Страждання святого мученика Акакія

Місяця травня на 7-й день

Коли втретє підняв диявол гоніння на рабів Христових царював на Сході Максиміян, у той час святий Акакій красний подвиг страждання за Христа увійшов. Був же цей святий мученик родом кападокієць, саном воїн, честю сотник, під тривуном Фірмом, належав до полку, що називався Мартисійський. Наказав же нечестивий цар не лише в градах, але й у полках шукати, чи виявиться хтось такий, що вірить в Христа, богів же їхніх язичницьких відкидає. Такий підлягав суду і мукам, і якщо цілком велінню царевому противитиметься, то смертю мав бути покараний. Тому тривун Фірм, прикликаючи воїнів своїх по одному, допитував, як хто вірить. І якщо знаходив когось християнської віри, того і ласкою манячи, і муками погрожуючи, примушував до ідолопоклонницького свого нечестя. І багатьох із малодушних, неміцних у вірі і боязливих так схилив на своє безбожжя. Коли ж прикликав сотника Акакія, той велегласно возвав: "Християнином я народився, християнином тому є і буду. Свідок мені Господь мій Ісус Христос, не лише-бо від батька і матері, але й з дідів-прадідів я християнин". Переконував його Фірм різними звабами і спокусами до однодумства свого і не раз, але тричі закликав його то ласкою, то погрозами, щоб покорився царському велінню. Тоді, бачачи його непохитним, обклав веригами і до воєводи Вівіяна послав. Коли сидів воєвода на судищі й ісповідників Христових допитував, Антоній Коментарисій сповістив йому, кажучи: "Вчора Фірм, тривун Мартисійського полку, сотника свого зв'язаного прислав до твоєї влади, бо не кориться велінню непереможного нашого царя, за християнською вірою йде". І зразу поставили в'язня на суд воєводи. Поглянувши на нього, воєвода сказав: "Як називаєшся?" Відповів в'язень: "Бажане мені і цілому роду моєму ім'я є те, що від Христа походить, — християнином називаюся, а людським звичаєм іменуюся Акакій". Сказав воєвода: "За ім'ям твоїм є вдача твоя. Поганий ти, бо не коришся царському велінню". Сказав святий: "Підступно розмовляєш зі мною, о воєводо, і недобре тлумачиш ім'я моє: Акакій-бо означає "незлостивий". І добре справді тим ім'ям я наречений, бо не хочу спільником бути зла дияволового, що кров п'є". Сказав воєвода: "Звідки ти, що такими нерозсудними словами перед нами промовляєш?" Відповів святий: "Я родом із Кападокії, звідки багато було переді мною Христових мучеників. Бачив я очима благодать, яку дав їм Бог після кончини: гроби їхні і мощі виточують хворобам зцілення. І захотів я наслідувачем їх бути більше, ніж вашим неправедним коритися законам, вони скоро загинуть вкупі з вами". Сказав воєвода: "Не думай, що будеш відданий на малі муки, саме-бо твоє гордісне красномовство і брехнесловство великої потребує кари. Щоб її не отримати, відкинь непокірні помисли твої і, царських велінь послухавши, поклонися богам: їхнім же помахом царі царюють і переможці торжествують. Посоромся ж і нас, що сидимо на суді цьому, і не думай, що ти від усіх мудріший, ані не покладайся марно на чоловіка, названого Христом, Його ж, розповідають, мучено і на смерть засуджено за законом". Відповів святий: "Помиляєшся, судде, кажучи так, і грішиш, сатанинськими звабами осліплений. Не тих-бо помахом, яких ти богами називаєш, царі царюють і переможцями стають, але преблагого Бога нашого влаштуванням і волею це відбувається. А що кажеш, наче покладаюся я на чоловіка мученого і на смерть засудженого, то знай, що Господь наш Ісус Христос, Син Божий, задля нашого спасення прийшов на землю, став чоловіком. Бог цей істинний дивним же якимось і невимовним чином єство наше на себе прийняв, чого ти не розумієш і навіть чути не можеш, якщо спершу християнином не станеш. Христос-бо, єством, як же я сказав, Бог правдивий і Слово Отче, нерозлучне з Ним, але завжди йому співприсутнє і співпредвічне, у свій власний час, коли захотів, здійснив спасення нашого діло і від рабства ворога, що споконвіку нам заздрить, нас визволив". На це сказав воєвода: "Якщо царі Христові твоєму супротивні, то чому Він не покарає їх, якщо є Богом, як ти кажеш, всемогутнім?" Відповів святий: "З того доброту Його і силу пізнати можеш, що, зневажений від вас, не зразу карає вас, але довго терпить, очікуючи, коли ви, елліни, які честь, для Бога належну, не Богові, а бісам приносите, покаєтеся і зупинитеся в такому злому ділі. Ще й і через те довготерпить, не гублячи вас зразу, аби вибрані раби Його улюблені з'явилися у світі і сповнили свій добрий подвиг. Коли б Христос, Бог наш, стратив вас зразу, то й ви загинули б навіки, і раби Його не були б явлені, ще ж і сила Його благодаті була б змарнована. Як Владика наш зміг би велично прославлятися, коли б не був довготерпеливий у покаранні гріхів ваших? Нині ж так без кари вас залишає, щоб ви, які довготерпіння Його ображаєте і в більше нечестя від Нього відхиляєтеся і на нас невинно лютуєте, більшу собі (якщо не покаєтеся) приготували загибель і занурилися в неї вашими беззаконнями. І ми, що знаємо Його Володарство, терпимо за Нього доблесно, вічне в Нього життя нехай отримаємо. Ще ж і слава Його очевидніша буде на тих людях, які, пізнавши блуд свій, покаються і виправлять своє життя".

Дивувався такій благорозумній відповіді мученика Вівіян-воєвода, спитав його, кажучи: "Чи ти учився книг, що так вправно відповідаєш? Благорозумно сказав ти, кажучи, що людське життя в Божій владі, в Його влаштуванні і довготерпінні". Відповів святий: "І в цьому можеш пізнати силу і благодать Бога, що всім володарює, бо я не учився книжної мудрости, хіба трохи, задля читання молитов. А так відповідаю тобі, бо сам Бог устами рабів своїх говорить, чому і ви, премудрі, дивуєтеся і похваляєте нас. Від початку, коли захотів Господь наш про царство своє божественне сповістити всій вселенній, на проповідування його вибрав людей не родовитих, чи багатих, чи премудрих філософів і красномовних риторів, але рибалок і митарів, препростих невігласів й убогих. Це ж зробив, аби сила Його неосяжна і премудрість Його, що всякий розум перевищує, пізнана була в тих, яких же Дух Святий невидимо учив і нарозумлював". Після того сказав воєвода: "Полиш непотрібні балачки, на це мені дай відповідь. Знаєш закон царський, що велить вам, християнам, богам принести жертви, инакше будете віддані на муки, тому скажи мені: чи покоришся царському наказові і принесеш жертву богам, чи цілком відмовляєшся?" Відповів святий: "Мене часто і Фірмтривун питав, і я визнавав себе християнином. І що йому казав, те й тобі нині знову кажу: "Я — християнин і нечистим богам жертви не принесу". Сказав воєвода: "Шкодую молодости твоєї, бачу-бо тебе, що не більше ніж двадцять п'ять років маєш, ще ж і сан сотника шаную, не хотів би зразу тебе мучити, але, якщо далі у своєму безумстві перебуватимеш, переконаєш мене, хоч і не хочу, на лютіші тебе віддати муки". Відповів святий: "Не є то безумство, але благорозумне й богоугодне діло, щоб не покидати мені єдиного істинного Бога, Творця мого, милосердям якого я дотепер бережений". Сказав воєвода: "Як то ти говориш про одного Бога, а недавно ісповідав Христа, Сина Божого. Якщо Бог ваш має Сина, собі рівного, то в кожному разі потрібно двох Богів визнавати — одного Бога Отця, другого — Бога Сина. Якщо ж є два боги, то чому нині одного лише Бога ісповідуєш? Бачу явно, що дуриш ти, сам собі в словах перечиш". На це відповів святий Акакій: "Вірю і покладаюся на Господа мого Христа Ісуса, розіп'ятого при понтійськім Пилаті, що Духом Святим нарозумить мене і подасть мені слово на питання твоє ясно відповісти, бо немалим є те твоє питання, чому, двох іменуючи, кажемо, що одного Бога шануємо. Говорю тобі: не лише Отця і Сина, але ще й Духа Святого ісповідуємо, нерозлучного від Отця і Сина: три-бо є Особи в трьох іменах, але єдине тих Осіб божество і сила. Говоримо ж, що один Бог, який має Слово і Духа Святого. Не годиться Богові без Слова і без живого Духа бути. Скажу тобі і приклад, наскільки зможу, невченим будучи. Ось цар, якого ти володарем називаєш, я ж — людиною, називається Максиміян, син же його — Максентій. Два-бо є, але єство їхнє людське однакове і царство їхнє нероздільне. І шанують сина задля батька, батько ж через сина славиться. Подібно ж і про Бога думати треба, бо божественна сутність Отця, і Слова, і Духа Святого єдиною є і також незмінною, бо один справді Бог, якого ми шануємо". Сказав воєвода: "Не один раз переконував тебе, аби на запропоновану тобі річ повернувся, ти ж тими некорисними для тебе словами намагаєшся відвести мене від належного діла. Ось одне лежить перед тобою: або принесеш жертви батьківським богам, через яких усе відбувається, якщо ж не захочеш — то більше не терпітиму тобі". Відповів святий: "Не сподівайся погрозою своєю настрашити мене. Ось маєш тіло моє, до прийняття ран готове, муч його, як же хочеш, ума ж і налаштованости духа мого ані ти, ані цар твій, ані біси твої, яким ти поклоняєшся, не зможуть ніколи змінити й до гріха схилити". Тоді розгнівався воєвода, звелів оголеного святого до чотирьох стовпів розтягнути, на чотири боки, і прив'язати, і жилами сирими шістьом воїнам бити без милосердя спершу по хребті, тоді, перевернувши, по животі. "Побачимо, — казав, — чи Бог його допоможе йому". Битий же був мученик довго, і воїни, що били, мінялися, і забагрянилася земля кров'ю. Нічого иншого не говорив страждалець, тільки: "Христе, Спасителю мій, поможи мені, смиренному рабові Твоєму, Господи Боже мій, не покидай мене". Бачив же воєвода мученика, цілого зраненого й закривавленого, сказав до нього: "Принесеш жертву нині богам?" Відповів святий: "Не принесу жертви бісам, маю-бо Господа мого Ісуса Христа, що допомагає мені. І нині міцніший я в муках, аніж був раніше. Досі-бо сподівання мук бентежило трохи помисли мої, а як почав їх терпіти, укріпився, допомогою Христовою, і мужніший, і готовніший зробився на всі більші й важчі муки, уповаючи без сумніву на Бога мого. Знай-бо, що, скільки завдаси мені мук, стільки принесеш мені користи. А наскільки лютіші накладеш мені рани, настільки більшу мені благодать у Бога мого, не хотячи, виклопочеш". Воєвода ж кипів гнівом, звелів олов'яними грудами бити його в лице. Коли ж розбиті були щоки святого, сказав до нього воєвода: "Принеси жертву богам, аби від важчих мук, які мають бути, визволитися". Відповів святий: "Настільки не зважаю на муки, що мають мені бути, наскільки не зважав на попередні". Сказав воєвода: "Як то ти — воїн і невчений — вправно відповідаєш на суді?" Відповів мученик: "Дух Святий рабам своїм подає і терпіти, і вільно промовляти. Сказав-бо Спаситель наш до учнів своїх: "Коли будете передані князям і владикам, не турбуйтеся, як чи що говорити, дасться-бо вам у ту годину, що заговорите, не ви бо будете говорити, але Дух Отця вашого говоритиме у вас"5. Сказав Антонін Коментарисій: "І яка тобі, окаянче, користь із багатомовства свого, що у спротиві перебуваєш і рани приймаєш? Коли ж лютіше почнуть тебе мучити, тоді, і не бажаючи, вчиниш волю царську". Відповів йому святий: "Іди від мене і себе самого дай переконати. Якщо-бо на погрози воєводи і на завдані мені рани не зважав, то чи маю тебе послухати?" І звелів воєвода вкинути мученика в темницю. У ній же перебував святий сім днів, у Пирінті, граді Тракійському.

Коли сидів святий Акакій у темниці і в Господі своєму веселився, що сподобився за Нього так страждати, прийшло до Вівіяна-воєводи послання від ігемона тракійського Флакина, яке наказувало йому, щоб ішов, випереджуючи його, до Візантії і щоб вів зі собою в'язнів, яких має. Ішов тому туди воєвода, і вели за ним святого мученика Акакія з иншими в'язнями, ув'язненими за якісь провини. Знемагаючи в дорозі то від ран, то від важкого заліза, то від голоду і спраги, то від довгої і швидкої ходи, ще ж і воїни, що вели, немилосердні були і з наругою штовхали його і бігти швидко примушували, не сподівався більше святий на життя своє і чекав швидкої смерти, просив же тих, що вели, стати трохи і дати йому час якийсь помолитися до Бога, але не отримував прошеного. Коли ж стали десь спочити, тоді святий очі до неба підніс, почав молитися, кажучи: "Слава Тобі, Боже, Ти, що являєш з доброти своєї милосердя тим, що люблять ім'я Твоє святе. Слава Тобі, що прикликав мене, грішного, на подвиг цей. Слава Тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що знаєш неміч плоті нашої і дарував мені терпіння, щоб витримати міцно муки. Нині ж, бачачи мене, Владико, в оточенні великого зла, що й сама душа вже, як же думаю, хоче з пут тіла звільнитися, пошли ангела свого святого, щоб допоміг мені у скруті цій і зцілив, або благоволи, щоб якимось способом звелів мене кат вбити, аби я швидше прийшов до Тебе, Господа мого". Коли так молився святий до Бога, захмарене було повітря і пролунав голос йому із хмар, кажучи: "Будь мужнім, Акакію, і кріпися". Той голос чули всі, що там були: і воїни, і в'язні — і дивувалися, кажучи, що "й хмари, як люди, говорять: коли хто чув таке, що ми нині чуємо". І розгублені були через те. Багато ж з в'язнів, що голос той чули, повірили в Сина Божого і припадали до ніг мученикових, просили його, аби християнської віри навчив їх. Святий мученик Акакій, разом з ними ідучи, розмовляв, кажучи: "Я не книгами, але воїнством дотепер займався, проте вихований у священичому домі, бо й із роду священичого, і пам'ятаю, що чув від священиків: Бог людині, яка втратила рай, хотів дати спасення і з пекла її звільнити, тому послав у світ цей співпредвічне своє Слово — Сина свого. Тому прийшов Син Божий, прийняв тіло від Пресвятої і Пречистої Діви Марії, образом був як чоловік, хрест волею перетерпів, щоб гріх Адамового непослуху деревом хреста виправити й осудженому чоловікові відпущення дарувати, сам за нас віддав борг добровільним своїм стражданням. Бо на хрест прибитий був, заповіт щодо нас розірвав, і від гріха звільнив, і своєю смертю розтоптав смерть, і пекло полонив, і всю владу диявола та силу осоромив і немічною зробив. Коли ж усе полчище бісівське прогнав, і ворота мідні розбив, і ланцюги залізні стер, — воскрес із мертвих на третій день і дарував людському родові Воскресення для всіх і життя у всі майбутні безконечні віки. Цей-бо видимий світ мало часу перебуває і є нічим". Тих і більше слів мученикових слухаючи, в'язні всім серцем до християнської віри навернулися. Коли ж надійшла ніч і влаштувалися в селі, що трапилося на шляху, бачили опівночі в'язні якихось юнаків, у світлий одяг вдягнених (були то святі ангели), і наче воїнського чину були, розмовляли вони з Акакієм святим. І думали вони, бачивши те, що то співвоїни Акакія і друзі вночі (через страх перед катом) прийшли відвідати його. Коли ж настав день, вирушили в дорогу і йшли поспіхом день той, досягли вночі граду Візантійського. І всіх разом в одному якомусь домі замкнено було. І знову побачили в'язні тих же юнаків опівночі, що зі святим Акакієм бесідували, яких і минулої ночі бачили. Бачили ж, що явлені ті юнаки світлі омивали теплою водою рани мученикові і зцілювали. На те дивлячись, в'язні говорили до себе: "Справді божественне це видіння, ангели-бо святі, а не люди минулої ночі зустріли мученика Христового, і нині вони ж мають про нього опіку". Коли настав ранок, вели всіх у темницю. Звелів же воєвода сторожеві темничному Акакія-мученика осібно, одного, у внутрішній темниці замкнути, обкласти кайданами залізними і в колодки забити; нікого до нього не пускати, не давати ж їсти ані пити, щоб, голодом, і спрагою, і важкими путами пригноблений, знеміг і легше піддався їхній волі. Иншим же в'язням звелів бути у зовнішній в'язниці. Коли ж настала ніч, знову в'язні видіння чудесного сподобилися: побачили світло, що блискало в темниці внутрішній, і, заглянувши у віконце, побачили світлоносних якихось мужів, які, мученика з пут звільнивши, зцілювали його рани і клали перед ним дивну, наче сніг, білу їжу і пиття якесь давали. Бачили ж те щоночі і, покликавши сторожа темничного, розповіли йому про бачене. Він же, до віконця притулившись, своїми очима те побачив, але, коли враз відчинив двері тої темниці й увійшов всередину, нічого не побачив і нікого не застав, лише мученик сам у кайданах сидів. І дивувався темничний сторож вельми й настрашився. Коли минуло сім днів після їхнього приходу до Візантії, Вивіян-воєвода, сівши на судищі, поставив перед собою мученика святого Акакія. І бачив його тілом здорового і лицем світлого — здивувався, бо сподівався його побачити знеможеного вельми від ран і пут, від голоду ж, і спраги, і від труду дороги. І гнівався воєвода на воїнів, вважаючи, що вони його зрадили, і сказав до них сердито: "Чи не вам я звелів чоловіка того у внутрішній замкнути в'язниці, в колодки забити і важким залізом обкласти по цілому тілу, їжі і пиття зовсім не давати. Ви ж дали йому відпочити і від ран зцілитися. І ось нині бачу його здорового й гарнішого з лиця, ніж раніше". Антонін же Коментарисій мовив: "Присягаюся владою твоєю, о воєводо, що все за велінням твоїм було. Починаючи від Пирінта аж до сього града ведений був силою, обкладений важким залізом, яке сам можеш оглянути і зважити, якої ваги воно. І в найтіснішій тут темниці був замкнений, і ніхто ж йому нічого з потрібного не давав — спитай у сторожа темничного і довідаєшся, якщо не так було все, як ти наказав". І зразу воєвода звелів прикликати сторожа. Коли ж прийшов темничний сторож перед воєводу, сказав йому той грізним голосом, говорячи: "Чому, окаянний, не зробив того, що наказано тобі, але допустив цьому в'язневі їсти і зцілюватися відрадно, і ось нині стоїть перед усіма — міцний тілом, наче на війну і битву прийшов". Святий же Акакій мовив: "Міць моя і сила — з небес дані, від подвигоположника Ісуса Христа, який мене від ран зцілив і зробив здоровим". І сказав воєвода до тих, що перед ним стояли, з гнівом: "Бийте його в уста і вибийте йому зуби, щоб не говорив, коли його не питають". І били мученика слуги. Воєвода ж до сторожа знову сказав: "Що ти окаянний, відповіси?" Сторож же мовив: "Присягаю владою твоєю, що все, що ти мені велів, я зробив, ще ж і більше додав йому зла, але инші якісь були його цілителями і годувальниками, про що знають всі, що тут утримувані в темниці, питай їх. І якщо инакше почуєш, то голова моя перед тобою, роби, що хочеш. Бачили-бо ми часто якихось у світле одягнених воїнів, з них же одні з пут його звільняли, инші ж рани обтирали, зцілювали, а инші давали їсти й пити і розмовляли з ним дружньо. Це все бачили в'язні, що з Пиринда з ним приведені, спершу в дорозі, тоді тут часто, і мені розповіли. Я ж, не вірячи словам їхнім, сам те хотів побачити — і бачив своїми очима, як же вони оповіли мені. Коли ж раптово відчиняв двері і входив до нього у внутрішню темницю, хотівши спитати, хто, і звідки, і як через замкнені двері увійшли, — не знаходив нікого, лише самого в'язня у колодках і веригах, який або до Бога свого молився, або спав". І сказав воєвода до сторожа: "Ти, окаянний, від родичів Акакієвих золото взявши, впускав їх до нього з їжею, і питтям, і з ліками". І зразу звелів шелигами олов'яними бити сторожа сильно. Сторож же, битий, кричав, кажучи: "Прошу, о воєводо, допитай спершу точно і довідаєшся, чи не так, як я кажу, тоді уб'єш мене!" Сказав воєвода: "Кажеш, що чарівник і волхв цей чоловік?" Відповів сторож: "Що бачив, те кажу, не знаю, чи чарівник він, чи ні". Таке люте биття витерпів невинний сторож задля мученика Христового, було ж ім'я сторожеві тому Касій. А святий мученик Акакій, бачивши те, сміявся над безумством воєводиним, хоч і мав розбиті зуби та щоки. Те побачивши, воєвода більше гнівом розпалився і сказав люто до мученика: "Чи ти прийшов посміятися з нас, покладаючись на своє волхвування?" Відповів святий: "Не так я сміюся, щоби радіти над вашою загибеллю, більше ж болить серце через ваше довічне осудження. Ви ж самі смієтеся і насміхаєтеся з життя вашого, бо, покинувши Бога неба, і землі, і моря, і Творця всіх, камінню і дереву бездушному поклоняєтеся". І звелів воєвода мученика десятьом воїнам бити дубовими палицями по хребті і по животі. Мученик же, битий, молився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, поможи мені, рабові Твоєму".

І прийшов голос зверху, зміцнюючи його, — і зразу ті, що били, заціпеніли, не могли більше ані ворухнути руками своїми на мученика. Воєвода ж, не знаючи, що робити, замислив послати його до ігемона, бо той вже у Візантію прийшов. І написав таке послання: "Визнаного і великого суддю Флакина, ігемона тракійського, Вивіян-воєвода вітає. Акакія, нечестивої християнської віри захисника, його ж Фірм, Мартисійського полку тривун, до мене перед двадцятьма днями прислав, бо не хотів той царським велінням коритися, я мучив за законом суду і ніяк не зміг схилити його до виконання царської волі. А тому що твоя влада краще може наказати і настрашити, посилаю цього чоловіка з діяннями, які про нього коментарисій записав, до твого суду". Ігемон же, писання воєводи прийнявши, звелів мученика посадити в темницю, проте без пут і без пильної сторожі: мав-бо жінку-християнку, вона ж його проханнями і присягами таємно вмовила, щоб не мучив довго християн, яких до нього приводили на суд, але швидко передавав смерті. Через п'ять днів ігемон поставив мученика на суд і, акти щодо нього, які воєвода прислав, прочитати звелівши, здивувався лютости того, мучениковій ж міцності. І докоряв Вивіянові за те, що чоловіка, воїна сановитого, настільки довго і настільки люто мучив, а не зразу заморив його стратою мечем. Зрозумівши, що ніяк не можна мученика Христового схилити до еллінства, звелів мечем відтяти йому голову за Візантійським градом. Коли ведений був мученик на страту, взивав до Бога, кажучи: "Багатьма мовами хотів би прославити тебе, Христе, Життєдавче, Сину Божий, бо настільки Ти добрий і милостивий до мене, грішного, удостоїв мене частки святих мучеників". І, прийшовши на місце страти й випросивши часу для молитви, казав: "Слава Тобі, Боже, Твоїй безмірній величі належить хвала, бо в нас, обтяжених гріхами, так прославився. Наскільки-бо більші нам являєш благодіяння і наскільки більше прощаєш нам гріхи наші, настільки світліше Твоєї доброти слава сяє і прославляється. Хай буде благословенне Ім'я слави Твоєї, Боже, бо Твоїх благодіянь мене, недостойного, такої чести сподобив, щоб наректися мені мучеником Христовим. Цю ж честь дарував мені Ти не задля якихось моїх діл, але з єдиної Твоєї невимовної благости і чоловіколюбства. Величаю тому Тебе, Господи, Боже святий Ізраїлевий, з єдинородним Твоїм Сином і Святим Духом, бо Твоя слава і честь нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь". Це мовивши, схилив під меч голову свою — і був страчений. Так закінчив своє за Христа страждання святий мученик Акакій. Тіло ж його святе благоговійні мужі чесно поховали на тому ж місці, що називається Ставріон. Це було за царювання Максиміяна, у нас же царював тоді Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!