Страждання святого мученика Сави Готського

Місяця квітня на 15-й день

"Церква Божа у Ґотії Церкві Божій у Кападокії і всім католицьої Церкви християнам у всіх народах вселенної. Милість, мир і любов Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа нехай примножиться», — так починається послання від церкви Готської до Кападокійської, яке розповідає про таке. Те, що сказав Петро святий: «У всіх народах ті, що бояться Бога і чинять праведність, приємні Йому», — нині знову справедливим виявилося на святому Саві, який мучеником є Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Родом був ґот і в Ґотії посеред роду бунтівливого і розбещеного жив. Настільки ж святих мужів наслідував і з ними всіляким чином чесноти Христа шанував, що у світі, наче зоря, засіяв. Від самої юности закон Господній полюбив, збагнув, що досконала та чеснота, аби через пізнання Сина Божого прийти до мужа досконалого: тим, що люблять Бога, все помагає на добро. Мужньо проти ворога воював і від світу цього суєтного був вищим, зі всіма мир любови мав, вишнього сподобився звання і винагороди досягнув вічної. Задля пам'яті цього святого мученика і задля користи благочестивих після його в Господі кончини вирішили ми діл його преславних не замовчувати, але писанню передати. Був-бо правовірним, благоговійним, у всілякому праведному ділі послушний, лагідний, простий у слові, але не в розумі. Зі всіма мирний, виступав за істину, уста ідолослужителям закривав, не гордий, але, як же годиться смиренним, корився всім. Мовчазний, не швидкий на слово, на всіляке добре діло готовий. Співав у церкві і про неї велику мав турботу, маєтки і надбання зневажав, хіба ж на конечну потребу. Тверезий, у всьому стриманий, з жінками взагалі не спілкувався. Молитвам і посту віддавався щодня, чужий марнославству, всіх до богоугодного життя спонукав і сам те, що до чеснот чи обов'язку, виконував, уникаючи ж того, що супротивне добрим ділам. Цілою, врешті, віру, любов'ю підсиленою, пильнував, і ніколи ж не переставав про Господа вільно говорити. Не один раз, але багато, швидше, ніж за віру мучеництвом увінчався, показав себе насправді благочестя істинного поборником міцним. Тоді-бо готські князі і судді почали християн гонити і переконувати, аби їли ідоложертовне, і деякі нечестиві радили, щоб християнам (родичам і сусідам своїм) замість ідоложертовного м'яса давати неідоложертовне, аби таким чином їх від гріха ідолопоклонницького вберегти, а гонителів обдурити. Про те довідавшись, святий Сава не лише сам того м'яса, хоч і не ідоложертовного, але тільки ідоложертовним названого, скуштувати не хотів, пам'ятаючи апостола, який говорив: «Якщо хтось вам скаже: «Це ідоложертовне», — не їжте», але, посеред люду ставши, засвідчив усім, кажучи: «Якщо хтось із м'яса такого скуштує, християнином бути не може». І таким умовлянням боронив, аби не впали всі в сіті диявольські. Через те одні, раду ту замисливши, святого Саву із села свого прогнали. Але потім знову прикликали його. Тоді, коли знову піднялося гоніння, деякі з того ж села ідолопоклонники, які жертву бісам приносили, з присягою сповістити князеві хотіли, що ні одного нема християнина в селі їхньому. Тоді знову Сава святий сміливо став посеред народу, велегласно возвав: «Хай ніхто не присягає за мене, я-бо християнин». Ті ж ідолопоклонники близьких своїх, що були Христової віри, утаїли, присягали перед князем, що нема в селі їхньому християн, окрім одного. Те чувши, князь беззаконний звелів одного того (був це Сава святий) привести до себе. І коли той був приведений, князь спитав тих, що перед ним стояли: «Що має християнин цей у власності?» Відповіли йому: «Нічого більше, лише те, у що одягнений». Зневажив його князь, кажучи: «Цей ані помогти нічого не може, ані пошкодити». І, те мовивши, звелів його викинути звідти.

Після того, коли велике знову в Ґотії піднялося гоніння нечестивих на християн і святий день Пасхи наближався, Сава Блаженний захотів піти в инше село до пресвітера християнського на ім'я Ґутик святкувати з ним святу Пасху. І коли був у дорозі, явився йому муж великий, світлий образом, кажучи так: «Повернися і йди до пресвітера свого села Сансала». Відповів Сава: «Нема його вдома, утік через гоніння і затримався в Грецькому краї» (не відав Сава святий, що пресвітер той повернувся тоді додому задля празника Пасхи). І минув мужа того, пішов шляхом наміреним до Ґутика-пресвітера. Був же день погожий, і раптом хмарою помрячився, і випав сніг настільки великий, що не міг Сава йти далі. Зрозумів тому волю Божу, щоб повернутися з того шляху, і повернувся, дякуючи Богові. Коли прийшов до Сансала-пресвітера, зрадів, його побачивши, і розповів йому та иншим, що з ним трапилося по дорозі. І разом святкували день Пасхи. У третю ж ніч після свята Атарид Ротеста-князя син, із соборища нечестивих, з великим полчищем нечестивих розбійників на те село напав несподівано і, заставши пресвітера, що вдома відпочивав, взяв його, також і Саву нагого з одра схопили, зв'язали обох. Пресвітера, на воза посадивши, везли, Саву ж нагого, наче з утроби матері вийшов, по терні ВОЛОЧИЛИ, палицями й бичами немилостиво били, гнали аж до града свого, настільки на рабів Божих були люті й жорстокі. Але та лють ворогів терпіння і віру мужа праведного проявила. Коли настав день, хвалився святий у Господі своєму, кажучи до гонителів так: «Чи не по терні мене нагого й босого гонили і волочили, подивіться на мене нині, хіба ноги мої зранені? Чи є на тілі моєму знак від биття вашого?» Вони ж ані сліду ран на тілі його не бачили і дивувалися. І, взявши із колеса вісь, поклали на плечі йому і, протягнувши його руки до кінців осі, прив'язали. Також і ноги, до другої осі прив'язавши, розтягнули і кинули його на землю навзнак, мучили, б'ючи і насміхаючись увесь день той аж до пізньої ночі. Коли ж заснули кати, прийшла жінка, яка уночі встала приготувати їжу для домашніх, відв'язала святого від осі. Він же, вставши, помагав жінці в її роботі. І коли був ранок, звелів Атарид зв'язати йому руки і повісити на перекладині в хаті, і через якийсь час прийшли одні від Атарида з ідоложертовним м'ясом до пресвітера і Сави, кажучи: «Ось вам великий Атарид говорить: скуштуйте м'яса цього і визволите душі ваші від смерти». Відповів пресвітер: «Не скуштуємо, не годиться нам цих нечистот бісівських їсти, але просимо Атарида, щоб краще розіп'яв нас чи иншим якимось видом смерти убив нас». Блаженний Сава спитав тих, що прийшли: «Хто це прислав?» Відповіли: «Владика Атарид». Сказав святий: «Один є владика — Бог на небі. Нечестиві і скверні ці згубні наїдки, як же і сам той Атарид, від якого прислані». Коли те святий мовив, один зі слуг Атаридових гнівом розпалився, сулицею, яку в руках тримав, так вдарив у груди святого, що всі, які там стояли, сподівалися зразу мученикової смерти. Але, Божим провидінням бережений, мученик не прийняв рани, не відчув болю і сказав до того, що вдарив його: «Ти думаєш, що вдарив мене сулицею своєю, я ж удару того зовсім не відчув, лише — наче хто пасмом вовни мене вдарив». Довідався ж про те Атарид, звелів стратити мученика святого Саву. Тому слуги нечестиві, покинувши Сансала, пресвітера, зв'язаного, взяли Саву і вели до ріки, названої Мусії, щоб там утопити його. Святий же мученик, пам'ятаючи Господню заповідь і люблячи ближнього, як себе, спитав тих, що вели його, слуг: «Чим прогрішився пресвітер, що не помирає зі мною?» Відповіли йому ті: «Не твоє про те запитувати». Він же радости Духа Святого сповнився, возвав, кажучи: «Благословенний Боже, і прославлене ім'я Сина Твого навіки. Амінь. Бо Атарид сам себе передав смерті і згубі вічній, мене ж послав у життя, яке завжди є. Така-бо Твоя воля щодо рабів Твоїх, Господи, Боже наш». І так, на смерть ведений, святий не зупинявся, хвалячи Бога і дякуючи Йому. Не гідними-бо вважав страждання віку цього слави, яка має з'явитися. Казали ж слуги один до одного: «Чому не відпустити нам чоловіка цього безневинного, адже Атарид не довідається про те, якщо відпустимо». Але святий Сава сказав до них: «Чому безумне говорите? Робіть швидко наказане вам. Я бачу те, чого ви не можете бачити. Ось стоять святі ангели, які прийшли взяти зі славою душу мою». Привели на ріку святого мученика і дерево важке до шиї прив'язали, в глибину кинули і втопили. Так святий Сава закінчив шлях, чистою зберігши до кінця святу віру, прожив літ тридцять вісім. Увінчався мучеництвом у п'ятий після Пасхи день, який є крайній перед ідами квітня (тобто дванадцятого квітня), коли царював Валентиніян на Заході і Валент на Сході, антипатствували Модест і Арінтій. Тоді вбивці ті, витягши з води тіло мученикове, кинули на землі непоховане. Проте ані звірі, ані птахи не торкнулися святого тіла його, але руки благоговійних братів поховали. Світлий же воєвода скитського полку Юній Соранос, істинного Бога шануючи, послав мужів вірних, взяв чесне те мученикове тіло з місця варварського і в Грецький приніс край, свою ж батьківщину прикрасити хотівши, пречистий той дар і плід віри славний послав до Кападокії, до вашого благочестя, за радою пресвітерів, бо така воля Господа, який дарує благодать свою тим, що бояться Його. Святкуючи пам'ять мученика в день, коли увінчався, сповіщайте про те й иншим братам, щоб у кожній Католичній апостольській Церкві духовно веселилися, прославляли Господа, який вибрав собі рабів своїх. Вітайте всіх святих, вітають вас брати, які з нами гоніння перетерпіли. Тому, що може нас благодаттю і людинолюбством своїм до небесного привести царства, слава, і честь, і поклоніння з єдинородним Його Сином і Пресвятим Духом навіки. Амінь».

Рік, у який цей святий Сава Готський постраждав, був від воплочення Божого 372-ий, літера пасхальна тоді була Р, Пасха Христова 8-го квітня. Утоплений був святий 12 квітня, що було п'ятим днем після Пасхи. І більше годилося б у той день пам'ять його здійснювати, але тому що в Пролозі під п'ятнадцятим числом пам'ять його покладена, тому й тут страждання його також кладеться.

Воєводу ж скитського полку Юнія Сораноса послав цар грецький Валент на допомогу Фритигернові Готському на Афанариха, бо обидва ті князі готські — Фрітіґернт і Афанаріх — міжусобну мали боротьбу, як же про те в 14-ий день місяця вересня у стражданні святого мученика Микити написано. У час-бо після страждання Сави святого воєвода той був у Готії, взяв чесне його тіло і приніс на батьківщину свою — у Кападокію.

У той самий день пам'ять святих мучениць: Василиси й Анастасії Римлянок, учениць апостольських, які взяли тіла святих мучеників, тоді в Римі за Христа убитих, і поховали. На них було донесено нечестивому цареві Нерону. Велінням його схоплені були й великі витерпіли муки: темницю, биття, грудей і язиків відрізання, обдирання залізом і свічками ран обпалення, на кінець відрубали їм голови. Так прийняли вінці мученицькі.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!