Житіє преподобного отця нашого Нифонта, єпископа Новгородського

Місяця квітня на 8-й день

Блаженний Нифонт у дні ігумена Тимотея був чорноризцем святого Печерського монастиря і наслідував багато життя великих преподобних отців, трудячись богоугодно молитвою, чуванням, постом і всілякими добродійними звичаями. Коли ж блаженний Йоан, єпископ Новгородський, виснажившись, волею залишив свій престол, на якому двадцять років потрудився, й увійшов на безмовність у монастир, тоді блаженний цей Нифонт, сяючи і в далекі краї багатьох чеснот своїх променями, волею Божою вибраний був усіма одноголосно на престол єпископський Новгорода й освячений у Києві від преосвященного митрополита Михаїла, того імени другого. І так на престол свій зійшов, наче світильник, поставлений на свічнику, багато світліший, великою ревністю за благочинним влаштуванням православ'я просіяв. Віддавався вельми примноженню слави Божої і пильнуванню життя, тимчасового і вічного, словесних овець. Бо насамперед, примножуючи славу Божу старанням своїм, церкву кам'яну Пресвятої Богородиці посеред Новгорода заклав і, Божою допомогою, за короткий час збудував. Церкву престольну святої Софії в тому ж граді іконним писанням всю прикрасив аж до притвору й оловом верх усієї покрив. Тоді пильнував вірно життя словесних овець, спершу тимчасового. Перебував пастир цей добрий у чесноті такій, що, коли збиралися православні на міжусобну боротьбу, він усіляко намагався примирити їх. Одного разу почув, що стоять супроти себе кияни і чернігівчани з багатьма воїнами, хочуть війну зробити. Тому, зразу взявши зі собою вельмож Новгорода, прийшов до супротивників і з Божою допомогою примирив їх. Так і в инших сутичках благоволив людей Господніх миром, бережучи тимчасове їхнє життя. Але найбільше піклувався збереженням вічного життя овець словесних. На це ж згадував слова Господні, сказані про Бога Отця: "Знаю, — казав, — що заповідь Його — життя вічне". І через те всією силою заповідав православним не віддалятися від вічного життя. Тих, що віддалялися й чинили законопереступ, вельми ненавидів, проповідуючи явно, що загинули за беззаконня своє, приходив у добрий час і без часу, викриваючи, забороняючи і просячи з усяким довготерпінням, як же апостол звелів.

Виявив цю ревність доброго пастиря насамперед цим. Коли вигнали у дні цього блаженного новгородці князя свого Всеволода Мстиславовича, прийшов до них на князювання прикликаний Святослав Ольгович й [утретє] одружився (за правильним переданням), що не було достойним, тоді блаженний цей архиєрей не лише вінчати його не захотів, але всьому клирові своєму заборонив навіть бачити його вінчання як беззаконне, коли вінчали його єреї, що прийшли з ним. І викривав князя сміливо в його законопереступі, наслідуючи того, хто сказав у псалмі: "Говорю свідчення твої перед царями і не соромлюся".

Проте ревність така, яку мужній цей ревнитель показав, хоч і велика була, але нічого не досягла, застерігаючи від переступу правил саму Руську Церкву. Було ж це так. Коли настала блаженна кончина преосвященного митрополита Київського Михаїла (не того першого, що давно переставився, але пізнішого, иншого), того, від якого цей святий єпископ Нифонт свячення прийняв, великий же князь київський Із'яслав Мстиславович, вибравши на його місце на престол архиєрейський митрополії Київської Клима Філософа, чорноризця, який вже у схимі був, захотів, щоб освячений він був, але не послав через якусь перешкоду по благословення до святішого патріяршого Константинопольського престолу. Зібрав же на цей собор єпископів Руської землі, з них же зійшлися такі: Онофрій Чернігівський, Теодор Білогородський, Євфимій Переяславський, Дем'ян Юріївський, Теодор Володимирський, святий цей Нифонт Новгородський, Мануїл Смоленський, Йоаким Турівський, Косма Полоцький. На тому соборі цей святий Нифонт, єпископ Новгородський, ніяк не погоджувався, аби самі єпископи руські посміли освячувати собі митрополита без благословення вселенського патріярха Константинограда, ісповідав-бо вірно і твердо, що це суперечить православному переданню Східної Церкви, яка хрещенням святим із престолу Константинопольського синів руських просвітила і через синів Сходу відвідала нас згори, Божими зробила. Звідти ж і першого Києву митрополита подала — Михаїла, і міцно утвердила, що має бути в Києві митрополит із благословення вселенського патріярха Константинограда. Це говорячи, доблесний цей ісповідник погрожував синам руським мужньо, що через спротив свій відпадуть від синівства східного, разом і Божого. "Іде-бо, — казав, — гнів Божий на синів бунтівливих". Трималися ісповідання його п'ять єпископів руських: Косма Полоцький, Йоаким Турівський, Мануїл Смоленський, Євфимій Переяславський, Теодор Білогородський. Проте князь, щоб не бути осоромленим у своєму неправедному бажанні, не послухав блаженного Нифонта, але, що захотів, те і зробив з иншими, яких схилив собі, єпископами. І так велінням князя єпископи, що догоджали йому, Клима того головою мощів святого Климента Папи Римського (яку святий великий Володимир, прийнявши святе хрещення, приніс із Херсонеса як дар на благословення від єпископа Херсонеського) освятили замість благословення, яке мало бути від живого патріярха Константинограда, за радою Онофрія, єпископа Чернігівського. І сів неправедно Клим той на престолі архиєрейському митрополії Київської. Почав же примушувати цього блаженного єпископа Нифонта, щоб з ним служив Божественну Літургію, але ревнитель православ'я Нифонт святий сказав йому: "Тому, що не прийняв ти благословення від вселенського патріярха Константинограда, бо він не погоджувався на твоє освячення, так і нині за це саме діло не годиться мені служити з тобою". Тоді Клим, гніваючись на блаженного, намовив на нього князя Із'яслава і своїх прибічників, щоб у вигнання його послали. Князь же Із'яслав через те не відпустив блаженного до Новгорода на престол єпископський, а затримав його в Печерському монастирі як у місці вигнання. Проте блаженний перебував тут, вельми радіючи і дякуючи Богові, бо повернувся до безмовного свого життя зі святими.

Коли ж христолюбивий князь Георгій Мономахович Із'яслава Мстиславича переміг і князювання київське перейняв, тоді з великою честю відпустив блаженного в Новгород на престол. Новгородці, які були збентежені й відкинені, як вівці, що не мають пастиря, з радістю невимовною прийняли його. Тоді вселенський Константинограда патріярх, почувши про блаженного, яку мужність за законом показав, прислав до нього послання, прославляючи його у величі розуму й міцності і зараховуючи його до давніх святих отців, які твердо за православ'я подвизалися. Він же, патріярше благословення прочитавши, сильнішу ревність собі утверджував. Тому й не втратив достойної трудам своїм відплати від Ісуса, пастирів Начальника, що й блаженна його сповістила кончина, до сказання про неї ж перейдемо.

Через якийсь час після повернення свого в Новгород на престол почув блаженний цей єпископ Нифонт, що від все ленського патріярха з Константинограда іде на Русь митрополит Константин, аби Клима, митрополита Київського, несправедливо освяченого, який православних збентежив, скинути, самому ж зійти на престол. Тоді, радости духовної сповнившись, замислив собі дві речі разом сповнити: і від святителя благословення прийняти, і в обителі святій Печерській поклонитися Пресвятій Богородиці і преподобним отцям. З тої причини прийшов знову до града Києва і чекав приходу митрополита, який вийшов уже з царствуючого града, щоб точно його побачити. Живучи ж у Печерському святому монастирі, велику любов мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців, і не через багато часу найшла на нього хвороба велика, яка передувала чесній перед Господом смерті цього преподобного. Тоді розповів братам дивне видіння, що перед трьома днями, коли розхворівся, бачив. "Коли я прийшов, — казав, — після утрені в келію, треба було трохи відпочити, зразу в легку дрімоту був зведений і ось опинився в церкві цій святій Печерській на місці Миколи Святоші. І молився багато зі сльозами до Пресвятої Богородиці, щоби бачити доброго будівничого, який і по смерті дбав про примноження чеснот в обителі своїй, — преподобного Теодосія. Тоді, коли зібралося в церкві братів багато, один з них підійшов до мене і сказав: "Чи хочеш бачити преподобного отця нашого Теодосія?" Я ж відповів: "Так, хочу, якщо це можливо, покажи мені його". Він же, взявши мене, ввів у вівтар і там показав мені святого Теодосія. Я ж, його бачивши, з радости прибіг, впав у ноги йому і поклонився до лиця землі. Він же, поставивши мене, благословив і сказав: "Добре прийшов, брате і сину Нифонте, відтепер будеш зі мною нерозлучно". Тримав же в руці згорток, коли ж я його попросив, віддав мені. Я ж, розгорнувши, прочитав, і було написано на початку так: "Це я і діти, яких дав мені Бог". "Коли це видіння було, я, — сказав блаженний Нифонт, — зразу отямився і нині знаю, що ця хвороба — відвідання мені від Бога". І так, похворівши тринадцять днів, усоп з миром у Господі місяця квітня у 20-ий день, у Світлий тиждень, в суботу. І покладено було тіло його чесно в печері преподобного Теодосія, духом же з тим же дароіменним преподобним стоїть перед престолом Владики Христа, де ж нерозлучно насолоджуються невимовних небесних красот, і про нас, дітей своїх, хай помоляться і прославляться разом, говорячи: "Ось ми і діти, яких нам дав Бог". Йому ж у Тройці нероздільній, славленому з Отцем, разом і Сином, і Святим Духом, належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!