Повість про Таксіона Воїна, який із мертвих воскрес

Місяця березня в 28-й день

У Картагені, африканському граді, був муж один на ім'я Таксіот, саном воїн. Він у великих гріхах життя своє провадив. Коли ж смертей багато було в Картагені, прийшов у страх і до тями Таксіот і покаявся у гріхах своїх. І вийшов із града з жінкою своєю, осів на селі в мовчанні. Через якийсь час, дією диявольською, впав у перелюб із жінкою землероба свого, який з ним у селі жив. Коли минуло небагато днів після прогрішення того, вкусила його змія — і помер. Монастир же був на відстані поприща від села того, і побігла туди жінка Таксіотова, просила монахів, аби, прийшовши, взяли тіло померлого й поховали в церкві. Поховали його в годині третій дня, коли ж настала година дев'ята, почувся з гробу крик: "Помилуйте мене, помилуйте мене!" Підійшовши до гробу і голос похованого чуючи, швидко розкопали його і побачили мертвого живим.

Дивувалися з жахом і питали його, хотівши довідатися, що йому було, як ожив. Він же не міг розповідати від сильного хлипання, просив їх, аби вели його до раба Божого Тарасія, єпископа, — і вели його до нього. Єпископ же три дні вмовляв його розповісти, що там бачив. І ледве на четвертий день зміг говорити. З великими-бо сльозами розповів таке: "Я, коли помирав, бачив якихось муринів, які стояли переді мною. їх же вигляд був дуже страшний. І, бачивши їх, душа моя кидалася. Тоді побачив двох юнаків вельми вродливих, і скочила душа моя в руки їхні. І зразу, наче летючи, із землі піднісся я в повітря на висоту. І побачив митарства, які стерегли входу і затримували душу кожної людини. І кожне митарство за окремий гріх допитувало: одне за брехню, инше за заздрість, инше за погорду — і кожен гріх своїх допитувачів має у повітрі. І бачив я у скриньці, яку ангели тримали, усі діла мої добрі, і, беручи їх, ангели приміряли до діл моїх поганих — і так я митарства проминув. Коли ж наблизився до воріт небесних, прийшов до митарства блуду.

Затримала мене там сторожа, і винесли всі мої тілесні діла блудні, які я вчинив з дитинства свого дотепер. І сказали мені ангели, що вели мене: "Усі тілесні гріхи, які вчинив ти у граді, простив тобі Бог, бо покаявся ти в них". І сказали мені противники мої: "Але після виходу з града на селі з дружиною ратая свого зблудив". Почувши те, ангели не знайшли доброго діла, яким би могли відміряти гріх той, і, покинувши мене, пішли. Взяли мене лукаві духи, б'ючи, звели додолу. І розступилася земля — зійшов я, ведений, через вузький вхід, крізь скелі вузькі і смердючі аж до підземних темниць пекла, де душі грішників замкнені у пітьмі вічній, де нема життя людського, але мука вічна, і плач невтішний, і невимовний скрегіт зубів. Там завжди кричать криком великим, кажучи: "Горе нам, горе! Лихо, лихо!" І неможливо переповісти бід, які там є, ані сили нема вимовити мук і болю того, які я там бачив. Стогнуть із серця, і ніхто над ними не змилосердиться. Плачуть, і нема кому втішити. Просять, і нема кому послухати і врятувати. І замкнений був з ними і я в темних тих місцях, і в тісноті посаджений. І перебував, плачучи й ридаючи гірко, утримуваний з третьої години до дев'ятої. Тоді побачив сяйво мале, й ангели два прийшли туди, і почав я просити їх дуже, аби вивели мене з біди тої, щоб покаявся я перед Богом. І сказали мені ангели: "Марно просишся, ніхто ж бо звідси не виходить, доки не буде для всіх воскресення". Я ж вельми просив, і молив, і покаятися обіцяв.

Сказав один ангел до иншого: "Чи можеш поручитися за нього, що покається, як же обіцяє, з усього серця?" І сказав другий: "Ручаюся". І бачив я, як дав йому руку поручник. Тоді, взявши мене, вивели звідти на землю, у гріб, до тіла мого. І сказали мені: "Увійди, звідки ж відлучився" . І бачив я душевне своє єство, яке, наче бісер, світилося, — тіло ж мертве, наче гній, смерділо і почорніло, і гидував увійти в нього. І сказали мені ангели: "Неможливо тобі инакше покаятися, лише з тілом, з яким згрішив". Я ж просив, щоб не входити мені в тіло. І сказали ангели: "Увійди. Якщо ж ні, то знову відведемо тебе, звідки взяли". Тоді я увійшов, і ожив, і почав кликати: "Помилуйте мене!" Сказав же йому святитель Тарасій: "Скуштуй страви". І не хотів скуштувати. Але, від церкви до церкви ходячи, падаючи лицем своїм, ісповідався Богові зі сльозами і зітханнями. І сказав до всіх: "Горе грішникам, бо мука вічна чекає на них. Горе тим, що не каються, поки мають час. Горе тим, що осквернюють своє тіло". Перебував же Таксіот після воскресення свого днів сорок й очистився покаянням, довідався годину кончини своєї перед трьома днями і відійшов до Бога премилосердного і людинолюбного, який зводить в пекло і виводить, усім спасення подає, Йому ж слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!