Житіє преподобного отця нашого Віталія Монаха

Місяця квітня на 22-й день

У дні святішого патріярха Олександрійського Йоана Милостивого прийшов в Олександрію один чернець на ім'я Віталій із монастиря преподобного Сиріда. Він, шістдесятилітній від народження, таке вибрав собі життя, що людям, які лише на зовнішнє дивляться, здавався злим і поганим, Богові, що внутрішнє бачить і серця випробовує, — угодним і приємним, бо старець той, хотівши таємно навертати грішних і беззаконних до покаяння, сам для думки людської вдавав із себе грішника й беззаконника. Списав собі всіх блудниць, які в Олександрії були, і за кожну з них осібно творив належні до Бога молитви, щоб від гріховного життя відвернути їх. Наймався ж у граді на роботу з ранку до вечора і брав за денну працю винагороду по дванадцять мідяків. За один мідяк купував бобу і з'їдав, коли сонце заходило, — цілий-бо день, працюючи, постив, инші ж мідяки, йшовши в дім розпусти, давав одній блудниці, кажучи: «Прошу тебе, за ці мідяки збережи себе цієї ночі в чистоті, нікого на гріх не приймаючи». І замикався з нею в її кімнаті. Вона відпочивала на своєму ліжку, а старець, в одному куті ставши, цілу ніч без сну перебував, псалми Давидові мовчки читав і молився за неї до Бога аж до ранку. Відходячи ж від неї, заклинав її, щоб нікому не розповідала про діла його. І так завжди робив: щодня трудився в пості й щоночі ходив до блудниць і без сну в молитві перебував. Входив же кожної ночі до одної, допоки всіх не обійшов, а тоді знову від першої починав. Бог же, бачивши таке страждання раба свого, допомагав йому в його наміренні, і деякі з блудниць, такої чесноти Віталієвої соромлячись, вставали на молитву і, разом з ним схиливши коліна, молилися. Він же переконував їх до покаяння, страшачи Судом Страшним і вічною в геєні мукою, обнадіюючи милосердям Божим і вічних благ на небесах насолодою. Вони-бо, у страх Божий приходячи, розчулювалися і виправити життя своє обіцяли. І багато з них, відкинувши беззаконня гріховне, за законних мужів посагнули, инші ж зовсім у чистоті жити захотіли, в монастирі жіночі йшли і в постництві зі сльозами провадили дні свої. А инші в миру безмужньо й чисто жили, з праці рук своїх годуючись. Жодна з блудниць не сміла нікому об'явити цнотливого життя Віталієвого: коли-бо одна з них почала говорити людям, що Віталій не задля гріха до них приходить, а задля їхнього спасення, почув про те Віталій і засмутився, що виявляється чисте його життя, і помолився до Бога, аби покарав жінку ту, щоб й инші страх мали. Відразу ж, із допусту Божого, стратила розум та жінка. Те бачивши, инші блудниці боялися дуже й не сміли зовсім явити щось людям про святість Віталієву. Люди ж тій жінці, що стратила розум, казали: «Бачиш, що віддав тобі Бог, бо збрехала, кажучи, що не задля блуду до вас чорноризець той ходить, ось ясно стало про нього, що блудник». І помилялися в ньому всі, і щодня докоряли йому, кажучи: «Піди, окаянний, чекають тебе блудниці», — і плювали на нього. Він же все покірно терпів, із насолодою слухав образи і допікання від людей, утішався духом через те, що за такого грішника мають його люди. Часом же тим, що докоряли йому, відповідав: «Чи не маю тіла, як і всі люди? Хіба Бог чорноризців безплотними створив? Насправді й чорноризці є людьми». Инші йому казали: «Отче, візьми собі одну з блудниць за дружину і скинь монаший образ, щоб не ображати його». Він, наче гніваючись, відповідав їм: «Не послухаю вас. Яке мені добро взяти жінку і піклуватися про неї, про дітей, і про дім, і погані дні проводити в турботах і трудах? Чому ж мене судите: хіба вам за мене відповідати перед Богом? Піклуйтеся кожен про себе, а мене залиште. Один-бо є суддя всіх — Бог, який віддасть кожному за ділами його». Так преподобний чесноту свою таїв перед людьми. Деякі з клириків обмовляли його перед святішим патріярхом Олександрійським Йоаном Милостивим, розповідаючи, що один старець спокушає цілий град, щоночі ходить у доми блудниць. Але святіший не повірив наклепникам, покараний був випадком, що раніше трапився, коли цнотливого і святого ченця, природою євнуха, коли він єврейку охрестив, биттю безневинно віддав, повіривши наклепникам, як же про те в житії його написано. Те пам'ятаючи, боронив перед наклепниками Віталія, кажучи: «Припиніть осуджувати, а тим паче ченців не осуджуйте, хіба не знаєте того, що було колись на Нікейському першому Соборі, коли блаженної пам'яті великому Константинові-цареві деякі з єпископів і клириків, списавши один на одного гріховні діла, віддали. Він же свічку запалену принести звелів, писання ті, не прочитавши, спалив, сказавши: «Якщо б єпископа, чи єрея, чи ченця своїми власними очима бачив на гріховному ділі, то своїм одягом прикрив би його, щоб инший ніхто не побачив, як він грішить». Так святіший патріярх посоромив наклепників. Раб же Божий Віталій про спасення душ грішних піклуватися не переставав, ніхто ж не знав про чесноту його аж до кончини його.

Одного дня, коли преподобний Віталій на світанку виходив з дому блудниць, зустрів його один юний блудник, що йшов до блудниць на гріх, і, витягнувши руку, вдарив сильно в лице старця, кажучи: «Окаянче і нечестивче, коли покаєшся і зупинишся в нечистивому житті своєму, щоб не зневажалося через тебе ім'я Христове?» Святий же відповів йому: «Повір мені, чоловіче, що за мене, смиренного, приймеш і ти удар в лице такий, що ціла Олександрія збіжиться на крик твій». І через небагато днів, замкнувшись у келії своїй, яку збудував собі вельми малу при воротах, що називалися Сонячними, Віталій преподобний переставився до Господа, ніхто про те не знав. У той самий час тому блудникові, що вдарив у щоку старця преподобного, явився біс в образі етіопа страшного і вдарив його по лиці сильно, кажучи: «Прийми удар цей, який послав тобі монах Віталій». І зразу чоловік той збісився вельми і, впавши, кидався, і піною стікав, і шматував на собі одяг, і голосами страшними робив крик великий, що вся Олександрія збіглася до нього на крик той жахливий. Він же довго мучений був від біса і через декілька годин, до тями прийшовши, побіг до келії Віталієвої, взиваючи: «Помилуй мене, рабе Божий, бо згрішив я супроти тебе, засмутив тебе дуже, вдаривши тебе в щоку, але й я, за пророцтвом твоїм, достойну прийняв відплату». Так взиваючи, швидко біг, бігли за ним люди — коли ж до келії страцевої наблизилися, зразу біс, що вдарив чоловіка того об землю, втік. Чоловік же, цілком отямившись, почав розповідати людям, як вдарив у щоку старця і як старець прорік йому за себе помсту. Стукали ж у двері келії страцевої, але не було відповіді. І коли силою відчинили, побачили його, що стояв серед келії на колінах, наче молився, душа ж його свята відійшла до Бога. В руках же тримав хартію, на якій було написано: «Мужі олександрійські, не осуджуйте передчасно, допоки Господь, суддя праведний, не прийшов». У ту ж годину надійшла жінка та біснувата, яка почала була колись чистоту Віталієву людям очевидною робити, як же про те раніше мовилося. Вона з ангельського явлення про кончину преподобного була сповіщена, прибігла і торкнулася чесних його мощів — і зразу звільнилася від біса. Ще ж і криві та сліпі почали отримувати зцілення, торкаючись до преподобного. Почувши про переставлення його, всі жінки ті, яких він переконував навернутися до Бога через покаяння, збіглися до нього зі свічками й кадилами, плакали за отцем та учителем своїм. І в той час всім людям відкрито розповідали про чесноту старцеву, що ані рукою своєю до жодної з них не торкнувся, не на гріх, але на спасення до них приходив. Люди ж гнівалися на них, кажучи: «Чому таїли перед нами святість отця цього, ми ж, не відаючи, багато грішили, осуджуючи його й докоряючи йому?» Жінки ж відповідали: «Боялися, бо забороняв нам великими присягами, щоб нікому не розповідали тої його таємниці. І коли одна з нас почала про таємницю ту людям розповідати, зразу збісилася, тому кожна з нас такої боялася кари, і ми мовчали». І дивувалися люди такому Божому Рабу, який дивним чином утаїв святиню життя свого перед людьми. Той, кого вважали всі грішником нечестивим, другом став Богові і чистою посудиною Святого Духа. І докоряли собі люди, соромлячись нерозуміння свого, що такого Божого угодника осуджували й образами докоряли невинному й чистому серцем.

Про те все почувши, святіший патріярх Йоан Милостивий прийшов зі всім клиром своїм до келії старцевої. Побачивши вищеназване писання, що переконувало не осуджувати, і чуда, що діялися, бачивши, сказав до клириків тих, які йому на преподобного наговорювали: «Знайте, що якби повірив вам і скривдив несправедливо святого старця, то мене б ударив етіоп в лице, як чоловіка того. Але дякую Богові я, смиренний, що не послухав наклепів ваших й уникнув гріха і відплати». Наклепники ж і всі, що осуджували преподобного, соромилися вельми. Взявши-бо мощі Віталія преподобного, святіший патріярх у супроводі цілого града і всіх жінок, що покаялися від гріха, плакали і ридали, поховав чесно, славлячи Бога, який має багато рабів своїх потаємних. А чоловік той, якого біс вдарив, відрікся від світу і став монахом. І багато людей з олександрійців таким прикладом добродійного життя Віталієвого виправилися, постановили собі не осуджувати нікого. їх же і ми наслідуймо, молитвами преподобного отця нашого Віталія, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!