Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень. - Житіє і страждання святої славної великомучениці Ірини Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святої славної великомучениці Ірини
   

Місяця травня на 5-й день

У ті часи, коли люди в пітьмі і смертній тіні ідолопоклонницького нечестя сиділи, почало світло святої віри через проповідь апостольську сяяти. Був тоді цар на ім'я Ліціній, жив у граді, названому Магедон. Мав він тезойменну собі царицю Ліцінію, народив з нею доньку і назвав її Пенелопія. Коли вона почала доходити віку і була шести літ, стала з лиця така гарна, що багато дівчат красою перевищувала. Тому збудував батько для неї вежу за градом, далеко, на окремому гарному місці, що мала покої розмаїті, всілякою красою прибрані і багатством великим переповнені. У них же були престоли, і трапези, і свічники, і ліжка, і весь посуд золотокований. І вивів на ту вежу доньку свою Пенелопію з тринадцятьма гарними служницями, і вніс до неї богів своїх золотих, щоби оберігали доньку його, і замкнув її там до віку дорослого і відповідного шлюбу. Приставив же до неї чесну одну стареньку на ім'я Карія, щоб була їй пестункою, яка сидітиме і їстиме з нею, старшою буде над служницями. Ще ж приставив і старця одного, мужа чесного і розумного, на ім'я Апеліян, аби щодня, приходячи до неї, учив її книг. І перебувала так дівчина шість літ і три місяці. І вже коли минуло їй 12 літ, надумав батько видати її заміж за когось зі славних царських синів. Тим часом, коли дівчина сиділа у своєму покої високо на вежі, залетів голуб зі сходу через вікно у покій, гілку оливну в дзьобі тримав. її поклавши на трапезі, зразу геть полетів. Тоді, за якийсь час, залетів орел, що ніс вінець із різних квітів. І він, поклавши на трапезі вінець, вилетів геть. Потім через инше вікно залетів ворон, що ніс у дзьобі змію малу, яку поклав на трапезі і вилетів зразу. Дивилася на те дівчина, разом і пестунка її, і дивувалися обидві, не розуміючи, що має бути після таких знамень. І коли Апеліян-учитель у визначений час до них прийшов, розповіли йому, що бачили.

Апеліян же, потаєний християнин і ясновидець, розміркувавши, сказав до дівчини: "Почуй, Пенелопіє, донько царева, і пізнай, що голуб знаменує добру вдачу твою: лагідність, тихість, цноту дівочу. Гілочка оливна знаменує благодать Божу, яка через хрещення має тобі податися. Орел же, що високо літає, символізує царя і переможця, знаменує те, що царювати маєш над пристрастями і піднесешся богомислієм, переможеш ворогів невидимих, наче поганих птахів. А вінок квітів знаменує винагороду, що за подвиги свої приймеш від царя Христа в Небесному його Царстві, де готується для тебе нетлінний вінець вічної слави. Ворон же зі змією знаменує ворога-диявола, що хоче завдати тобі скорботи, печалі і гоніння, наче змія люта. Знай тому, о діво, що Цар великий, який небом і землею володіє, хоче тебе заручити собі за наречену, і маєш через Нього багато страждань перетерпіти". Таке тлумачення чуючи, дівчина складала Апеліянові слова у серці своєму, і бажанням божественним почало зігріватися її серце. Наступного дня зійшов до неї на вежу батько її — цар Аіціній — з царицею і боярами. Хотів бачити її і радити щодо шлюбу. Бачивши, що лице її сяяло красою, наче промінням сонячного світла, сповнився радости і сказав до неї: "Ось, люба моя дитино, досягла вже часу шлюбу, скажи-бо мені, котрого царя син тобі до вподоби, щоб я тебе пошлюбив з ним?" І розповідав їй про багатьох синів навколишніх царів. Вона ж сказала до нього: "Батьку, дай мені сім днів, щоб я подумала, і потім сповіщу тобі". Батько ж повірив словам її, пішов додому. Тоді Пенелопія підійшла до ідолів і сказала: "Якщо ви боги, то почуйте мене. Ось батько мій хоче віддати мене мужеві у шлюб, я ж хотіла б у дівстві перебувати, бо турботи житейські перепоною є до богослужіння. Скажіть мені: йти мені заміж чи ні?" І мовчали німі ідоли, бо були бездушні. Зневаживши їх, дівчина обернулася на схід і, поглянувши на небо, сказала: "Якщо Ти справжній Бог, Той, кого галилейці проповідують, прошу Тебе, відкрий мені, чи добре мені йти заміж, чи у дівстві зажди перебувати?" Був же вечір, і задрімала, і бачила у сонному видінні ангела Божого, що говорив до неї: "Пенелопіє, більше не зватимешся Пенелопією, але Іриною, бо будеш для багатьох прибіжищем і мирною пристанню, і через тебе багато тисяч душ людських, навернувшись до Бога, спасуться. І буде ім'я твоє великим і дивним у вселенній. А те, що розповів тобі Апеліян-старець про птахів, яких ти бачила, — то правда, бо Дух Божий говорив устами його. Прийде ж до тебе цієї ночі чоловік Божий Теотим. Він прийняв від Павла святого, апостола Христового, учення і пресвітерство і носить його послання. Він дасть тобі святе хрещення і навчить тебе, що маєш робити". Те мовивши, ангел став невидимий. А дівчина, опам'ятавшись, сповнилися великої радости і чекала приходу пресвітера. І невдовзі прийшов до вежі тої чоловік Божий Теотим, ангелом ведений і на вежу возведений. Прийняла дівчина його радісно. І, сівши, учив її, і няньку її, і всіх служниць її, і з насолодою його слухали. Повчивши ж досить про істинного Бога Ісуса Христа і про святу в Нього віру, і про таїнства християнські, охрестив її в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа і нарік їй ім'я замість Пенелопії Ірина. Також охрестив і няньку Карію, і всіх служниць. И уневістив Ірину Христові, щоб берегла для Нього своє дівство неосквернене до кончини своєї. И укріпив її, аби мужньою була в подвизі страдницькому, у нього ж має увійти за Господа свого Ісуса Христа, істинного Бога, Жениха Безсмертного. Після достатнього повчання благословив її і тих, що з нею, і, апостольські послання давши і Божій благодаті поручивши її, пішов собі. Блаженна ж Ірина зі служницями вдень і вночі славила Бога і дякувала Йому і з послань апостольських ненастанно навчалася. Взявши ж богів батьківських золотих, скидала їх через вікно долі по одному, кажучи до них: "Якщо ви боги, врятуйтеся самі". Падаючи з такої висоти, ідоли розбивалися і розсипалися в порох, і насміхалася свята з немочі їхньої. Раділа ж у Господі своєму Ісусі Христі, істинному Богові.

Коли минуло сім днів, знову батько її і мати з боярами на вежу до неї зійшли і говорили про шлюб. Вона ж відповіла їм, кажучи: "Зрозумійте правильно, що я раба Христова, у Нього вірю, Його полюбила, Царя Небесного вічного, і Йому уневістилася — Нареченому чистому, нетлінному й безсмертному. Иншого мужа пізнати не хочу ані иншому богові не поклонюся, нема богів, окрім Нього. Хіба не бачите загибелі богів ваших, що з вікна на землю впали, не змогли собі допомогти, — так і вам помічниками будуть. Марна надія ваша, яку на них маєте, і марний труд ваш і витрати на ідолів: золото-бо і срібло годиться роздавати потребуючим, жебракам, сиротам і вдовам, ви ж кличете робітників, виковуєте собі богів бездушних і позбавляєте убогих потреб їхніх. І стали ви ворогами Богові живому, слугами бісів. Але доки не перестанете дико поводитися, як же телиця невчена, що в ярмо не впрягається? Пізнайте Бога живого, зрозумійте, що Він може омертвити й оживити. Коли ж засяє світло Боже в серцях ваших, тоді втече від вас диявол, який тягне людей зі світла в пітьму, виводить із загороди Божої у загибель і переставляє справа наліво. Але ви перші постарайтеся нині втекти від нього, бо гіркий і лютий той сатана закриває очі сердець ваших, аби ви не пізнавали правди. До тебе ж найбільше слово моє, о батьку, щоб пізнав ти Бога, що все словом сотворив. Ти, коли захотів збудувати мені цю вежу, зібрав на діло людей багато, було то робітників три тисячі п'ятсот і триста приставників. І заледве за дев'ять місяців змогли закінчити будівництво. Бог же всіх віків одним своїм словом створив небо, і сонце, і місяць, і зорі, світло і пітьму, і назвав світло днем, а пітьму найменував ніччю, і заснував ні на чому ж тягар землі, і водам звелів текти, щоб служили нам, і деревам різним рости, і розподілив час, і роки, і місяці, і створив звірів, і худобу на землі, і птахів у повітрі, а у водах рибу. На кінець створив чоловіка, пречистими своїми руками глину із землі взявши, і поставив його господарем вселенної, все підкоривши під ноги його. Те все за шість днів звершив Бог Словом своїм, що є єдинородним сином Його — Ісусом Христом, який без матері від Нього народився перед усіма віками, співприсутній Йому і співпрестольний. Він на закінчення років від Чесної Приснодіви без батька, дією Святого Духа, воплотився і народився, і з людьми прожив, і чуд незліченно зробив, сліпих просвітив, прокажених очистив, розслаблених поставив, мертвих воскресив. Його ж жиди із заздрости розіп'яли, бо сам так страждати захотів, спасення нашого ради. Але по смерті і похованні воскрес у третій день, силою Божества свого, і вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, і зіслав Духа Святого на святих своїх учнів, і їх послав у вселенну, щоб просвітити затьмарених, і навернути заблукалих, і врятувати тих, що гинуть, — для всіх-бо спасення хоче і милість Його до роду людського не закінчиться довіку".

Коли свята це говорила, всі з насолодою слухали, і взяли цар і цариця любу свою доньку, у град її відвели. Вийшли ж назустріч доньці царській всі градські дівчата, у вінцях ликуючи, і кланялися їй. Весь же люд, на високі вибравшись місця, на мури і доми, похвали вигукував, хвалячи прекрасну дівчину Пенелопію. І коли зближалися до царської палати, побачила свята Ірина демона, що казав їй: "Нічого між тобою і мною спільного нема у граді цьому, дівчино, іди з нашого міста, бо ніхто з християн тут не живе". Свята ж сказала: "Іменем Ісуса Христа наказую тобі, щоб сказав мені, хто ти". Він же сказав: "Я — демон, що живе в ідолі Аполлоновім, учитель любодіїв і перелюбників, помічник волхвів, злодіїв вождь, друг блудників, насмішник п'яниць, через кровопролиття радію, всілякої неправди і брехні є наставником і всього зла — батьком. Кажу ж тобі: іди з цього града нашого, щоб не зрушив я на тебе батька твого, розпаливши його на гнів, бо уб'є тебе". Той голос демоновий багато хто чув, самого ж не бачили. Блаженна діва заборонила йому, кажучи: "Я тобі наказую іменем Ісуса Христа, щоб ти пішов із цього града". І затремтів демон і невидимий став. Після цього диявол розбестив серце цареве і зрушив його на гнів і лють проти доньки. Прикликавши царицю, той сказав: "Що нам робити, що донька наша зваблена? Краще б я не будував тієї вежі. Хотівши зберегти дитину — стратив її і втратив надію свою". Цариця ж сказала йому так: "Нерозумні слова ти кажеш. Чим-бо звабилася донька наша? І що лукаве в ній бачиш?" Сказав цар: "У Христа вірить, а богів відкидає". Сказала цариця: "Боги, що не створили неба і землі, нехай загинуть. Дитина ж моя сподобилася слави царя Христа, який покликав її на життя вічне". Тоді розгнівався цар, звелів царицю викинути з палати. І прибігла одна з рабинь, сповістила те дівчині Ірині. Вона ж, вставши, пішла і стала перед батьком своїм. І коли побачив її цар, поник долі, мучився гнівом у серці своєму, дияволом зрушений. І сказала свята Ірина до батька свого: "Чому сумне лице твоє, о батьку? Царство твоє мирне, війни нема перед тобою, дитина твоя прийшла до тебе, і звідки печаль на тебе найшла?" Цар же відповів: "Краще мені було б, якби не родив тебе, дитино. Я-бо задля тебе зробив діло гарне — вежу пречудову, богів золотих, щоб тебе стерегли, приставив, трапези, і ложа, і престоли задля тебе золотом прикрасив, ти ж віддала мені злом за добро". Вона ж сказала: "Скажи мені, батьку, що погане тобі зробила?" І сказав цар: "Чи мале те зло, що Христа Богом називаєш, від богів моїх відвертаєшся?" Сказала свята: "Нічого не зробила злого, батьку, взираючи на Христа мого, істинного Бога, і надію на Нього, а не на ідолів твоїх покладаючи". Цар же грізним голосом мовив: "Принеси жертву богам, Пенелопіє". Відповіла свята: "Не перекручуй, батьку, імени мого, не є-бо я Пенелопія, але Іриною наречена від ангела у видінні і від пресвітера у святому хрещенні". Знову сказав цар із гнівом: "Чужий плоде, а не мій, принеси жертву богам". Відповіла Ірина свята: "Не принесу жертви богам, що на гнів тебе зрушують, вони є плодом вогненного роду, що для еллінів приготований". Цар же збентежився від люті сильної і звелів її, зв'язану, вкинути під дикі коні, щоб ногами її розтоптали. І коли вкинена була дівчина, прийшов і сам цар до коней, хотівши бачити смерть її. І ось один кінь найдикіший, вирвавшись з упряжі, кинувся на царя раптом і схопив зубами праву руку його, і вирвав її з плеча, і самого царя, розтоптавши, забив, і знову став на місці своєму лагідний, і всі коні, як ягнята, покірні були і не шкодили святій Ірині. Кінь же, що убив царя, Божим велінням прийняв голос людський, прославляв святу мученицю, кажучи: "Блаженна ти, голубко Христова, що розтоптала змія, ти на землі дивна, на небі любов'ю вшанована будеш, ти будеш зарахована до праведних, світло вічне, й оселя безсмертного Жениха чекає на тебе — діву мудру і мужню. Бо хоч і жінка ти тілом, але духом добре воїнство показуєш". Коли звільнена від пут була Ірина свята, батька свого мертвого воскресила молитвою і зцілила руку його — і повірили в Христа цар, і цариця, і цілий дім царевий, і з людей багато, десь до трьох тисяч. І не за довгий час цар покинув царство своє, щоб вільно для Христа працювати, й оселився з дружиною своєю і домашніми у вежі тій, яку ж доньці своїй спорудив. А свята Ірина залишилася у граді, навчала людей і приводила багатьох до Христа Бога, перебуваючи ж у домі першого учителя свого старця Апеліяна.

Після цього прийняв царство Магедонського града инший князь, на ім'я Седекія. Він, довідавшись про святу Ірину, прикликав Апеліяна-старця і спитав його: "Чи в тебе є дівчина, донька царська?" Відповів Апеліян: "У мене, царю". Сказав цар: "Що вона думає, не знаєш?" Відповів старець: "Думка її, як же і моя і всіх, хто знає Бога правдивого: щодня постить до вечора, увечері ж з'їдає малий окраєць хліба і випиває одне горня води. Трапези иншої не знає, ложа не має, але на голій землі спочиває. Вдень же і вночі перебуває в молитвах до Бога і в читанні божественних книг вправляється". Те почувши, цар здивувався і, пославши єпарха свого, привів її до себе з пошаною. Прийшовши ж до нього, дівчина сказала: "Вітаю, царю". Відповів цар: "Вітаю й тебе, світла дитино". Сказала дівчина: "Чому мене прикликав?" Сказав цар: "Сядьмо і порозмовляємо про мир і любов". Діва сказала: "Я слухаю Писання Святого, що каже: "У сонмі суєтному не сяду, із законопереступниками не увійду". Сказав цар: "Хіба ми є законопереступники?" Сказала свята: "Кожен еллін, що не знає істинного Бога і поклоняється ідолам, є законопереступник". Сказав цар: "Примушуєш мене, хоч і проти волі моєї, мучити тебе, не жаліти тої, хто донькою царською є". Сказала свята Ірина: "Чому ж затримуєшся, зволікаючи бесідою, починай вже мучити мене, готова-бо я на всі муки за Бога мого". Сказав цар: "Покинувши всіляке злослів'я, принеси жертви богам, дівчино". Відповіла свята: "Марно бентежишся, царю, заохочуваний сатаною, знай, що ніяк не послужу бісові, не пожалію тіла свого за Христа, Господа мого". Сповнився ж цар люті, радився з єпархом, як би її заморити. Спершу-бо, яму глибоку викопавши і наповнивши її зміями, єхиднами, керастами, василісками і всілякими гадюками, вкинув туди святу діву. Там вона перебувала десять днів жива і здорова; ангел-бо Господній з нею у яму зійшов і зберіг її неушкодженою, гади ж усі вимерли. І довідався цар, що жива є мучениця в ямі, здивувався і думав, що волхвуванням зачарувала й умертвила гадів. Звелів її витягнути з ями, сів на судищі і сказав до неї: "Принеси жертви богам, які тебе пошкодували, умертвили зміїв, тебе ж зберегли живою, аби пізнала ти силу та доброту їхню і поклонилася їм". Відповіла свята: "О безумче, зваблений сатаною, якого я розтоптала! Коли дерев'яні чи кам'яні боги умертвляють зміїв? Але скоро сам вкинений будеш у рів підземного пекла з богами своїми, яким служиш, і погрузнеш у пітьмі кромішній, приготованій для тебе з сатаною, де буде плач і скрегіт зубів". Цар же, гнівом дихаючи, прикликав дроворуба з пилою залізною і звелів перепиляти її. І коли, прив'язавши її до дерева, почали пиляти, пила не торкалася до тіла дівочого і притуплялася, наче до каменя, тоді переламалася посередині. Принесена ж була друга пила, але й та переламалася, а ті, що пиляли, самі порізалися уламками пили й повмирали. Тоді третю, найгострішу і найміцнішу, пилу принесли. І звелів цар перепиляти діву через стан її. Тому зв'язану поклали на землі знову, і камінь великий поклали на груди, і почали пилою тіло її святе пиляти, і торкнулася пила тіла, і потекла кров. Цар же засміявся і сказав до мучениці: "Де Бог твій? Хай прийде нині і поможе тобі, якщо сила в Ньому". Коли цар сказав це, раптом була блискавка, і грім страшний, і збурення повітря, і повмирали слуги, що пиляли, і втік цар у палату зі страху, і люди втікати кинулися, і пролився дощ великий, наче потік із градом сильним, і багато падало мертвих, убитих блискавкою, і громом, і градом. Ангел же Господній, зійшовши, розкидав каміння з грудей святої, і зцілив рану її, і здоровою поставив. Те чудо бачивши, люди увірували в Христа — вісім тисяч. Потім знову цар, біс його під'юджував, узяв святу і радився з єпархом, як її згубити. Винайшли на неї смерть таку: до колеса млинового прив'язали її, щоб крутилося колесо і стерло її. І коли пустили воду під колесо, стала вода наче кам'яна, і ні одна не потекла крапля, і була свята без шкоди. Цар же викрикав із боярами своїми: "О яка велика сила чарівниці цієї! Ось перетворила природу води на иншу природу!" Люди ж, дивлячись на таке чудо, зрушилися на царя і закричали голосами великими, докоряючи і досаджуючи, і, взявши каміння, кидали на нього і вигнали його з града. Він же пішов на батьківщину свою, прожив сім днів і помер з горя, і злости, і сорому.

Після смерти ж Седекія син його Савах, хотівши помстити-ся за безчестя батька свого, зібрав силу воїнства велику, десь до ста тисяч, і пішов війною на град Магедон. Почули ж громадяни, що зближається цар Савах, злякалися дуже і замкнули град. І сказали святій Ірині: "Через тебе гинемо". Вона ж веліла їм не боятися, вийшла проти царя, що надходив, і помолилася до Бога, кажучи: "Ти, що почув колись раба Твого — пророка Єлисея, почуй і мої молитви, і вразь невидимо народ цей, що йде знищити град. Осліпи ворогів Твоїх, нехай зрозуміють, що Ти один Бог". І зразу почув Господь молитву її — вразив сліпотою царя і всіх воїнів, що з ним були. Зрозумів же цар, що Ірина навела сліпоту на нього і воїнів його, послав до неї прохання, кажучи: "Нині знаю, що непереможна сила Бога твого, прошу тому тебе: помолися до свого Бога за мене і за воїв моїх, щоб прозрів я і ті, що зі мною". Свята ж схилилася на милість, помолилася належно до Владики всіх — і прозрів цар зі всіма, що з ним. І послав до громадян, мирно кажучи: "Чи хочете мене мати собі за царя, як же і батька мого мали? Я ж прощаю вам те, що вчинили безчестя батькові моєму". Громадяни ж, бачивши силу цареву велику, вчинили з ним мир і відчинили град. Поклонилися йому і прийняли його собі за царя. Коли ж цар Савах обняв царство і зміцнів на ньому, зрушився гнівом на святу Ірину, біс-бо його на те намовляв. І, прикликавши до себе мученицю, сказав: "Прощаю градові прогрішення, на тебе ж гніваюся, бо через тебе повстали люди на батька мого гнівним устремлінням і камінням його побили. Проте, якщо хочеш і ти прощена бути, вчини волю мою — принеси богам жертви і вільною будеш". Свята ж докорила цареві його безумством і зрушила його на гнів. Тому звелів цар вкинути її до темниці і радився з боярами, як би її мучити. Була ж свята у темниці сім днів, і явився їй Христос, кажучи: "Не бійся, донько, Я з тобою, підтримуючи тебе". Після цього вивів цар мученицю з темниці, звелів гострі цвяхи залізні вбивати їй у п'яти і покласти їй на плечі веретище, повне піску, і гнати до названого якогось місця, що лежало від града десь за п'ять поприщ. Вклали слуги вудила в уста святої, вели її туди, наче худобину женучи. Свята ж, ідучи, говорила до Бога: "Справді наче худоба я в Тебе, Господи, і я завжди з Тобою, утримав Ти руку мою праву, і порадою своєю наставив мене, і зі славою прийняв мене". Поглянувши ж праворуч від себе, свята побачила ангелів Господніх, що йшли з нею, і зраділа дуже. Коли ж була на призначеному місці і слуги поверталися до міста, тягнучи вудилами мученицю з наругою, і людей багато за ними йшло, побачила свята перед собою ангела, що бив залізом землю. І сказала собі: "Ось згуба ворогам Божим має бути". І коли дійшла до того місця, раптом розверзлася земля, пожерла слуг катових, що вели святу, і залишилася свята з пут і вудил звільнена, і спала верета з піском із плечей її, і цвяхи з ніг її повипадали — і була здорова ногами, і ходила, славлячи Бога. Довідавшись про те, цар сказав: "Боги, що розверзли землю, низвели слуг від чарівниці цієї". Инші ж, сперечаючись, казали: "Бог живий є зі святою мученицею Іриною". Инші насміхалися зі святої діви. І прийшов ангел, що розверз землю, убив раптовою смертю багатьох невірних, десь до десяти тисяч. А ті, що залишилися, взивали, кажучи: "Боже Ірини, пожалій нас, віримо-бо в Тебе і прибігаємо до Тебе". Й увірувало у той час душ до тридцяти тисяч. Цар же все одно не вірив — вразив і його ангел Божий, і загинув окаянний цар із шумом. Свята ж, у граді навчаючи, багато силою Христовою чудодіяла: не лише-бо зцілювала хворих, очищала прокажених і бісів з людей виганяла, але й юнака, що помер, за яким гірко плакали батьки, воскресила молитвою. І привела до Христа до п'яти тисяч люду. Прийшов же у град, велінням Божим, святий Теотим-пресвітер, який охрестив святу Ірину. Його побачивши, свята рада була і поклонилася йому. І, взявши пресвітера того і всіх людей, що повірили в Христа, пішла до вежі, де жили батько її і мати в безмовності, працюючи для Бога. І там усі, що повірили в Христа, прийняли хрещення святе.

Перебувала ж свята Ірина у граді Магедоні, навчаючи і до віри людей приводячи, три роки. Тоді пішла в инший град, що називався Калінік (чи Каліполь), де був Нумеріян-цар, родич перших царів — Седекії і Саваха. І коли Нумеріян влаштовував празник нечистій богині Артеміді і жертви ідолові її приносив, стала свята Ірина перед лицем його, викрила в нечесті його і визнала Христа, істинного Бога. Цар же сказав до бояр своїх: "Подібна з лиця і зросту на батька свого Аіцінія дівчина ця. Але погані діти кривдять батьків своїх, бо через погану цю доньку добрий батько позбувся царства. Вона ж винна і в смерті Седекія, брата мого, і сина його Саваха, як же я чув, умертвила волхвуванням. Справді згубниця царів жінка ця". І сказав до святої: "Що скажеш, чарівнице, чи принесеш жертви богам, чи перебуватимеш далі у згубному своєму мудруванні?" Свята ж, знаменувавшись хресним знаменням, відповіла: "Я принесу жертву хвали Богові Вишньому, бісам же твоїм і бездушним їхнім ідолам не принесу жертви. І тому, що про царів говориш, знай добре, що Бог мій, який володіє життям і смертю, звелів їм померти, а не я. Бійся й ти Бога мого, бо короткі твої дні і скоро кончина твоя наздожене тебе". Цар же, те чувши, розпалився гнівом, і заскреготав зубами своїми, і заричав, як лев, і звелів зразу трьох волів розжарити мідних, кажучи: "Якщо в одному волі силу вогненну волхвуванням здолає, то нехай буде вкинена в другий, якщо і в другому те ж зробить, то в третій нехай буде вкинена". І було так.

Коли були розжарені воли мідні, наче вугілля гаряче, вкинули святу в одного вола, і молилася в ньому, промовляючи: "Боже, поспіши на допомогу мені, бо страждаю Імени ради святого Твого". І явився їй ангел Господній, наказуючи не боятися і полум'я остуджуючи. Люди ж нарікали на царя, кажучи: "Даремно стратив прекрасну юність дівчини". Коли ж вистигла мідь, виявилася свята живою і здоровою, анітрохи від вогню шкоди не зазнала. І сказав цар до прислуги: "Чи не казав я вам, що чарівниця та дівчина. Бачите, що загасила вогонь. Тому вкиньте її в другого вола". І вкинули святу. Вистиг і другий віл. Вкинули її в третього. І зразу той віл третій, велінням всесильного і всемогутнього Бога, зрушився з місця, наче живий, і пройшов чверть милі, і знову на своє місце повернувся, і розпався. І вийшла з нього мучениця свята ціла. Люди ж, бачивши таке чудо, голосно взивали: "Ти наш Бог, сильний і міцний, що твориш чуда дивні і преславні!" И увірувало в Христа до десяти тисяч людей. Цар же не лише перебував у невір'ї, а й ображав Вишнього Бога — і вразив його ангел Божий невидимо, і розхворівся до смерти. Помираючи, заповів єпархові своєму Ваводону, щоб Ірину, мучивши всіляко, найлютішою убив смертю. І відійшов окаянний той цар. А свята перебувала в граді тому декілька днів, навчаючи людей святої в Христа Господа віри і зцілюючи всілякі недуги. А пресвітер Теотим, туди-таки прийшовши, охрестив тих, що повірили.

Єпарх же, бачивши, як весь люд градський тримаєтся святої Ірини, боявся мучити її там, аби збентеження і бунт серед людей не вчинилися через неї, тому пішов в инший град, що називався Константиновим, а мученицю звелів воїнам взяти і зв'язану вести за собою. Коли прийшов у град той, сів на судищі і, поставивши перед собою святу, сказав до неї: "Чи знаєш, що владу мені дано над тобою? Тому підійди до богів наших і принеси їм жертву, щоб я не мучив тебе лютими муками". Відповідала свята: "Слухай, єпарху, усі, які можеш винайти, муки наклади на мене — і побачиш силу Бога мого". Єпарх же звелів принести ґрати залізні і покласти на них мученицю, прив'язати її веригами залізними, обкласти багатьма дровами і запалити. Коли розгорілося там полум'я, звелів єпарх на мученицю лити єлей, і лій, і смолу. І так печена була свята довгий час, і світилися ґрати і вериги залізні, наче вугілля розжарене, а свята була неушкоджена і, наче в росі холодній, співала, славлячи Бога. Тоді ангел звільнив її від заліза — і вийшла здорова. Те бачивши, єпарх і ті, що з ним, здивувалися дуже. І, припадаючи до ніг її, єпарх сказав: "Рабо істинного Бога, молюся тобі, не згуби мене, як же царів ти згубила, бо й я вірю в Сина Божого і християнином хочу бути". І так повірив Ваводон-єпарх і з ним людей багато.

Привів туди ангел Божий Теотима-пресвітера, і хрестилися від нього всі, що увірували.

Перебувала ж Ірина свята у граді тому п'ятдесят днів. Коли вийшла звідти, схопили її воїни царя Саворія, який у Месемврії, граді Тракійському, царював, і до нього привели. Бо той цар чув про неї і шукав, аби взяти її. І, бачивши святу, сповнився гніву й убив її мечем. І поховали її за градом. І сказав цар: "Чути було про страшну силу тої чарівниці. Царів-бо волхвуванням своїм убила, нині ж чому не могла мене вбити, але я вбив її? І де є помічник її Христос, чому не вирятував її з рук моїх?" Так невірний цар насміхався із сили Христової і хвалився як переможець. Але всемогутня сила Божа: чого не може вдіяти Той, хто в час добровільної своєї від юдеїв ганебної смерти багато тіл померлих святих воскресив, і увійшов у святий град, і явився багатьом?" То хіба не може і цю святу з мертвих воскресити, щоб увійшла в Месеврію і явилася цареві? Справді сильний є Христос, Бог наш, на небі і на землі і все, що хоче, робить. Тому послав ангела свого і воскресив її з гробу живу, і сказав до неї ангел Господній: "Хоч і здійснила ти подвиг страждання твого і годиться тобі вже спочити, бо блаженна ти й досконала на небесах, проте нехай не хвалиться нечестя і беззаконня, наче здолало силу Бога нашого. Через те увійди в град, нехай бачать тебе живу й посоромляться всі насмішники нечестиві, і пізнають, що все може Бог наш. Не маєш же більше терпіти зла ніякого і ні від кого". И увійшла свята у град Месемврію, гілку оливну тримаючи в руках своїх. Коли ж побачили її громадяни, сповнилися невимовного страху й подиву. І зійшовся до неї весь люд, великим взиваючи голосом: "Дивний Бог Ірини, і нема иншого, окрім Нього!" І розказано було про те цареві, що Ірина з мертвих встала. Він же настрашився дуже і, бачивши її, припав до ніг її, кажучи: "Нині я зрозумів, що Бога великого маєш. Залишайся тому в граді нашому, прошу тебе, і зроби нас християнами". Свята ж залишилася серед них сімдесят днів, навчаючи про святу віру. І всі повірили в Христа. І прийшов, Божим велінням, блаженний Теотим-пресвітер, охрестив царя і всіх людей його. Тоді пішла звідти на батьківщину свою у град Магедон і побачила, що батько її вже спочив у Господі, і, поплакавши за ним, молилася до Бога. Перебувала трохи часу з матір'ю своєю, і забрано було її звідти хмарою й поставлено в Ефесі. І ходила через град, апостольськи проповідувала Христа, робила чуда зцілення різних недуг, багатьох від ідолів до Христа навертаючи. Коли ж минуло досить часу, прийшов туди до неї Богом посланий Апеліян-старець, що був колись учителем її, йому ж рада була свята. Через декілька днів сказала до людей: "Радійте, браття мої, і мир Ісуса Христа з вами хай буде, і будьте благі духом, веселячись у Господі своєму, і міцними будьте у вірі. Я ж відходжу від вас і дякую вам, що прийняли мене, подорожню. Знайте ж, що кожен, хто подорожнього приймає, другом стає Небесному Богові". Казали ж собі громадяни: "Куди йде ця вчителька наша?" Инші казали: "Може, спочити хоче в Господі?" Инші промовляли: "Достойна вона перед Богом, і забереться з очей наших, бо ми грішні". Наступного дня Ірина свята, взявши старця Апеліяна і шістьох благоговійних мужів, пішла з ними за град і, знайшовши в камені гріб новий порожній, у якому ніхто ніколи ж не був покладений, увійшла в той гріб і сказала до Апеліяна і мужів: "Закрийте мене твердо зверху каменем, щоб ніхто инший не зміг відкрити до четвертого дня". І, цілувавши останнім цілуванням Апеліяна і мужів, що були з ним, знаменувалася хресним знаменням і лягла. Прикотили мужі камінь великий зверху гробу і в град повернулися. На четвертий же день Апеліян з тими самими мужами до гробу прийшов і не знайшов тіла Ірини святої. І подумав собі, що переклав її Христос Бог у рай, і пішов у град, проповідуючи те людям. Зійшлося ж багато людей до гробу, і, бачивши гріб порожній, дивувалися, і, вражені, славили Бога. Таким було життя і страждання благородної діви Ірини. Такі подвиги невісти Христової, яка стала на допит спочатку батькові своєму Ліцінію, тоді Седекії і синові його Саваху, потім Нумеріянові і єпархові Ваводону, на кінець Саворію. Міста ж, у яких страждала, такі: Магедон, батьківщина її, Калінік (або Каліполь), Константина і Масемврій у Тракії. Спочила ж у Господі в Ефесі місяця травня у 5-ий день і, ставши перед Христом, молиться до Нього за вселенну. Це ж написав Апеліян-старець, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога. Йому ж честь і поклоніння від усього творіння належить нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Знати варто й те, що батько святої Ірини цар Ліціній не той був Ліціній, що пізніше співцарював великому цареві Константинові, мав сестру Константинову за дружину і володів усіма східними краями, але инший того імени, раніший літами, цар одного града, що Магедон називався, з Македонією межував, як же і Святе Письмо звичайно володаря кожного града царем називає, що видно у книзі Буття, у главі чотирнадцятій. Такі царі є швидше царками, ніж царями, як же і цей Ліціній, батько Ірини. У Пролозі і у Великій Четьї написано Василиск, а не Василеос, тобто царик, а не цар. А що цей Ліціній инший є від того Ліцінія, що співцарював Константинові, видно звідси. Той мав за дружину сестру Константинову на ім'я Констанція. Л цей мав тезойменну собі Ліцінію. Той жив у преславному граді Нікомидії, а цей у Магедоні. Той у нечесті загинув, а цей у християнстві чесно кінець прийняв. Той був через триста років після Різдва Христового, а цей у першому столітті жив, близько днів апостольських, пресвітер-бо Теотим, що охрестив доньку його, Ірину святу, від святого апостола Павла прийняв учення і пресвітерство.

У той самий день Пролог згадує преподобного Іларіона, але його пам'ять була місяця березня у 28-ий день зі службою йому у Мінеї.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!