Житіє преподобного отця нашого Марка Атенського, який жив у горі Фракійській в Етіопії

Місяця квітня на 5-й день

Авва Серапіон розповідав, кажучи: "Перебуваючи у внутрішній (Єгипетській) пустелі, йшов я до отця Йоана, великого старця, і прийняв благословення від нього. Сів відпочити по трудах і задрімав у сонному видінні. І бачив двох якихось відлюдників, які прийшли і благословилися від старця. Говорили ж між собою: "Це авва Серапіон, приймімо благословення від нього". І сказав їм авва Йоан: "Нині прийшов з пустелі й дуже втомився, дайте йому трохи відпочити". Вони ж сказали про мене до старця: "Скільки часу минуло, відколи трудиться він у пустелі, а до отця Марка, який живе в горі Фракійській, що в Етіопії, не йде. У всіх-бо постницях пустельних нема рівного тому Маркові. Має ж сто тридцять літ від народження свого і вже дев'яносто п'ять літ, відколи трудиться в пустелі. Нікого з людей, що на землі живуть, не бачив. Деякі святі, що у світі життя вічного, були в нього перед цим і прийняти його до себе обіцяли". Коли вони це промовили до отця Йоана, збудився я з дрімоти і, нікого не побачивши у старця, розповів йому бачене. Той же сказав мені: "Божественне якесь це видіння, але де є гора Фракійська?" Сказав же я йому: "Молися за мене, отче". І після молитви попрощався зі старцем і пішов до Олександрії, був же шлях десь дванадцять днів. І перейшов його за п'ять днів, трудився по жорстокій тій пустелі вдень і вночі, палений удень спекою сонячною, що й саму землю обпалила. Увійшовши до Олександрії, спитав одного купця про дорогу на гору Фракійську, що в Етіопії, чи далеко. Він же сказав: "Справді, отче, велика довжина шляху того. До меж етіопських, гори Хеттеової, двадцять днів шляху. Гора ж, про яку питаєш, далі". Спитав я знову: "Скільки на потребу тілесну брати їжі і пиття? Хочу-бо йти туди". Відповів той: "Якщо морем рухатимешся, не затримаєшся в дорозі, недалеко-бо звідси той край. Якщо ж по сухому підеш, то тридцять днів маєш іти". Я ж, те від нього почувши, взяв воду в плаский гарбуз, трохи фініків і, поклавшись на Бога, рушив у дорогу. І йшов пустелею тою днів двадцять. Ідучи ж, нічого не бачив: ні звіра, ні птиці, — бо не має та пустеля ніякого місця спочинку або їжі, дощ і роса зовсім не сходять туди, і нічого не можна знайти їстівного в тій пустелі. Через двадцять днів закінчилася вода, яку мав у гарбузі, також і фініків забракло. І знеміг вельми, ані далі йти не міг, ані назад повернутися, і був наче мертвий. І ось явилися мені два відлюдники ті, яких спершу бачив у видінні в Йоана, великого старця. Вони, ставши переді мною, говорили мені: "Встань і йди з нами". І, вставши, бачив я одного з них, що присів до землі, обернувся до мене і сказав: "Чи хочеш охолодитися?" І сказав я йому: "Як воля твоя, отче". І показав мені корінь пустельної рослини і сказав мені: "Візьми і їж корінь цей і йди в силі Господній", їв же мало, і зразу охолодився, і без печалі була душа моя, був такий, наче ніколи не знемагав. І показали мені стежку, якою мені йти до святого Марка, і пішли від мене. Я ж, ідучи, зближався до гори вельми високої, що висоти небесної досягала. Не було на ній зовсім нічого, лише земля і камінь. І коли прийшов я до гори, бачив скраю її море, і пішов, сходячи на гору сім днів.

Коли ж настала сьома ніч, бачив ангела Божого, що сходив з небес до святого Марка і говорив: "Блаженний ти, авво Марку, і добре тобі буде, ось привели до тебе отця Серапіона, його ж бажала душа твоя бачити, бо нікого иншого з роду людського бачити не захотів ти". Я, чувши це, був без страху і пішов за видінням тим, допоки не досягнув вертепу — у ньому ж жив святий Марко. Коли ж наблизився до дверей печери, почув святого, що стихословив із Давидових Псалмів і говорив: "Тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день учорашній" — і далі той псалом. Тоді почав від надміру духовної в ньому радости говорити до себе так: "Блаженна душа твоя, Марку, бо (бережучи тебе для Господа) не забруднився нечистотами світу цього, не полонився розум твій помислами скверними. Блаженне тіло твоє, що не вв'язло в похотях і пристрастях гріховних. Блаженні очі твої, їх же не може звабити диявол баченням краси чужої. Блаженний слух твій, що не чує голосу і крику жіночого в суєтному світі. Блаженні ніздрі твої, що не вдихають смороду неприємного гріховного. Блаженні руки твої, що не тримаються і не торкаються нічого з людських речей. Блаженні ноги твої, які не ступають шляхом, що у смерть веде. Не зрушаться стопи твої на гріх, душа-бо твоя і плоть сповнилися духовного життя й освятилися насолодою святих ангелів". І знову почав до душі своєї говорити: "Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — Ім'я святе Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай всіх винагород Його". Чому сумуєш, душе, не бійся, не будеш стримана в темницях пекельних, біси ніяк не зможуть оббрехати тебе, нема-бо в тебе (благодаттю Божою) вади гріховної. Ополчиться ангел Господній на тих, що бояться Господа, — і визволить їх Господь. Блаженний раб, який вчинив волю Господа свого". Та й иншого багато із Божественного Писання, на втіху душі своїй і на утвердження надії безсумнівної в Бозі, преподобний Марко промовив. Вийшов до дверей печери і, плачучи з радости, скрикнув до мене, розчулено говорячи: "Який труд сина мого духовного Серапіона, що потрудився бачити перебування моє". І, благословивши, обняв мене руками своїми і, поцілувавши, сказав: "Дев'яносто п'ять років перебував я в пустелі цій і не бачив людини. Нині ж бачу твоє лице, його ж бачити бажав від років багатьох. Ти ж стільки труду не полінувався підняти, щоб прийти до мене. Господь-бо мій Ісус Христос винагородить тебе відплатою у день, в який має судити тайни людські". Це сказавши, Марко преподобний звелів мені сісти. Почав я (говорить Серапіон) питати його про достохвальне його життя. Він же, розповідаючи мені, казав: "Двадцять п'ять років, як же я сказав, маю у вертепі цьому перебування, і не бачив не лише людини, але й звіра, і птиці, і хліба людського не їв, ані в одяг не вбирався. Страждав же тридцять літ через велику нужду, і скорботу від голоду, і спраги, і наготи, а найбільше від диявольських нападів. У ті роки їв землю, голодом примушений, і пив воду морську, спрагою морений. Присягали ж між собою біси до тисячі разів, що потоплять мене в морі, і, взявши мене, тягнули, б'ючи, в долішні краї гори цієї. Я ж вставав і знову сходив на верх гори. Вони ж знову волочили мене, допоки не залишили на мені шкіру на костях. Б'ючи ж і волочачи, кричали, кажучи: "Вийди із землі нашої, від початку-бо світу ніхто з людей сюди не приходив, ти ж як сюди прийти насмілився?" Після такого тридцятилітнього страждання, після такого голоду, спраги, наготи й бісівської боротьби вилилася благодать Божа і милосердя Його на мене, і провидінням Його змінилася плоть моя природна, і виросло волосся на тілі моєму, і їжа духовна немаліюча приносилася мені, й ангели Господні приходять до мене. І бачив я у явленні місця Царства Небесного й обителі святих душ, обіцяне блаженство, приготоване для тих, хто чинить добро. Бачив явлення раю Божого і дерева розуміння, з нього ж з'їли прабатьки наші. Бачив і явлення Єноха й Іллі в Раю — і нема такого, чого б не показав мені Господь, коли просив я в Нього". Спитав я блаженного Марка (говорить Серапіон): "Скажи мені, отче, яким був прихід твій сюди?" Святий же почав розповідати так: "Я народився в Атенах і мав навчання філософське. Коли ж померли батьки мої, сказав собі: "І я маю померти, як же і батьки мої померли. Вставши, відлучуся волею від світу раніше, ніж надійде час мого з нього відходу". І зразу скинув свій одяг, і кинув себе на дошку в море і, хвилями ношений, Божим провидінням пристав до гори цієї".

Поки ми так розмовляли (говорить Серапіон), настав день, і бачив я плоть його, що вся поросла волоссям, наче у звіра, і вжахнувся, і затремтів від страху, бо не можна було побачити в ньому зовсім краси людської і ні по чому впізнати людини, лише з голосу і слів з уст його. Він же, бачивши, що я злякався, сказав мені: "Не лякайся виглядом тіла мого, плоть-бо тлінна, із землі тлінної взята". І спитав мене, кажучи: "Чи стоїть світ у законі Христовому за попереднім звичаєм?" І сказав я йому, що, благодаттю Христовою, краще від попередніх часів є сьогодні. Знову спитав мене: "Чи є ідолослужіння і гоніння на християн донині?" Відповів я йому: "Допомогою святих ваших молитов, закінчилося гоніння й ідолослужіння нема". І зрадів старець радістю великою, почувши це. Тоді знову спитав мене: "Чи є якісь святі у світі нині, що роблять сили і чуда, як же казав Господь у Євангелії: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, скажіть горі цій: Посунься звідси, і вкинься в море, і буде вам". Коли це сказав святий, раптом гора посунулася з місця свого десь на п'ять тисяч ліктів і всадилася в море. І підняв голову святий Марко, бачив гору, що ходила, помахав на неї рукою, сказав до неї: "Що тобі, горо? Не тобі сказав я порухатися, але розмовляв з братом. Ти ж стань на місці своєму". Коли він те сказав, стала гора на місці своєму. Я ж, бачивши це, впав ниць зі страху. Він же мене, взявши за руку, підняв і поставив, кажучи: "Чи не бачив ти чуд таких у дні свої?" Я ж сказав: "Ні, отче". Він же, зітхнувши, заплакав гірко і сказав: "Горе землі, бо на ній християни ім'ям лише називаються, а ділами такими не є". І знову сказав: "Благословен Бог, який привів мене на місце це святе, щоб не помер я в батьківщині моїй і не був похований у землі, оскверненій багатьма гріхами". Коли ж минув день той у псалмоспівах і духовній бесіді і вечір настав, сказав мені преподобний: "Брате Серапіоне, чи не час по молитві вчинити нам любов — із вдячністю скуштувати з трапези?" Я ж не відповідав йому. І зразу руки підняв до Неба, почав говорити псалом цей: "Господь пасе мене і ніколи мене не залишить". І після закінчення псалма вернувся до вертепу, возвав, кажучи: "Поклади, брате, трапезу". І знову до мене сказав: "Увійдімо". І причастилися трапези, яку Бог послав нам. Я ж здивувався в собі і наляканий був, бо цілий день нікого і нічого ж не бачив у печері, лише єдиного Марка святого. Він же до когось невидимого промовляє і наказує покласти перед ним трапезу. Коли ж ми увійшли до вертепу, побачив трапезу, і два стільці стояли, хліби два лежали, світлі і м'які, сяяли, як сніг, й овочі прекрасні, і дві риби печені, і зеленина чиста, й оливки, і фініки, і сіль, і дзбанок, повний води, солодшої від меду. Коли ж ми сіли, сказав святий Марко: "Благослови, дитино Серапіоне". Я ж сказав: "Прости мені, отче". І сказав святий: "Господи, благослови". І бачив я з небес простягнену руку поблизу трапези, яка знаменувала хрестом покладене. Коли ж ми з'їли, сказав: "Візьми, брате, це звідси". І зразу невидима рука забрала трапезу. Я ж через дві речі здивувався: і через невидимого слугу (ангел-бо Господній безплотний велінням Божим служив ангелові у плоті, преподобному Марку), і через те, що у всі дні життя мого не куштував такого солодкого хліба та иншої їжі, не пив такої солодкої води, як була на тій трапезі. Тоді сказав мені святий: "Чи бачив ти, брате Серапіоне, яке добро посилає Бог рабам своїм? Кожного-бо дня по одній хлібині і по одній рибині посилається мені від Бога. Нині ж задля тебе подвоїв трапезу: два хліби і дві риби послав нам. Такою ж трапезою щодня годує мене Господь за попереднє моє злостраждання. Тридцять-бо років, як же раніше тобі казав, перебуваючи на місці цьому, ні одного не знайшов корінця бадилини, ним же би міг харчуватися. Голод і спрагу терплячи, з великої нужди землю їв і гірку з моря воду пив, і ходив нагий, і босий, і відпали пальці мої на ногах від морозу і від сильної спеки, й обпалило сонце плоть мою, і був, ниць лежачи на землі, наче мертвий, і біси поборювали мене, як покинутого Богом. Я ж, допомогою Божою, усе це терпів задля любови Його божественної. Коли ж закінчилося тридцять років страждання мого, велінням Божим виросло мені волосся, яке, наче одяг, покрило мої суглоби, і відтоді донині не могли біси наблизитися до мене, голод і спрага не володіли мною; ні мороз, ні спека не докучали мені. Більше ж того, нічим я не хворів, і нині закінчується міра життя мого, і послав тебе Бог сюди, щоб святими своїми руками спорядив ти смиренне моє тіло". І через годину знову сказав святий до мене: "Брате Серапіоне, перебувай цієї ночі без сну через розлуку мою". І стали обидва на молитві, співаючи псалми Давидові. Тоді сказав мені святий: "Брате Серапіоне, після відходу мого поклади тіло моє в печері цій з миром Христовим, і загороди камінням двері печери, і йди собі, а тут не лишайся". Я ж поклонився преподобному, почав зі сльозами просити прощення і, просячи його, говорив: "Отче, моли Бога, щоб взяв мене з тобою, щоб пішов я туди, куди ти йдеш". Відповів святий, сказав мені: "У день веселости моєї не плач, але більше веселися, належить-бо тобі до себе повернутися. Господь же, який привів тебе сюди, хай дарує тобі спасення заради труду і богоугодження твого. Знай-бо, що не тою стежкою, якою прийшов ти сюди, буде твоє звідси повернення, але иншим незвичним ходом дійдеш до свого місця". Знову преподобний Марко, помовчавши трохи, почав говорити: "Брате Серапіоне, великий мені день цей, понад усі дні життя мого. Сьогодні-бо звільняється душа моя від страждання плотського і йде упокоїтися в обителі небесній. Сьогодні спочине тіло моє від великих трудів і хвороб. Сьогодні прийме мене світло спокою мого". Коли він це сказав, сповнилася печера світла, яснішого від сонця, і наповнилася гора та запаху ароматного, і, взявши мене (говорить Серапіон) за руку, Марко преподобний почав говорити так. "Залишайся, вертепе, в якому я перебував тілом своїм, працюючи для Бога в тимчасовому моєму житті. І далі перебуватиме в тобі мертве моє тіло, яке стало домом хвороб, і трудів, і нужд, до спільного воскресення. Ти ж, Господи, душу мою з тілом розлучи. Тебе-бо ради перетерпів я голод, і спрагу, і наготу, і мороз, і спеку, і скруту всіляку. Сам мене, Владико, одягни одягом слави у страшний день пришестя Твого. Спочиньте далі, очі мої, що не дрімали в нічних молитвах, спочиньте, ноги мої, що перетрудилися у всенічному стоянні. Відходжу-бо з тимчасового життя, усім же, що залишаються на землі, спастися бажаю. Спасіться, постники, що у вертепах і горах поневіряєтеся задля Бога, спасіться, шукачі, що задля шукання Царства Небесного всіляку нужду терпите. Спасіться, в'язні Христові у вигнанні, вигнані за правду, що не маєте утіхи, окрім єдиного Бога. Спасіться, лаври, що працюєте для Бога вдень і вночі. Спасіться, святі Церкви, що є очищенням грішникам. Спасіться, священики Господні, заступники до Бога за людей. Спасіться, діти Царства Христового, усиновлені Христові святим хрещенням. Спасіться, христолюбці, що приймаєте подорожніх, як же самого Христа. Спасіться, милостиві, достойні помилування, спасіться, багаті в Господі, що багатієте в богоугодних ділах добрих, що благоподатливими бувають. Спасіться, ті, що зубожіли, Господа ради. Спасіться, благовірні царі і князі, що з правдою і милосердям суди творите. Спасіться смиренномудрі постники і трудолюбиві подвижники, спасіться всі, що один одного в Христі любите, спасенна буде нехай вся земля і всі, що на ній живуть в мирі і любові Христовій". Тоді, після проречення цього, преподобний Марко звернувся до мене (говорить Серапіон), поцілував мене, кажучи: "Спасися і ти, брате Серапіоне. Христос, задля якого ти з упованням підняв труд цей, Він нехай воздасть тобі винагороду за труди твої у день Пришестя свого". І знову сказав мені: "Брате Серапіоне, заклинаю тебе Господом нашим Ісусом Христом, Сином Божим, щоб не брав ти нічого зі смиренного тіла мого, ані одної волосини, ані щоб навіть не наближався до нього одяг ризний, але волосся, яким мене вбрав Бог, нехай буде тілу моєму на поховання. І ти тут не залишайся". Коли це святий промовив і я ридав, голос був з Небес, що говорив: "Принесіть Мені посудину вибрану з пустелі. Принесіть Мені робітника правди, досконалого християнина і вірного раба. Іди, Марку, іди спочинь у світлі радости і духовного життя". І сказав до мене святий: "Схили коліна, брате". І ми схилили. Почув я голос ангельський, який до преподобного говорив: "Простягни руки свої". Той голос чув я (говорить Серапіон), встав зразу і, поглянувши, бачив душу святого, що з пут плотських уже звільнилася і руками ангельськими білосвіт лою одежею покривалася й на небеса возносилася. Бачив же путь повітряну до неба і відкритий покров небесний. І бачив полки бісівські, які стояли на шляху готові, і чув голос ангельський, що говорив до бісів: "Втікайте, сини пітьми, від лиця світла правди". Затримана ж була в повітрі свята та душа десь на одну годину, і прийшов голос з неба, який до святих ангелів говорив: "Візьміть і принесіть сюди того, хто посоромив бісів". Пройшла ж без шкоди душа преподобного бісівські полки і до відчиненого неба наблизилася. Бачив, як подоба правої руки з неба простягнулася і прийняла душу непорочну. Тоді сховалося видіння те з очей моїх, і після того я вже нічого не бачив. Була ж десь шоста година ночі, і спорядив я і поклав чесне святого тіло, і перебував цілу ніч, молячись. Коли ж день настав, відправив звичні над тілом піснеспіви з радісними сльозами, поцілувавши, поклав тіло у вертепі, і загородив двері вертепу каменем. І після молитви достатньої зійшов з гори, молячись до Бога і прикликаючи святого, що був мені помічником у сходженні з тої страшної і непрохідної пустелі. Після заходу сонця, коли сів я спочити, ось два відлюдники ті, які мені раніше являлися, стали переді мною, кажучи: "Справді, брате Серапіоне, спорядив ти днесь тіло блаженного отця, його ж недостойний цілий світ. Вставши, мандруй вночі, бо холодне повітря, вдень нелегко ходити через велику сонячну спеку". Я ж, вставши, пішов за ними і йшов з ними до світанку. Коли ж починався день, сказали мені: "Брате Серапіоне, іди собі з миром і молися Господу Богові". Коли ж відійшов я недалеко від них, підніс очі, дивлячись перед собою, і побачив отця Йоана, великого старця, який приходив до дверей церкви в монастирі. І здивувався, прославив Бога великим голосом, і згадав слова преподобного Марка, сказані мені, що не тою стежкою, якою прийшов я до нього, буде мені від нього повернення. І повірив, що невидимо несений був я молитвами святого, і возвеличив преблагого Бога нашого милість, яку вчинив зі мною, недостойним, молитвами і молінням преподобного отця нашого Марка, вірного раба Свого. Коли ж почув голос мій авва Йоан, вийшов до мене швидко і сказав мені: "В мирі з Богом повернувся до нас авва Серапіон". І йшли ми в церкву, і розповів я старцю й учням його все, що було, і всі прославили Бога. І сказав до мене старець: "Справді, брате, він був досконалим християнином, ми ж лише ім'ям "християни" називаємося, насправді ж далеко перебуваємо від істинного християнства". Людинолюбний і милостивий Бог наш, який прийняв угодника Свого святого Марка у вічні двори Небесного Царства, Він хай покриє нас і всю святу свою соборну апостольську Церкву крилами Своєї благости від усіх диявольських підступів, і завжди хай буде з нами, смиренними рабами Своїми, і наставить нас на виконання святої Його і божественної волі, в якій ми будемо наслідувати святих Його великих угодників, преподобних отців наших, щоб і ми в страшний День Судний отримали милість з отцем великим аввою Марком, молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці і всіх святих, які угодили Господові нашому Ісусові Христові. Йому ж слава з Отцем і пресвятим благим і животворним Духом нині, і завжди, і на безконечні віки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!