Житіє святого рівноапостольного великого царя Константина і святої христолюбної матері його Олени

Місяця травня на 21-й день

Конста, прозваний Флор, цар римський, внук попереднього царя Клавдія, від доньки його народжений, батьком був Великого Константина, його ж народив від Олени. Мав Конста й инших дітей, від иншої жінки, на ім'я Теодора, яка була донькою царя Максиміяна Єркулея. Вона народила Консті Констанція, батька Галія і Юліяна, Далматія, Аннібала і доньку Констанцію, яка була дана за Аіцінія. А від Олени один тільки Константин Великий народився, який і був наступником царства отчого.

Про Консту, батька Константинового, відомо, що хоч про людське око дотримувався давніх звичаїв римських, проте не віддавався так службі ідольській, як инші ідолопоклонники, але на Вишнього Бога покладався й уповав на Нього. Учив і сина свого Константина від Вишнього Промислу шукати і просити допомоги, а не від ідолів. Милосердився над християнами, яких тоді мучили й убивали инші царі нечестиві, і не гонив він Церкви Христової, більше ж — захищав від гоніння. І мали вірні спокій під державою його у краях західних. На Сході ж не припинялося гоніння, бо Максиміян Галерій, зять Диоклитіяна, східними тоді володів краями.

Було в царя Консти багато християн, які служили у дворі його в різних санах. І хотів цар точно довідатися, які з них мужі добрі, досконалі і постійні у вірі, тому вчинив річ таку. Скликав цілий двір свій царський і сказав: "Якщо хтось мені вірний і хоче в палатах моїх бути, то нехай поклониться богам моїм і жертви зі мною разом принесе їм, і буде мені другом щирим, і послужить нам у сані своєму, удостоюючись від нас більших почестей. Якщо ж хтось не захоче богам моїм поклонитися, то нехай іде з двору мого, куди хоче, не можу-бо з неодновірними бути разом". Коли сказав те цар, видно було, як на дві частини розділився двір його. Ті, що були справжніми рабами Христовими, відділялися осібно і, полишаючи свої великі сани й почесті, починали виходити з палат царських, а ті, що любили світ цей і славу його більше, ніж Христа Бога, погодилися зі словами царевими й до ідолопоклоніння приєднувалися. Цар справжніх християн затримав, сказав до них: "Бачу, що ви вірно Богові вашому служите, тому хочу вас мати собі за слуг, і приятелів, і радників. Сподіваюся, що таким же чином, яким вірні вашому Богові, так і мені вірні будете. До тих же, що захотіли відійти від Христа і поклонитися ідолам, сказав: "Вас же зовсім не хочу мати у дворі моєму, якщо-бо до Бога свого не бережете віри, то як мені вірними будете". І так осоромлених відкинув від лиця свого. Звідси явним постає, наскільки був добрий цар той і милостивий до справжніх християн. Бувши у Британії і у хворобу смертну впавши, царство своє Константану, синові, від Олени народженому, вручив, бо любив його понад усіх дітей своїх, від инших жінок народжених, і помер.

Коли прийняв Константан після смерти батька свого владу царську зі згоди всього воїнства, усім любий був, бо доброго кореня добра парость. Чувши про те, Максентій, син прибраний Максиміяна Єркулея, заздрістю розпалився, звабив деяких сенаторів з Риму, давши їм багато дарів і ще більше дати обіцявши, і захопив престол царський, зробившись самовладно царем римським, хоч і не хотів його народ римський і всі воїни. Коли стало про те відомо Константанові, не розгнівався на нього, але і більше — погодився з тим і послав до нього послів своїх, миротворців, даючи Максентієві царювати в Римі. Сам же задовільнився Британією і суміжними їй краями. Але Максентій не хотів із Константаном миру ані не бажав царем його називати — сам прагнув бути самодержцем усіх земель і країв римського підпорядкування. Закріпившись у Римі, почав велику кривду чинити людям, не лише християн гонячи, але й своїх поган мучачи, й убиваючи чесних сенаторів, і розграбовуючи маєтки їхні, і благородні доми ґвалтуючи, нечисто живучи: викрадав сенаторських жінок і дівчат на нечистоту свою, волхвуванню і чарам вельми віддавався. І був для всього Риму тягарем великим і мерзотою через люте катування і нечисте життя своє. Послали тому римляни таємно до царя Константина, який перебував у Британії з матір'ю своєю Оленою, просячи, аби прийшов і визволив їх від того ката. Константан же написав спершу до Максентія, дружньо переконуючи його, аби таке катування припинив, а Максентій не лише не послухав його і не виправився, але й гірший зробився і на самого Константина готував війну, зовсім не бажаючи мати його рівним собі царем.

Константан, чуючи, що Максентій невиправний, більше ж — на гірше посягає і проти нього полки воїнські великим коштом збирає, встав і пішов на нього війною. Бачачи ж невелику воїнства свого силу, до того ж про чари погані Максентієві думаючи, почав сумніватися. Знав-бо, що Максентій багато крови людської задля волхвування пролив, багатьох хлопців, і дівчат, і вагітних жінок на жертву бісам зарізав, милостивими до себе роблячи суєтних богів своїх, на яких покладався. Бачив Константин, що з Максентієм велика була сила бісівська, — почав одному молитися Богові, що небом і землею володіє, Його ж християнський рід шанує, щоб дарував йому образ перемоги на ката. Ревно молився — і з'явився в полуднє образ хреста Господнього, зображений зорями: сяяв понад сонце, і написано було на ньому: "Цим перемагай". Бачили те і всі воїни, серед них же був Артемій Дукс (він пізніше від Юліяна мучений буде за Христа), і дивувалися, більшість же з них боятися почала: у поган образ хреста був знаменням нещастя і смерти, бо на хресті розбійників і злодіїв смертю карали. Боялися тому воїни, що війна їхня не буде щасливою, і цар Константин був у великому збентеженні. Вночі ж, коли спав, явився йому сам Христос Господь і знову показав знамення Чесного Хреста. І сказав йому: "Зроби подобу цього знамення і звели перед полками нести — і не лише Максентія, але і всіх ворогів своїх переможеш". Вставши ж, цар розповів боярам про видіння своє, прикликав майстерних золотарів і звелів їм зробити Чесний Хрест за образом того, що явився у знаменні: із золота, і бісеру, і каміння коштовного. Ще ж і всьому воїнству своєму звелів знамення хреста на всій зброї, на шоломах і щитах зобразити. Злочестивий же Максентій, довідавшись про Константиновий похід в Італію на Рим, з великою смілістю римських воїнів вивів і ополчився проти Великого Константина. Константин же звелів нести Чесний Хрест перед полками воїнів своїх. І коли зійшлися з Максентієм, тоді силою Чесного Хреста переможений був Максентій, і багато воїнів його потято було, і сам Максентій кинувся втікати, гнаний військом Константина-царя. І біг він мостом через ріку Тивер, його ж сам побудував, — розламався міст, Силою Божою, і потонув окаянний у ріці з воїнами своїми, як же давній фараон, і наповнилася ріка вершниками і кіньми зі зброєю. Великий же Константин з перемогою прийшов до Риму, і зустріли його всі люди з радістю великою чесно. Він же велику дяку возсилав Богові, що дав йому перемогу на ката силою Чесного і Животворного Хреста. На пам'ять же преславної тої перемоги поставив хрест посеред града Рима на високому стовпі кам'яному і написав на ньому: "Цим спасенним знаменням град цей від ярма катівського звільнено".

Другу битву мав проти візантійців (Візантіон, колись малий град, один грек Визас у часи Манасії, царя юдейського, у своє ім'я збудував). Вони вже двічі Константина перемагали, і був він у печалі великій. Коли настав вечір, очі свої до неба підніс і побачив напис, зорями складений, що зображав таке: "Приклич мене в день печалі своєї, і визволю тебе, і прославиш мене". Перестрашений був, знову очі на небо звів і побачив хрест зоряний, як же і попереднє зображення на небі, і напис біля нього: "У цьому знаменні переможеш". І несли перед полком хрест — і перемогли ворогів своїх, і взяли град їхній Візантіон.

Третю ж битву мав він зі скитами на Дунаї-ріці. Знову на небі зброя спасення явилася і перемогу, як же і раніше, принесла. І звідси цар Константин силу розіп'ятого на хресті Христа зрозумів і повірив, що він — один істинний Бог, охрестився в Нього з достохвальною матір'ю своєю Оленою.

Про хрещення ж Константинове розповідь така. Божим провидінням, яке влаштовує все на користь людям, цар Константин впав у проказу вельми люту й невиліковну і був з ніг до голови обкладений струпами. Багатьох лікарів премудрих і волхвів приводили до нього не лише з володінь римських, але і з Персії, проте ніякого не отримав від хвороби своєї полегшення. Тоді жерці Йовишеві з Капітолію до царя підійшли, сказали: "Якщо не зробиш собі купелі з крови малих дітей і не омиєшся у ній теплій, то неможливо тобі зцілитися. Якщо ж так вчиниш, зразу здоровим будеш — і нема тобі иншого ліку від цього". Цар же послав всюди збирати малих дітей на приготування собі купелі з крови їхньої. І зібрано було в Капітолії багато дітей, що їли з грудей матерів своїх. Настав же день, коли мали дітей різати, пішов цар у Капітолій, там-бо жерці мали приготувати йому криваву купіль. І ось незліченно жінок зійшлося, рвали на собі волосся і нігтями лиця свої роздирали, кричали й гірко ридали. Коли ж спитав цар, яка причина такого їхнього плачу, довідався, що то матері дітей, на заріз зібраних. І розчулився, дивлячись на гірке їхнє ридання і сльози, і сказав: "О, яка велика жорстокість тих, що радили мені пролити кров невинну! Невідомо, чи здоровий я буду, омившись у крові невинній. Якщо б і напевне знав, що вилікуюсь, то краще мені одному терпіти біль, аніж мав би стількох багатьох немовлят, що ніякого зла не вчинили, кров пролити і ненастанного ридання і печалі матерів їхніх сповнити". Те сказавши, повернувся в палату, матерям же велів віддати дітей їхніх цілими, ще ж і золота кожній із царської казни дав і відпустив з миром. Преблагий же Бог, бачачи таке милосердя, віддав йому подвійним здоров'ям — тілесним і душевним, бо послав до нього верховних своїх апостолів Петра і Павла, коли він спав. Явилися у видінні, стоячи перед ложем його. І спитав їх цар, хто вони і звідки. Вони ж сказали: "Ми — Петро і Павло, апостоли Ісуса Христа, послані до тебе від Нього, щоб наставити тебе на шлях спасення і розповісти тобі про купіль, в якій маєш отримати здоров'я тіла і душі, й обіцяти тобі життя вічне від Бога за те земне життя, яке ти дарував дітям, пожалівши їх. Приклич до себе єпископа Сильвестра, який ховається в горі Сорактес через страх перед тобою, і його науки послухай. Він же покаже тобі купіль, у якій від усіх нечистот очистишся, душею ж і тілом здоровий вийдеш". Те мовивши, святі апостоли пішли від нього. Цар же, зі сну збудившись, здивувався баченому. І ось зайшов до нього, як звичайно, лікар, він же сказав до нього: "Не потребую вже лікування вашого, бо сподіваюся на Божественну поміч". І відіслав його від себе. Звелів же зразу шукати всюди єпископа Сильвестра і привести до себе з шаною. Коли ж знайшли Сильвестра і до царя привели, прийняв його цар із шаною і любов'ю: сам, вставши, зустрів і дружньо обняв його. Тоді спитав його, кажучи: "Чи є у вас боги, які називаються Петро і Павло?" Сильвестр же відповів: "Один у нас Бог, о царю, Він створив небо, і землю, і все, що на них. А ті, що ти кажеш, Петро і Павло, не є богами, але рабами Божими, що проповідували ім'я Христове по вселенній, пізніше ж і кров свою за Господа свого від Нерона пролили". Цар же, те чуючи, радий був і сказав: "Прошу тебе, єпископе, покажи мені подобу їхню, якщо маєш на іконі зображених, аби точніше я довідався, чи ті, які уві сні мені явилися". Сильвестр же зразу послав диякона, щоб приніс ікону святих апостолів Петра й Павла. І, бачивши зображення лиць апостольських, цар сказав: "Справді ті, що я бачив". І розповів про видіння своє єпископові детально, і просив його, аби показав йому таку купіль, у якій би міг очиститися від прокази душевної і тілесної, як казали апостоли, явившись йому у видінні. Святий же єпископ Сильвестр сказав цареві: "Не можна тобі, о царю, у купіль ту ввійти, якщо спочатку не повіриш без сумніву в Бога того, якого ж проповідували апостоли, що тобі явилися". Відповів цар: "Якби не повірив я, що Ісус Христос — єдиний Бог, то ніколи не прикликав би до себе твоєї святині". Сказав же йому святий: "Належить тобі спершу постити, молитвою ж, і сльозами, і визнанням гріхів своїх умилостивити Бога. Тому відклади порфиру і вінець свій на сім днів, у внутрішніх кімнатах палат своїх замкнися й у веретищі і попелі вчини покаяння, плачучи і землею себе посипаючи. Звели ж замкнути ідольські храми і жертви їхні припини. Тих християн, що у вигнанні, звільни і тим, що в путах, звільнення даруй. Добрим будь до тих, що просять тебе, і всіляке праведне прохання виконуй, і дай з маєтку свого убогим милостині досить". И обіцяв цар все те на ділі виконати. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, огласивши його, пішов. І зібрав усіх вірних, звелів їм також постити й молитися, аби зупинилося гоніння на Церкву Божу, і пітьму ідолопоклоніння було прогнано, і світло спасення щоб для всіх засяяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про Святі таїнства, у Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. У неї увійшов цар, і занурив його святий Сильвестр, прикликаючи над ним ім'я Пресвятої Тройці. Раптом засяяло світло велике з небес, понад сонячне проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився цар зразу від прокази, яка вся у воді залишилася, відпавши від тіла його, як луска від риби, — і вийшов з купелі здоровий, що й сліду ран не було на тілі його, одягнувся в білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам: "Коли занурився у воду, чув руку, що зверху простягнулася і торкнулася мене". І зразу дав наказ, аби ніхто не посмів ображати Христа і кривдити християн. Збудував же в царському дворі своєму церкву в ім'я Спаса Христа і звелів, аби хрестилися безборонно всі, що хочуть бути християнами, одяг же до хрещення білий аби брали із царських скарбниць. И охрестилася в той час людей велика кількість, і день за днем росла і примножувалася Церква Христова, ідолопоклоніння ж зменшувалося. І була радість велика вірним, їх же така кількість була в Римі, що хотіли вигнати з града всіх, які не хотіли бути християнами. Але цар заборонив народові, кажучи: "Не хоче Бог наш, аби когось неволею і примусом переконували до Нього приходити. Але якщо хтось вільною волею і благим наміром приступає до Нього, за те Він благоволить і милостиво його приймає. Тому як же хто хоче, так нехай і вірить вільно і нехай не переслідує один одного". Від тої царської відповіді більше розвеселилися люди — що вільне всім життя залишає, кожного при своїй вірі і вільній волі. Не лише ж у Римі радість була вірним, але й по цілій вселенній. Всюди-бо випускали з пут і темниць вірних, за Христа мучених, поверталися з вигнання ісповідники Христові, що ховалися в горах і пустелях через страх перед катами, без боязні приходили до себе, і всюди гоніння замовкло й катування зупинилося.

Після того благочестивий цар Константан захотів збудувати у своє ім'я місто в Ілії, де, як розповідають, була битва Трояна з еллінами. Але Божим сповіщенням заборонено було йому там будувати град, наказано будувати його у Візантії. Скорившись волі Божій, збудував град у Візантії, великий і преславний, і всілякою красою прибрав, і назвав його на свою честь Константинополем, туди ж і престол свій зі старого Риму переніс, і Новим Римом називати звелів, і склав його під захист Божий і Пречистої Його Божої Матері.

Бентежив тоді злочестивий Арій єрессю своєю Церкву Христову. Захотів благовірний цар точно допитати про святу віру і звелів бути Великому Вселенському в Нікеї Соборові.

І зійшлося святих Отців триста вісімнадцять, і склали православні догми святої віри, Арія ж і єресь його прокляли. Був же той собор Першим Вселенським. Коли він відбувся, цар Константин блаженну матір свою Олену, як вельми боголюбиву, до Єрусалиму на пошуки Чесного Хреста Господнього послав з маєтками великими. Вона ж пішла в Єрусалим, святі місця бачила, і від скверн ідольських їх очистила, і чесні мощі різних святих на світло винесла. Був же тоді в Єрусалимі патріярх Макарій, який з належною честю царицю зустрів. Блаженна ж цариця Олена, хотівши шукати схований життєтворний хрест Господній, прикликала всіх юдеїв і просила їх показати місце, де сховано чесний хрест Господній. Відмовлялися ж вони, казали, що не бачили, — цариця Олена муками і смертю погрожувала. Вони ж показали їй одного старого мужа, Юду на ймення, кажучи, що "цей може показати те, що ти шукаєш, бо він чесного пророка син". І багато допитів було, Юда ж відмовлявся сказати. Звеліла цариця вкинути його в яму глибоку, в якій пробувши якийсь час, обіцяв розповісти. Вивели його, прийшли на місце, де була гора велика, посилана землею і каменем, на ній же Адріян, цар римський, уже збудував храм Венері і поставив у ньому кумир її — тут Юда показав, де сховано Хрест Господній. Цариця ж Олена звеліла храм ідольський зруйнувати, землю і каміння розсипати й копати. Макарій-патріярх помолився на місці тому — і вийшов запах пахучий, і зразу гріб і місце Кранієве явилися до сходу, і поблизу них знайшли заховані три хрести, і потім знайшли чесні цвяхи. Не розуміли до кінця всі, котрий же був хрест Христовий. Трапилося ж у той час, що несли одного мертвого на поховання. Тоді Макарій-патріярх звелів тим, що несли, стати. І клали хрести на мертвого по одному. Коли ж поклали хреста Христового, зразу мертвий воскрес і встав живий, силою божественного Хреста Господнього. Цариця ж, з радістю прийнявши Чесний Хрест, поклонилася йому й обцілувала його, також і весь синкліт царевий, що був з нею. Инші ж не могли бачити і цілувати хреста святого через тисняву і просили принаймні здалеку показати його. Тоді Макарій, патріярх Єрусалимський, став на найвищому місці, воздвигнув Чесний Хрест, показуючи людям, вони ж возвали: "Господи, помилуй!" І відтоді було започатковано празник Воздвиження Чесного Хреста. Цариця ж Олена частину цього чесного дерева в себе зберігала, також і святі цвяхи. А инше ж поклала у срібний ковчег, віддала Макарієві-патріярху на збереження для майбутніх поколінь. Тоді Юда той з багатьма жидами повірив і охрестився, і названий був у святому хрещенні Киріяком, і пізніше патріярхом Єрусалиму був, і за царювання Юліяна Законовідступника мучено його, за Христа кінець прийняв. Свята ж цариця Олена звеліла в Єрусалимі на святих місцях церкви побудувати. Спершу звеліла збудувати Церкву Воскресення Господа нашого Ісуса Христа, де святий гріб Христовий і де Чесний Хрест знайдено було. І також звеліла збудувати церкву в Гетсиманії, де ж гріб Пресвятої Богородиці чесного її Успення. Тоді й инших вісімнадцять церков збудувала і, всілякою красою прикрасивши й достатніми потребами обдарувавши, у Константиноград прийшла, несучи з собою частину дерева животворного Хреста і святі цвяхи, ними ж прибите було тіло Христове. Тоді, не через довгий час, переставилася до Бога, добре Йому угодивши, і похована була чесно. Великий же цар Константан після переставлення святої матері своєї Олени прожив літ десь десять і більше, на війну проти персів вийшов, і в одному полі никомидійському впав у хворобу. Пізнавши наближення кінця, зробив заповіт, розділив царство поміж трьома синами своїми. І недужий був тілом — передав святу свою душу в руки небесного царя Христа Бога, і принесено його в Константинополь і славно поховано у храмі святих апостолів. Помер у тридцять другий рік царювання свого, всіх же років від народження мав шістдесят п'ять. Нині ж безкінечним живе життям у Вічному Царстві Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого благовірного :нязя Константина і дітей його Михаїла і Теодора, муромських чудотворців.

І преподобного отця нашого Касіяна Грека, угаецького чудотворця.

Про них же в Пролозі.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!