Житіє святого праведного Йосифа Прекрасного, із Божественного Писання і з преподобного Єфрема Сирина зібране

Місяця березня в 31-й день

Оскільки в місяці березні Господь наш нашого ради спасення як же воплотився, так і на смерть переданий бути благоволив, а Його ж прообразом серед праотців був Йосиф Прекрасний, син Якова, що його зрадили брати у Єгипті, через те житіє того Йосифа, який прообразився страстям Спасовим, тут, до березня, судилося докласти. Написане воно так.

Блаженний Йосиф, тілом і душею прекрасний, — син Якова, патріярха старозавітного, внук Ісаака, а правнук Авраама. Народився від другої жінки Якова Рахилі, яіса була спершу неплідною. Коли почув її Бог і відкрив утробу для народження дітей, народила спершу цього отрока Йосифа, який був Якову сином одинадцятим, після того народила другого на ім'я Веніямин, який був дванадцятим сином Ізраїля. Після народження Веніямина Рахиль померла від хвороби і похована у Єфраті, тобто у Вифлеємі. І були обидва сини, від Рахилі народжені, Йосиф і Веніямин, Якову дуже любі, бо їх у старості дав йому Бог і мав у них пам'ять про найлюбішу свою дружину Рахиль, через її смерть пресильною зранений печаллю. Настільки її любив, що заради неї чотирнадцять літ пропрацював для Давана, свекра свого. До того ж обидві дитини були добрі вдачею, цнотливі і любови достойні. А найбільше таким блаженний Йосиф був, в якого ж із юности вселилася благодать Святого Духа. Коли був сімнадцятилітнім, пас вівці батька свого з братами своїми, від инших матерів народженими, і, бачивши гріхи і беззаконня братів своїх, гидував поганими їхніми ділами, любив же душі їхні — виправлення їм бажаючи, сповістив з багатьох тих діл мало отцеві своєму Якову, щоб покарав їх по-батьківськи і забрав гнів Божий з дому свого. Яків же, бачачи в Йосифі такий глузд і розум, цноти і страху Божого сповнений, найбільше полюбив його з усіх синів своїх і справив йому одяг гарний. Через те брати возненавиділи Йосифа вельми: і тому, що не приєднується до поганих діл їхніх і батькові про них сповіщає, і тому, що понад них батько його любить. І не могли до нього говорити спокійно нічого, але і хулу погану на нього скидали, наклепи чинячи перед батьком. Проте Яків не йняв їм віри, знаючи добре Йосифову невинність. Тим часом Дух Святий, який жив у Йосифі, почав йому як молодому пророкові у сонних видіннях майбутнє його відкривати. Цього не приховуючи, він спровіщав батькові і братам12. "Послухайте, — казав, — сон мій, який я 12 їм. 37 бачив. Здавалося, був я посеред поля, в'язав снопи, і став мій сніп просто, ваші ж снопи, навколо стоячи, схилялися до мого снопа". Віришили брати його, що "колись, царствуючи, царювати будеш над нами чи, володіючи, володіти будеш нами". І почали ще більше ненавидіти його за сон такий. Тоді бачив другий сон і розповів батькові та братам. "Я бачив, — казав, — як сонце, і місяць, і одинадцять зірок поклонялися мені". Те чуючи, батько заборонив йому, говорячи: "Що є сон цей? Чи я, прийшовши, і мати твоя [Лія, мачуха] з братами твоїми поклонимося тобі до землі?" Хоч і заборонив йому батько через братів, щоб не бунтувалися на нього, проте сон той зберіг у серці своєму, кажучи собі: "Що має бути? Думаю, що хоче Господь уділити милість свою доброчинному цьому отрокові". І радів через те духом. Брати ж перейнялися гнівом великим до нього і погано про нього думали. Якось, коли пасли вони вівці у Сихемі, трапилося Йосифові з батьком бути в долині Хеврона. Батько ж їхній Яків, як чоловік дітолюбивий, піклувався про тих, що були в Сихемі. І казав Йосифу, синові своєму улюбленому: "Іди, дитино, до братів своїх і поглянь, чи здорові вони та їхні стада. І повертайся швидко до мене". Виконуючи ж батькове веління, Йосиф пішов до братів, щоб принести їм мир від лиця батькового. А Веніямин малий ще був хлопець, при батькові лишився. І, ходячи пустелею Сихемітською, Йосиф не знаходив братів зі стадами. Зажурений був через те, зустрів чоловіка одного, який спитав його: "Чого шукаєш, юначе?" Той же відповів: "Шукаю братів своїх, скажи мені про них, якщо знаєш, де пасуть". І сказав йому чоловік: "Пішли вони звідси, чув, як говорили: ходімо в Дотаїм. І я показав їм туди дорогу". І пішов Йосиф услід братам своїм, і знайшов їх у Дотаїмі. І, бачивши їх здалеку, радісний був, усіх люблячи. Також і вони здалеку його побачили. І перед тим як наблизився до них, розлютувалися на нього, як звірі дикі, і погане замислили на нього: убити його вирішили. І казали один до одного: "Ось синочок той іде, нині уб'ємо його і вкинемо в яму. І скажемо: "Звір з'їв його". І побачимо, як збудуться сни його". Чувши про те, Рувим, найстарший брат, хотівши врятувати Йосифа від убивчих рук братів, сказав до них: "Не убивайте його, не проливайте крови братньої, але вкиньте його в яму ту в пустелі, хай помре там сам, а ви рук на нього не накладайте" . Це ж сказав Рувим, намагаючись врятувати неповинного юнака від смерти і, потай витягнувши з ями, до батька відпустити. Був же тоді Йосиф як ягня незлобливе, нічого не відав про зло братів своїх, прийшов до них і привітав їх люб'язно, мир з лиця отчого несучи. Вони зразу, наче звірі, повстали на нього і скинули з нього барвистий одяг, в який був вбраний. І скреготали на нього кожний зубами своїми, щоб живого пожерти його. Дикий і немилостивий образ виявляли на хлопця своєю злістю, кулаками б'ючи і дошкулянням принижуючи. Бачачи себе в біді, не маючи від них жодного милосердя, Йосиф почав проситися. Благаючи їх, говорив: "Чому гніваєтеся, прошу вас, залишіть мене трохи, щоб помолився я, о брати мої! Мати моя померла, батько плаче за нею і дотепер кожного дня. Чи хочете і другий плач батькові нашому додати, подібний першому плачеві невгамовному? Прошу всіх вас, не розлучайте мене з батьком, щоб не зійшла старість його з печаллю в ад. Заклинаю вас всіх Богом отців наших — Авраама, Ісаака і Якова, Богом, який звелів Аврааму вийти з землі і дому батька свого і прийти в землю добру, яку обіцяв йому дати, і примножити насіння його, як зірок на небі і піску на березі моря незчисленно. Богом заклинаю вас Вишнім, тим, що дарував терпіння Авраамові, який приносив Ісаака, сина свого, на жертву, і вирятував Ісаака від смерти, і дав замість нього вівцю Аврааму на заріз. Богом святим вас заклинаю: дайте благословення Якову, батькові нашому, з уст Ісаака, батька його, — і зійде з ним в Харран у Месопотамію, звідки ж Авраам вийшов і вирятував його від скорботи. Заклинаю вас і прошу, щоб не був я відлучений від Якова, як і Рахиль, смертю. Хай не плаче Яків за мною, як плаче за Рахиллю. Хай не потьмяніють очі Якова, який чекає на мій до нього прихід. Пошліть мене до батька мого. Сльози мої прийнявши, пустіть мене до нього". Коли так він їх заклинав Богом батьків своїх, злі брати анітрохи на милість не схилилися ані Бога не боялися — тягнули Йосифа в яму. Він же, хапаючись за ноги всіх їх, плакав і говорив: "Брати мої, помилуйте мене". І вкинули вони його в яму в пустелі. Була ж та яма колись колодязем глибоким і темним, потім висохла у ній вода, і яма спорожніла. Там сидячи, Йосиф гіркими сльозами і плачем великим ридав і взивав до батька: "Зглянься, батьку Якове, на те, що сталося з дитиною твоєю, ось я в яму вкинений, наче мертвий. Ти сподіваєшся мене побачити, як я повертаюся до тебе, отче, — я ж нині лежу в ямі, наче розбійник. Сам, батьку, казав мені: "Іди й відвідай братів своїх і стада і повертайся швидко". І ось вони, наче вовки дикі, били мене і з гнівом розлучили мене з тобою, добрий батьку. Вже не маєш мене бачити, ані голосу мого чути, ані старість твоя ніколи не порадіє за мене, ані я преподобної твоєї сивини не побачу, бо гірше мертвого похований. Плач, батьку, за дитиною своєю, як дитина твоя плаче за тобою, батьком своїм, бо так з дитинства відлучений від лиця твого. Хто б мені дав голубку, яка б розмовляла людською бесідою, аби, прилетівши, сповістила старості твоїй про плач мій. Зникли, батьку, вже й сльози мої, і від зітхання замовкла гортань моя, бо нема кому допомогти. О земле, о земле, що закричала до Бога святого за Авеля праведного, убитого без правди, як же повідання є, давніше від прадідів! Як тоді закричала за кров праведного, ти, земле, і нині за мене також закричи до Якова, батька мого, розповідаючи йому відкрито те, що сталося мені від братів моїх". Так Йосиф у ямі ридав невтішно аж до знемоги.

Брати ж дикі після того, як вкинули Йосифа в яму, сіли їсти й пити з радістю. Як же ті, що перемогли супостата чи взяли град, так і вони торжествували і з веселістю возлягали. ївши і пивши в радості великій, звели очі свої і побачили, що йдуть купці-ізмаїльтяни з Галлада в Єгипет з верблюдами, які несли тиміян, і стакти, й инші аромати. Юда ж, четвертий син Якова, сказав до братів своїх: "Який нам здобуток з того, що уб'ємо брата нашого і сховаємо кров його? Продаймо його ізмаїльтянам, хай заведуть його далеко. І помре в землі чужій, а руки нашої на ньому не буде, бо брат наш і плоть наша". Послухали слів його инші брати і пішли, витягнули Йосифа з ями. Коли минали їх купці-ізмаїльтяни, продали за двадцять срібняків. І ведений був Йосиф у чужий край. Не було тоді Рувима, коли брати Йосифа продали, — пішов кудись. Коли, повернувшись, прийшов до ями і Йосифа в ямі не побачив, роздер одяг свій і пішов до братів, кажучи: "Хлопця нема в ямі, і де я піду, як стерплю ридання за ним батька нашого?" І сумував Рувим за Йосифом. Купці ж, взявши Йосифа, пішли. Дійшли до місця, де був гріб Рахилі у Єфраті, — там-бо померла, коли повертався Яків із Месопотамії. Коли ж побачив Йосиф гріб матері своєї Рахилі, побіг, і впав на гріб, і підняв голос свій, почав плакати гіркими сльозами і кликав у гіркоті душі своєї, кажучи так: "Рахиле, мати моя, встань із землі і подивися на Йосифа, якого ти любила. Подивися, що йому є! Ось відводять його в Єгипет иншородні, їм же руки братів продали його, наче злодія. Брати мої нагого мене продали в рабство. Яків же цього не знає, що я проданий. Відчини мені, мати моя, і прийми мене у гріб свій. Хай буде гріб твій гробом тобі і мені. О Рахиле, прийми дитину свою, щоб не чекала на иншу смерть в чужому краю. Прийми, Рахиле, відлученого несподівано від Якова, як же і від тебе відлучений був. Послухай, мати моя, зітхання серця мого і гіркого плачу і прийми мене у гріб свій. Вже-бо очі мої не можуть сліз точити, і душа моя знемогла від плачу і зітхання. О Рахиле, Рахиле, чи не почуєш голосу сина твого Йосифа? Ось насилу ведений від тебе, ти ж не хочеш мене в себе затримати. Якова я кликав — і голосу мого не почув. Ось нині і тебе прикликаю, але ти не хочеш мене почути. Хай помру тут на гробі твоїм, щоб у чужу землю не йти, наче злодій" . Коли бачили ізмаїльтяни, які купили Йосифа, що побіг і впав на гробі, говорили між собою: "Ось юнак цей чари робить і хоче нас одурманити, щоб втекти від нас. Візьмімо його і зв'яжімо міцно, щоб нам печалі не зробив". Підійшовши до нього, сказали з гнівом: "Встань і перестань чарувати, щоб не проштрикнули тебе над гробом, — срібло, яке дали за тебе, стратимо". Коли він встав, бачили всі лице його, набрякле від гіркого плачу, і почали кожен питати його лагідно: "Чого плачеш так сильно, відколи побачив гріб, що стоїть на цьому місці? Але вже, вигнавши страх із серця свого, сміливо скажи нам, яке є діло твоє і чому ти проданий. Ті-бо пастухи, що тебе продали нам, казали: "Вважайте на нього, щоб не втік від вас на шляху, якщо ж втече — ми без гріха, бо сказали вам". Ти-бо скажи нам правду: чий ти раб? Чи тих пастухів? Чи иншого когось вільного? І скажи нам, чого над гробом цим впав ти з любов'ю? Ми-бо купили тебе і господарями тобі є, розкажи нам як раб все про себе. Якщо-бо утаїш щось перед нами, то кому маєш розповісти, рабом ти нашим є. А тому, що сказали нам пастухи ті, що втекти від нас хочеш, через те ми засмутилися, але утішся і скажи нам відкрито: хто ти? Видаєшся нам наче вільним і не хочеш, щоб тебе мали за раба, але як за брата улюбленого. Бачимо на тобі велику свободу і великий розум у доброму уложенні, і достойний ти перед царем стояти і з вельможами честь мати. І показує те краса твоя, що при великій владі ти влаштований. Будь же нам другом знайомим там, куди тебе ведемо, хто-бо має не любити хлопця такого, який благородство лицем виказує, гарними і премудрими очима". Відповідаючи ж, Иосиф сказав до них із зітханням: "Ні рабом я не був, ані злодієм, ні чарівником, ані не прогрішився ні в чому, щоби проданим бути вам. Але син я улюблений батька мого, також і матері моєї, коли жива була, найулюбленіша дитина. Ті ж пастухи — брати мої, до них же батько наш послав мене поглянути, чи здорові, дітолюбний, піклувався про них, бо затрималися довго в горах тих, і через те послав мене довідатися про них. Вони ж взяли мене, продали вам у рабство, заздрістю люто відкинули мене від батька, не терпіли-бо бачити любови, якою любив мене батько мій. Гріб же цей, що стоїть, матері моєї. Коли йшов батько мій із Харану на місце, де раніше жив, тут померла мати моя і похована у гробі цьому". Чуючи ж, вони заплакали над ним і казали: "Не бійся, о юначе. На велику честь ідеш до Єгипету, образ-бо твій є свідченням твого благородства. Не журися, але швидше утішся, бо віддалився ти від братів своїх заздрісних, які марно тебе ненавиділи".

Брати ж Йосифові, після того як продали його, привели козла, закололи і, скривавивши ризу Йосифову, послали її до батька свого Якова, кажучи: "Цей одяг знайшли ми в горах кинений і впізнали його, що це одяг Йосифа, брата нашого. І в печалі ми всі через нього, і через те, отче, посилаємо до тебе барвисту цю ризу Йосифа, не знайшовши брата свого. Пізнай і ти, якщо сина твого риза ця, всі-бо ми впізнали, що Йосифова". Коли ж побачив Яків одяг сина свого, закричав з плачем і риданням гірким, кажучи: "Сина мого риза ця, звір лютий з'їв сина мого". І роздер Яків одяг свій, і вбрав волосяницю на себе, ридав же зітханнями, кажучи: "Чому мене не з'їли замість сина мого? Чому не зустрів мене звір той, щоби мною насититися, а тебе б залишив, сину мій? Чому мене звір той не розшматував? Чому я не став йому їжею? Горе мені, горе мені, утроба моя в неспокої через Йосифа. Горе мені, горе мені, де убитий син мій, щоб, пішовши, я сивину свою розтерзав над вродою його? Вже-бо не хочу жити, не бачачи Йосифа. Я причина смерти твоєї, дитино, я, дитино, убив тебе, пославши тебе в пустелю бачити братів твоїх зі стадами. Плакатиму і журитимуся весь час, допоки не зійду в ад, сину мій. Замість тіла твого мертвого кладу ризу твою, Йосифе, перед слізними моїми очима. Але ось знову риза твоя на нову журбу наставляє мене, сину, — ціла-бо, і, як же я думаю, не звір тебе з'їв, але руками людськими роздягнений ти і побитий. Якщо, як же кажуть брати твої, звір тебе з'їв, одяг твій розшматований був би на шматки, не чекає-бо звір, щоб спершу роздягнути, а потім плоті насититися. Або якщо б спочатку скинув одяг із тебе, потім же з'їв, — одяг би твій залишився без крови. На одягу ж твоєму нема слідів шматування кігтями чи хапання зубами, то звідки кров на одягу твоєму? Якщо то звір лише був у пустелі, а не розбійницькі руки, то й мені би одна була журба і ридання через з'їдження твоє від звіра, а не через убивство від рук розбійників. Хай журюся над Йосифом і ридаю над ризами.

Дві журби і два плачі. Заплачу ж сильно за ризами, що скинені були, і як з'їджене чи убите було дитя моє. Хай помру, Йосифе, світе мій і опоро, риза твоя хай зійде зі мною в ад, не хочу-бо світу цього бачити без тебе, сину мій Йосифе". І ридав Яків за Йосифом днів багато. Зібралися ж усі сини його і доньки і прийшли утішити його, і не хотів утішитися, кажучи: "Хай зійду до сина мого, журячись, в ад". І плакав гірко. Ізмаїльтяни ж, вівши Йосифа швидко до Єгипту, сподівалися за нього, за красу його золота багато взяти від якогось вельможі. Коли йшли через град єгипетський, зустрів їх Потіфара, воєвода фараонів, і, побачивши Йосифа, питав їх, кажучи: "Скажіть мені, купці, звідки юнак цей, не такого ж бо він лиця, як ви. Ви всі ізмаїльтяни, а цей — прекрасний". Вони ж відповідали, кажучи: "Вельми благородний і дуже розумний хлопець цей". Той же, давши їм плату, якої хотіли, з любов'ю купив Йосифа в них, і увів його в дім свій, і допитувався його всіляко, хотівши довідатися про життя його. Правдива ж гілка преподобного насіння — праведного Авраама, і Ісаака, і Якова — ріс у чеснотах і у великому смиренні в домі Потіфари, і Господь з ним був. Жив же чисто і непорочно, і можна було пізнати з очей його та слів цноту і страх Божий, яких він дотримувався. Мав-бо завжди перед очима своїми Бога Всевидячого батьків своїх, який визволив його з ями смерти і від ненависти братів. Проте серце його було в печалі через батька Якова. Знайшов же благодать перед господарем своїм, догоджаючи йому. І бачив Потіфара, що Господь з Йосифом, добре все влаштовує в руках його — поставив його господарем, як себе, над усім домом своїм і все, що мав, дав у руки його: маєтки, села, і рабів, і все урядування домашнє. І не володів Потіфара нічим же, окрім хліба, який їв на трапезі своїй: бачив-бо Йосифа вірним дуже у всьому, і бачив, що маєток його примножується в руках Йосифових — Бог благословив дім єгиптян задля Йосифа. І радість була велика серед рабів і рабинь, бо Йосифовим урядуванням жили добре в повному достатку. Був же Йосиф гарний на вигляд і прекрасний на вроду, і зранилася красою його пані його, жінка Потіфари, і розпалилося серце її любов'ю сатанинською до нього, і дуже хотіла з ним бути, і намагалася чистого і цнотливого юнака втягнути в яму любодіяння. Багато підступів робила щодня для зваблення юного, одяг міняючи повсякчас, і лице вмиваючи, і мастячи, і намисто на шию вішаючи. Ще ж і знаками сатанинськими і сміхами мерзотними, словами любодійними лестила душу преподобного та змія, але сама швидше загинула тими своїми підступами. Йосиф, страхом Божим загороджений, ані оком не дивився на прикрашання її, ані розумом не подумав про неї, але поклав Бога перед собою і Його страхом загороджувався. Бачила ж вона, що превеликих її прикрашань діло марне, — більшим полум'ям любодіяння горіла і, вельми розпалившись, не відала, що би ще зробити цнотливому юнакові. Потім же замислила безсоромними словами прикликати його на діло неподобне: змїїна-бо отрута нечистоти в ній була. Відригнувши устами, говорила безсоромно так: "Будь зі мною, не бійся нічого, але відважся на мене, хай насолоджуся твоєю вродою. Насолодися і ти моєю красою, нікого не бійся, всі слуги під рукою нашою, і володієш ти усім домом. Не сміє ніхто увійти до нас, ані почути бесіди нашої, ані діла нашого бачити. Якщо ж, мужа мого боячись, не хочеш цього зробити, то я його заморю, давши отруту". Чистий же юнак, бережучи себе від гріха, непереможний душею і тілом, у таку бурю не занурився, але все, що вона сказала, відкинув від себе, ради страху Божого, і цнотливим влаштуванням відповів їй преподобними словами: "Не маю вчинити гріха цього з тобою, пані моя, — Бога боюся. Господар весь маєток свій передав мені: у домі і на полях. І нема такої речі, яка б не була в моєму володінні, окрім тебе, пані моя. Неправедно таку любов господаря відкинути і вчинити в його домі настільки погану річ. Ще ж і Бога прогнівати, який бачить усі таємниці людські". Ці преподобні слова промовляв Йосиф до пані своєї, навчаючи і забороняючи. Змія ж та зовсім не послухала, але більше розпалилася пристрастю насолоди, яка в ній кипіла, і вичікувала години, і часу зручного шукала, бажаючи змусити Йосифа до беззаконня. Бачив же Йосиф жінку, що хоче його звабити, підносив очі свої до Бога батьків і часто молився, кажучи так: "Боже батьків моїх, Авраама, й Ісаака, і Якова, визволи мене від біди цієї, ось-бо Сам бачиш несамовитість жінки, яка мене хоче заморити таємно діянням злим. Владико, що врятував мене від убивчих рук братів, визволи мене і тут від звіра цього лукавого, щоб не був я злими ділами відчужений від батьків моїх, які люблять Тебе вельми, Господи". Так молячись і зітхаючи, прикликав з любов'ю Якова: "О Якове, батьку мій, помолися належно за мене до Бога. Помолися, отче, бо велика боротьба піднялася на мене, яка хоче розлучити мене з Богом. Ця-бо від жінки гріховна смерть гірша від тої, яку брати мені влаштували. Та-бо смерть тіло моє убити хотіла, ця ж смерть душу хоче відлучити від Бога. Знаю ж, батьку, що молитви твої зійшли до Бога святого за мене, і через те вирятуваний я зі смертної ями, ти бо й нині за мене знову помолися до Вишнього, щоб визволений був я з гріховної ями, яка трапилася перед дитиною твоєю, — від жінки, кажу, яка не має сорому ані страху Божого. Коли до братів своїх прийшов, були вони мені як звірі і відкинули мене від тебе, як дикі вовки, але ось знову тут зустрів мене инший лютий звір. Помолися, преподобний, за свого сина Йосифа, щоб не помер я душею перед Богом нашим". Щодня лестила йому пані, але Йосиф її слухати не хотів, вона ж шукала години зручної, щоби насильно до себе притягнути його. Було в один день: прийшов Йосиф у дім задля якихось потрібних справ, і трапився такий час, коли нікого з домашніх не було вдома. Пані схопила його за одяг і тягнула до себе на ліжко, безсоромно оголюючись перед ним і примушуючи до беззаконного змішання. Цнотливий і святий юнак, бачивши превелику безсоромність жінки тої, відвернув лице своє від безсоромности її і вирвався силою від неї, залишивши верхній свій одяг в руках її, вибіг геть, так розірвавши всі сіті диявола. Як-бо орел, побачивши ловця, вище злітає, так і Йосиф вчинив, утікши з жіночих рук, щоб не померти гріховно, зловленому її сітями. Жінка ж, бачивши, що втік Йосиф із рук її, осоромилася вельми, разом же і перелякалася, і була у страху великому, і думала, як би то збрехати на праведного і словами лютими наклеп скласти на нього перед мужем своїм, щоб, почувши, чоловік розпалився ревністю і люттю й убив Йосифа. Говорила собі жінка: "Краще нехай помре Йосиф, і я прийму полегшення, бо не можу бачити в домі моєму такої краси, насолоди якою позбавлена, і зневажена від нього". Піднявши голос великий, жінка прикликала рабів і рабинь і сказала їм: "Чи бачите, що зробив раб той, жид? Муж мій поставив його над усім домом, він же захотів і мене знасилувати безсоромно. Не досить йому влади над моїм домом, але і мене хотів відняти в мужа мого. Прийшов до мене, кажучи: "Будь зі мною". І закричала я голосом великим, як же ви чули. Він же настрашився, покинув одяг свій у мене і вибіг геть". І всі, що те чули, дивувалися такому несподіваному ділу, ніхто ж бо не сподівався, що Йосиф такий безсоромний. Коли ж прийшов муж її із царських палат, вона, взявши одяг Йосифа, показала мужеві своєму, звинувачуючи його, наче цнотлива, і говорячи: "Привів ти хлопця-жида насміхатися з нас. Чи ти намовив його, щоб таке мені, жінці своїй, чинити на сміх і ганьбу? Побачивши мене саму вдома, насилувати мене захотів. І якщо б я не підняла голосу свого, і домашні коли б швидко не прибігли до мене, здійснив би ґвалтом діло беззаконне. Не змогла б я, немічна, вивернутися з рук його сильних. Але коли бачив, що я сильно закричала, і почув тупіт домашніх, які бігли до мене, тоді він утік від мене і одяг свій покинув". Такі брехливі слова жінки своєї чуючи, Потіфара зразу повірив. І, великого сповнившись гніву, звелів Йосифа закованого вкинути у в'язницю, не згадав навіть благословень Божих, які були в домі його і в полях завдяки Йосифові. Ані не перевірив слів, чи правдою сказане є, але зразу вимовив присуд неправедний на праведного і невинного хлопця. Бог же Авраама, й Ісаака, і Якова, випробовуючи серця всіх людей, з Йосифом був і послав на нього свої щедроти, щоб знайшов він благодать перед сторожем в'язничним. І жив полегшено: не покидає-бо Господь тих, що бояться Його. І був Йосиф у в'язничного сторожа в довірі, як же і в Потіфари, — усе йому в'язничний сторож поручив, бачивши його у всьому вірного. Після того згрішили перед фараоном, царем єгипетським, два мужі, які служили йому, — старший над хлібарями і старший над виночерпіями. І розгнівався вельми фараон на рабів своїх гнівом, і звелів вкинути їх до в'язниці, в якій Йосиф був. Поживши там декілька днів, бачили обидва мужі ті сон в одну ніч: кожен з них бачив сон, який передзнаменував те, що має незабаром збутися. Преподобний же Йосиф служив їм, бо були мужами поважними. Як звично, увійшов до них зранку і, бачивши їх збентежених і печальних, спитав, кажучи: "Чому в панів моїх лиця понурі нині?" Вони ж сказали йому: "Цієї ночі обидва, кожен із нас, сон бачили, і в печалі ми, бо нема того, хто би міг розтлумачити сни наші, які ми бачили". Він же сказав до них: "Бог один може розтлумачити сни тим, хто боїться Його, як же сам хоче, Провидцем-бо є. Проте розкажіть кожен із вас свій сон, щоб Бог мій через мене міг сказати вам". І розповів старійшина винарів Йосифові сон свій, кажучи: "Бачив виноград перед собою, у винограді ж три паростки проросли, і була лоза, і принесли грона спілі, і чаша фараонова в руці моїй, і витиснув я гроно в чашу, і віддав чашу в руки фараонові". Сказав же йому Йосиф: "Ось тлумачення сну твого. Три паростки — три дні, і згадає про тебе фараон, і змилосердиться над тобою, і, вивівши тебе звідси, знову в попередній твій чин поверне тебе. І подаси чашу в руки фараонові за попереднім своїм саном. Але згадай про мене, пане мій, коли добре тобі буде. І вчини зі мною милість, скажи за мене слово фараонові і виведи мене з твердині цієї, бо злодійством украдений я із землі жидівської, і тут нічого я не вчинив поганого, але через злість кинений у цю в'язницю". Бачив же старійшина хлібарів, що другові його Йосиф витлумачив сон добре, сказав до Йосифа: "І я бачив сон. Здавалося, що тримав на голові своїй три кошики хліба, і птахи небесні, прилітаючи, їли з кошиків, що на голові моїй". Відповів же Йосиф, сказав йому: "Ось тлумачення сну твоєму. Три кошики — це три дні, і забере фараон голову твою від тебе, і повісить тебе на дереві, і птахи небесні з'їдять плоть твою". Минуло ж три дні, надійшов день народження фараона, і зробив фараон бенкет великий для вельмож своїх, і отроків, і рабів усіх. Згадав же про старійшину хлібарів і старійшину виночерпіїв, і привів їх обох, і, допитавши про них, віддав на смерть старійшину хлібарів — і повісили того. Старійшині ж виночерпіїв віддав сан його і попередню шану. Але цей старійшина забув про Йосифа і не згадував про нього зовсім.

Через два роки, Божим Провидінням, побачив фараон сон дивний. Здавалося, стояв на березі ріки, з якої ж виходило сім корів, гарних на вигляд, ситих і добірних тілами. І паслися на березі. Після них инших корів сім з ріки вийшло, погані на вигляд і тілами худі, і паслися з першими, гарними, коровами на березі ріки. І поїли корови погані сімох корів добрих, добірних. Збудився ж фараон зі сну і, знову заснувши, бачив сон инший: сім колосків виросло зі стебла одного, вибрані, повні і добрі, тоді після них з'явилося инших сім колосків, сухих, виснажених вітром. І пожерли сухі колоски повні добрі колоски. Коли встав фараон зі сну, збентежилася в ньому душа його видінням сонним і, пославши, скликав усіх волхвів і мудреців єгипетських і розповів їм сон свій. Ні один не міг витлумачити фараонові того сонного видіння. Як-бо волхви, які бісам служили, могли осягнути недовідому тайну небесного Бога? І був цар у печалі великій. Тоді старійшина виночерпіїв згадав про Йосифа, який витлумачив йому сон у в'язниці, і сказав до фараона: "Гріх свій згадав я нині, пане мій. Коли розгнівався ти на рабів своїх і вкинув нас у в'язницю, мене і старійшину житярського, бачили ми однієї ночі сон, кожен свій, про те, що має з нами трапитися. Був там юнак-жид, раб Потіфари, йому ж розповіли видіння наші, які у сні були. Він же витлумачив нам, і як же витлумачив, так і збулося: мене ти помилував, царю, і вчинив у чин мій, а того звелів передати смерті". Чуючи ж це, фараон радий був і звелів швидко Йосифа вивести із в'язниці. Обстригли його і змінили йому одяг, бо, як в'язень, заріс дуже і в старе лахміття був одягнений. І привели перед фараона, царя єгипетського, і перед бояр його. І сказав до нього фараон: "Чув я про тебе, що премудрий ти і кмітливий, можеш тлумачити сни. Я ж бачив сон, якого ж витлумачити мені ніхто не може. Ти-бо скажи мені його". Відповів Иосиф: "Бог Вишній, якщо захоче, зможе недовідомі таємниці відкрити рабам своїм, без Бога ж неможливо щось зі спасенних речей сповістити". Почав же цар розповідати Йосифові перед усіма боярами своїми те, що бачив уві сні про корів ситих і худих і про колосся повне і сухе, як погані добрих і сухі повних з'їли, як же вище мовилося. Йосиф же праведний, повний пророчого Духу, тлумачив, пророкуючи про майбутнє, що буде сім років щедрість землі і вдосталь плодів у цілому краю Єгипетському, що знаменується сімома коровами ситими і сімома колосками повними. Тоді після них буде голод великий, його ж знаменують корови худі, які добрих поїли, і сім колосків сухих, які повних пожерли і не наситилися. Забудеться-бо по всій землі ситість, і погубить голод цілу землю, і не буде знаного достатку земного через голод, який має бути протягом семи років, великий буде вельми. А те, що має бути, — буде неодмінно. Зрозуміло ж з того, що про ту саму річ через два сни, про корови і про колоски, Бог відкрив тобі, царю. Нині прийми раду убогого раба твого: пошукай чоловіка мудрого і кмітливого і пристав його всій землі Єгипетській, аби збирав плід збіжжя літ тих семи щедрих, з них же ось перший рік починається. І хай збере пшеницю і всіляку їжу в царські сховища. Також і у всіх градах нехай збирають і зберігають усілякий плід, щоб збережена була їжа на землі на сім років, які мають бути голодними, і не загине земля Єгипетська під час голоду". Здивувався фараон і бояри його пророчим словам Йосифовим і премудрій його раді. І сказав цар до бояр своїх: "Справді не знайдемо серед нас такого чоловіка, який мав би в собі Духа Божого". Тоді сказав до Йосифа: "Тому що показав нам Бог тебе таким чоловіком, і нема мудрішого ані кмітливішого від тебе, то будь ти в домі моєму і в усьому царстві моєму першим після мене, і твоїх уст нехай слухає вся земля Єгипетська, тільки я престолом більший від тебе буду". І зняв фараон перстень з руки своєї, одягнув його на руку Йосифову, і вбрав його в порфиру, й одягнув гривну золоту на шию його, і сказав: І "Ось ставлю тебе нині другим царем усієї землі Єгипетської, і я без тебе не піднесу руки своєї, і ніхто ж у всій землі Єгипетській не посміє нічого без твого веління". І прозвав фараон Йосифа по-єгипетськи Цофнат-Патах, тобто спаситель світу. І посадив його на колісницю свою другу і звелів возити по граді, промовцям же проголошувати, що другого царя поставлено Єгиптові. І всі вельможі царські йшли навколо колісниці перед і після неї, віддаючи честь другому цареві, як же і самому фараонові. О дивна зміно, сподіяна в одну годину праведному юнакові Божою Правицею, яка знає піднімати з землі і з гнойовища підносити вбогого, щоб посадити його з царями і князями. О, праведних доль Твоїх, Боже, неповинність оббрехану так очищаєш! Праведника скривдженого так утішаєш! І коли ще в цьому світі за чистоту і терпіння настільки славну подаєш винагороду, наскільки ж більше воздаси в майбутньому житті угодникам Твоїм любим! Потіфара ж воєвода, один із бояр фараонових, що вкинув Йосифа до в'язниці, бачивши преславну ту річ, що сів Йосиф на колісниці фараоновій з великою славою, злякався вельми і відлучився від вельмож — кинувся, біжучи, до дому свого і, увійшовши всередину зі страхом і трепетом, почав говорити до жінки своєї: "Чи не знаєш, о жінко, яке діло нині сталося преславне Єгиптові, нам же страх великий! Йосиф-бо, раб наш, паном є нині нам і всій землі єгипетській, і ось зі славою на колісниці фараоновій сидить, з честю прославляють його всі, я ж не можу зі страху і трепету явитися перед лицем його, таємно відлучився від бояр". Це чувши, жінка Потіфарова сказала до мужа свого так: "Не бійся, сьогодні-бо відкрию тобі гріх свій. Я, люблячи Йосифа без міри і щодня й щогодини красуючись, зваблювала його, щоб могти з ним бути і насититися красою його. Зовсім не мігши нічого домогтися, бо й навіть словом не погодився на моє бажання, насилу тягнула його лягти зі мною. Але він був цнотливим, геть утік з рук моїх, залишивши в мене одежину свою, яку я показала тобі й оббрехала його, наче насилувати мене хотів. То вже я спричинилася до царства його і великої слави. Коли б не любила я Йосифа — не був би посаджений до в'язниці, коли б не був у в'язниці, а в нашому домі — чесноти його такі і премудрість не були б явлені і прославлені: належить-бо мені похвала від нього, бо такої його слави і чести я стала причиною. Тому не бійся, праведний і преподобний є Йосиф, і тому що таємниці тої, що між ним і мною була, нікому дотепер не сповістив, так і нас пробачить незлостивістю своєю. Ходімо й поклонімося йому з иншими вельможами". І, вставши, хоч і з соромом, ішли й поклонилися Йосифові. Він же ані не згадав їм своєї від них кривди, ані иншому нікому не розповів про неї. Дав же фараон Йосифові за жінку Оснату-дівчину, доньку Потіфари, але не того Потіфари, в якого працював Йосиф, а иншого. Той-бо був воєводою, а той, инший, був жерцем найголовнішим в Іліополі, тобто сонячному граді. Було ж Йосифові тридцять років, коли почав царювати в Єгипті. І були сім років жнива щедрі, за пророцтвом його, і проходив Йосиф землею Єгипетською, збираючи жито, і пшеницю, і всілякі плоди земні, і поклав їх у градах. І зібрав пшениці вельми багато, як піску морського, аж не міг її перерахувати: незчисленно-бо її було. Народилося ж у Йосифа від Оснати два сипи перед літами голодними, ім'я першого Манасія, иншого ж — Єфрем. Тоді закінчилися сім років достатку, почалося сім літ голодних. І день за днем сильнішим ставав голод по всій землі. Не було ж у цілому краї Єгипетському хліба, окрім збіжжя царського, і голодувала ціла земля Єгипетська. Закричав же народ до фараона про хліб, фараон же відсилав їх до Йосифа. Тоді відчинив Йосиф житниці царські, почав продавати жито єгиптянам, і всі краї прийшли в Єгипет до Йосифа купувати хліб: обліг-бо голод цілу землю.

Був же і в землі Ханаанській, де жив Яків, голод великий. І знемагав старець від голоду зі синами своїми. Чувши, що хліба вдосталь в Єгипті, сказав до синів: "Чому нічого не робите, ось я чув, що пшеницю в Єгипті щедро продають. Ідіть туди і купіть нам трохи їжі, щоб не померли ми з голоду". І йшли до Єгипту брати Йосифові числом десять. Веніямин же, молодший брат, залишився при батькові, бо не пустив його Яків іти з братами, казав: "Аби чого не трапилося з ним у дорозі, як же з братом його Йосифом". Прийшли ж сини Ізраїлеві до Єгипту з иншими, що з усіх країв ішли туди купити пшениці, яку Йосиф, князь усієї землі Єгипетської, продавав усім людям, які приходили. І, підійшовши до Йосифа, поклонилися йому ниць до землі. Бачив же Йосиф братів своїх, зразу впізнав їх, вони ж його не впізнали. І сказав до них Йосиф, наче із гнівом, твердо питаючи: "Звідки ви прийшли?" Вони ж сказали: "Із землі Ханаанської прийшли ми купити їжі". Згадав же Йосиф сонні видіння свої, які йому колись були. І початок їх збування бачачи, прославляв у серці своєму Бога. Тоді знову, наче з гнівом, промовив до них, кажучи: "Шпигуни ви, прийшли оглядати шляхи землі цієї".

Вони ж відповіли: "Ні, пане, ми мирні раби твої, мирно прийшли сюди, щоб купити харчів. Усі ж ми одного мужа сини, а не шпигуни". Знову сказав до них Йосиф люто: "Ні, ви прийшли оглядати шляхи землі цієї". Вони ж настрашилися вельми, почали на доказ своєї невинности розповідати про дім свій і батька свого, кажучи: "Маємо батька праведного у землі Ханаанській. Було колись нас дванадцять братів, а нині одинадцять, тут же десятеро нас, один з нас помер — звірі з'їли в пустелі, і плаче за ним батько аж донині, бо вельми любив його, а другий, менший, залишився вдома утішати батька". Сказав їм Йосиф: "Це справді добре сказав я, що шпигуни ви, самі-бо відкрилися, що такими є. Але клянусь здоров'ям фараона, не вийдете звідси, допоки не приведете брата вашого меншого сюди. Пошліть з-поміж себе одного і приведіть того брата, ви ж чекайте, допоки приведений буде. І ясним буде слово ваше: чи правду мовите, чи ні. Якщо ж не приведете сюди меншого брата, то насправді шпигуни ви". Те мовивши, Йосиф дав їх під варту на три дні. Третього ж дня привів їх перед себе і сказав їм: "Бога боюся і не допитую вас жорстокими випробуваннями. Ви ж, якщо справді мирні, а не шпигуни і якщо хочете бути живими, то зробіть таке: брат котрий з вас один хай утримуваний буде тут, у в'язниці, ви ж ідіть, занесіть куплену пшеницю батькові вашому, а брата свого, про якого ж кажете, взявши звідти, приведіть до мене. І вірним буде слово ваше. Якщо ж ні, то помрете" . І погодилися вони на це, і говорили один одному, по-єврейськи кажучи: "Достойні ми напасти цієї, знайшла нас кара за гріх наш, яким ми згрішили проти брата нашого, бо зневажили скорботу душі його, коли просився в нас. Не послухали його, через те прийшла на нас скорбота". Відповів їм старший брат Рувим, кажучи: "Чи не казав я вам тоді: не ображайте дитини? Ви ж не послухали мене, і ось кров його на вас". Так розмовляючи між собою, не знали про те, що Йосиф розуміє мову їхню. І, відвернувшись від них, заплакав Йосиф. Тоді повернувся до них, звелів взяти від них Симеона і зв'язати його перед ними, він-бо найбільше ненавидів його і найзліший був з усіх, коли вони його в яму кидали й ізмаїльтянам продавали. Зв'язаного Симеона посадили до в'язниці, иншим же братам звеліли насипати повні веретища їхні пшениці й ціну кожного у веретища їхні таємно покласти. Дав їм на дорогу їжі досить і відпустив їх. Вони ж, поклавши пшеницю на ослів своїх, ішли в путь до землі Ханаанської. Коли спочивали десь в дорозі, розв'язав один веретище своє, хотівши нагодувати осла, і побачив вузол срібла свого зверху у веретищі. І сказав до братів: "Повернене мені срібло, ось-бо знайшов у веретищі своїм". І настрашилося серце їхнє, і збентежилися, кажучи: "Що нам зробив Бог?" Коли ж прийшли до батька, розповіли все, що трапилося їм у Єгипті. І, висипаючи пшеницю з веретищ, знайшов кожен срібло своє у веретищі, і, бачивши те, злякалися. Сказав до них батько з жалем: "Бездітним мене зробили. Йосифа нема, Симеона нема, ще ж і Веніямина забрати в мене хочете. На мене все зло це прийшло". Сказав же Рувим до Якова: "Батьку, обох синів, яких я маю, убий, якщо не приведу до тебе Веніямина, лише в мої руки дай його". Відповів Яків: "Не пущу з вами Веніямина, брат його Йосиф помер, він один залишився мені і де від мене піде. Боюся, щоб чогось поганого в дорозі з ним не трапилося, як же з братом його. І провадите ви старість мою з печаллю в ад".

Коли ж закінчили їсти куплену в Єгипті пшеницю, а голод здолав вельми землі Ханаанські, сказав Яків до синів своїх: "Ідіть знову до Єгипту, купіть нам їжі трохи, щоб не померли ми з голоду". Сказав до нього Юда: "Сказав нам під присягою князь єгипетський, кажучи: "Не з'являйтеся мені перед лице, якщо не приведете до мене меншого брата вашого". Тому, якщо пустиш з нами Веніямина, підемо до Єгипту купити їжі, якщо ж не пустиш його, то й ми не підемо, сказав-бо нам князь той: "Не побачите лиця мого, якщо брат ваш молодший не прийде з вами". Сказав Яків: "Чому так погано зробили, розповівши панові єгипетському, що маєте брата?" Казали йому сини: "Питаючи, спитав нас про рід наш, кажучи: чи живий батько ваш і чи маєте ще брата? І розповіли ми йому все за питаннями його, хіба ми знали, що скаже нам "приведіть брата вашого". Тоді сказав Юда до батька свого: "Пусти дитину зі мною, хай підемо і живими будемо, а не помремо з голоду — і ми, і ти, і цілий дім наш.

Я ж візьму дитину на свої руки, і з рук моїх спитаєш його. І якщо не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то грішний хай буду перед тобою у всі дні. Якщо б ми не затрималися через Веніямина, то двічі б уже повернулися з їжею з Єгипту". Сказав Яків: "Якщо так, чиніть, що хочете. Візьміть із плоду земного, що маємо: мед, тиміян, і стакти, смолу, і оріхію, — несіть в дар панові єгипетському. І срібла подвійно візьміть у руки свої, щоб і те, що у веретищах ви знайшли, віддали там. Візьміть брата вашого Веніямина і, вставши, ідіть. Бог же мій хай дасть вам знайти благодать перед князем, щоб відпустив він Симеона і Веніямина з вами. Я ж, допоки повернетеся до мене з ними, буду наче бездітний". Взяли сини Якова дари, і срібла подвійно, і Веніямина, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом. Бачивши ж їх і Веніямина, брата свого, Йосиф сказав урядникові дому: "Введи мужів цих у дім мій, і заколи з худоби, і приготуй обід. Хочу, щоб нині обідали зі мною мужі ці". Зробив те урядник, як же звелів Йосиф, і ввів мужів у дім Йосифа. Бачили ж вони, що введені у дім княжий, казали до себе: "Через срібло, повернене у веретищах наших, вводять нас, щоб оббрехати нас і в рабство нас взяти". І сказали до урядника: "Просимося в тебе, пане, послухай нас. Коли ми прийшли спочатку купити тут пшениці, повернулися і розв'язали веретища наші, то срібло в ісожного виявилося. І не відаємо, хто його поклав. Тому подвійно нині принесли срібла, щоб і знайдене повернути, і знову за инше срібло пшениці купити". Сказав же до них урядник: "Мир вам, не бійтеся, Бог ваш і Бог батька вашого дав вам багатство у веретищах ваших". І привів до них Симеона, і приніс їм воду омити ноги, і дав їжу ослам їхнім. Вони ж приготували дар, доки Йосиф у дім прийде, і чули, що в нього їм обідати. Прийшов же Йосиф у дім, поклонилися йому ниць до землі і принесли дари, що з дому мали. І питав їх Йосиф: "Чи здорові і чи здоровий батько ваш, старець, про якого ж ви розповідали, чи живий ще?" Вони ж сказали: "Живий і здоровий раб твій, батько наш". І сказав Йосиф: "Благословенний чоловік той у Бога". І знову поклонилися йому брати. Поглянув же очима Йосиф, бачив Веніямина, брата свого від одної матері, і сказав: "Чи цей брат ваш молодший, про якого ви розповідали?" І сказали: "Цей, пане". І сказав Йосиф до Веніямина: "Хай Бог помилує тебе, дитино". Збентежився ж Йосиф, і ридала утроба його через брата, і хотів плакати. Увійшов же в осібну свою спочивальню і плакав потай, згадуючи батька свого Якова і кажучи собі: "Блаженні очі, що бачать лице старости твоєї, добрий батьку, ані ціле царство моє не достойне старости твоєї боголюб'язної. І хотів би спитати Веніямина: "Чи пам'ятаєш мене і чи любиш мене серцем, як же і я тебе?" І через те примусив братів моїх, щоб привели зі собою Веніямина, брата мого, не йняв-бо віри, коли говорили, що батька мають здорового і брата меншого живим, але думав я, що із заздрости побили і цього меншого твого сина, Веніямина улюбленого, бо від одної матері ми є, возненавиділи і мене, і Веніямина. Знаю ж, батьку, що вельми печальний ти через нас, і болить старість твоя, але я нині примножив тобі печалі і розумію скорботу твою, що ні один з нас не помагає старості твоїй. Чи не досить тобі журби першої через мене, але й друга журба тобі додалася, о батьку. Я причина твоїх болів і ридань, привівши сюди Веніямина, без милости це зробив. Чув про те і мусив так зробити, бо точно довідатися хотів, чи справді ти живий, добрий мій батьку, хто би мені дав знову насититися баченням ангельського твого образу". Коли так плакав у спочивальні своїй беззвучно, лице своє потім умив, щоб непізнаним було його плакання, і вийшов. Стримуючись від сліз, звелів поставити обід: собі окремо, мужам єврейським окремо, а єгиптянам окремо, не могли-бо єгиптяни їсти хліб з євреями, ображав єгиптян кожен пастух овець. Коли ж був час їди, Йосиф звелів братам сісти за чином, хто швидше народжений, і прикликав їх на ім'я, наче волхвуючи чашею срібною, яку в руці мав. Взявши чашу, поклав на руці лівій і, вдаряючи пальцем правої руки, звук творив. І, спершу вдаривши, сказав, щоб чули всі спереду: "Рувим ім'я найстаршого брата, він першим хай сяде". І, знову вдаривши, сказав: "Симеон народжений після нього". І звелів сісти і йому. І, знову вдаривши, звелів третьому сісти, і всім по імени звелів сісти, як же народжені були. І тим знаменням у страх всіх кинув, що всі думали і казали собі: "Справді цей все знає". Але, щоб зменшити трохи страх їхній, подавав їм зі своєї трапези частки, більшу частку дав Веніяминові, братові своєму, у п'ять разів більшу від инших. їли, пили й упилися. Після цього звелів Йосиф приставникові своєму дати їм пшениці багато без плати, покласти у веретище Веніяминові таємно чашу ту, якою показував, що волхвує, і відпустити їх. Вони ж на світанку вийшли з града, радіючи. Коли ж недалеко відійшли, зустрів їх урядник Йосифів, тяжкими словами картав їх з погрозами, злодіями і чести недостойними називаючи, які злом за добро віддають, украли чашу пана єгипетського, з якої він п'є і волхвування в ній робить. Вони ж казали: "Якщо попереднє срібло, яке знайшли у веретищах, принесли ми вдруге до пана, то як би ми украли чашу пана твого? Якщо ж у котрогось з нас знайдеться чаша, той нехай помре, а ми будемо рабами пана твого". І сказав домоурядник Йосифів: "Хай буде так, як кажете: "Веретища скиньте долі, щоб я пошукав". І поспішили скинути веретища з ослів, і шукав він у веретищах їхніх за чашею тою, почавши від найстаршого аж до меншого, і ось у веретищі Веніяминовому несподівано знайшлася чаша. Бачивши те, брати роздерли одяг свій, і почав кожен з них з великими погрозами досаджувати Веніяминові і Рахилі, кажучи: "Йосиф хотів царювати над нами, тому і звірі його з'їли, був він того достойний. Ти ж знову про те думаєш — украв посуд царський. Чи не ви, сини Рахилі, украли отчі ідоли і, відрікшись, сказали: "Нічого ми не крали"?" І підняв голос свій із плачем Веніямин, кажучи: "Сам Бог отця мого, який забрав із живих Рахиль, як же захотів, і свідомий смерти брата мого, й утішає Якова, який в печалі журиться через розлуку з Рахиллю і дітьми її, і нині невидимо дивиться на всіх нас, випробовуючи серця, — Він знає, що я не украв чаші, як же ви говорите, ані зовсім про те помислу не мав. Так мені бачити сивину Якова і чути голос його, що не крав я чаші. Горе мені, горе мені! Рахиле, що з дітьми твоїми! Йосифа, як же кажуть, звірі з'їли, і я, о мати моя, явився, як злодій, на землі чужій і в рабстві залишаюся. Йосиф, звірами в пустелі їджений, допомоги не знайшов, і ось я знову, мати моя, братам своїм кажу, і нема того, хто б послухав мене і повірив дитині твоїй". І, взявши Веніямина, повернулися у град до Йосифа, не маючи що супроти відповісти. Стали перед Йосифом зі страхом і трепетом і припали перед ним до землі. І сказав до них Йосиф із гнівом: "Так мені віддали за моє до вас добро? Чи для того вас вшанував, щоб ви чашу мою украли, якою волхвую? Чи не є це слова мої, що не мирні ви, але шпигуни?" Відповів Юда, кажучи: "Що відповісти панові чи що відказати або чим виправдатися, не відаємо. Бог знайшов у нас гріхи наші і за них карає нас, і ось ми всі, пане, раби твої хай будемо. І ми, і той, в кого знайшлася чаша, перед тобою". Відповів Йосиф: "Не буде того, щоб я вчинив за словом твоїм, Бога боюся, але юнак, в якого знайшлася чаша, той нехай буде мені рабом, а ви йдіть в цілості до батька свого". І підійшов Юда, в ноги впав Иосифові, просячи його й кажучи: "Пане, не гнівайся, що так скажу: сам у нас випитав ти, володарю, у рабів твоїх, чи маємо батька чи брата, і сказали ми: "Батько наш, раб твій, мав двох синів, дуже любих йому, понад нас, і одного звір розшматував у горах, і плаче за ним батько до нинішнього дня, другого ж тримає в себе завжди і тішиться ним замість старшого сина". Ти ж, пане, велів, і привели ми до тебе цього молодшого брата нашого, нині ж несподівано стався гріх серед нас, рабів твоїх. Прошу тому тебе, володарю, хай буду я рабом тобі, панові моєму, хай залишуся тут замість хлопця, лише хлопець нехай повернеться з братами до батька, бо я поручником за нього перед батьком став і через те не можу повернутися, щоб не бачити гіркої смерти батька нашого, який, коли не побачить цього меншого свого сина, зразу помре від безмірної печалі". Чувши ж розчулені слова і бачивши їх усіх, що із соромом і страхом стояли, і Веніямина бачив у роздертій одежі, що з плачем припадав до ніг вельмож, які попереду стояли, аби впросили Йосифа за нього, щоб відпустив його іти з братами, — збентежився в утробі своїй і не міг стриматися Йосиф, і звелів вельможним єгиптянам впити геть. І коли всі вийшли і лише брати його залишилися, підняв голос свій Йосиф із плачем, кажучи до них мовою єврейською: "Я — Йосиф, брат ваш, чи живий батько мій?" І не могли брати його відповісти на слова його, бо страхом сповнилися. Сказав же Йосиф до них: "Підійдіть до мене". І підійшли. І сказав: "Я — Йосиф, брат ваш, якого ж ви продали до Єгипту. І не з'їли мене звірі, як же ви батькові сказали, але продали ви мене ізмаїльтянам, і хапав тоді за ноги всіх вас і просився у вас, але ніхто з вас тоді не змилувався наді мною у скорботі моїй. І ось нині, брати мої, ніхто з вас печальний не буде, не страштеся ані не тужіть через те, але більше радійте, бо царюю я. І як же ви сказали спочатку батькові нашому, що в горах Йосиф з'їджений, так нині, ішовши з радістю, розкажіть йому, кажучи: "Живий син твій Йосиф, і царює, сидячи на престолі царському, і скіпетр тримає в руці царства Єгипетського". І коли було це слово Йосифа до братів, стали наче мертві зі страху і трепету, думали собі, скільки зла йому зробили. ї знову сказав до них Йосиф: "Хай не буде у вас страху через те, що продали ви мене: Бог привів мене сюди перед вами для збереження життя вашого, щоб прогодував я вас у голоді, бо ось два роки голод на землі, і ще п'ять років буде, в які не буде орання, ні сіяння, ні жнив. Не ви бо мене послали сюди, але Бог, і зробив мене наче батьком фараонові, і володарем цілого його дому, і князем усієї землі Єгипетської. Поспішіть-бо, ідіть до батька і скажіть йому все про мене, і про всю славу мою розкажіть, і приведіть його сюди скоро зі всім домом, хай тут годується. І впав Йосиф на шию Веніямина, плакав з радости, також і Веніямин обняв шию його і плакав. І, підійшовши, цілував Йосиф усіх братів, коленого з них, любов'ю негнівливою, як же йому, незлобливому, випадало. Чув же фараон і весь дім його, що брати Йосифові прийшли до Йосифа, звелів йому, щоб весь свій рід привів до Єгипту і дав їм землю найкращу. І обдарував Йосиф братів своїх багато великими дарами, золотом, і сріблом, і одягом гарним. Ще ж дав і вози, коней і ослів, щоб ними Яків з усім домом прийшов до Єгипту, і їжі досить на дорогу дав їм. Також і батькові своєму послав дари багаті і відпустив усіх з радістю до Якова. Заповідав же їм, кажучи: "Не сваріться зовсім на шляху, але спокійно ідіть поспіхом до батька і скажіть: "Так говорить син твій Йосиф: "Зробив мене Бог царем землі Єгипетської. Прийди, отче, в радості серця свого, хай побачу ангеловидне лице старости твоєї". Вони ж пішли швидко, досягли землі Ханаанської і сповістили батькові своєму все про Йосифа, слова його переказали. Чуючи ж ім'я Йосифа, Яків зітхнув і заплакав з болем і сказав їм зажурено: "Чому бентежите дух мій, щоб знову я згадав красу любого мені Йосифа? Чому серця мого печаль, пригашену в мені, знову хочете розпалити в душі моїй?" Не вірив Яків словам їхнім. І підійшов Веніямин, поцілував коліна батька свого і сказав йому: "Правдою є слова їхні". І показав йому книги, які послав Йосиф, і дари — і тоді повірив Яків, і здивувався, і ожив дух його в ньому, і сказав: "Велике це для мене, якщо живий Йосиф, син мій, іду й побачу його, доїси не вмер". Вставши ж, Яків зі всім домом своїм з поспіхом і радістю пішов до Єгипту до Йосифа, сина свого.

Чуючи про прихід батька свого, Йосиф запряг царську колісницю і вирушив назустріч до батька свого. Коли ж побачив Яків Йосифа, що йшов, відклав старість і зліз із колісниці, пішов назустріч Йосифові. Також Йосиф, зі своєї колісниці вставши, пішов пішо сам, і всі вельможі з ним. І коли наблизився Йосиф до батька свого, опустив жезл царський, його ж у руках мав, на землю, ніби нехотячи. І, наче по жезл схилившись, поклонився батькові своєму Якову і взяв царський жезл. Так же зробив, аби не було ганьби єгиптянам, що цей у царській багряниці поклонився Ізраїлю. І швидше прибіг Яків, впав на шию його і плакав довго. Плакав же і Йосиф, обіймаючи і цілуючи сивину батькову, і сказав Яків до Йосифа, кажучи: "Хай помру вже, бо бачив дитину свою". І ввів Йосиф Якова з великою шаною у царюючий єгипетський град, і представив його фараонові, цареві єгипетському, і благословив Яків фараона. Сказав же йому фараон: "Скільки днів життя твого?" Відповів Яків: "Днів життя мого сто тридцять літ, малими ж і поганими були дні літ моїх, не досягнув-бо днів батьків моїх". І звелів фараон Йосифові, щоб оселив батька свого і братів на добрій землі. І прожив Яків у Єгипті літ сімнадцять, і помер, і приєднався до батьків своїх. І припав Йосиф до лиця батька свого, і плакав над ним, і цілував його з любов'ю. Заповідав же, умираючи, Яків Йосифові, щоб не ховав його в Єгипті, але щоб виніс мощі його в землю Ханаанську і поклав у гробі батьків його. Сказав Йосиф до вельмож фараонових: "Якщо я знайшов благодать перед вами, скажіть у вуха фараонові, що батько мій просив себе поховати у гробі, який він викопав собі в землі Ханаанській. Хай піду я туди і поховаю батька свого. І знову повернуся сюди". І звелів фараон. Ішов Йосиф, а з ним ішли всі отроки фараонові, і старці дому його, і всі старці землі Єгипетської, і всі домашні Йосифові, і брати його, і цілий дім батька його — і був полк великий вельми. І прийшли до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йордану. І плакали там за Яковом плачем великим вельми сім днів, і поховали його в печері подвійній, яку придбав Авраам, аби зробити гробом. І повернувся Йосиф у дім свій у Єгипті сам, а також брати його і всі, що ходили з ним. Після поховання ж батька свого брати Йосифові сказали собі: "А що, коли згадає зло наше Йосиф і відплатою віддасть нам за все погане, що ми зробили йому?" І, прийшовши до Йосифа, казали йому: "Батько твій перед смертю своєю просив тебе, кажучи: "Пробач неправду і гріх братів твоїх, бо зло тобі зробили. Нині-бо пробач нам сподіяне тобі від нас зло". Те чуючи, Йосиф плакав дуже. І знову говорили йому брати: "Ось ми раби твої, володарю". І сказав їм Йосиф: "Не бійтеся, брати мої, Божий бо я. Ви вирішуєте на мене погане, Бог же вирішує щодо мене добре, не бійтеся, я прогодую вас і доми ваші". Й утішилися вони, бо сказав їм за серцем їхнім. Й оселився Йосиф у Єгипті сам, і брати його, і весь дім батька його. І пожив Йосиф літ сто десять, і бачив синів Єфремових, і синів Махірових, сина Манасієвого. І сказав Йосиф братам своїм: "Ось уже я помираю, але коли відвідає вас Бог, щоб вивести вас із землі цієї в землю, яку присягнув батькам нашим Аврааму, Ісааку і Якову, винесіть кості мої з вами звідси". І помер Йосиф, маючи літ сто десять. І поклали його в раці єгипетській. За всіх же цих славимо прообраз Христа, Господа нашого, — Йосифа, з Отцем, і Святим Духом славлений нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

КІНЕЦЬ СЬОМОЇ КНИГИ

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!