Житіє і страждання святого апостола і євангелиста Марка

Місяця квітня на 25-й день

Святий євангелист Марко родом був єврей, з коліна Левита, учень святого апостола Петра і син його у Святому Дусі улюблений, його ж у Посланні своєму згадує, кажучи: «Вітає вас у Вавилоні вибрана [церква], і Марко, син мій». Син же не по крові, а по Духу, народжений благовістям і купіллю хрещення святого. Зарахований був Марко святий до лику святих сімдесяти апостолів Христових і спочатку святому Петрові, який його і єпископом поставив, був співподорожнім. І в Римі з ним був, написав там святе Євангеліє на прохання вірних. Просили-бо його в Римі ті, що вірили в Христа, аби не лишав незаписаним те, що з Петром святим словами розповідав їм про Христа Господа, — піддався вмовлянням їхнім, написав про Христове на землі перебування з людьми. І спочатку самому Петрові показав, той же, бачивши і прочитавши, підтвердив, що правдиве, і звелів усім читати його і вірити написаному. Тоді святий верховний апостол Петро послав Марка святого спершу в Аквилію на проповідь Божого слова, потім до Єгипту, де в Олександрії першим був єпископом і Христовим благовісником. Усі ті краї, Ливію і Пентапол, які в пітьмі ідолобісся були, світлом святої віри просвітив і до Христа привів. Всюди чудодіючи, прикрасив церкви Христові рукопокладанням єпископів й инших причетників і навчив багатьох людей настільки добродійного життя, що й невірні вельми дивувалися і похваляли. Розповідає Євсевій, кесарії Палестинської єпископ, також і Никифор Ксандопул, обидва церковних історій достовірні описувачі, що Філон, славний серед євреїв премудрістю, зі святим Петром у Римі добре запізнався, про олександрійських і тих, що в цілому Єгипті, християн, яких святий Марко наставив, багато похвального писав. Говорить і таке: «По-перше, — каже, — такі (тобто християни) тимчасове багатство й усі маєтки свої полишають і нічого свого власного не хочуть на землі мати, на кожному місці, де бувають, мають окремі, для молитви пристосовані й освячені храми, де благоговійно і чисто здійснюють свої таїнства. Ніякого мирського діла там не починають, лише пророчого читання слухають, співом же, за своїм звичаєм, славлять Бога. Деякі з них виходять із градів і, всі мирські турботи відкидаючи, у полях, у вертоградах і пустелях пильнують себе від співперебування з будь-якими людьми, живуть, знаючи, що співдружність з тими, що життям невідповідні, — перепона до чесноти. Повстримність і умертвлення плоті мають за основу, на якій же инші добрі діла будують. Ні один з них швидше вечора не їсть і не п'є, а деякі аж до четвертого дня не їдять. Инші, у тлумаченні і розумінні Писання досвідчені, тою духовною у Божественному Писанні богомислення їжею насититися не можучи, аж до шостого дня про тілесну не згадують їжу. Вина зовсім ніхто не п'є, ані не їсть м'яса і нічого з того, що рухається. До хліба з водою — сіль і іссоп — то в них приправи. Є серед них і жінки, що до такого життя звикли, між ними багато, що й зістарилися в дівстві, цілість чистого тіла не переконанням від когось, але власною волею і благоговійністю зберігають. І, в премудрості тій навчаючись, не лише серцями, а й тілами освячуються, вважаючи непристойним для себе, щоб для насолод служила посудина, приготована для прийняття премудрости, і щоби тілесному мала підкорюватися народженню та іпостась, що бажає насіння Божого слова, нетлінного і безсмертного ложа, від якого народиться плід, що ніколи не помирає. Письма Святого тлумачення приймають від старійшин своїх, шукають у ньому духовного розуміння і сокровенних таїн, думаючи, що саме Писання є наче тіло зриме, таємне ж його розуміння — наче душа невидима. Рано встають на славослов'я Боже і молитву, на співи ж і слухання Божого слова, окремо чоловіки, а окремо жінки. Инші ж протягом семи тижнів у пості безупинному перебувають. Сьомий день у них у великому пошанівку, до нього і до инших своїх свят готуються, на землі спочивають. Священики і диякони відправляють Божу службу, над всіма ними є головний єпископ». Це пише Філон, той юдей, про учнів святого євангелиста Марка і про святі звичаї Церкви Божої, які були найпершими в Дусі Святому і в переданнях апостольських. Так Марко святий у єгипетських краях багатостраждальними трудами своїми обробляв виноградник Христовий, маючи престол свій Олександрію, де й помер як страдник.

Про страждання святого євангелиста Марка блаженний Семеон Метафраст пише так: "У той час, коли святі апостоли розсіялися по вселенній, Марко святий, Божою волею, у єгипетські пішов краї. Нарекли ж його євангелистом божественні канони святої апостольської Церкви, бо він перший зі всієї Єгипетської землі у Лівії, Мармарикії, Амонікії і Пентаполі проповідував Євангеліє Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Були-бо всі, що в тих краях жили, необрізані серцем, озлоблені ідолопоклонники, сповнені всілякої нечистоти і нечистих духів служителі, у всіх-бо градах, і селах, і на розпуттях будували кумирниці й ідолів ставили. Волхвування, ворожба, чари і вся сила бісівська в них була, її Господь наш Ісус Христос пришестям своїм зруйнував і згубив. Коли був божественний євангелист Марко у Киринії, граді Пентаполійському, і небесне Христове царство проповідував, і чуда робив великі (хворих зцілював, прокажених очищав, нечистих і лютих духів виганяв словом божественної благодаті), багато людей, тою апостольською проповіддю і чудами просвічені, вірили в Господа нашого Ісуса Христа й ідолів своїх з кумирницями скидали і розбивали, і хрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Там-бо йому наказано було Духом Святим, щоб ішов у Фаритійську Олександрію сіяти добре слова Божого насіння (Фаритійською Олександрія названа була через те, що приєднаний був град маленький, на ім'я Фарос, у ньому ж на височезному стовпі щоночі запалювали вогонь для для тих, хто плавав морем на кораблі, їм же той вогонь, як зоря, світив, показуючи шлях до пристані). Святий євангелист Марко, як міцний і доблесний подвижник, ревно на подвиг туди йти поспішав, прощався з братами, кажучи їм: «Господь мій сказав мені, щоб ішов я в град Олександрійський». Брати ж відпроваджували його аж до корабля і, з'ївши з ним хліба, відпустили його, кажучи: «Господь Ісус Христос нехай влаштує тобі дорогу добру». Відпливши ж звідти, Марко святий наступного дня Олександрії досягнув. І, вийшовши з корабля, прибув на місце одне, що називалося Мендіон. Коли входив він у ворота градські, тріснув йому сандаль. Те побачивши, апостол сказав собі: «Справді добра мені ця дорога». Тоді побачив шевця, що старе взуття направляв, дав йому сандаль свій. Швець, зашиваючи сандаль, випадково проколов знаряддям своїм ліву руку і, зойкнувши, прикликав Бога, як же звичайно у таких випадках. Апостол же, почувши ім'я Боже, утішився духом і сказав собі: «Щасливою зробив Бог дорогу мою». Була ж рана у руці шевця болючою, і багато крови витекло. Святий же Марко плюнув на землю і зробив мазь, помастив рану його, кажучи: «В ім'я Ісуса Христа, що живе навіки, будь здоровим». І зразу зцілилася рана, і здорова стала рука. Швець же, бачивши таку силу мужа і дію його слів, чисте ж його добродійне життя зі самого вигляду пізнавав, сказав до нього: «Прошу тебе, чоловіче Божий, іди в дім мій і будь сьогодні в мене, раба твого. Будемо разом хліб їсти, бо вчинив ти нині зі мною милість». Апостол же радий був, сказав: «Господь тобі хай дасть хліб життя небесного». І взяв чоловік апостола, увів у дім свій, веселячись. Коли ж увійшов Марко святий у дім його, сказав: «Благословення Господнє хай буде тут, помолімося, брате, до Бога». І помолилися разом. Після молитви ж сіли їсти і розмовляли один з одним з любов'ю. Сказав швець до святого: «Отче, хто ти і звідки в тебе таке сильне слово?» Відповів святий Марко: «Я — раб Господа Ісуса Христа, Сина Божого». Сказав чоловік: «Хотів би я того Сина Божого бачити». Відповів святий Марко: «Я тобі покажу Його». І почав благовістити Євангеліє Ісуса Христа і показувати від пророків, що про Господа нашого було пророковане. Сказав чоловік: «Я Писання, яке ти розповідаєш, ніколи не чув, лише Іліяду та Одіссею і те, як мудрують єгипетські отроки». Тому Марко святий проповідував йому Христа і виявляв те, що мудрість світу цього глупота є в Бога. Повірив же чоловік у те, що говорив Марко святий, бачивши знамення його чудесні, й охрестився він, і цілий дім його, і багато мешканців міста того. Було ж ім'я чоловікові тому Ананія. Коли росло ж день за днем і примножувалося число вірних, почули мужі найголовніші в місті, що один галилеєць прийшов до них і ображає богів їхніх, і не дає приносити їм жертви. Шукали тому, щоб убити його, і робили засідки на нього, аби зловити його. Святий же Марко, довідавшись про раду їхню, поставив єпископа для вірних Ананію і трьох пресвітерів: Малеона, Савина, Кердона — і сім дияконів й инших одинадцять клириків на службу церкві. І пішов звідти, і прийшов знову в Пентаполь, і перебував у Пентаполі два роки, й утвердив братів, що там були, і поставив їм і в навколишніх краях і градах єпископів, і пресвітерів, і клириків, і знову в Олександрію повернувся. Побачив же, що брати примножилися у благодаті і вірі Господній, що й церкву собі збудували у примор'ї на місці, що називалося Вукуле, чи худобогодувальне. І тішився вельми цим праведний, і, схиливши коліна, прославив Бога, і перебував у тій церкві часу досить, і християни примножувалися, і сміялися з еллінів, і їхніх ідолів ганьбили. Довідалися ж еллінські градоначальники, що святий Марко в град їхній прийшов і живе тут, сповнилися ревности і заздрости, бо чули, що робить він чуд багато, хворих зцілює, глухим слух, сліпим прозріння подає, шукали його і не знаходили, скреготали зубами своїми і в жертовниках своїх нечистих і на бенкетах ідольських взивали з гнівом, кажучи: «Велику кривду робить нам волхв і чарівник той». Коли ж надійшов пресвітлий празник Пасхи і настав воскресення Христового день недільний, у восьмий календ травня, тобто двадцять четвертий день місяця квітня, в який же і в еллінів нечистого їхнього бога Серапіда нечестиве святкування здійснюється, тоді святий євангелист Марко відправляв у церкві Божественну Службу. Такий час нечестиві вибрали, напали несподівано всією силою своєю на церкву і схопили святого, наклали шнур на шию його і волокли, кажучи: «Тягнемо вола цього до волового стійбища (тобто у хлів воловий)». А святий Марко дякував Христові Спасу, кажучи: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що сподобив мене в Ім'я Твоє це терпіти». Волочений же був святий по землі, повній гострого каміння, і зранилося тіло його до гострого каміння, і зачервонівся кров'ю його шлях той. Коли ж настав вечір, нечестиві елліни вкинули апостола святого до темниці, допоки порадяться, якою смертю його стратити. Опівночі ж, коли двері були замкнені і сторожа перед дверима спала, землетрус був великий: ангел-бо Господній зійшов з небес, торкнувся апостола і сказав: «Рабе Божий Марку, верховний серед святих у Єгипті, ось вписане ім'я твоє у книзі життя на небесах, і вшанований ти зі святими апостолами, і пам'ять твоя не буде забута навіки, і будеш співликувати з вишніми силами, архангели приймуть на небеса дух твій, і мощі твої на землі будуть збережені». Те видіння Марко святий бачив, руки свої простягнув угору, кажучи: «Дякую Тобі, Господи мій Ісусе Христе, що не покинув мене, але зі святими Твоїми вчинив мене, молюся Тобі, Владико, прийми з миром душу мою і не позбавляй мене благодаті Твоєї». Коли він це промовив, Господь Ісус Христос прийшов до нього в тому образі, в якому ж був з учнями своїми перед хрестом і похованням, і сказав до нього: «Мир тобі, Марку, євангелисте Мій». Святий же Марко відповів, кажучи: «Мир і Тобі, Господи мій Ісусе Христе». І пішов від нього Господь. Коли ж настав ранок, прийшло до темниці багато городян, і вивели святого, поклали знову шнур на шию йому, і знову волочили його по гострому камінні, кажучи: «Тягнемо вола до хліва». Святий же Марко, волочений, дякував Богові і молився, кажучи: «У руки Твої, Господи, передаю дух мій». І, те сказавши, передав дух свій Богові. Багато ж нечистих еллінів хотіло спалити тіло святого, розпалили вогонь на місці, яке пізніше було назване ангельським. І зразу, силою Господа нашого Ісуса Христа, найшла мряка темна, сонце сховало своє проміння, і був грім страшний, і землетрус великий, і дощ із градом сильним лився аж до вечора. І втікав народ від страху, покинувши тіло святого. Погас же і вогонь від дощу, а від землетрусу великого будівлі попадали і побили багатьох. Деякі з еллінів посміли сказати, що «преблаженний бог наш Серапис у свій день зробив таке страхіття». Благовірні ж мужі, прийшовши, спорядили тіло святого і несли на місце, де молитви свої і псалмоспіви творили, і поклали з честю зі східного боку у гробі кам'яному, і здійснювали пам'ять його тверезо і благоговійно, вшановуючи першого олександрійського святого, і нічого ж чеснішого і дорожчого в себе не мали від його святих мощів. Помер святий апостол, і євангелист, і мученик Христовий Марко в єгипетській Олександрії у сьомий календ травня, що є двадцять п'ятим днем квітня, коли володарював Нерон у Римі, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж честь, слава і держава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!