Страждання святих мучениць — трьох дів-сестер Агапії, Хіонії та Ірини

Місяця квітня на 16-й день

Коли затримався Диоклитіян-цар в Аквилеї, італійському граді, сповіщено було з Риму, що всі в'язниці римські заповнені християнами, які, хоч і різними випробовувані муками, не відрікаються Христа свого. Усі ж мають за учителя Хрисогона і слухають його, тримаючись міцно учення його. Диоклитіян звелів усіх християн передати смерті, а Хрисогона одного до себе привести на допит. Коли ж ведений був святий Хрисогон, сповідник Христовий, зв'язаний, з Риму до Аквилії, до царя Диоклитіяна, свята Анастасія Путорозрішниця за ним, як за учителем своїм, ішла віддалік. Допитував цар мученика Христового, коли ж він не покорився нечестивому велінню царевому, переданий був смерті й обезголовлений за градом далеко, в місці пустельному. І лежало чесне його тіло при березі морськім, кинене на поїдання звірам і птахам. Недалеко ж від того місця було перебування пресвітера одного на ім'я Зоїл, мужа старого і святого. І поблизу нього — трьох дів, сестер по крові і духу: Агапії, Хіонії та Ірини. Той пресвітер, через одкровення Боже про тіло святого Хрисогона-мученика довідавшись, взяв його з головою і, в ковчег дерев'яний поклавши, сховав у хатині своїй. І в тридцятий день явився йому у видінні Хрисогон святий, кажучи: «Знай, що протягом дев'яти днів ті три діви Христові, які поблизу тебе живуть, на муки будуть взяті. Ти ж скажи рабі Господній Анастасії, аби піклувалася про них, до мужнього їх спонукала подвигу, допоки увінчаються стражданням. Май і ти добру надію, бо приймеш солодкі плоди трудів своїх, скоро-бо від тутешнього звільнишся, до Христа з радістю перейдеш і упокоїшся зі святими». Відкрито ж те було і святій Анастасії, і, Божим зрушена Духом, прийшла до пресвітерового дому, його ж ніколи не знала. І питала його, де є ті діви, про їхню ж мученицьку кончину, що має бути, йому у видінні відкрилося. І довідавшись, де хатина їхня, прийшла до них і з любов'ю привітала, і провела з ними ніч одну, багато бесідуючи з ними про рятунок душі і словами, любов'ю Божою сповненими, спонукала їх стати мужньо за Христа, Жениха свого, до крови. Бачила ж і мощі у пресвітеровому домі святого Хрисогона, мученика Христового, свого ж любого учителя. І плакала над ними гарячими сльозами, його молитвам себе вручаючи. Тоді знову повернулася у град Аквилію, аби звичне чинити з маєтків своїх прислугування в'язням Христовим у в'язницях. І було так, як же казав святий Хрисогон пресвітерові Зоїлу у видінні. Той пресвітер святий протягом дев'яти днів переставився до Господа, а святих дів Агапію, Хіонію та Ірину взяли нечестиві і до царя Диоклитіяна на допит привели. їх побачивши, цар сказав до них: «Яке безумство напосіло за суєтним і надмірним іти блудом, на знищення праведного закону, богів, наче якусь мерзоту, зневажати? Але тому, що бачу вас доброродних, і молодих, і гарних, жалію вас, милосердячись: раджу ж, щоб відреклися Христа вашого, принесли богам жертви. Я ж дам вам із палат своїх юнаків великородних, достойних краси вашої, щоб мали ви собі мужів славних, через них же шановані будете». Відповіла старша сестра — Агапія свята, кажучи: «Царю, тобі належить піклуватися про народні справи, про людей і військо. Ти ж говориш несправедливе на знищення Бога живого, Його ж допомога тобі потрібна, Його ж доброта довго терпить тобі, а ти Його ображаєш». Сказав Диоклитіян: «Безумна ця, нехай инша підійде». І підійшла инша — Хіонія свята, сказала: «Не безумна сестра моя, але неправедне твоє переконування праведним міркуванням викрила». Цар же і ту відкинув, третю звелів до себе привести ближче — Ірину святу, і сказав до неї: «Засуєтилися сестри твої, може, хоч ти, молодша, схилиш перед богами голову свою, щоб і сестри твої, на тебе дивлячись, те ж зробили». Відповіла Ірина свята: «Хай схиляють голови свої перед ідолами всі, що засуєтилися безумством своїм, ті, що прогнівали істинного Бога. Що ж може бути суєтнішим і безумнішим від того, щоб поклонятися ділу рук майстра, за ціну від нього зробленому? Бо спочатку домовляєшся з майстром, за яку ціну і якого має зробити тобі ідола, щоб стояв, чи сидів, чи лежав, чи скакав, чи сміявся, чи плакав, і з якого матеріялу зробити має: чи з дерева, чи з каменю, чи міді, чи з иншого якогось матеріялу. І коли зробить погано, відкинеш виріб, якщо ж добре — ціну домовлену даси. Тоді перед купленою тою річчю схиляєш голову, називаючи богом своїм ідола, його ж краще купленим рабом називати». Сказав Диоклитіян: «На такі слова муками відповідати годиться». І звелів дів святих вкинути до темниці. Анастасія ж свята зразу (за звичаєм своїм обходячи в путах страждаючих) до святих дів прийшла і втішала їх упованням на невідступну допомогу Христову і надією на славну над ворогом перемогу і торжество.

Через мало днів потреба була цареві піти до Македонії заради якихось народних справ. І вели за ним усіх християн, що в аксилійських в'язницях були, серед них же і цих трьох святих дів — Агапію, Хіонію та Ірину. А свята Анастасія йшла за ними віддалік. І коли були в Македонії, доручив цар ігемонові Дулкітію допитувати християн, аби змусити їх до ідольської жертви, а непокірних всілякими страчувати муками. Але тому, що страждання багатьох святих мучеників, які в той час там всіляко мучені були, описати неможливо, лише цих трьох дів святих стражденні подвиги тут пропонуємо. Коли цих невіст Христових поставлено було на випробування ігемонові Дулкітію, зразу той, бачивши превелику красу їхню, зранився нечистим помислом на них і дав їх під нагляд такому сторожеві, який обіцяв їм волю і дари, якщо погодяться на ігемонову нечисту похіть. Але святі діви воліли тисячу разів померти, аніж один раз бути оскверненими, й ані ласкою, ані погрозами, ні дарами, ні муками не схилялися до ігемонового бажання. Ігемон же, не мігши стерпіти розпаленого в ньому любодійного полум'я, вирішив сам прийти до них вночі у хатину, в якій їх тримали, і насилувати їх. Коли настала ніч, діви святі стояли на молитві, всенічні славослів'я Богові посилаючи і псалми співаючи. А ігемон, хотівши до них увійти, коли порогу хатини тої торкнувся, зразу стратив розум. Була ж там кухня, і стояв кухонний посуд: глечики, бочки, сковорідки, сажею обмащені. Не потрапивши до святих дів, прийшов до того посуду і замість дів обіймав і цілував почорнілі бочки: ум-бо йому скаламутився від блудного біса, і не було розуму в пам'яті його, і насміхався з нього нечистий дух. Так довго із почорнілим посудом, який здавався йому дівами, любодіяв — весь очорнився, лице, руки і весь одяг мав сажею дуже замащені, і вийшов до слуг, що чекали його зовні, з лямпадою стояли. Вони ж, бачивши його цілого чорного і страшного, як етіоп чи, краще сказати, біс, налякалися і, кинувши ліхтар, кинулися бігти. Він же не розумів, чого повтікали від нього слуги, думав, що зневажають його, розлютувався на них. Тим часом почало світати, і, куди не йшов, всюди від нього і слуги, і сторожа, і воїни, наче від якогось страховиська, втікали. Пішов тоді до царської палати, хотів пожалітися цареві на воїнів, які були під ним, що не слухають його і насміхаються з нього. І коли до палати наблизився, був сміх і регіт великий, одні від нього втікали, инші кулаками його били, не пускали й відкидали від воріт палат. І ніхто не упізнав, що то ігемон Дулкітій, але думали, що якийсь юродивий. Ані він не міг зрозуміти, що очорнений, — змінилися очі його дією бісівською, але вважав, що і лицем білий, й одягом світлий, і руками чистий. І ледве слуги зрозуміли, що втратив розум пан їхній, побігли за ним, взявши, вели його додому, кажучи: «Подивися сам, який ти». Коли увійшов у дім, жінка його і всі домашні, раби ж і рабині ридати почали над ним, як над біснуватим, инші ж гидували ним як таким, що розум стратив. Він же не розумів і дивувався, чому одні над ним плачуть, а инші від нього втікають. І ледве відкрилися нечисті його очі, і побачив себе чорним, і лице своє в дзеркалі побачив, наче мурина, і пізнав, що біс з нього посміявся. Розгнівався ж на святих дів, думаючи, що то вони йому зробили якимось волхвуванням, думав, як би їм відімстити. І, вимивши своє тіло та одяг змінивши, сів на громадському суді перед народом. Знаряддя ж катівське поклав перед собою і святих дів поставив, звелів їм оголитися, щоб побачити нагі їхні тіла. Коли ж почали слуги скидати з них одяг, не могли зовсім стягнути: Божою-бо дією одяг їхній до святих тіл настільки прилип, наче шкіра до плоті, і всі дивувалися чудові такому. Довго трудилися слуги, скидаючи, і нічого не досягли. А ігемон, на судищі сидячи, раптом задрімав і сном важким заснув, що збудити його не могли. Штовхали його і голосно кричали над ним — він же спав, наче мертвий. І, взявши його сплячого, понесли в дім. Коли ж внесений був у дім, зразу збудився.

Чув же цар, що трапилося з ігемоном Дулкітієм, насміхався з нього, а святих дів віддав на допит Сисінію-комиту. Той же, спершу Ірину святу перед собою поставивши, спитав: «Чи скоришся царському наказу?» Відповіла свята: «Не скорюся, бо я християнка, раба всесильного Бога». І звелів комит відвести її до темниці. Тоді Агапію і Хіонію поставив перед судом своїм, сказав до них: «Молодшу вашу сестру ви звабили і навчили зневажати божественні закони, тому я відклав її муки, щоб, на вас дивлячись, злякалася і послухала нас. Але й ви, якщо хочете звільнитися від мук, принесіть богам жертви, як же і ми приносимо, царським корячись велінням». Відповіла свята Агапія: «Віра наша нездоланна». Сказав комит до святої Хіонії: «А ти що скажеш?» Відповіла Хіонія: «Віра наша незмінною перебуває». Сказав комит: «Чи є у вас якісь християнські книги?» Сказали святі: «Є книги, але в умі нашому сховані, звідти їх ніяк не можуть взяти вороги Христові». Сказав комит: «Хто порадив вам віддатися добровільно в таку біду?» Відповіли діви: «Біда ця тимчасова — корисна ж, бо з неї родиться слава вічна». Сказав комит: «Виконуйте царевий наказ і принесіть жертву богам». Святі ж діви відповіли: «Ми приносимо Богові жертву хвали, дияволу ж ніколи не пожертвуємо, не сподівайся тому відвернути нас від Господа нашого Ісуса Христа, але чини, що наказано тобі від царя твого земного, як же і ми робимо наказане нам від Царя нашого небесного». Тоді Сисіній-комит дав вирок смертний на них: «Агапію та Хіонію, які погрозами суду не дали себе переконати, щоб царське веління виконати, живих спалити наказую». Те почувши, святі діви радости сповнилися й велегласно возвали: «Дякуємо тобі, Господи, Ісусе Христе, що удостоїв нас ісповідницями пресвятого імени Твого бути. У руки свої, Владико, прийми душі наші». І вкинені були у вогонь. У ньому ж, молячись, передали душі свої в руки Господа свого. Вогонь же великий горів, однак не лише до тіл святих дів тих, а й до одягу їхнього не торкнувся зовсім, і навіть сліду не було на них вогненного опалення, щоб бачили невірні, що не від сили вогню померли, але молитвою випросили собі в Бога кончину блаженну. Тіла ж їхні неушкоджені з вогню слуги святої Анастасії Путорозрішниці вночі викрали і принесли до пані своєї в дім, в якому ж мешкала. Анастасія ж свята, тіла їхні мученицькі ароматами помастивши, у новому гробі поклала чесно, радіючи духом і просячи Господа, щоб сподобив її учасницею бути їхньої благодаті. Наступного ж дня Сисіній-комит, сівши на судищі, привів Ірину святу і сказав до неї: «Принеси жертви богам, щоб не загинути так само у вогні, як же твої сестри». Відповіла свята: «Не принесу жертви, але спішу співучасницею бути сестрам своїм, щоб не бути чужою їм, коли стануть перед Аицем Божим». Сказав комит: «Дай переконати себе, щоб у гірші не впасти муки від сестер своїх». Відповіла свята: «Я готова на всілякі муки, бажаю-бо за істину померти і через смерть отримати життя. Крізь вогонь пройшовши, досягнути прохолоди». Сказав комит: «Я наказую тебе нагою відвести в блудилище, там наругу приймеш аж до смерти». Відповіла свята: «Тіло моє так страждати буде від блудника, як же від пса, що кусає, чи вовка, чи ведмедя, чи від змій жалючих. І краще мені страждати через осквернення тіла, ніж осквернити душу ідолопоклонінням. Нечистоту-бо, що насильницьки відбувається, душа ж з нею не годиться, Бог не ставить за гріх. Хіба осквернилися святі, які раніше за ісповідання імени Ісуса Христа страждали, коли їм насильно кати вливали в уста кров ідоложертовну?» Сказав комит: «Хіба не осквернилися, скуштувавши жертв наших?» Відповіла свята: «Не лише не осквернилися, але й увінчалися за те, бо коли руки зв'язані мали, уста ж їм насилу розкрили, жертовну кров влили. Усі-бо, хто насолоду волею приймає, отримують за гріх кару. Те, що насиллям чиниться, випрошує вінець для зґвалтованого. Так і мені, тілу моєму, яке я Христові віддала, якщо хтось насилля зробить, сподіваюся неосоромленою бути перед Женихом моїм безсмертним, але й почесть від Нього прийняти сподіваюся, бо задля Нього скруту і насилля перетерпіла. Не переживаю, що хочете тілові моєму зробити, чи безчещенню, чи ранам, чи вогню передасте його — все готова витерпіти задля імени Бога мого. Сильний Бог мій не дати вам вчинити зі мною те, що замислили». Тоді комит віддав її воїнам, щоб вели у блудилище і щоб чинили наругу над нею, скільки схочуть, поки не помре. Коли ж вели святу воїни, догнали їх инші якісь два воїни, на вигляд дивні і світлі, наче комит їх послав, і сказали до тих, що вели святу: «Комит послав нас, щоб вели ви цю діву туди, куди ми вам покажемо». І вели їх за град і, вивівши на якийсь горб високий вельми, сказали воїнам: «Ідіть, скажіть комитові Сисінію, що поставили діву на горбі, як же він звелів». Воїни до комита пішли, а ті два світлі невидимими стали: ангелами Божими були. І стояла свята Ірина на горбі, дякуючи Христові Богові і славлячи Його, який визволив її з рук розпусних. Довідався ж про те комит, розгнівався, що не виконано його наказу, і, сівши на коня, поїхав до горба того, діву святу, що на горбі стояла, бачив, але на горб зійти не міг. Видалося йому, що горб той наче стіною великою загороджений і зовсім непрохідний. їздив тому навколо горба, з'їдався гнівом, що не може досягти баченої, і трудився так з ранку до вечора, нічого не досягнувши. Декотрі з воїнів, що були при ньому, натягнувши луки свої, випустили на неї стріли і поранили святу. Вона ж голосно возвала до комита: «Сміюся з тебе, окаянче, бо, як на мужа міцного, на мене, немічну, ополченням і війною вийшов. Але ось чиста і неосквернена від вас відходжу до Господа мого Ісуса Христа, який мене нині прилучає до сестер моїх». Те мовивши й Богові дяку віддавши, лягла на землі і передала дух свій Господові. Було ж те за день до Пасхи, і коли настала ніч, послала Анастасія свята слуг своїх і взяла чесне тіло святої мучениці Ірини з горба і, миром обкуривши, поклала з тілами сестер її. Так закінчився подвиг страждання святих мучениць — трьох дів-сестер: Агапії, Хіонії та Ірини. І стали в образі святих дів-мучениць перед престолом Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять иншої Ірини святої, яка там-таки і в той самий час у свято Пасхи постраждала. їй же після багатьох ран язик відрізали, зуби вирвали. На кінець голову відтяли, Христа ради.

І святого мученика Леоніда, який в Коринті у дні свята Воскресення Христового постраждав. А з ним святих мучениць-жінок: Харієси, Нікії, Галини, Каліси, Нунехії, Василіси і Теодори, в морі утоплених, які, коли спочатку на море пущені були, ходили по воді морській, як по сухому. Ходивши ж, співали: Хариса свята пісню починала, як же колись Марія, сестра Мойсеева, а инші за нею співали. Було ж співане від них таке: «Одну милю прошила я, Господи, і військо гналося за мною, Господи, і не відреклася Тебе, Господи, спаси душу мою». Так співаючи, пройшли тридцять стадій, поверх води ходячи. Те бачивши, нечестиві гнали за ними кораблями і, схопивши їх, прив'язали каміння важке на шиї їхні і насилу потопили їх.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!