівництво церковне. Прийшов єпископ із клиром і з князями освятити церкву, і весь люд градський зібрався, і святкували освячення церкви, радіючи. Преподобна ж, ниць упавши в церкві, зі сльозами до Бога промовляла: "Ти, Господи, що серця бачиш, Вседержителю Боже, зглянься на храм цей, збудований в Ім'я Твоє, як же колись Соломонів. Зглянься і на словесне стадо, при церкві Твоїй зібране, і милостивий будь до нас, що працюємо для Тебе, і подай допомогу, аби понесли ми ярмо Твоє, на нас накладене, і підемо вслід Тобі, Женихові нашому. Ти сам бережи двір цей словесних Твоїх овець і будь нам пастирем, і ворітником, і сторожем, щоб ні одну з нас не викрав вовк згубний — диявол. Ти, Господи, будь нам зброєю і стіною, щоб не прийшло на нас зло ані рана не зблизилася до тіл наших, і не згуби нас із беззаконнями нашими, на Тебе уповаємо, бо Ти — Бог добрий і милостивий для тих, хто знає Тебе. І тобі славу возсилаємо до останнього нашого подиху". Повчала преподобна сестер своїх, кажучи: "Ось зібрала я вас у Господі, як же квочка пташенят під крила свої і як овець Божих на божественну пашу. Пасіться тому в заповідях Господніх і ростіть чеснотами від сили в силу, щоб і я з радістю без зітхань піклувалася про спасення ваше і вчила вас, і нехай веселюся духом, бачачи духовні плоди трудів ваших. Ось такими повчаннями слова Божі в серця ваші засіяти намагаюся, а ниви ваші сердечні на місці стоять, не ростуть у добродійну досконалість. Але час жнив наближається, і лопата готова на току, щоб очистити полову від пшениці. Боюся ж, аби не знайшлося серед вас полови й аби не передали вас вогню невгасимому. Постарайтеся, прошу вас, сестри мої, постарайтеся пильнуватися від гріховної полови й уникнути вогню геєнного. Зробіться чистою пшеницею Христовою, змеліться в жорнах смирення постницькими трудами, чистотою ж, любов'ю і молитвами щоб були ви як хліб солодкий Богові". Так учила, як дітолюбна мати, дітей своїх духовних. Настановою її та молитвами всі черниці зростали в подвигах духовних і були посудом вибраним для Святого Духа. Збудувала ж преподобна і другу церкву кам'яну — в ім'я Пресвятої Богородиці, іконами ж і всілякою красою прикрасила і дала її ченцям. Також монастир загородила їм при тій церкві.

Забажала ж преподобна Євфросинія бачити і мати в обителі своїй ікону Пресвятої Богородиці, що називалася Одигитрія, одну з тих, які святий апостол і євангелист Лука ще за життя Пречистої Богоматері написав. Чула ж преподобна, що є три ікони Богородичні, які намалював святий Лука: одна в Єрусалимі, друга в Царгороді, а третя в Ефесі. Помолилася тому до Бога зі сльозами, щоб отримати бажане, послала слугу обителі своєї Михаїла в Царгород до благочестивого царя Мануїла і до святішого патріяха Луки з дарами і багатьма благаннями, просячи одну з тих трьох ікон Пречистої Владичиці, саме ту, що в Ефесі. Цар же і патріярх, розумівши її велику до Бога і до Пречистої Божої Матері любов і ревність, погодилися на прохання її. І послали до Азії, принесли з Ефесу до Царгорода чудесну Богородичну ікону і присланому слузі віддали, відпустили до преподобної Євфросинії з листами своїми, де була похвала рабі Христовій і благословення патріярха. Вона ж, отримавши бажану ікону, невмовної радости сповнилася і велику віддала дяку Христові Господові і Його Пренепорочній Матері. І поставила її у своїй обителі в церкві Святого Спаса, прикрасивши золотом і камінням дорогоцінним. Після смерти ж батьків своїх і після достатніх у чернецтві років захотіла преподобна Євфросинія побачити святі Єрусалимські Місця і поклонитися живоносному Гробу Христовому. Думала ж і життя своє там закінчити і про те належно до Бога молилася. Довідавшись про намір її, духовна і світська влада жалістю великою були охоплені, зійшлися до неї, просили зі сльозами, аби не покидала їх і цілої батьківщини своєї. Вона ж благорозумними і душекорисними словами, як мати дітей, всіх утішала. Був же любий її брат, князь В'ячеслав, він прийшов з княгинею своєю і з дітьми своїми поклонитися їй. І сказав, плачучи: "Пані, сестро і мати моя, чому хочеш покинути мене? Світло очей моїх і управителько душі моєї!" А свята відповіла: "Не покинути, а помолитися хочу за себе і за вас у Святих Місцях". Після духовної ж бесіди, коли відходив князь В'ячеслав від неї, звеліла дітей його, двох дівчат, Кирінію та Ольгу, залишити сестрі своїй Євдокії. Такий-бо мала дар блаженна Євфросинія, що коли на когось поглянула своїми очима, зразу пізнавала, чи є в ньому дух добродійний і чи може бути посудиною вибраною для Бога. Зрозуміла ж і щодо братових доньок, юних дівчат, що мають бути угодні Христові. Після відходу від неї брата сказала до залишених доньок його: "Хочу вас обручити Женихові Безсмертному і ввести в оселю Царства Його. Дівчата ж із богонатхненних її слів насолодилися душею, припали до ніг її, кажучи: "Воля Господня нехай буде, і твоя свята молитва, як же хоче, так нехай з нами влаштує". Євфросинія ж, радіючи духом за добру дівчат волю, учила їх корисними бесідами і насаджувала в серцях їхніх любов Христову. Через декілька днів прикликала брата і сказала йому: "Хочу дітей твоїх постригти в чернецтво, хай будуть невісти Христові". І збентежився князь В'ячеслав словами її, і сказав: "Пані, мати наша, що ти зробити замислила? Два плачі хочеш додати душі моїй: щоб плакав я через твій від нас у край далекий відхід і щоб журився через дітей, позбавлений від них утіхи". Княгиня ж В'ячеславова, мати дівчат, більше невимовним жалем сердечним шматована, ридала, проте не могла перечити волі преподобної Євфросинії, її ж слів, як із Христових уст, слухала, знаючи точно, що вона справжня раба Христова і живе у ній Дух Святий. Тому, запросивши до себе єпископа, який тоді був, на ім'я Діонисій, преподобна Євфросинія ввела дівчат до церкви, і він постриг їх, давши Кирінії ім'я Агафія, а Ользі — Євфимія, і благословив їх благословенням святих отців і матерів, що від віку Богові угодили. Тоді через короткий час вручила Євфросинія обитель сестрі своїй Євдокії і, попрощавшись з усіма та на Бога поклавшись, після достатньої молитви вирушила в намірену до Єрусалиму дорогу. Відпроваджували її всі далеко з гіркими сльозами. Взяла ж із собою другого брата свого, Давида, і Євпраксію, родичку, і прийшла спершу в Константино-град. І прийняли її з шаною цар і патріярх. Там поклонилася святим церквам і багатьом святих мощам і пішла в Єрусалим. Його досягнувши, поклонилася живоносному Христовому Гробу, і золоту лямпаду в ньому поставила, і багато дарів дала церкві єрусалимській і патріярхові. Обійшла і всі святі єрусалимські місця і з великим розчуленням поклонялася і молилася. І перебувала в монастирі, що називався Руський, при церкві Пресвятої Богородиці, і знову до Гробу Господнього прийшла, помолилася зі сльозами і зітханням сердечним, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, що народився від Пречистої Пресвятої Приснодіви Марії, спасення нашого ради, і сказав "просіть і дасться вам", дякую Твоїй доброті, що я, грішна, попросила в Тебе й отримала: удостоїлася бачити ці Святі Місця, які Ти пречистими своїми ногами освятив, і цілувати святий гріб Твій, в якому спочив Ти пречистою, за нас на смерть відданою плоттю. Але ще в Тебе, преблагий Владико, прошу одного дару цього: дай мені, щоб на цих Місцях Святих я померла, не зневаж смиренного прохання мого, Творче мій, візьми дух мій у святому цьому твоєму граді і вчини з тими, що угодили Тобі, на лоні Авраамовім". Так помолившись, увійшла в раніше згадану церкву, де перебувала, і впала в недугу тілесну, і лежала на одрі хвороби, кажучи: "Слава тобі, Владико мій, Ісусе Христе, що і в цьому послухав мене, недостойну рабу Твою, і вчинив зі мною, як же захотів. Хотіла ж бути і на Йордані, але вже не могла через хворобу. Послала тому Давида, брата свого, і Євпраксію. Вони ж пішли на Йордан і повернулися звідти, принесли їй води йорданської. І прийняла воду ту блаженна з великою радістю і вдячністю, і пила її, і ціле тіло своє нею облила, і знову лягла на одрі й мовила: "Благословен Бог, що просвітлює й освячує кожну людину, яка йде у світ". Було ж їй у хворобі тій ангельське явлення і сповіщення від Бога про блаженну кончину її і про приготований для неї спокій. І веселилася душею преподобна в Бозі, Спасі своєму, славлячи Його і дякуючи Його доброті. Послала ж у Лавру святого Сави, просячи архимандрита і братів, щоб дали їй місце на поховання в обителі тій. Вони ж відмовили, кажучи: "Постанову маємо від святого отця нашого Сави, щоб ніколи не ховати жінки в обителі його. Є ж киновійний монастир Теодосіїв Пресвятої Богородиці, у ньому ж багато жінок святих лежать. Там-бо і мати святого Сави, і мати святого Теодосія, і мати святих безсрібників Теодотія й инші поховані, тому там і богоугодній Євфросинії покладеній бути годиться". Преподобна ж, те почувши, прославила Бога, що тіло її має бути покладене з мощами святих жінок. І зразу послала в обитель преподобного Теодосія з проханням. І показали чорноризці місце для гробу в церковному притворі. І влаштований був гріб святій на поховання. Хворіла ж преподобна двадцять чотири дні. До кінця наблизившись, прикликала пресвітера і причастилася Божественних Таїнств. І молилася, передала святу свою душу в руки Божі місяця травня у 23-ій день. І поклали її чесно в обителі Теодосія преподобного, в паперті церкви Пресвятої Богородиці. Давид же, брат, і Євпраксія, родичка, повернулися у край свій, у град Полоцьк, принесли вістку про кончину блаженної і чесне поховання преподобної Євфросинії. І всі дуже плакали, постановивши відзначати пам'ять її, славлячи Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, якого все творіння хвалить, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день Віднайдення мощів святого отця нашого Леонтія, єпископа Ростовського, чудотворця. Про нього ж у Пролозі.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!