Житіє преподобного отця нашого Саватія, начальника Соловецького острова, нового чудотворця

Місяця квітня на 17-й день

У дні благочестивого великого князя Василія Васильовича Володимирського, Московського і всієї Росії, і великого князя Бориса Олександровича Тверського, і великого князя Теодора Ольговича Рязанського, коли тримав престол Російської митрополії Фотій Грек, а у Великому Новгороді й у Пскові архиєпископом був Євтимій Бородатий, був у білоозерському Кирилівському монастирі старець на ім'я Саватій. Там з иншими монахами в постництві жив і працював для Господа вдень і вночі, умертвлюючи тіло своє голодом і спрагою, чуванням і молитвами і всілякими прескорботними чернечого життя трудами, послушливий ігуменові і братам був, і всі монастирські служби без лінощів виконував. Через те любий і шанований був від усіх і став для инших братів прикладом добродійного і трудолюбивого життя, і славним було серед ченців ім'я його. Він же стомився: не зносив, щоб славили його люди, думаючи, що не в людей, а в Бога годиться шукати слави, — вирішив віддалитися звідтіля й пошукати місця, де б його ніхто не знав. І чув, що в Новгородській землі є озеро, назване Нево, на ньому є острів, названий Валам, і там монастир Переображення Господнього. Ченці ж монастиря того вельми подвижницьке мають життя, вдень і вночі в богоугодництві трудяться, їжу мають з праці рук своїх. Попросив тому ігумена й братів, аби відпустили його з благословенням у той монастир, — і відпущений був, прийшов на острів Валам, і прийняли його там у монастирі приязно. Наслідуючи ж многотрудний ченців тамтешніх подвиг і свої подвоюючи труди, перевищив усіх подвигами своїми, і стало відомо про життя його добродійне, виснажив тіло своє до решти і Духа Святого мешканням виявився.

Був же там, як же і в Кирилівському монастирі, від усіх братів шанований і хвалений. І знову Саватій сумував і журився, важко сприймаючи шану від братів, і думав шукати безмовність. Чув про острів Соловецький, на морі-океані, що лежить від берега за два дні плавання, у той час острів той був пустельний, не заселений людьми. Про те чуючи, преподобний зрадів духом і бажанням сильним був охоплений, щоб іти туди й оселитися на безмов'ї, і просив настоятеля, аби відпустив його. Настоятель же і брати любили преподобного за чесноти його і як Божого раба, від Господа посланого до них, шанували й не хотіли втратити такого співмешканця, з його ж прикладу добродійного життя всі користали — тож просили старця не покидати їх і наполегливими проханнями не пускали його від себе. Ще якийсь час прожив трохи з ними преподобний, тоді помолився до Бога і, на Його допомогу поклавшись, вийшов уночі потай, ніхто про те не знав. Прийшов же до моря, бачив поселенців, що там поблизу моря просто острова Соловецького мешкали, і питав їх про острів, і говорили вони йому, що він на великій від берега відстані, і шлях нелегкий, страшний, бо морем, ті, що пливуть, за два дні, і то коли тиша, заледве досягають його. Преподобний же з великим старанням випитував детально про острів той і зрозумів з розповіді їхньої, що добрий він для перебування чернечого, пустельного й безмовного. Чув-бо, що острів великий, має довкруж коло ста верст, має в собі води солодкі, й озера рибні, гори ж і діброви, ліси і бори й инші для перебування людського вигоди. Не населяють же те місце миряни через нелегкий до нього шлях. І багато було таких, що не раз хотіли там оселитися, але не змогли через страх морської нужди. Ідуть же туди часом човнами рибалки, вибравши час для ловлення риби, і, сповнивши потребу свою, повертаються. Те почувши від поселенців, преподобний Саватій горів духом, щоб жити на острові тому. І зрозуміли мешканці думку блаженного, що хоче там оселитися, казали йому: «О старче, що будеш там їсти, чи одягати, убогий ти і старий. І як сам проживеш у такій далечі від людей, нічого ж не можеш сам собі влаштувати». Відповів їм преподобний: «Я, о діти, такого маю Владику, що природу старости юною робить, як же і немовля до старости плідної повертає. Знає і убогих збагачувати, й убогим подавати потрібне, і голодних малою їжею насичувати достатньо, як же колись наситив п'ятьма хлібами тисячу людей у пустелі». Мешканці ж, чуючи старця, що промовляв по-книжному, одні дивувалися розуму його, инші ж, нерозумні, підсміхалися з нього, а преподобний віддав Господові печаль свою, пішов звідти до ріки, названої Виг. Коли її досягнув, зустрів там ченця Германа, який при молитовному храмі жив, і, у нього декілька днів пробувши, про острів Соловецький від нього те саме, що і від мешканців, почув. Вирішили обидва, що, поклавшись на Бога, підуть і будуть жити там. Приготували човен, і трохи щодо потреби тілесної, і знаряддя для відповідної праці, помолилися досить до Бога і, уповання безсумнівне на Нього поклавши, сіли в човен і вирушили в плавання, коли тихе було море. І Господь їм допомогав, щасливо глибину ту переплили, бажаного досягнули острова, радіючи, і веселячись духом, і дякуючи Богові, який наставив їх на місце таке пустельне. Пройшовши від моря десь милю, побачили одне гарне місце поблизу озера, там-бо вирішили мешкання собі влаштувати. І поставили хрест, і келію поставили, і почали жити в Господі, трудячись і працюючи руками, і з поту лиця свого постницьку собі добували їжу. Руками-бо ненастанно працювали, устами ж славословили Господа, завжди молилися і Давидові Псалми співали, розумом до Бога наближаючись.

Через якийсь час вищезгадані поселенці, які навпроти острова поблизу моря мешкали, почали заздрити преподобним старцям, що, на острові оселившись, жили, і говорили між собою: «Ми ближче були до острова, щоб його успадкувати, родичі ми землі Карельської, і нам більше годилося там частку мати, і дітям нашим, які після нас народяться». І незабаром чоловік один, рибалка, за намовою друзів своїх прийшов із жінкою своєю і з усім домом на острів той, і оселилися не дуже далеко від келії богоугодних старців, жити почали і ловили зі своїми в озерах рибу. Блаженні ж отці сиділи в безмов'ї, про своє дбаючи спасення, і звичні свої виконувати справи.

Якось у день недільний вранці, після того як відспівали правило своє, преподобний Саватій, взявши кадильницю, вийшов із келії покадити хрест святий, який на початку встановили, і почув голос биття і крик плачу: наче плакав хтось, кого били. Злякався преподобний крику того і думав, що то примара, хресним знаменням загородився, повернувся в келію і розповів співмешканцю своєму, блаженному Германові, про почутий голос биття і крику. Герман же, вийшовши, те саме почув і пішов на голос. Побачив жінку, що плакала, і спитав, що їй таке і чому плаче. Вона ж крізь сльози розповіла, що трапилося з нею. «Коли я йшла, — сказала, — на озеро до мужа свого, зустріли мене два якісь юнаки, світлі на вигляд, і, взявши мене, били бучками дуже, б'ючи, казали: «Ідіть з місця цього, не годиться вам тут бути, бо для перебування ченців Бог його влаштував». Після биття ж невидимі стали. Блаженний же Герман повернувся до преподобного старця Саватія, розповів йому, що від жінки чув, — і обидва прославили Бога. Рибалка ж, не барячись, взяв жінку і всіх своїх і відплив до села свого, в якому раніше жив. І з того часу ніхто не смів селитися там із домом, лише рибалки часом приходили заради риби.

Через декілька ж років блаженний Герман пішов на ріку Онігу. А преподобний Саватій залишився на острові сам, жив у Бозі. Яким же було його там перебування, який піст, які духовні подвиги, знає лише Всевідаючий, який згори на угодника свого дивився, Господь і ангели Його святі, що відвідували Божого раба, який у плоті безплотних наслідував, — нам же можна зі самого місця, на якому преподобний жив, зрозуміти його життя. На острові-бо морському, від людей віддаленому і зрідка відвідуваному, не мав що більше робити, окрім одним займатися Богом, про Нього ненастанно думаючи, з Ним молитвою розмовляючи, у Ньому весь ум свій заглиблюючи. І зводив до Нього заплакані очі, вдень і вночі з глибини серця зітхав, бажаючи звільнитися від тіла і прийти до Господа. Коли ж зрозумів свій до Бога відхід, повний днів і богоугодних трудів, думав, як би сподобитися Причастя Божественних Таїнств. І помолився про те до Господа, сів у малий човник — стихло море молитвами його, і відплив на другий бік моря. Через два дні берега досягнув, пішов землею, хотів досягти храму молитовного, що при Вига-ріці. При ньому ж тоді трапилося затриматися ігуменові Натанаїлу, який прийшов, аби відвідати правовірних християн. І коли йшов преподобний наміреним шляхом, за Божим Провидінням зустрів ігумена того Натанаїла, який ішов з Божественними Таїнствами в якесь далеке село, щоб причастити хворого. І після звичних поклонів, розпитавшись і впізнавши, хто є, раді були один одному. Преподобний Саватій зрадів, знайшовши те, що шукав. Натанаїл же ігумен радий був, що сподобився бачити чесну сивину і святоліпне лице Саватія преподобного, про його ж добродійне життя чув. Говорив же блаженний Саватій до Натанаїла: «Прошу святиню твою, отче, щоб гріхи мої, з яких маю сповідатися перед тобою, забрав ти від мене владою звільняти, даною тобі від Бога. І щоб сподобив мене Причастя святих Таїнств пречистого Тіла і крови Христа, Владики мого. Багато-бо років бажаю тою божественною їжею нагодувати душу свою. Нагодуй мене нині, святий отче, бо Христос, Бог мій, об'явив мені твою боголюбність, очистить мене від прогрішень, які я з юности сподіяв словом, ділом і помислом за ціле життя моє аж донині». Відповів Натанаїл: «Бог нехай простить тобі, брате». І, замовкнувши, підняв руки вгору і з великим подивом і сльозами сказав: «Якби я, о преподобний, мав гріхи твої, на очищення нестаранности моєї». Сказав святий Саватій до Натанаїла: «Тому, що зближається кінець життя мого, прошу святиню твою, щоб, не затримуючись, сподобив мене божественного Причастя». Сказав йому ігумен: «Нині, пане мій, отче Саватію, іди до молитовного храму і почекай мене там. Я ж піду до хворого і скоро повернуся до твоєї преподобности, вранці-рано прийду до тебе». Сказав святий Саватій: «Не відкладай, отче, до ранку, не знаємо-бо, чи нині дихання наше зберемо з повітря. А що після того має статися, про це як маємо знати?» Це сказав святий, провіщаючи свій швидкий до Бога відхід. І не смів більше Натанаїл щось супротивне говорити йому, бачивши його, що Божий угодник, але, чинячи за його бажанням, причастив його (після сповіді) Божественних Таїнств Христових і, приязне в Христі давши цілування, сказав: «Прошу тебе, рабе Божий, почекай мене на Вига-ріці при молитовному храмі». І обіцяв святий чекати там ігумена. Він-бо пішов до хворого, а преподобний до названого храму. У ньому ж дяку Богові за отримання Причастя і за всі Його благодаті віддавши і досить помолившись, увійшов у келію, що при храмі була, і, в ній замкнувшись, готував блаженну свою душу, аби віддати її в руки Божі. У той час купець один з великого Новгорода, на ім'я Йоан, шляхом водним ішов з товаром своїм, пристав до того храму молитовного, який при березі стояв, і, вийшовши з корабля свого, поклонився у храмі святим іконам, і, до келії прийшовши, побачив у ній преподобного Саватія, і прийняв благословення від нього. Святий же, благословення йому давши, повчив його досить із Божественного Писання, наставляючи на добрі діла. І користь прийняв купець, і хотів дати святому з маєтку свого на потребу, був-бо багатий вельми. Преподобний же нічого не хотів від нього прийняти і сказав: «Якщо хочеш робити милостині, маєш потребуючих, я ж нічого не потребую». І учив Йоана про любов до убогих, і милосердя, і про инші чесноти. Муж же той печальним був, що нічого не взяв у нього старець, а преподобний, хотівши утішити його, сказав до нього. «Дитино Йоане, перепочинь тут до ранку, і побачиш благодать Божу, і безтрудним шляхом підеш у дорогу свою». Але Йоан хотів відплисти звідти — і зразу землетрус був, і хвилі в ріці і в морі — і злякався Йоан, бачивши несподівану зміну повітря і хвилі води великі, і заночував там. Коли ж настав ранок, прийшов Йоан до келії, хотівши від Саватія преподобного прийняти благословення і вирушити в путь свою, бо хвилі води стишилися, і постукав з молитвою у двері, але не отримав відповіді. Коли постукав удруге і втретє, відчинив двері і, увійшовши всередину, побачив святого, що сидів у мантії і в кукулі, і кадило обабіч нього стояло, і говорив до нього: «Пробач мені, рабе Божий, насмілився увійти до тебе, бо маю любов і віру до твоєї святости. Прошу ж твою преподобність, подай мені благословення на дорогу, щоб щасливо ішов я, твоїми святими молитвами». Коли це Йоан промовив, не було голосу ані послуху — уже-бо чесна і свята душа Саватія преподобного до Господа відійшла, пахощі ж великі у келії чулися. Йоан же, бачивши, що нічого йому не відповідає преподобний, і думаючи, що заснув, підійшов до нього, торкаючись рукою, і побачив, що він помер у Господі, — і злякався, разом і розчулився, і гарячі з очей випустив сльози. Тим часом ігумен Натанаїл від хворого повертався, прийшов і бачив святого, що переставився, і обцілував чесне його тіло. І розповідали один одному, ігумен і купець, про преподобного. Один — як Божественні Таїнства угодникові Божому подати вчора сподобився, инший ж — як душекорисними бесідами його насолоджуватися удостоївся. І, відспівавши надгробне, поховали чесне святе його тіло, віддавши землю землі. Помер Саватій преподобний місяця вересня у двадцять сьомий день, в який же і пам'ять його шануємо, на славу Бога, у Тройці славленого, Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж честь і поклоніння навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!