Страждання святого новомученика Йоана, який у Константинополі від магометян постраждав

Місяця квітня на 18-й день

Батьківщиною цього блаженного Йоана був грецький край, що називався Єпір, град Йоанія. Так звався, бо колись був престольним — давнього царя еллінського Пира. Батьки Йоанові — християни благочестиві. Осиротівши з юних літ, прийшов він до Царгорода, шукаючи, аби з труду рук своїх мати для життя потрібне. І здобув на торжищі між иншими ремісниками й торговцями собі місце. І так ремеслом своїм і купецтвом годувався, маючи досить собі на потребу: Бог допомагав йому в ділах його за добродійне його життя, бо цнотливий був юнак, боявся Бога і Його заповідей дотримувався. Прозвали його царгородці Єпіротою, бо з Єпіру походив. У той час Царгородом володіли вже агаряни, що мали Магометову віру, в їхнє нечестя багато християн зманилося. І серед тих, які на торжищах у крамничках своїх сиділи, купців і крамарів багато було таких, що християнами спершу були, а потім у Магометове перемінилися зловір'я і з'єдналися з агарянами. Між такими блаженному Йоанові, справжньому християнинові, трапилося мати крамничку свою, і звідусіль навколо нього були сусіди-апостати, що Христа відреклися й до Магомета приєдналися. З ними ж Йоан часто сперечався відкрито, викриваючи відступництво їхнє. Був-бо юнак розумний і в словах відважний, промовляв за істину без страху. І почали вони його ненавидіти вельми: і тому, що викривав і безчестив їх часто, і тому, що бачили, як добре йшло в нього діло, бо все примножувалося в його руках. І заздрили на те, і думали, яку б на нього знайти провину, щоб згубити його. Розумів же блаженний Йоан Єпірота, що зло вони задумали, та не боявся їх, а ще більше забажав усією душею постраждати за істину Христову. І пішов до протопресвітера Константинопольської церкви, духовного свого батька, у день Великої п'ятниці. Висповідався із прогрішень своїх і розповів наставникові про ворожість сусідів своїх, що зло мають на нього і страти на нього шукають. І про своє бажання постраждати за Христа сповістив йому і шукав від нього корисної поради. Протопресвітер, бачачи його, юного літами, не радив віддаватися на муки: «Вважай собі, — казав, —

О дитино, щоб не від диявола вкладався тобі помисел цей, звик-бо він багатьом вкладати такий помисел, до мучеництва спонукаючи, аби пізніше їх, знеможених, коли мук не витерплять і відпадуть, цілому світові віддати на зневагу і сміх, — що, почавши, не докінчили, до кінця не витерпіли». Тоді сказав юнак: «Покладаюся на Христа мого, що не передасть мене на сміх ворогам моїм, але більше укріпить мене, щоб переміг я ворожу силу». Протопресвітер же сказав: «Дитино, написано: «Дух бадьорий, а тіло немічне». А така річ, якої ти бажаєш, потребує великого приготування — ненастанного посту й молитов. Коли ними від усіх гріховних вад очистишся, сам Бог подасть тобі звістку, що маєш робити: у чистих-бо душах Бог звик оселятися. Пам'ятай собі, любий, і йди з миром, я ж Бога молю, аби тебе від усіх ворогів вберіг і переможцем торжествуючим над ними зробив». Те мовивши, відпустив юнака з миром. Наступного дня прийшов знову до того духовного отця свого Йоан блаженний, лицем світлий і радісний душею, і сказав йому: «Чесний отче, цієї ночі в сонному видінні бачив я себе серед полум'я — неопалимого, веселого і ликуючого, як же колись три юнаки у вавилонській печі. Тому сподіваюся, що, допомогою Вишнього, діло, яке я задумав, у добрий кінець прийде. Прошу ж тебе, чесний отче, аби ти мене своїми молитвами озброїв». Духовний отець сказав: «Бог нехай укріпить тебе, дитино, щоб переміг ти пекельного вовка, змія ж, кажу, невидимого, і за Христа мучеництвом увінчався». І так відпустив юнака, словами любови й користи утвердив його, обіцяючи молитися за нього до Бога-помічника.

Коли підходив Йоан блаженний до своєї крамнички, побачили його ненависники його, які про страту його вже домовилися. І казали один одному: «Чи не цей відрікся Христа відкрито у Трикії (Трикія — град у Тесалії), нині ж тут християнином себе показує?» Це почувши і гнівно на них поглянувши, юнак сказав: «Чи про мене таке говорите, чи про когось иншого?» Вони ж казали: «Про тебе, а не про иншого, хіба неправду кажемо?» Відповів блаженний: «Не буде мені того, аби мав я відректися Христа, Бога мого, ні в Трикії, ні деінде в иншому місці, ніколи ж мені того не буде, у Христі-бо живу й жити буду завжди і померти за Нього готовий». Вони ж дуже на нього розгнівалися, сповнилися великої злости і, швидко з місць своїх зіскочивши, кинулися на нього, руки убивчі накладали, на суд тягнули. Святий же юнак, наче на бенкет ведений, зі світлим лицем швидко йшов. І віддали його суду неправедному: самі на ньому стали наклепниками, і свідками, і суддями, і наклали на нього одну ту провину брехливу, наче у Трикії, тесалонійському граді, відрікався Христа відкрито і прийняв віру магометянську, до Царгорода прийшовши, знову християнином себе зробив, Магомета ображає. Починаючи суд, спершу лицемірну сердобольність вдали, наче співчувають йому, почали ласкою підлещуватися, аби відвернувся від Христа. Тоді, бачивши його міцного у християнській вірі, погрозами страшили, але й так нічого не досягли, потім били без милости і, вельми биттям замучивши, вкинули до в'язниці, поки не подумають, що йому ще зробити. Наступного дня вивели, допитували, чи надумав Христа відректися і бути єдиним з ними. І, бачивши його незмінним, знову били його сукуватим залізом без жалю. Він же, як діямант твердий, мовчки терпів накладені йому рани, наче не його, а иншого когось били. Тоді тихо молився до Бога, кажучи: «Укріпи мене, єдиний всесильний Боже, дай мені силу і міць і простягни мені руку допомоги зі святого мешкання Твого». І після того до ворогів своїх сказав: «Ніщо мене з того, що у світі, добре воно чи погане, не зможе відвернути від мого наміру, ніколи не буде такого, щоб я колись инакше вірив, не так, як християни, не буде такого зі мною: ні ласкою, ні погрозами, ні муками мене не переможете. Робіть, що хочете, аби швидше мене від тимчасового життя цього до вічного життя послати. Христовим я є рабом, за Христом іду, за Христа помираю, щоб жити з Ним вічно». І звеліли неправедні судді знову вкинути до в'язниці святого. Не вели мученика, а волочили, за волосся туди й сюди шарпали, по лиці били, і ногами штовхали, і так у темниці замкнули. Зранку ж знову вивели, і тому, що, як і раніше, сміливо говорив і непохитний у християнській вірі був, знову бити його звеліли без милосердя. Мученик же, битий, співав радісно церковну пісню «Христос воскрес із мертвих» та инше: був-бо день Пасхи. Усе тіло його ранами було зранене, і земля червоніла кров'ю, а святий мученик, наче в чужому тілі, терпів: то співав, то до катів своїх говорив: «Бийте, бийте, зі всієї сили вашої бийте і, як можете, примножуйте рани, проте ніколи не зможете мене відчужити від Христа мого й до вашого однодумства прилучити». Кати ж, осоромившись, знову до темниці мученика вкинули й мучили його нуждою темничною і скрутою ув'язнення, голодом і спрагою декілька днів. Після того знову вивели і, бачивши, що жодними муками не можуть його від Христової віри відвернути, на спалення засудили. Коли вели, зв'язаного залізним ланцюгом, на смерть, наче ягня на заколення, одні руками його в потилицю, у шию били, инші докірливими словами дошкуляли, а инші співчутливо умовляли, щоб пожалів юність свою. Але мученик Христовий, торжествуючи, ішов не як на смерть, а як на велику почесть. І, прийшовши на місце, де був розпалений вогонь великий, не чекаючи, поки його вкинуть туди, сам кинувся, скочив посеред полум'я. Кати ж, взявши за кінець веригу, якою був зв'язаний, геть із вогню мученика витягнули. Важко це сприйняв мученик, сказав до катів: «Чому не дали мені в полум'ї згоріти? Чому не допускаєте, аби приємною я був для Христа мого жертвою?» Суддя хоч і знав, що гірка смерть у вогненному спаленні, проте, тому що сам той забажав у вогонь вскочити, на инший суд перемінив і не вогнем, а мечем стратити його засудив. І звелів спекуляторові відтяти голову непереможному юнакові, тоді тіло і голову вкинути у вогонь і спалити. Так прийняв вінець мучеництва святий новий мученик Христовий Йоан Єпірота, місяця квітня у 18-ий день. Після спалення його, коли погас вогонь, вірні, шукавши, знайшли деякі частини костей його, які з вогню залишилися, і, взявши з благоговінням, чесно в себе поховали, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом хваленого навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!